Рішення

від 10.03.2015 по справі 910/28862/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.03.2015Справа №910/28862/14

за позовом Приватного акціонерного товариства "ДПД Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екосвітло Україна"

про стягнення боргу у розмірі 12 620,39 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники:

від позивача: Піскунова Л.М. (дов.№04/12-14 від 04.12.2014)

від відповідача : не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство "ДПД Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екосвітло Україна" про стягнення боргу у розмірі 12 620,39 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих за Договором № 02-06/13 від 05.06.2013 зобов'язань, а саме щодо повної та своєчасної оплати наданих йому послуг, у зв'язку із чим за останнім утворилась заборгованість у розмірі 12620,39 грн. разом із нарахованими штрафними санкціями.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2014 порушено провадження у справі №910/28862/14 та призначено її до розгляду на 05.02.2015 року.

За наслідками розгляду справи у судовому засіданні 05.02.2015, суд виніс ухвалу, якою продовжив, у задоволення клопотання представника позивача, строк розгляду спору на п'ятнадцять днів та відклав розгляд справи на 10.03.2015 року.

У судовому засіданні 10.03.2015 представник позивача надав додаткові документи для долучення до матеріалів справи та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач повторно не направив для участі у судових засідання уповноваженого представника, про дату, час та місце проведення яких повідомлений належним чином шляхом направлення на адресу місцезнаходження юридичної особи ухвал суду, проте вказані відправлення повернулись до суду у зв'язку із закінченням терміну зберігання.

Згідно з положеннями ст. 93 ЦК України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

У п. 94 Правил надання послуг поштового зв'язку (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009р. № 270) зазначено, що прості та рекомендовані поштові відправлення, повідомлення про надходження поштових відправлень, поштових переказів, повідомлення про вручення поштових відправлень, адресовані юридичним особам, можуть доставлятися з використанням абонентських поштових скриньок, що встановлюються на перших поверхах приміщень чи інших доступних для цього місцях або у канцелярії, експедиції тощо, розміщені на перших поверхах приміщень, чи видаватися в приміщеннях об'єкта поштового зв'язку представникам юридичних осіб, уповноваженим на одержання пошти.

Згідно з п. 117 вказаних Правил, поштові відправлення, поштові перекази повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі його письмової заяви, письмової відмови адресата від одержання чи закінчення встановленого строку зберігання; поштові відправлення, поштові перекази повертаються також у разі неможливості вручити їх через неправильно зазначену адресу або її відсутність (змита, відірвана чи пошкоджена в інший спосіб) та з інших причин, які не дають змоги оператору поштового зв'язку виконати обов'язки щодо пересилання поштових відправлень, поштових переказів.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У п. 3.9.2. Постанови Пленум Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.).

Згідно ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відповідно до ст.22, 27 ГПК України, відповідач зобов'язаний належно користуватися своїми процесуальними правами.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач не з'явився на виклик суду, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Оскільки, відзиву на позовну заяву відповідачем не надано, справа розглядається за наявними у ній матеріалами, відповідно до положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-

ВСТАНОВИВ:

05.06.2013 між Приватним акціонерним товариством "ДПД Україна» (надалі - виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Екосвітло Україна» (далі - клієнт, відповідач) укладено Договір № 02-06/13 про надання послуг з доставки відправлень (надалі-Договір).

Предметом Договору є зобов'язання, за яким виконавець надає послуги з організації та забезпечення доставки відправлень клієнта до пункту призначення за адресою, що вказана у вантажній квитанції/РПП, та у відповідності до Умов доставки Виконавця (далі - «Умови доставки»), викладених у Додатку №1, що є невід'ємною частиною даного Договору, та чинного законодавства України, а клієнт сплачує за доставку відправлень плату та додатково комісію від розміру оголошеної вартості вантажу (відправлення) у відповідності з тарифами виконавця.

За умовами п.5.3.,5.4. Договору, клієнт зобов'язується здійснити сплату послуг шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця на підставі наданого рахунку-фактури, та/або в готівковій формі, впродовж 5 (п'яти) банківських днів з дати виставлення рахунку-фактури та актів виконаних робіт, та/або сплатити за послуги шляхом 100% попередньої оплати.

Пунктом 5.6. Договору сторони погодили, що клієнт зобов'язаний розглянути, підписати та повернути Виконавцеві один примірник акту виконаних робіт, або надати вмотивовані зауваження. При відсутності письмово викладених та надісланих на поштову адресу Виконавця зауважень в п'ятиденний строк з моменту відправки/передачі Акту Клієнту, Акт виконаних робіт вважається погодженим та підписаним Клієнтом, а послуги прийнятими, відповідно до умов цього Договору. Датою відправки/передачі Акту виконаних робіт Сторони домовились вважати дату відмітки про прийняття від представника Виконавця представником кур'єрської служби доставки, та/або безпосередньо представником Клієнта, та/або дату поштового штампу на документі, що свідчить про відправлення листа через в будь-яке поштове відділення.

