Рішення

від 27.03.2015 по справі 925/414/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2015 року Справа № 925/414/15

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Спаських Н.М. з секретарем судового засідання Волна С.В., за участю представників сторін:

від позивача: Твердохліб І.Ю. - за довіреністю;

від відповідача: ОСОБА_2 - за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Краєвид" до фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 про стягнення 118 324,63 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 118 324,63 грн. з яких: 34 969,00 грн. основного боргу, 7 866,13 грн. 3% річних, 69 124,57 грн. інфляційних втрат, 6 364,93 грн. пені за прострочення розрахунків за велику рогату худобу, передану позивачем відповідачу на підставі договору між сторонами.

23 березня 2015 року позивач надав суду клопотання про припинення провадження у справі в зв'язку зі сплатою відповідачем залишку основного боргу в сумі 34 969,00 грн. після порушення провадження у справі. Сплату вказаних коштів відповідач також підтвердив у судовому засіданні.

Таким чином, в частині стягнення 34 969,00 грн., які позивач отримав від відповідача і зарахував у погашення основного боргу, провадження у справі слід припинити за відсутністю предмету спору на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав частково і просить суд стягнути з відповідача 7 866,13 грн. як 3% річних, 69 124,57 грн. інфляційних втрат та 6 364,93 грн. пені за прострочення розрахунків за товар.

Відповідач проти позову заперечує повністю через неотримання від позивача жодних вимог про сплату боргу в порядку ст. 530 ЦК України, що унеможливлює нарахування санкцій за прострочення розрахунків, оскільки письмового договору між сторонами не було укладено.

Заслухавши доводи та пояснення представників сторін, надані в ході розгляду справи, дослідивши наявні у справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, позовні вимоги суд задовольняє частково з наступних підстав:

У відповідності до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

У відповідності до ст. 181 ГК України, за загальним правилом, господарські договори укладаються у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (стаття 181 Господарського кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між сторонами оформлені договором у спрощений спосіб без складення його у вигляді єдиного документу.

Обома сторонами підтверджується, що на підставі накладної № 2 від 30.01.2014 року позивач передав відповідачу велику рогату худобу на загальну суму 419 969,00 грн., а саме:

- корови 20 голів 11 960 кг на суму 149 500,00 грн.;

- молодняк ВРХ 3 голови 757 кг на суму 9 462,50 грн. ;

- молодняк ВРХ 38 голів 7 983 кг на суму 93 135,00 грн.;

- корови 22 голови 9 802 кг на суму 92 901,34 грн.;

- молодняк ВРХ 2 голови 525 кг на суму 4 975,33 грн.

Правочин згідно зі статтею 205 Цивільного кодексу України може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (стаття 207 Цивільного кодексу України).

Укладену між сторонами угоду суд розцінює як договір поставки, який відповідає ст. 712 ЦК України якою передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За приписами статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статей 599 та 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В силу статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару, а покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (стаття 692 Цивільного кодексу України).

У відповідача немає заперечень з приводу якості отриманої худоби.

Представниками сторін не заперечується, що сторони не узгоджували у письмовому вигляді питання про строки проведення оплати позивачем отриманого товару.

Відповідач вважає, що на підставі ст. 530 ЦК України у такому випадку позивач попередньо повинен був направити відповідачу вимогу про проведення розрахунків і до часу отримання цієї вимоги відповідач не може вважатися таким, що прострочує оплату.

Суд не погоджується із такими доводами відповідача, виходячи з такого:

Як вказано вище, у відповідності до ст.712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, зокрема і ст. 692 ЦК, яка знаходиться у розділі про угоду купівлі-продажу в ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до інформаційного листа ВГСУ від 17.07.2012 р. N 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" судам роз'яснено такий порядок застосування ч. 1 ст. 692 ЦК України щодо визначення строку виконання боржником грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу у співвідношенні з ч. 2 ст. 530 ЦК України. Зокрема, зазначено таке: відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується (див. постанову Вищого господарського суду України від 28.02.2012 N 5002-8/481-2011). При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (див. постанову Вищого господарського суду України від 21.04.2011 N 9/252-10).

Таким чином позивач не повинен був попередньо надсилати відповідачу вимогу про оплату товару в порядку ст. 530 ЦК України, оскільки зобов'язання провести розрахунок у відповідача виникло з моменту передачі йому товару на підставі ст. 692 ЦК України.

Оскільки відповідач не розрахувався у повній сумі із позивачем відразу після отримання худоби, борг сплачував частинами, то слід вважати, що мало місце прострочення платежів з боку відповідача, за що настає цивільно-правова відповідальність.

Крім того суд враховує, що для здійснення оплати за товар, одночасно із виписуванням накладної № 2 від 30.01.2014 року (а.с. 12) в цей же день 30 січня 2014 року відповідачу було виставлено рахунок № 2 ( а.с. 10) на попередню оплату за ВРХ на 250 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 50 000,00 грн., всього на 300 000,00 грн. та рахунок № 4 ( а.с. 11) на 99 974,17 грн. в т.ч. 19 994,83 грн. всього на 119 969,00 грн. Разом на оплату товару відповідачу було надано рахунки на суму 349 974,79 грн. в т.ч. ПДВ 69 994,83 грн., разом 419 969,00 грн.

