Рішення

від 19.03.2015 по справі 922/872/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2015 р.Справа № 922/872/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Лобові Р.М.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" м. Київ, Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Приватне акціонерне товариство "Альба Україна", м. Бориспіль. до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріофарм", м. Харків про стягнення коштів в розмірі 205071,10 грн. за участю представників сторін:

Представник позивача - Гордієнко І.с., дов. від 19.01.2015р.;

Представник відповідача - не з'явився;

Третя особа - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь", м. Київ, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріофарм", м. Харків, про стягнення заборгованості в розмірі 205071,10 грн., підставою нарахування якої стало порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу № 367 ХФ/11 від 01.01.2011р. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою господарського суду від 16.02.2015р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 03.03.2015р. об 11:15 год. Залучено до участі у справі Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Приватне акціонерне товариство "Альба Україна".

Ухвалою господарського суду від 03.03.2015р. розгляд справи відкладався на 19.03.2015р. об 11:30 год.

У призначеному судовому засіданні 19.03.2015р. представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні. Додаткових доказів по справі суду не надав.

Представник відповідача у судове засідання 19.03.2015р. не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав, заборгованість не спростував. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, за адресою зазначеною у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 18.03.2015 року, про що свідчить відмітки про направлення ухвали про порушення провадження у справі та відкладення розгляду справи, які направлялись на адресу відповідача. Як свідчать матеріали справи, ухвала суду від 116.02.2015р. повернулась на адресу суду з відміткою відділення зв'язку "фирма выбыла".

У постанові пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначає, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Таким чином, суд вважає, що відповідач -ТОВ «Тріофарм», належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Представник третьої особи у судове засідання 19.03.2015р. не з'явився, про причину неявки суд не повідомив. Про розгляд господарським судом даної справи повідомлений належним чином, про що свідчать надані до суду письмові пояснення (вх. № 7988), в яких представник третьої особи підтвердив факт поставки відповідачу товару на суму 159120,06 грн., в рамках договору купівлі-продажу № 367 ХФ/11 від 01.01.2011р., укладеного між ПАТ "Альба-Україна" та ТОВ "Тріофарм" та просив задовольнити позов.

Присутній в судовому засіданні 19.03.2015р. позивач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача та третьої особи, пояснив, що ним надані всі документи, які необхідні для розгляду справи по суті.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07 серпня 2013р. сторони попереджені про розгляд справи за наявними в ній матеріалами у разі неявки представників сторін у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів. Враховуючи це, враховуючи також достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, 01.01.2011р. між Приватним акціонерним товариством «Альба Україна» (продавець, третя особа) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тріофарм» (покупець, відповідач) було укладено договір купівлі-продажу № 367 ХФ/11, у відповідності до якого продавець зобов'язався передавати (поставляти) лікарські засоби і вироби медичного призначення у власність покупця, а покупець зобов'язався приймати товар та сплачувати за нього грошові кошти, відповідно до умов зазначеного договору.

Пунктами 1.2 та 2.4 договору купівлі-продажу встановлено, що товар передається по найменуванню та в кількості, з зазначенням ціни митної і ціни відпускної, що будуть описані в кожному окремому випадку у видаткових накладних. Ціни за одиницю товару, а також загальна сума товарної партії визначаються відповідно до відпускних цін продавця та згідно з узгодженим сторонами заказом і зазначаються у видаткових накладних.

Згідно з п. 2.3. договору купівлі-продажу, кожна товарна партія формується шляхом узгодження заказу. Узгодження заказу відбувається шляхом обміну інформації за телефоном, факсимільним зв'язком, електронним зв'язком чи за допомогою інших засобів. Підтвердження виконання заказу продавцем - є підписання видаткової накладної покупцем при прийомі-передачі партії товару.

У відповідності до положень пункту 2.5 укладеного договору купівлі-продажу, сума договору складає загальну суму товару, поставленого відповідно до умов даного договору, і визначається шляхом складення сум товарних партій визначених у видаткових накладних.

Пунктом 4.2 договору купівлі-продажу визначено, що покупець зобов'язаний прийняти товар і оплатити його в порядку, передбаченому розділом 5 зазначеного договору.

Згідно з п.п. 5.1 - 5.4. договору купівлі-продажу, покупець проводить оплату товару у формі безготівкового розрахунку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця. Оплата кожної товарної партії проводиться у повному обсязі на умовах, що вказуються у видатковій накладній на поставку товарної партії. У розрахункових документах покупець повинен вказувати номер та дату видаткової накладної, згідно з якою здійснюється сплата за поставлений товар та номер і дату договору.

