Рішення

від 25.02.2015 по справі 910/29119/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.2015Справа №910/29119/14

За позовом Приватної організації «Українська ліга авторських і суміжних прав» (вул. Бажова, 15/2, м. Київ, 02100)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вірменія-Груп» (вул. Ярославів Вал, 20, м.Київ, 01034)

про стягнення 21 613,00 грн.

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Ластовін О.С. - представник, довіреність б/н від 29.09.2014;

від відповідача: не з'явився;

В судовому засіданні на підставі частини 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення .

СУТЬ СПОРУ:

Приватна організація «Українська ліга авторських і суміжних прав» звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вірменія-груп» про стягнення 21 613,00 грн., з яких 18500 грн. основного боргу, 959,85 грн. інфляційних нарахувань, 521,89 грн. 3% річних та 1311,78 грн. пені, а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 827,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем належним чином умов договору №КБР-34/11/11 від 01.11.2011 в частині виплати винагороди за публічне виконання оприлюднення музичних творів, фонограм, зафіксованих у фонограмах виконань, публічну демонстрацію відеограм, а також зафіксованих у відеограмах виконань, згідно з пунктом 2.3. вказаного договору, внаслідок чого утворилась заборгованість у зазначеному вище розмірі, за наявності якої позивачем нараховано пеню, 3% річних та втрати від інфляції.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.12.2014 позовну заяву Приватної організації «Українська ліга авторських і суміжних прав», порушено провадження у справі №910/29119/14 та призначено справу до розгляду на 27.01.2015.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.01.2015 розгляд справи відкладено на 25.02.2015.

У судові засідання 27.01.2015 та 25.02.2015 з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у вказані судові засідання не з'явився.

Копії ухвал господарського суду від 29.12.2014 та від 27.01.2015, що направлялись судом відповідачу рекомендованим листом з повідомленням на належну адресу, вказану у позовній заяві, що відповідає даним з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, повернуто підприємством зв'язку з посиланням на інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім цього, пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова №18) передбачено, що за змістом статті 64 ГПК , зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та пункт 3.9.1 Постанови №18 суд вважає, що відповідач був повідомлений про час і місце розгляду справи судом належним чином.

Про поважність причин неявки представника відповідача суд не повідомлено.

До початку судового засідання 25.02.2015 позивачем подано заяву б/н від 25.02.2015 про уточнення позовних вимог, згідно якої позивач уточнив розмір позовних вимог та просив суд стягнути з відповідача 18 500,00 грн. основного боргу, 959,85 грн. втрат від інфляції, 841,37 грн. три проценти від простроченої суми та 1 311,78 грн. пені, всього 21 613,00 грн.

Заяву позивача судом долучено до матеріалів справи.

Пунктом 3.11 Постанови № 18 зазначено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Дослідивши зміст позовної заяви та подану до початку судового засідання 25.02.15 р. заяву б/н від 25.02.15 р. про уточнення позовних вимог, судом розцінено останню як письмові пояснення щодо деталізації первісно заявлених позовних вимог в розрізі окремих заявлених до стягнення сум.

Документи, витребувані ухвалами суду від 29.12.2014 та від 27.01.2015, позивачем подано не в повному обсязі.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 27.01.2015 та 25.02.2015 до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 29.12.2014 та від 27.01.2015 відповідачем суду не надані.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Відповідно до пункту 2.3. Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК ), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно з пунктом 3.9.2. Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України , здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України , не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань 27.01.2015 та 25.02.2015 клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судовому засіданні представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20 , 22 , 60 , 74 та частини 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України .

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

01.11.2011 між Приватною організацією «Українська ліга авторських і суміжних прав» (УЛАСП) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вірменія-Груп» (Користувач) було укладено Договір №КБР-34/11/11 (надалі - Договір).

Сторонами погоджено, що даний договір укладений з метою забезпечення здійснення єдиних виплат за використання об'єктів авторського права та суміжних прав, а також отримання дозволу (невиключної ліцензії) на використання об'єктів авторського права, що сприятиме поліпшенню захисту об'єктів авторського та суміжного права на території України, а також полегшенню організації виплат роялті суб'єктам авторського та суміжного права.