Проти неотримання вказаних рахунків відповідач заперечень не подав. Виставлення рахунків на оплату товару є доказом настання строку платежу.

Як вбачається із матеріалів справи, 30.01.2014 року відповідач здійснив оплату за поставлений товар в сумі 300 000,00 грн., 03.02.2014 року в сумі 50 000,00 грн., 31.03.2014 року на суму 10 000,00 грн., 17.02.2015 року на суму 25 000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками (а.с. 15-18). У призначеннях платежу відповідач послався на рах. № 2 від 30.01.2014 року, що свідчить про його отримання позивачем.

Ці обставини спростовують доводи відповідача про ненастання строку платежу за товар і відсутність прострочення сплати боргу з цих підстав.

Оскільки в судовому засіданні відповідач надав суду платіжні доручення № 3376 та № 3387 від 16 березня 2015 року про сплату 34 969,00 грн., які позивач зарахував у сплату основного боргу, то ці кошти стягненню не підлягають, а провадження у справі в цій частині вимог підлягає припиненню.

Позивач підтримує позовні вимоги в частині стягнення пені, інфляційних та 3% річних за прострочення відповідачем сплати боргу.

Суд вважає, що позивач не має права на стягнення пені, виходячи з такого:

Як встановлено судом та не заперечується представниками, між сторонами було укладено договір у спрощений спосіб без складення його у формі єдиного письмового документу.

У відповідності до ст. 549 ЦК України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно положень ст. 546,547 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Між сторонами не існує письмового документу про досягнення домовленості щодо нарахування пені за прострочення оплати придбаного відповідачем товару.

У відповідності до роз'яснення п. 1 інформаційного листа ВГСУ від 07.04.2008 р. N 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" - відповідно до ч.2 ст. 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Тому в разі, якщо норми ГК України не містять особливостей регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, а встановлюють загальні правила, які не узгоджуються із відповідними правилами ЦК України, слід застосовувати правила, встановлені ЦК України.

З цих підстав суд відхиляє доводи позивача про те, що він вправі застосувати норми ч. 6 ст. 231 ГК України про пеню та нарахувати її в розмірі облікової ставки від суми простроченого боргу.

Крім того, у відповідності до ст. 1,3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 року визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки

Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

На підставі викладеного, у задоволенні позову про стягнення пені позивачу слід відмовити повністю через безпідставність її нарахування.

В частині вимог про стягнення інфляційних та 3% річних на суму простроченої заборгованості позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з такого:

У відповідності до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право на нарахування інфляційних та 3% річних виникає у позивача незалежно від того, чи встановлено такі умови договором, оскільки таку відповідальність для боржника встановлено законом. Інфляційні та 3% річних не є неустойкою в розумінні ст. 549 ЦК України. Строк позовної давності для стягнення інфляційних та 3% річних встановлено у три роки.

Однак, за належним розрахунком з урахуванням здійснення відповідачем часткових оплат боргу, з відповідача на користь позивача за обраний позивачем період прострочення з 01.02.2014 року по 03.03.2015 року слід стягнути лише 1976,93 грн. як 3% річних та 22 766,70 грн. інфляційних, виходячи з такого розрахунку, перевіреного за програмою Ліга-Закон:

період прострочкисума боргу 3% річнихінфляційні 01.02.14-02.02.14 119 969,00 19,72 ------ 03.02.14-30.03.14 69 969,00 322,05 1968,37 31.03.14-16.02.15 59 969,00 1592,05 18944,97 17.02.15-03.03.15 34 969,00 43,11 1853,36 105,3% за лютий 1976,93 22 766,70

Доказів про проведення розрахунків за інфляційними та 3% річних відповідач суду не надав. На підставі викладеного з відповідача на користь позивача слід примусово стягнути лише 1976,93 грн. як 3% річних та 22 766,70 грн. інфляційних за період з 01.02.2014 по 03.03.2015 року, як визначив позивач, а в решті цих платежів у стягненні слід відмовити повністю через безпідставність їх нарахування.

Отже, позов підлягає лише до часткового задоволення.

В частині стягнення основного боргу в розмірі 34 969,00 грн. провадження у справі слід припинити за відсутністю предмету спору. В частині стягнення пені - у позові слід відмовити повністю.

На підставі ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача, як з особи, яка винна у виникненні спору, слід стягнути 2 366,50 грн. на відшкодування судового збору повністю.

Керуючись ст.ст. 49, п. 1-1 ст. 80, ст. 82-84 ГПК України суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, ідентифікаційний код НОМЕР_1, АДРЕСА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Краєвид", ідентифікаційний код 32995676, Чернігівська область, Носівський район, с. Ганнівка, вул. Українська, буд. 5 --- 1976,93 грн. як 3% річних, 22 766,70 грн. інфляційних за прострочення розрахунків за худобу та 2 366,50 на відшкодування судових витрат.

3. В частині стягнення 34 969,00 грн. основного боргу провадження у справі припинити.

4. В решті вимог у позові відмовити.

Наказ видати.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду протягом 10 днів.

Повне рішення складено 27 березня 2015 року

Суддя Н.М. Спаських