Рішення

від 23.03.2015 по справі 914/631/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.03.2015 р. Справа№ 914/631/15

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Серпантин», м.Самбір, Львівська область

до відповідача: Вільшаницької сільської ради, с. Вільшаник, Львівська область

про стягнення 104 467 грн. 24 коп.

Суддя Мазовіта А.Б.

Секретар Юрків М.Г.

Представники:

від позивача: Гомзяк І.Я., директор (наказ №3 від 23.03.2009 р.);

від відповідача: Ковалик Л.І., сільський голова

Товариство з обмеженою відповідальністю «Серпантин», м. Самбір, Львівська область звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Вільшаницької сільської ради, с. Вільшаник, Львівська область про стягнення 104 467 грн. 24 коп.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 26.02.2015р. призначив розгляд справи на 12.03.2015 р. В судовому засіданні 12.03.2015 р. оголошувалась перерва до 23.03.2015 р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем було укладено договір підряду. Позивач відповідно до умов даного договору виконав роботи на суму 96 250 грн. 50 коп., що підтверджується підписаними сторонами актами приймання виконаних будівельних робіт Однак, відповідач свої зобов'язання щодо оплати вартості робіт виконав частково, на дату звернення до суду борг становить 67 375 грн. 00 коп. У зв'язку з порушенням строків оплати вартості робіт відповідачу нараховано пеню в сумі 12 997 грн. 83 коп., 3% річних в сумі 4 286 грн. 16 коп., інфляційні втрати в сумі 19 808 грн. 25 коп. Таким чином, до стягнення з відповідача підлягає 104467грн. 24 коп. заборгованості та судові витрати.

В судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представникам роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

6 грудня 2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Серпантин» (підрядник) та Вільшаницькою сільською радою (замовник) було укладено договір №5.

За цим договором замовник (відповідач) замовляє, а підрядник (позивач) виконує на свій ризик роботи по капітальному ремонту дороги сільського типу по вул. І.Франка в с. Черхава Самбірського району Львівської області відповідно до діючих норм, стандартів і законодавчих документів власними і залученими силами та засобами, здає в обумовлені строки. Замовник приймає виконані роботи згідно затвердженої кошторисної документації.

Загальна вартість робіт становить 96 250 грн. 00 коп. (п. 2.1. договору).

Відповідно до умов договору, позивач у грудні 2012 року виконав роботи на суму 96 250 грн. 50 коп., що підтверджується актом №1 від 14.12.2012 р. та актом №2 від 31.12.2012 р. приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2012 р. форми КБ-2в, а також довідкою від 14.12.2012 р. та довідкою від 31.12.2012 р. про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2012 р. форми КБ-3. Зауважень до виконання у відповідача не було, що підтверджується підписом уповноваженої особи відповідача на вищевказаних документах та скріпленням їх печаткою.

Відповідно до п. 4.1. договору замовник здійснює оплату за виконані роботи на підставі актів (форма КБ-2в, КБ-3), підписаних уповноваженими представниками сторін. Оплата виконаних робіт здійснюється на протязі семи днів після підписання акту.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку оплати вартості робіт, позивач в позовній заяві просив суд стягнути з відповідача 67375грн. 00 коп. несплаченої вартості виконаних робіт, 12 997 грн. 83 коп. пені, 4 286 грн. 16 коп. 3% річних, 19 808 грн. 25 коп. інфляційних втрат.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ч. 1 ст. 837 ЦК України).

Пунктом 4 статті 882 ЦК України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Як вбачається із долученого до матеріалів справи актів №1 та №2 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2012 р. типової форми №КБ-2в, відповідач підписав акти без зауважень.

Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, суд вважає доведеним факт виконання робіт на загальну суму 96 250 грн. 50 коп.

Згідно ч. 1 ст. 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

У відповідності до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов'язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими, зокрема, є сплата неустойки.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (ч.ч. 1, 2 ст. 547 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2. ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З наведеного випливає, що обов'язковою умовою виникнення права на нарахування пені є викладення в договорі умови (пункту) про забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені, підстави для її застосування та розмір, або наявність законодавчого акту, який визначає обов'язок та умови сплати пені.

Позивачем у відповідності до п. 9.2. договору нараховано за період з 08.01.2013 р. по 20.02.2015 р. та заявлено до стягнення пеню в розмірі 12997грн. 83 коп.

Відповідно до пункту 9.2. договору, при затримці оплати згідно п. 4.3., замовник сплачує підряднику пеню за кожен день в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період затримки оплати.

Проте, як вбачається із тексту договору №5 від 06.12.2012 р., у ньому відсутній пункт 4.3. Строк оплати вартості робіт визначений у п. 4.1. та п. 4.2. договору.

Позивачем не представлено доказів укладення інших правочинів, з яких би вбачалося, що сторонами вносилися зміни договору, зокрема, про доповнення договору пунктом 4.3., викладення п. 9.2. в іншій редакції.

Відповідно до абз. 3 п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Із змісту ч. 6 ст. 231 ГК України випливає, що штрафні санкції, якими в розумінні ст. 230 ГК України є неустойка, штраф, пеня, встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ. Тобто, вказаною нормою встановлюється лише порядок визначення розміру штрафних санкцій. Таким чином, дана норма не є спеціальною, якою визначається обов'язок та умови сплати штрафних санкцій.

