Рішення

від 23.03.2015 по справі 922/762/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" березня 2015 р.Справа № 922/762/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Буракової А.М.

при секретарі судового засідання Бабиніні Д.О.

розглянувши справу

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Оріон" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові Агросистеми", м. Харків про стягнення заборгованості в розмірі 227 272,88 грн. за участю представників сторін:

позивача - Великохацька В.О. за довіреністю № 18/03 від 17.02.2015 року,

відповідача - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Оріон" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові Агросистеми", м. Харків про стягнення заборгованості в розмірі 227 272,88 грн. В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання покладених на відповідача обов'язків за договором купівлі - продажу №4.2/11/2014 від 04.11.2014 року, в частині повної та своєчасної оплати за отриманий від позивача товар, з урахуванням чого та враховуючи приписи ст.ст. 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму основного боргу в розмірі 222 238,00 грн., пеню в розмірі 4547,63 грн., 3% річних в розмірі 487,25 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 09.02.2015 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 10.03.2015 року о 12:30 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.03.2015 року розгляд справи було відкладено на 23.03.2015 року о 12:15 год.

Представник позивача в призначене судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, а також, підтримав надану 10.03.2015 року заяву (вх. № 9148), про вжиття заходів до забезпечення позову та просив суд забезпечити позов в межах заявленої суми позову, шляхом накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на банківських рахунках відповідача та забезпечити позов шляхом накладення арешту на рухоме та не рухоме майно, що належить відповідачу на праві власності в межах суми позову.

Представник відповідача в призначене судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином та своєчасно, про що свідчить повідомлення, яке міститься в матеріалах справи.

Суд, розглянувши заяву позивача (вх. № 9148), про вжиття заходів до забезпечення позову, виходить з наступного.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора, або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.

Так, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Так, відповідно до п. 3. Постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» від 26.12.2011 р. № 16, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Так, звертаючись з заявою про вжиття заходів до забезпечення позову, позивечем не надано жодного доказу вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

З урахуванням викладеного та враховуючи приписи Постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» від 26.12.2011р. № 16, господарський суд, приходить до обґрунтованого висновку, про відсутність підстав, для задоволення заяви про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на банківські рахунки відповідача та накладення арешту на рухоме та нерухоме майно, що належить відповіжачу на праві власності, а тому відмовляє в її задоволенні.

Крім того, в порушення приписів ст. 4 Закону України "Про судовий збір", позивачем не було сплачено судовий збір за подання заяви про забезпечення позову, зокрема, в розмірі 1,5 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подана до суду, а тому сума судового збору підлягає стягнення з останього в дохід державного бюджету.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, а також з огляду на те, сторони були попередженні про розгляд справи за наявними матеріалами у разі їх нез'явлення в засідання суду, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення присутніх представників сторін та прокурора, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд, виходить з наступного.

04.11.2014 року між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Оріон" (позивачем, продавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нові Агросистеми", м. Харків (відповідачем, покупцем) було укладено договір купівлі-продажу №4.2/11/2014 (Договір), відповідно до умов якого, позивач зобов'язався передати у власність відповідача насіння ріпаку продовольче (не насіннєвий матеріал) врожаю 2014 року (товар) за ціною 4 280,00 грн. у кількості 26 (двадцять шість) тон, а відповідач зобов'язався прийняти і оплатити його у відповідності до умов Договору.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 2 ст.712 Цивільного кодексу України встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В подальшому, додатковою угодою від 10.11.2014 року до Договору купівлі-продажу №4.2/11/2014 від 04.11.2014 року сторонами було збільшено ціну на Товар до 4 300,00 грн. з ПДВ за 1 тону.

Додатковою угодою від 20.11.2014 року до Договору сторони збільшили кількість Товару, який підлягав поставці - до 86 (вісімдесят шість) тон та ціну на Товар, яка склала - 5 000,00 (п'ять тисяч) грн. з ПДВ.