Пунктами 6.1. та 6.2. договору встановлено, що товар вважається переданим продавцем і прийнятим покупцем по кількості та асортименту, в момент підписання сторонами видаткової накладної на товарну партію. Право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту підписання видаткових накладних.

Згідно з положеннями розділу 7 договору купівлі-продажу, у випадку порушення умов даного договору винна сторона відшкодовує заподіяну з її вини шкоду та сплачує штрафні санкції, передбачені даним розділом договору та чинним законодавством України. Також, у випадку порушення відповідачем як покупцем згаданого п. 5.2 договору купівлі-продажу, він виплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на день розрахунку за кожний день заборгованості.

Так, відповідно до матеріалів справи, у відповідності до умов договору купівлі-продажу, ПрАТ «Альба Україна», як продавець, у період з 07.11.2012 р. по 17.01.2013 р. поставило відповідачу, як покупцю, лікарські засоби на загальну суму 156 343,37 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними.

Таким чином, позивач належним чином виконав прийняті на себе зобов'язання з передачі товару.

В той же час, у передбачені даними видатковими накладними строки, оплата переданого товару відповідачем проведена не була, чим відповідачем були порушені умови укладеного між сторонами договору купівлі-продажу.

Як свідчать матеріали справи, 05 червня 2014 р. між ПрАТ «Альба Україна» (первісний кредитор) та ПАТ «Банк» Київська Русь» (новий кредитор, позивач) було укладено Договір відступлення прав вимоги № 70371-20/14-7, за умовами якого ПрАТ ПрАТ «Альба Україна» відступило, а ПАТ «Банк» Київська Русь» набуло право вимоги за зобов'язаннями TOB «Тріофарм» (боржник) у сумі 156 343,37 грн., що випливає з Договору купівлі-продажу № 367 ХФ/11 від 01.01.2011 р., укладеного між боржником та первісним кредитором.

Відповідно до п. 1.1.1. та п. 1.1.2 договору відступлення, право вимоги первісного кредитора за зобов'язаннями боржника на суму, зазначену в п. 1.1 договору, випливає з договору купівлі-продажу № 367 ХФ/11 від 01.01.2011 р. Також, первісний кредитор засвідчує, що заперечення, які можуть бути висунуті боржником проти вимог нового кредитора на момент підписання договору, не існує, вимоги є дійсними та немає підстав для їх невиконання боржником.

Зважаючи на п. 1.2 договору відступлення, первісний кредитор зобов'язаний повідомити відповідача як боржника про здійснення відступлення права вимоги за основним зобов'язанням протягом 3 днів з моменту набуття новим кредитором права вимоги.

Згідно з п. 3.1. договору відступлення, новий кредитор набуває права вимоги, що відступається за цим договором після підписання сторонами зазначеного договору.

Пунктом 7.1. договору відступлення передбачено, що новий кредитор, а саме ПАТ «Банк «Київська Русь» набуває право вимоги від боржника належного виконання зобов'язання по оплаті коштів боржником у сумі, яка зазначена у п. 1.1 вказаного договору, тобто 156 343,37 грн.

Крім того, позивач, як новий кредитор, набуває права на стягнення з боржника неустойки/штрафних санкцій і збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням ним зобов'язань за договором купівлі - продажу (п. 7.2 договору відступлення).

З метою виконання відповідачем свого зобов'язання за договором купівлі-продажу від 01.01.2011р. щодо сплати 156343,37 грн. за поставлений товар, ПАТ «Банк «Київська Русь» на адресу відповідача було направлено претензію № 6642/20-25603 від 16.10.2014р., яка була повернута на адресу відправника з відміткою відділення зв'язку "за закінченням терміну зберігання".

Таким чином, підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду стало невиконання відповідачем свого зобов'язання, що випливає з договору купівлі-продажу, щодо сплати суми основної заборгованості в розмірі 156343,37 грн., 3% річних в розмірі 9329,20 грн., інфляційного збільшення в розмірі 39398,53 грн., в зв'язку з чим майнове право позивача, як нового кредитора на отримання оплати за поставлений товар -порушено.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, відповідно до матеріалів справи, у відповідності до умов договору купівлі-продажу, ПрАТ «Альба Україна», як продавець, у період з 07.11.2012 р. по 17.01.2013 р. поставило відповідачу, як покупцю, лікарські засоби на загальну суму 156 343,37 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними.

Здійснивши аналіз наявних матеріалів справи, судом встановлено, що в рамках укладеного договору купівлі-продажу від 01.01.2011р., відповідачем було отримано товар на загальну суму 156343,37 грн. за видатковими накладними, які додані до матеріалів справи.