На виконання умов Договору, позивачем надано послуги з доставки відправлень, за які виставлено відповідачу рахунок-фактуру №3080 від 31.05.2013 на суму 10781,53 грн. та складено акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.05.2013 разом із податковою накладною. Також, до акту додано калькуляцію за період з 16.05.2013 по 31.05.2013 на суму 10781,53 грн. та реєстр кінцевої доставки відправлень, які підтверджують надання позивачем обумовлених Договором послуг.

Оскільки, відповідач так і не здійснив оплату наданих йому послуг, позивач направляв 17.09.2013 та 15.07.2014 листи-вимоги, у яких просив погасити заборгованість терміново, в строк до 7 днів, з дня отримання даних листів. Відповідачем вимога отримана 12.10.2013, про що свідчить наявне у матеріалах справи поштове повідомлення із відміткою про вручення поштового відправлення, однак грошові кошти від відповідача у повному обсязі так і не надійшли.

Відповідно до актів звірки взаєморозрахунків, які відповідач залишив поза увагою, заборгованість станом на 30.04.2014 та на 04.12.2014 по рахунку №3080 від 31.05.2013 становить 9000,00 грн., оскільки 27.08.2013 відповідач частково сплатив за надані йому послуги грошові кошти у розмірі 1781,53 грн.

У зв'язку із тим, що станом на момент розгляду спору у суді відповідач так і не здійснив повне погашення заборгованості, позивачем заявлено до стягнення також 1249,64 грн. пені, 416,85 грн. 3% річних та 1953,90 грн. інфляційних втрат.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Ст. 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші ), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Укладений між сторонами договір надання послуг № 02-06/13 від 05.06.2013 за своє правовою природою є договором про надання послуг, за умовами якого позивач є виконавцем, а відповідач, відповідно, замовником.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Зазначені вище норми Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надавав послуги у відповідних розмірах та передав рахунок та акт для підписання відповідачу.

Оскільки, вмотивованих зауважень на отримані послуги від відповідача не надходило, то вказаний акт виконаних робіт від 31.05.2013 вважається погодженим та підписаним клієнтом, та послуги прийнятими, відповідно до умов Договору, а часткова сплата відповідачем грошових коштів у розмірі 1781,53 грн. за рахунком №3080 від 31.05.2013 також підтверджує отримання ним наданих позивачем послуг.

Суд за власним переконанням оцінив надані сторонами докази, встановив, що оскільки наявна заборгованість за надані послуги розміром 9000,00 грн. є непогашеною, а підстави для покладення на відповідача обов'язку сплати заборгованості за надані послуги є достатніми, то вказана сума розміром 9000,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов Договору, позивачем заявлено до стягнення також відповідні штрафні санкції, а саме пеню у розмірі 1249,64 грн., інфляційні втрати у розмірі 1953,90 грн. та 416,85 грн. 3% річних.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6.11. Договору, у випадку прострочення клієнтом строків виконання своїх грошових зобов'язань за цим Договором, виконавець має право застосувати пеню у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день заборгованості.

Згідно з ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як роз'яснено в п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" за приписом ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч.2 ст.343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня; якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах зі спорів, що виникають з подібних правовідносин (постанови Верховного суду України від 07.11.2011 у справі №5002-2/5109-2010, від 24.10.2011 у справі №25/187).

Суд перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, з урахуванням умов Договору та чинного законодавства, зауважує, що враховуючи часткове погашення відповідачем боргу 27.08.2013, то нарахування пені має проводитись з наступного дня, тобто з 28.08.2013 по 24.02.2014 (відповідно до заявленого позивачем 181 дня прострочення), а отже, розмір пені має ставити 580,19 грн.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 №39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню у сумі розміром 1953,90 грн., тобто як визначено законодавством, за весь час прострочення платежу.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд зауважує, що нарахування річних має здійснюватись на суму боргу без урахування інфляційних втрат, які є окремим наслідком відповідальності за порушення грошового зобов'язання, а тому заявлена позивачем вимога про стягнення 3% річних за 463 дня прострочення (тобто, з 28.08.2013 по 02.12.2014) підлягає задоволенню частково у розмірі 341,75 грн.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення грошових коштів підлягають задоволенню частково.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Приватного акціонерного товариства "ДПД Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Екосвітло Україна» про стягнення боргу у розмірі 12 620,39 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Екосвітло Україна» (02099, місто Київ, вулиця Зрошувальна, 2, корпус 2; ідентифікаційний код 36798530) на користь Приватного акціонерного товариства "ДПД Україна» (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вулиця Промислова, 5; ідентифікаційний код 35325422) 9000 (дев'ять тисяч) гривень 00 копійок основного боргу, 580 (п'ятсот вісімдесят) гривень 19 копійок пені, інфляційні втрати у розмірі 1953 (одна тисяча дев'ятсот п'ятдесят три) гривні 90 копійок, 3% річних розміром 341 (триста сорок одна) гривня 75 копійок та 1719 (одну тисячу сімсот дев'ятнадцять) гривень 21 копійку витрат зі сплати судового збору.

У іншій частині у позові відмовити.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 10.03.2015 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 16.03.2015 року

Суддя К.В. Полякова