Рішення

від 12.03.2015 по справі 910/29429/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.03.2015Справа №910/29429/14

за позовом Київської міської галереї мистецтв "Лавра"

до Міжнародної громадської організації "Центр розвитку громадського суспільства "Ініціативи нації"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Головне управління культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про стягнення заборгованості у розмірі 2 496,32 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники:

від позивача: Ляшенко А.В. (дов.№20 від 10.02.2015)

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Київська міська галерея мистецтв "Лавра" звернулась до Господарського суду міста Києва із позовом до Міжнародної громадської організації "Центр розвитку громадського суспільства "Ініціативи нації" про стягнення заборгованості у розмірі 2 496,32 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.12.2014 порушено провадження у справі №910/29429/14 та призначено її до розгляду на 12.02.2015 року.

За наслідками розгляду спору у судовому засіданні 12.02.2015, суд виніс ухвалу, якою продовжив у задоволення клопотання представника позивача строк розгляду спору на п'ятнадцять днів, залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Головне управління культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та відклав розгляд справи на 12.03.2015 року.

11.03.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи та від третьої особи надійшли письмові пояснення по справі.

У судовому засіданні 12.03.2015 представник позивача надав усні пояснення по суті спору та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач не скористався наданим законом правом на участь уповноваженого представника у судовому засіданні, проте про дату, час та місце проведення судових засідань повідомлявся належним чином шляхом направлення ухвал суду на адресу місцезнаходження юридичної особи.

Згідно з положеннями ст. 93 ЦК України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

У п. 94 Правил надання послуг поштового зв'язку (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009р. № 270) зазначено, що прості та рекомендовані поштові відправлення, повідомлення про надходження поштових відправлень, поштових переказів, повідомлення про вручення поштових відправлень, адресовані юридичним особам, можуть доставлятися з використанням абонентських поштових скриньок, що встановлюються на перших поверхах приміщень чи інших доступних для цього місцях або у канцелярії, експедиції тощо, розміщені на перших поверхах приміщень, чи видаватися в приміщеннях об'єкта поштового зв'язку представникам юридичних осіб, уповноваженим на одержання пошти.

Згідно з п. 117 вказаних Правил, поштові відправлення, поштові перекази повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі його письмової заяви, письмової відмови адресата від одержання чи закінчення встановленого строку зберігання; поштові відправлення, поштові перекази повертаються також у разі неможливості вручити їх через неправильно зазначену адресу або її відсутність (змита, відірвана чи пошкоджена в інший спосіб) та з інших причин, які не дають змоги оператору поштового зв'язку виконати обов'язки щодо пересилання поштових відправлень, поштових переказів.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У п. 3.9.2. Постанови Пленум Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.).

Третя особа явку уповноваженого предстанвика для участі у судовому засіданні також не забезпечила, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином.

Згідно ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відповідно до ст.22, 27 ГПК України, відповідач зобов'язаний належно користуватися своїми процесуальними правами.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач та третя особа не з'явились на виклик суду, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Оскільки, відзиву на позовну заяву відповідачем не надано, справа розглядається за наявними у ній матеріалами, відповідно до положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-

ВСТАНОВИВ:

24.02.2012 між Головним управлінням культури виконавчого органу Київської міської

ради (Київської міської державної адміністрації), як орендодавцем, Київською міською галереєю мистецтв «Лавра» (далі - позивач, орендар) та Міжнародною громадською організацією «Центр розвитку громадського суспільства «Ініціативи нації» (надалі - відповідач, суборендар) укладено Договір № 25/02/2012 про передачу в суборенду майна комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі - Договір). Предметом даного Договору є передача орендарем та прийняття суборендарем в суборенду нерухомого майна (приміщень) за адресою: м.Київ, вул.І.Мазепи, 17 (Січневого повстання, 17) для проведення концерту «Квартирник в Мистецькій галереї «Лавра» 25 лютого 2012 року. (п. 1.1. Договору).

Об'єктом суборенди є визначене у п.2.1.-2.3. Договору нежиле приміщення загальною площею 747,8 кв.м., яке належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі орендодавця.

Відповідно до п. 3.1. Договору, за користування об'єктом суборенди суборендар сплачує орендодавцю оренду плату за домовленістю сторін у розмірі 3739,00 грн. (в т.ч. 623,17 грн. податок на додану вартість), що є не менше, ніж встановлено Методикою розрахунку орендної плати, затвердженою рішенням Київради від 22.09.2011 №34/6250 та окремо компенсацію видатків за спожиті

енергоносії, комунальні та інші послуги (в т.ч. вивіз сміття). Всі платежі за цим Договором сплачуються суборендарем не пізніше 27.02.2012 - першого банківського дня після завершення заходу.

Розмір витрат на оплату за споживання енергоносіїв, комунальних та інших послуг визначений у розмірі 1 672,02 грн. у розрахунку від 24.02.2012 року.

До обов'язків відповідача, відповідно до п.4.3. Договору віднесено обов'язок своєчасно та у повному обсязі вносити суборенді платежі та повернути суборендоване приміщення орендарю по акту приймання-передачі до 24:00 год. 25.02.2012, як-то передбачено п.4.11. Договору.

У свою чергу, за умовами п.4.1. Договору, орендар зобов'язаний після підписання цього Договору передати, а суборендар, відповідно, прийняти об'єкт суборенди по акту приймання-передачі, який є Додатком №3 до Договору.