Дослідивши надані позивачем копії видаткових накладних, суд вважає, що вони повністю відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та містять обов'язкові реквізити первинних документів, зокрема: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; посилання на договір; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис осіб, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Як зазначено Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17.07.2012 р. за № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права", підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Проте, всупереч вимогам договору купівлі-продажу від 01.01.2011р., відповідач свої зобов"язання щодо своєчасної та в повному обсязі оплати за отриманий товар не виконав та не надав суду жодних доказів на підтвердження сплати зазначеної суми заборгованості за договором купівлі-продажу від 01.01.2011р.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами договору купівлі-продажу від 01.01.2011р. - ТОВ "Тріофарм" та ПрАТ «Альба Україна», був підписаний акт звірки розрахунків за поставлений товар за період з 01.01.2012р. по 30.09.2012р.

Факт несплати відповідачем за отриманий товар за договором купівлі-продажу № 367 ХФ/11 від 01.01.2011р. підтверджується також письмовими поясненнями третьої особи - продавцем за договором (вх. № 7988 від 02.03.2015р.).

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати товару за договором купівлі-продажу від 01.01.2011р.

Пунктом 1 статті 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

У відповідності до ст. 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняться у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 Цивільного кодексу України, встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 516 Цивільного кодексу України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно ст. 517 Цивільного кодексу України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Так, 05 червня 2014 р. між ПрАТ «Альба Україна» (первісний кредитор) та ПАТ «Банк» Київська Русь» (новий кредитор, позивач) було укладено Договір відступлення прав вимоги № 70371-20/14-7, за умовами якого ПрАТ ПрАТ «Альба Україна» відступило, а ПАТ «Банк» Київська Русь» набуло право вимоги за зобов'язаннями TOB «Тріофарм» (боржник) у сумі 156 343,37 грн., що випливає з договору купівлі-продажу № 367 ХФ/11 від 01.01.2011 р., укладеного між боржником та первісним кредитором.

Таким чином заборгованість відповідача перед ПАТ «Банк» Київська Русь» за договором купівлі-продажу № 367 ХФ/11 від 01.01.2011 р. склала 156 343,37 грн.

Згідно з п. 3.1. договору відступлення, новий кредитор набуває права вимоги, що відступається за цим договором після підписання сторонами зазначеного договору.

Пунктом 7.1. договору відступлення передбачено, що новий кредитор, а саме ПАТ «Банк «Київська Русь» набуває право вимоги від боржника належного виконання зобов'язання по оплаті коштів боржником у сумі, яка зазначена у п. 1.1 вказаного договору, тобто 156 343,37 грн.

Таким чином, кредитором по зобов'язанням відповідача - ТОВ "Тріофарм", які виникли з договору купівлі-продажу № 367 ХФ/11 від 01.01.2011 р. - є позивач - ПАТ «Банк "Київська Русь".

Судом встановлено, що зазначений договір про відступлення права вимоги станом на дату прийняття даного рішення не розірваний сторонами та не визнаний недійсним у судовому порядку, а відтак, згідно зі ст. 204 ЦК України, діє презумпція правомірності правочину (він є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним).

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк, відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження сплати суму боргу за договором від 01.01.2011р. в сумі 156343.37 грн., суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 156343.37 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу від 01.01.2011р. належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Відповідно до п.п. 4.1., 4.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних у сумі 9329,20 грн. та 39398,53 грн. інфляційних витрат, нарахованих згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України за прострочення виконання грошового зобов'язання, за період з 14.02.2013р. по 09.02.2015р., підлягають задоволенню, як правомірні та обґрунтовані (здійснений позивачем розрахунок перевірено судом).

Враховуючи викладене, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" належним чином обґрунтовані, доведені матеріалами справи, в зв'язку з чим у господарського суду наявні підстави для задоволення позову в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.

Керуючись Конституцією України, ст. ст. 11, 16, 509, 512-514, 516, 517, 525, 526, 612, 625, 627, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 20, 173, 174, 179, 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 12, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріофарм" (61058,м. Харків, вул. Ромена Роллана, 12, код ЄДРПОУ 30751958) на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" (04071, м. Київ, вул. Хорива, 11-А, код ЄДРПОУ 24214088) суму заборгованості в розмірі 205071,10 грн. (з яких: 156343,37 грн. - сума основного боргу, 9329,20 грн. - 3% річних за прострочення виконання зобов'язання, 39398,53 грн. - інфляційне збільшення суми боргу), суму судового збору в розмірі 4101,42 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 24.03.2015 р.

Суддя Р.М. Аюпова

справа № 922/872/15