Згідно пункту 2.1. Договору Користувач здійснює публічне виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, публічну демонстрацію відеограм, а також зафіксованих у відеограмах виконань (далі разом - твори), а УЛАСП надає Користувачу, на умовах, визначених цим Договором, право (невиключну ліцензію) на таке виконання та здійснює збір винагороди (роялті). Користувач зобов'язується виплачувати винагороду (роялті) УЛАСП відповідно до даного Договору та Закону.

Відповідно до погодженого сторонами Додатку №1 до Договору публічне виконання творів здійснюється в закладі кафе «Наш двор», яке знаходиться в м. Києві по вул. Пимоненка, 4.

У відповідності до умов пункту 2.4. Договору Користувач зобов'язується не пізніше 20-ого числа місяця наступного за звітним кварталом, надавати УЛАСП звіт про публічно виконані твори за формою, наведеною у Додатку №4 до даного Договору, якщо інше не встановлено в Додатках до цього Договору.

Пунктом 3 Додатку №2 до Договору сторонами погоджено, що УЛАСП буде розподіляти отриману від Користувача винагороду (роялті) у відповідності до звітів мережевих українських радіостанцій про публічне сповіщення ними фонограм музичних творів за звітний період (календарний квартал). При цьому буде вважатися, що Користувач виконав свої зобов'язання згідно з пунктом 2.4. даного Договору і не зобов'язаний надавати УЛАСП відповідний звіт.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.11.2012, а в частині невиконання фінансових зобов'язань, фінансових санкцій та будь-яких інших зобов'язань - до їх повного виконання (пункт 4.1. Договору).

Пунктом 4.2. Договору сторони погодили, що у випадку, якщо жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії Договору протягом місяця до настання зазначеної в пункті 4.1. цього Договору дати припинення дії Договору, то дія Договору вважається подовженою на той самий строк і на тих же умовах. Таке повідомлення має бути надіслане засобами поштового зв'язку (рекомендованим листом), при цьому належним доказом повідомлення є квитанція відділу поштового зв'язку із зазначенням вказаних в цьому договорі поштових реквізитів сторони, на адресу якої направлено листа.

З матеріалів справи вбачається, що жодна з сторін письмово не повідомляла іншу сторону про припинення дії Договору в порядку пункту 4.2 Договору, а тому даний Договір вважається пролонгованим по 01.11.2015. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

За таких обставин Договір є чинним, недійсним не визнавався, а тому є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є ліцензійним договором, який підпадає під правове регулювання норм глави 75 Цивільного кодексу України та глави 16 Господарського кодексу України .

Відповідно до частини 1 ст. 1109 Цивільного кодексу України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір (частина 3 ст. 1109 ЦК України ).

Відповідно до частини 1 ст. 154 Господарського кодексу України відносини, пов'язані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються Господарським кодексом України та іншими законами.

До відносин, пов'язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України та іншими законами (частина 2 ст. 154 Господарського кодексу України ).

Згідно приписів частини 2 ст. 418 Цивільного кодексу України право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим Законом.

Перелік об'єктів права інтелектуальної власності визначений приписами частини 1 ст. 420 Цивільного кодексу України . Зокрема, об'єктами права інтелектуальної власності є літературні та художні твори, які в свою чергу є об'єктами авторського права (частина 1 ст. 433 Цивільного кодексу України ), до складу яких входять музичні твори (з текстом або без тексту) (пункт 1 частини 1 ст. 433 Цивільного кодексу України ), а також виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення, які в свою чергу, згідно частини 1 ст. 449 Цивільного кодексу України , є об'єктами суміжних прав.

Відповідно до статті 422 Цивільного кодексу України право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором. Одним з майнових прав інтелектуальної власності є виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (частина 1 ст. 424 Цивільного кодексу України ).