З огляду на те, що у договорі №5 від 06.12.2012 р. передбачена можливість нарахування пені за наявності прострочення при певних обставинах (із відсиланням до п. 4.3. договору), однак, в подальшому в тексті договору такі обставини, за наявності яких може здійснюватися нарахування пені, не зазначені, а також у зв'язку із відсутністю спеціального законодавчого акту, який визначає обов'язок боржника сплатити пеню за невиконання зобов'язання у правовідносинах, що склалися між сторонами, вимога про стягнення пені в сумі 12 997 грн. 83 коп. є безпідставною та до задоволення не підлягає.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням вказаних вимог позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних за період з 08.01.2013 р. по 20.02.2015 р. в розмірі 4286грн. 16 коп., а також інфляційні втрати з січня 2013 р. по січень 2015 р. включно в розмірі 19 808 грн. 25 коп.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання.

В листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» зазначається, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня .

Як зазначено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

З наведеного вбачається, що найменший період визначення інфляційних нарахувань становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою таких нарахувань. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Аналогічної практики дотримується Вищий господарський суд України, зокрема, у постанові від 10.07.2013 р. по справі №5002-33/4081-2012.

Як вбачається із матеріалів справи, прострочення зобов'язання щодо сплати 67 375 грн. 00 коп. виникло з 08.01.2013 р. З огляду на наведене, період прострочки у січні 2013 р. становив 24 календарних днів. Як вбачається із розрахунку, долученого до позовної заяви, позивачем на суму боргу, яка існувала у вказаному періоді, нараховано інфляційні із застосуванням показника індексу інфляції за січень 2013 р. Таким чином, до заборгованості, яка існувала у січні 2013 р., не може бути застосована індексація за січень 2013 р., оскільки прострочка мала місце за період менший, ніж місяць.

В абзаці 3 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Судом здійснено перерахунок інфляційних втрат із врахуванням вищевказаних вимог (67 375,00 х 99,9% (лютий 2013 р.) х 100,0% (березень 2013 р.) х 100,0% (квітень 2013 р.) х 100,1% (травень 2013 р.) х 100,0% (червень 2013 р.) х 99,9% (липень 2013 р.) х 99,3% (серпень 2013 р.) х 100,0% (вересень 2013 р.) х 100,4% (жовтень 2013 р.) х 100,2% (листопад 2013 р.) х 100,5% (грудень 2013 р.) х 100,2% (січень 2014 р.) х 100,6% (лютий 2014 р.) х 102,2% (березень 2014 р.) х 103,3% (квітень 2014 р.) х 103,8% (травень 2014 р.) х 101,0% (червень 2014 р.) х 100,4% (липень 2014 р.) х 100,8% (серпень 2014 р.) х 102,9% (вересень 2014 р.) х 102,4% (жовтень 2014 р.) х 101,9% (листопад 2014р.) х 103,0% (грудень 2014 р.) х 103,1% (січень 2015 р.) - 67 375,00 = 19620,31), у зв'язку з чим розмір інфляційних після проведеного перерахунку повинен становити 19 620 грн. 31 коп.

Судом перевірено розрахунок 3% річних та встановлено, що 3% річних в розмірі 4 286 грн. 16 коп. нараховані позивачем правильно.

Покликання відповідача на відсутність проплат видатків бюджетної установи казначейською службою не є тією обставиною (подією), яка не породжує для відповідача обов'язку здійснити розрахунок за надані послуги, або звільняє відповідача від визначеного договором зобов'язання розрахуватися за надані йому послуги.

Крім цього, виходячи із приписів ст. 511 ЦК України, зобов'язання не може створювати обов'язку для третьої особи, що не є стороною договору, в даному випадку казначейської установи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може лише породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Також, як зазналося вище, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення частково, складає 67 375 грн. 00 коп. основного боргу, 4 286 грн. 16 коп. 3% річних, 19 620 грн. 31коп. інфляційних втрат. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви із ціною позову 104 467 грн. 24 коп. було сплачено судовий збір у розмірі 1827грн. 00 коп., натомість, у відповідності до підпункту 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» підлягало до сплати 2 089 грн. 34 коп.

За результатами розгляду справи суд має право достягнути недоплачену суму судового збору з належної сторони (п. 2.23. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 21.02.2013 р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»).

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Беручи до уваги те, що позов задоволено частково, розмір задоволених вимог склав 91 281 грн. 47 коп., то судовий збір підлягає до стягнення з відповідача пропорційно до задоволених вимог у розмірі 1 825 грн. 66 коп.

Оскільки в задоволенні решти позовних відмовлено, з позивача слід достягнути недоплачену суму судового збору у розмірі 262 грн. 34 коп.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 256, 258, 267, 509, 526, 530, 599, 612, 625, 626 ЦК України, ст. 193, 230, 231, 232 ГК України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Вільшаницької сільської ради Самбірського району Львівської області, с. Вільшаник, Самбірський район, Львівська область (ідентифікаційний код 04370231) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Серпантин», м. Самбір, вул. Річна, 6Е, Львівська область (ідентифікаційний код 25238671) 67 375 грн. 00 коп. основного боргу, 4 286 грн. 16 коп. 3% річних, 19 620 грн. 31 коп. інфляційних втрат, 1 825 грн. 66 коп. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Серпантин», м. Самбір, вул. Річна, 6Е, Львівська область (ідентифікаційний код 25238671) в користь Державного бюджету України 262 грн. 34 коп. судового збору.

5. Накази видати згідно ст. 116 ГПК України.

В судовому засіданні 23.03.2015 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 27.03.2015 р.

Суддя Мазовіта А.Б.