Пунктом 6.2. Договору сторони погодили, що у разі закінчення строку дії Договору, суборендар зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт суборенди орендарю у стані, в якому перебував об'єкт на момент передачі його в суборенду. В акті приймання-передачі зазначається технічний стан і склад об'єкта суборенди на дату повернення.

Як вбачається із наявного у матеріалах справи акту приймання-передачі об'єкта суборенди від 24.02.2012, відповідач у зв'язку із завершенням суборендного користування передав з 25.02.2012 позивачу нежиле приміщення загальною площею 747,8 кв.м. (згідно Додатку №1) у задовільному технічному стані. Вказаний акт підписаний та скріплений печатками як позивача - Київською міською галерею мистецтв «Лавра», так і відповідача - Міжнародною громадською організацією «Центр розвитку громадського

суспільства «Ініціативи нації».

За твердженням позивача, внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо компенсації видатків за спожиті енергоносії, комунальні та інші послуги (в т.ч. вивіз сміття) відповідно до умов Договору, за останнім утворилась заборгованість у розмірі 1672,07 грн., погашення якої позивач просив здійснити у претензії №433 від 19.09.2014, надісланій на адресу відповідача.

Оскільки, вказана сума заборгованості відповідачем у встановлені строки так і не сплачена, позивач звернувся із даним позовом до суду, додатково заявивши до стягнення за порушення своєчасного виконання договірних обов'язків пеню у розмірі 331,01 грн., 3% річних розміром 140,45 грн. та інфляційні втрати у розмірі 352,84 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Ст. 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші ), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Зазначені вище норми Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України.

За своєю правовою природою договір суборенди №25/02/2012 від 24.02.2012 є договором піднайму, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які також підпадають під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

Позивач набув статусу наймодавця у розумінні положень статті 774 ЦК України, якими передбачено, що передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, укладений між сторонами у справі Договір суборенди №25/02/2012 від 24.02.2012 підписаний також і орендодавцем - Головним управлінням культури виконавчого органу Київської міської

ради (Київської міської державної адміністрації), який погодив передачу позивачем об'єкту оренди третій стороні, тобто суборендарю (відповідачу).

До того ж, у письмових поясненнях по справі Головне управлінням культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яке виступає третьої особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, повністю підтримало заявлені позивачем позовні вимоги.

Частиною 3 статті 774 ЦК України, визначено що до договору піднайму застосовуються положення про договір найму. У відносинах піднайму наймач отримує стосовно піднаймача всі права та обов'язки наймодавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Частиною 1 ст. 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

За приписами статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Так, із матеріалів справи вбачається, що Договір, відповідно до п. 8.3., припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено, тобто, враховуючи п.4.11. Договору, після повернення суборендованого приміщення за актом приймання-передачі.

Частинами 2,3 статті 291 ГК України визначено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на якій його було укладено. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку встановленому статтею 188 цього Кодексу. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Частиною другою статті 795 ЦК України встановлено, що повернення наймочем предмета договору найму оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Статтею 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані,якій було обумовлено у договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Враховуючи, що між сторонами підписаний акт приймання-передачі суборендованого майна від 24.02.2012, відповідно до якого об'єкт суборенди передається орендарю 25.02.2012, а також п.3.1. Договору, за яким усі розрахунки за Договором мають бути здійснені до 27.02.2012, то несплата відповідачем грошових коштів за спожиті енергоносії, комунальні та інші послуги є порушення укладеного між сторонами Договору, а тому суд дійшов висновку про обґрунтованість даної позовної вимоги, яка підлягає задоволенню повністю, у розмірі 1672,02 грн.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши наданий розрахунок пені, суд зазначає, що нарахування позивачем пені за період з 15.12.2013 по 15.12.2014, тобто за рік, суперечить приписам ст. 232 Господарського кодексу України, які обмежують період нарахування пені 6 місячним строком. Таким чином, вимога позивача про стягнення пені підлягає задоволенню частково, а саме за період з 15.12.2013 по 15.06.2014 у розмірі 126,02 грн.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню у сумі розміром 352,84 грн., тобто як визначено законодавством, за весь час прострочення платежу.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд визнав його обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства України, а вимогу позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних розміром 140,45 грн. такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з урахуванням вищенаведеного.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 22, 32-34, 43-44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Київської міської галереї мистецтв «Лавра» до Міжнародною громадською організацією «Центр розвитку громадського суспільства «Ініціативи нації» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Головного управління культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про стягнення заборгованості у розмірі 2496,32 грн. - задовольнити частково .

Стягнути з Міжнародної громадської організації «Центр розвитку громадського суспільства «Ініціативи нації» (01054, місто Київ, вулиця Дмитрівська, 15-17, кв.9; ідентифікаційний код 37615495) на користь Київської міської галереї мистецтв «Лавра» (01015, місто Київ, вулиця Лаврська, 1; ідентифікаційний код 23731321) 1672 (одну тисячу шістсот сімдесят дві) гривні 02 копійки заборгованості за спожиті послуги, 126 (сто двадцять шість) гривень 02 копійки пені, 3% річних розміром 140 (сто сорок) гривень 45 копійок, інфляційні втрати у розмірі 352 (триста п'ятдесят дві) гривні 84 копійки та 1676 (одну тисячу шістсот сімдесят шість) гривень 97 копійок витрат зі сплати судового збору.

У іншій частині у позові відмовити.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 12.03.2015 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 17.03.2015 року

Суддя К.В. Полякова