Згідно з частиною 1 ст. 440 Цивільного кодексу України до майнових прав інтелектуальної власності на твір відносяться: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Відповідно до частини 1 ст. 452 Цивільного кодексу України до майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт суміжних прав відносяться: право на використання об'єкта суміжних прав; виключне право дозволяти використання об'єкта суміжних прав; право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта суміжних прав, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

За приписами ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» виключним правом є майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки , передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом.

Частиною 3 статті 426 Цивільного кодексу України встановлено, що використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених Цивільним кодексом України та іншим законом.

Згідно частини 2 ст. 426 Цивільного кодексу України особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об'єкт на власний розсуд з додержанням при цьому прав інших осіб.

Відповідно до частин 4, 5 ст. 32 Закону України «Про авторське право і суміжні права» за авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам. Право на передачу будь-яким особам невиключних прав на використання творів мають організації колективного управління, яким суб'єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами.

Статтею 45 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначено, що суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами особисто, через свого повіреного або через організацію колективного управління.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 48 Закону України «Про авторське право і суміжні права» повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі; організації колективного управління можуть управляти на території України майновими правами іноземних суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями, в тому числі й про взаємне представництво інтересів.

Разом з тим за змістом пункту «в» частини 7 ст. 48 Закону України «Про авторське право і суміжні права» наявною є можливість певного управління організацією колективного управління майновими правами й осіб, які не передали організації повноважень відповідно до частини третьої цієї статті.

Так, частинами 5, 6 статті 48 Закону України «Про авторське право і суміжні права» встановлено, що: на основі одержаних повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключні права на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав; організація колективного управління має право вимагати від осіб, які використовують об'єкти авторського права і суміжних прав, надання їм документів, що містять точні відомості про використання зазначених об'єктів, необхідні для збирання і розподілу винагороди.

Отже, з наведених норм законодавства вбачається, що організація колективного управління може управляти майновими правами як осіб, які передали їй повноваження на управління майновими правами відповідно до частини 3 ст. 48 Закону України «Про авторське право і суміжні права» , так і осіб, які не передали їй повноваження на управління майновими правами відповідно до частини 3 ст. 48 Закону України «Про авторське право і суміжні права» .

Згідно з приписами пункту «в» частини 1 ст. 49 Закону України «Про авторське право і суміжні права» до функцій організацій колективного управління належать збір, розподіл і виплата зібраної винагороди за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону.

Як свідчать матеріали справи, Приватна організація «Українська ліга авторських і суміжних прав» (УЛАСП) здійснює колективне управління майновими правами суб'єктів авторського права та суміжних прав, відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права». що має повноваження надавати дозвіл на використання об'єктів авторського права та здійснювати збір винагороди (роялті) за використання об'єктів суміжних прав способом публічного виконання на підставі Свідоцтва про реєстрацію в якості організації колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права, виданого Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України за №19/2011 від 24.01.2011 р. та Договору доручення №ЛУ-01/20/11 від 20.01.2011 р., з єдиною в Україні уповноваженою організацією колективного управління по збору і розподілу винагороди за використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, та зафіксованих в них виконань - ОП «Українська ліга музичних прав».

Відповідно до частини 3 ст. 43 Закону України «Про авторське право і суміжні права» розмір винагороди за використання фонограм (відеограм), що зазначені у частині 1 ст. 43 вказаного Закону , порядок та умови її виплати визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно пунктів 4, 5 розділу II Додатку про Порядок та умови виплати винагороди (роялті) постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 року №71 «Про затвердження розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань» суб'єкти комерційного використання зобов'язані до початку здійснення комерційного використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань укласти з уповноваженою організацією колективного управління, що визначена в установленому порядку Державною службою інтелектуальної власності, договір про виплату винагороди (роялті) за пряме або опосередковане комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань (далі - договір про виплату винагороди (роялті), у якому сторонами згідно із законодавством визначаються: спосіб комерційного використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань; розмір винагороди (роялті) та строк її виплати; відповідальність суб'єктів за: а) прострочення строку виплати винагороди (роялті); б) несвоєчасне подання або подання недостовірних відомостей, необхідних для збирання і розподілу винагороди (роялті), зокрема щодо правильності зазначення найменування використаних фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань, виконавців, виробників фонограм чи відеограм, тривалості кожного використання зазначених об'єктів суміжних прав, розміру доходів, одержаних у результаті провадження діяльності, пов'язаної з їх використанням, або розміру витрат на використання таких об'єктів; в) неправильне нарахування належної до виплати суми винагороди (роялті); строк дії договору; інші умови договору.