Відповідно до п.5.1. Договору передбачено, що Товар може постачатись окремими партіями. Загальний строк поставки Товару згідно п.5.5. Договору встановлений до 31.11.2014 року.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач належним чином виконував умови договору, а саме поставив відповідачу товар на загальну суму 398 038,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №86 від 19.11.2014р. у кількості 24,66 тн на суму 106 038,00 грн., видатковою накладною №87 від 25.11.2014р. у кількості 43,58 тн на суму 217 900,00 грн., видатковою накладною №88 від 25.11.2014р. у кількості 14,82 тн на суму 74 100,00 грн.

Судом встановлено, що відповідач отримав вищенаведений товар, що підтверджується підписом уповноваженого представника відповідача та печаткою підприємства відповідача. Крім того, відповідач не спростував той факт, що він не отримував товар.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до пункту 4.1. Договору, з урахуванням Додаткової угоди від 20.11.2014 року, оплата за отриманий Товар має здійснюватись Покупцем протягом 10-ти календарних днів з моменту отримання Товару. Якщо Покупець не здійснить перерахування грошових коштів за Товар на умовах зазначених у цьому пункті, Продавець має право притримати відпуск Товару Покупцю, що не буде трактуватися невиконанням умов цього Договору з боку Продавця.

Як встановлено судом, відповідач, повністю не виконав договірні зобов'язання і за отриманий від позивача товар на суму 398 038,00 грн. розрахувався частково в сумі 175 800,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, які містяться в матеріалах справи, внаслідок чого несплаченою залишається сума в розмірі 222 238,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи 25.12.2014 року позивачем було надано відповідачу претензію (вих. № 18/1/12 від 18.12.2014 р.) про сплату наявної суми заборгованості за поставлений товар. Вказана претензія була отримано відповідачем особисто.

В свою чергу, відповідачем було направлено позивачу гарантійний лист, відповідно до якого відповідач зобов'язався сплатити заборгованість частинами починаючи з 20.01.2015 року по 30.01.2015 року. Проте, вказану заборгованість сплачено так і не було.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, свого контррозрахунку позовних вимог, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення заборгованості в сумі 222 238,00 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Крім того, представник позивача просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 4547,63 грн. та 3% річних в сумі 487,25 грн.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 7.3. Договору передбачено, що за несвоєчасне проведення розрахунків за прийнятий товар, продавець стягує з покупця суму платежу і пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення оплати.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши нарахування пені в сумі 4547,63 грн., суд приходить до висновку, що дане нарахування відповідає чинному законодавству, ст. 232 Господарського кодексу України, ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", з урахуванням чого позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 4547,63 грн. підлягають задоволенню.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши нарахування 3% річних в сумі 487,25 грн., суд приходить до висновку, що даний розрахунок не суперечить вимогам чинного законодавства, нарахований вірно, з урахуванням чого позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню повністю.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України та постановою № 18 від 26.12.2011 р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції". Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати покладаються на відповідача в повному обсязі.

Крім того, відповідно до положень ст. 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір в розмірі 1827,00 грн. підлягає стягнення з позивача в дохід державного бюджету України.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 525, 526, 530, 611 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВІ АГРОСИТЕМИ» ( 61105, м.Харків, вул. Киргизька, буд. 19, корп. 2, Код ЄДРПОУ 38383120) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ОРІОН» (92424, Луганська область, Марківський район, с.Кризьке, вул. Радянська, 24, код ЄДРПОУ 30090072, п/р 26007053710695 у ПАТ «ПРИВАТБАНК» м. Луганська, МФО 304795) суму основного боргу за Договором купівлі-продажу №4.2/11/2014 від 04.11.2014р. у розмірі 222 238,00 грн., пеню в розмірі 4547,63 грн., 3% річних в розмірі 487,25 грн., судовий збір в розмірі 4545,47 грн.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ОРІОН» (92424, Луганська область, Марківський район, с.Кризьке, вул. Радянська, 24, код ЄДРПОУ 30090072, п/р 26007053710695 у ПАТ «ПРИВАТБАНК» м. Луганська, МФО 304795) на користь державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби України у Дзержинському районі м. Харкова, вул. Бакуліна, 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківський області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) - 1827,00 грн. судового збору.

Видати відповідні накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 27.03.2015 р.

Суддя А.М. Буракова

922/762/15