Суб'єкти комерційного використання самостійно нараховують згідно з договором про виплату винагороди (роялті), що укладений з відповідною уповноваженою організацією колективного управління, суму належної до сплати винагороди (роялті), перераховують її в установлений договором строк на рахунок зазначеної організації та подають їй у письмовій формі відомості, необхідні для збирання і розподілу винагороди (роялті).

Винагорода (роялті) згідно з розділом I цього Додатка нараховується і виплачується суб'єктами комерційного використання з доходів, що одержані ними з того виду діяльності, у процесі якої здійснювалося пряме чи опосередковане комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань.

Згідно пунктів 1.1. та 1.2. Додатку №2 до Договору розмір щомісячної винагороди обчислюється виходячи з фіксованої ставки 500,00 грн. за кожен заклад Користувача, зазначений у відповідних Додатках до Договору. Загальна сума щомісячної винагороди з дня набуття чинності Договору (тобто з 01.11.2011) складає 500,00 грн. Зазначена сума щомісячно перераховується Користувачем на розрахунковий рахунок УЛАСП відповідно до умов Договору.

Як стверджує позивач, у відповідності до умов Договору №КБР-34/11/11 від 01.11.2011 відповідач здійснював публічне використання фонограм в своєму закладі протягом спірний період з грудня 2011 року по грудень 2014 року (37 місяців).

Факт використання відповідачем у своїй комерційній діяльності фонограм музичних товарів згідно умов Договору відповідачем не спростовано.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно частини 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до пункту 2.3. Договору Користувач зобов'язується перерахувати на поточний рахунок УЛАСП винагороду (роялті), узгоджену сторонами у відповідних Додатках до цього Договору не пізніше ніж за 5 (п'ять) днів до початку місяця за який здійснюється платіж. Платіж за дні, з яких складається залишок місяця, в якому укладено Договір, здійснюється не пізніше трьох календарних днів після підписання цього Договору.

В порушення умов Договору, відповідач винагороду (роялті) за спірний період грудень 2011 р. - грудень 2014 р. на поточний рахунок позивача не перерахував, в результаті чого утворилась заборгованість в сумі 18 500,00 грн. (500,00 грн.Ч37 місяців).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу статей 525 , 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу , а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судових засіданнях, свої зобов'язання щодо перерахування на поточний рахунок УЛАСП винагороди (роялті) в розмірі 18 500,00 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору, відповідач не виконав, в результаті чого у останнього станом на час звернення до суду утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у заявленому вище розмірі, яку позивач просить стягнути в позовній заяві та заяві від 25.02.2015 р..

У відповідності до ст. 124 , пунктів 2, 3, 4 частини 2 ст. 129 Конституції України , ст. 4-2 , 4-3 Господарського процесуального кодексу України , основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору №КБР-34/11/11 від 01.11.2011 суду не надано.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, факт невиконання відповідачем зобов'язань підтверджується матеріалами справи, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 18 500,00 грн. боргу підлягають задоволенню в повному обсязі.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552 , 611 , 625 Цивільного кодексу України .

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232 , 234 , 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» .

З урахуванням приписів статті 549 , частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини ст. 546 , ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами частини 1 ст. 258 Цивільного кодексу України встановлена спеціальна позовна давність для окремих видів вимог: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Так, згідно пункту 1 частини 2 вказаної статті позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до частини 5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідально до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення стоку є перший за ним робочий день.

Пунктом 2.6. Договору передбачено, що у разі прострочення Користувачем виконання грошового зобов'язання по Договору, УЛАСП має право нарахувати пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідний період, за кожен день такого прострочення.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати винагороди (роялті) за публічне використання фонограм в своєму закладі у термін, визначений умовами Договору №КБР-34/11/11 від 01.11.2011, з урахуванням положень пункту 1 частини 2 ст. 258 , частини 5 ст. 254 Цивільного кодексу України , частини 6 ст. 232 Господарського кодексу України позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 1 311,78 грн., а також 3% річних в сумі 841,37 грн. за період з 27.12.2011 по 31.12.2014 та інфляційні нарахування в сумі 959,85 грн. за період з грудня 2011 р. по грудень 2014 р., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно пункту 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова №14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Згідно постанови 3 Постанови №14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно - правової системи «ЛІГА: Закон» перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені, відсотків річних та інфляційних нарахувань судом встановлено, що розмір інфляційних нарахувань та процентів річних, перерахованих судом у відповідності до вимог цивільного законодавства та положень Договору №КБР-34/11/11 від 01.11.2011 в межах визначеного позивачем періоду з 27.12.2011 по 31.12.2014 становить 3 911,92 грн. інфляційних нарахувань та 846,11 грн. процентів річних, а отже є більшими, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем.

Проте, приймаючи до уваги пред'явлення позивачем до стягнення інфляційних втрат в сумі 959,85 грн. та процентів річних в сумі 841,37, виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України , яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині нарахування процентів річних та інфляційних нарахувань, тому позовні вимоги в частині стягнення процентів річних та інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату винагороди (роялті) за Договором, підлягають задоволенню в сумах, нарахованих позивачем - 959,85 грн. інфляційних втрат та 841,37 грн. процентів річних.

Крім того, суд зазначає, що згідно частини 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як зазначено в пункті 2.5 Постанови № 14 щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України . Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України , строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, за висновками суду, положення пункту 2.6. Договору №КБР-34/11/11 від 01.11.2011 щодо нарахування пені за кожен день прострочення виконання грошових зобов'язань не дає суду чіткого визначення іншого (більшого або меншого) тривалості періоду нарахування пені, а тому в контексті положень ст. 232 Господарського кодексу України та Постанови № 14 відповідне положення п.2.6 Договору не може бути застосоване, і нарахування пені за Договором №КБР-34/11/11 від 01.11.2011 повинно здійснюватись виключно у визначеному господарським законодавством загальному порядку.

Зважаючи на вищевикладене, розмір пені, перерахований судом у відповідності до умов Договору та положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України з урахуванням визначеного позивачем початку періоду нарахування пені (27.12.2011 р.), становить 1185,05 грн. за період з 27.12.11 р. по 31.12.14 р., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення пені за несвоєчасну сплату роялті підлягають частковому задоволенню в сумі 1185,05 грн..

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 124 , 129 Конституції України , Законом України «Про авторське право і суміжні права» , ст. ст. 11 , 202 , 254 , 418 , 420-426 , 433 , 525 , 526 , 530 , 599 , 610 , 440 , 449 , 452 , 612 , 625 , 626 , 629 , 1109 Цивільного кодексу України , ст. 232 Господарського кодексу України, ст. ст. 4-2 , 4-3 , 43 , 44 , 49 , 78 , 82-85 , 116 Господарського процесуального кодексу України , суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вірменія - Груп» (01034, м. Київ, Шевченківський район, вул. Ярославів Вал, буд. 20, код ЄДРПОУ 34966123) на користь Приватної організації «Українська ліга авторських і суміжних прав» (02100, м. Київ, Дніпровський район, вул. Бажова, буд. 15/20, код ЄДРПОУ 37396233) 18 500,00 грн. (вісімнадцять тисяч п'ятсот гривень нуль копійок) основного боргу, 959,85 грн. (дев'ятсот п'ятдесят дев'ять гривень вісімдесят п'ять копійок) інфляційних втрат, 841,37 грн. (вісімсот сорок одну гривню тридцять сім копійок) процентів річних, 1185,05 грн. (одну тисячу вісімдесят п'ять гривень п'ять копійок) пені та 1816,29 грн. (одну тисячу вісімсот шістнадцять гривень двадцять дев'ять копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення підписано 24 березня 2015 року.

Суддя А.М. Селівон