Ухвала

від 19.02.2015 по справі к/9991/37547/11-с

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" лютого 2015 р. м. Київ К/9991/37547/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого:Штульман І.В. (доповідач), суддів:Бутенка В.І., Олексієнка М.М., -

розглянувши в касаційній інстанції в порядку письмового провадження справу за позовом прокурора Пролетарського району міста Донецька в інтересах Донецького обласного центру зайнятості та Донецького міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, витрат на професійне навчання, за касаційною скаргою Донецького міського центру зайнятості на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2011 року, -

встановив:

У вересні 2009 року прокурор Пролетарського району міста Донецька в інтересах Донецького обласного центру зайнятості та Донецького міського центру зайнятості звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю в розмірі 1212,64 гривень, матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного в розмірі 338,47 гривень, витрат на професійне навчання в розмірі 197,38 гривень.

Постановою Пролетарського районного суду міста Донецька від 22 січня 2010 року позов задоволено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2011 року постанову Пролетарського районного суду міста Донецька від 22 січня 2010 року скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі Донецький міський центр зайнятості, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить Вищий адміністративний суд України скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2011 року та залишити в силі постанову Пролетарського районного суду міста Донецька від 22 січня 2010 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами встановлено, що 1 липня 2008 року ОСОБА_1 звернувся до Будьонівсько-Пролетарської міжрайонної філії Донецького міського центру зайнятості із заявою про надання йому статусу безробітного, у якій зазначав, що в даний час як суб'єкт підприємницької діяльності він не зареєстрований, трудовою діяльністю не займається та пенсію не отримує.

Згідно наказу Будьонівсько-Пролетарської міжрайонної філії Донецького міського центру зайнятості від 1 липня 2008 року № НТ080701 відповідачеві було надано статус безробітного та призначено допомогу по безробіттю з 1 липня 2008 року по 25 червня 2009 року.

30 липня 2008 року ОСОБА_1 звернувся до Будьонівсько-Пролетарської міжрайонної філії Донецького міського центру зайнятості із заявою про направлення його на навчання за спеціальністю «Економіка та підприємництво» і надання йому матеріальної допомоги в період навчання.

На підставі цієї заяви, договору від 30 липня 2008 року № 277 між Будьонівсько-Пролетарською міжрайонною філією Донецького міського центру зайнятості і Донецьким інститутом ринку та соціальної політики, відповідач був направлений на професійне навчання, по закінченню якого 18 серпня 2008 року він отримав свідоцтво про підвищення кваліфікації СПК № 394447.

У період навчання з 30 липня 2008 року по 18 серпня 2008 року ОСОБА_1 було припинено виплату допомоги по безробіттю та призначено матеріальну допомогу.

Наказом Будьонівсько-Пролетарської міжрайонної філії Донецького міського центру зайнятості від 28 жовтня 2008 року № НТ081028 відповідача знято з обліку в зв'язку з виявленням факту подання недостовірних даних, що мало місце під час одержання допомоги по безробіттю.

ОСОБА_1 перебував на обліку в центрі зайнятості як безробітний з 1 липня 2008 року по 28 жовтня 2008 року, допомогу по безробіттю відповідачеві було сплачено в розмірі 1212,64 гривень, матеріальну допомогу на період навчання в розмірі 338,47 гривень та витрати на професійне навчання понесені в розмірі 197,38 гривень.

Кошти у загальному розмірі 1748,49 гривень відповідач в добровільному порядку повернути відмовився.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 перебуваючи на обліку в центрі зайнятості був засновником Приватного підприємства «Аріус», то в розумінні статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року № 803-XII (далі - Закон № 803-XII) він прирівнюється до зайнятого населення, а тому підлягають стягненню з останнього незаконно отримана допомога по безробіттю в розмірі 1212,64 гривень, матеріальна допомога в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного в розмірі 338,47 гривень, а також витрати на професійне навчання в розмірі 197,38 гривень.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач не відноситься до зайнятого населення в розумінні статті 1 Закону № 803-XII, а висновок суду першої інстанції про те, що відповідач є суб'єктом підприємницької діяльності спростовується матеріалами справи.

Так, відповідно до частини 1 пункту 1 статті 1 Закону № 803-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.

Згідно підпункту «б» пункту 3 статті 1 Закону № 803-XII в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах, зокрема, громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві.

У частині 1 статті 2 Закону № 803-XII встановлено, що безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 року № 1533-III (далі - Закон № 1533-III, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі - страхування на випадок

безробіття) - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

За змістом частин 2, 3 статті 36 Закону № 1533-III застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Тобто, підставою для застосування наслідків вказаної відповідальності, зокрема, є встановлення факту отримання безробітним доходу з будь-яких інших джерел в період перебування його на обліку у відповідному центрі зайнятості в якості безробітного та отримання державної допомоги або ж набуття особою ознак зайнятого населення, а також умисне невиконання безробітним своїх обов'язків щодо повідомлення центру зайнятості про такі факти.

Ознакою віднесення особи до категорії зайнятих є його працевлаштування по найму або ж самостійне забезпечення себе роботою (підприємницька діяльність тощо).

У статті 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно частини 3 статті 128 Господарського кодексу України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.

За перевіркою матеріалів справи вбачається, що в довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, яка видана станом на 1 вересня 2008 року, вказано, що в цьому реєстрі записів про проведення відповідачем реєстраційних дій не знайдено. Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців знаходиться у стані формування. У зв'язку з чим відомості станом на 1 вересня 2008 року про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців є неповними. Інформація про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців зареєстрованих до 1 січня 2004 року і не включених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців отримується в органі виконавчої влади, в якому проводилась державна реєстрація.

Листом від 16 жовтня 2008 року за № 01-12-1148 виконавчий комітет Пролетарської районної в місті Донецьку ради на запит Будьонівсько-Пролетарської міжрайонної філії Донецького міського центру зайнятості від 13 жовтня 2008 року за № 01/1488 повідомив, що ОСОБА_1 є засновником Приватного підприємства «Аріус» (код ОКПО 30685346).

Згідно наданого Головним управлінням статистики у Донецькій області витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України станом на 15 жовтня 2008 року значиться Приватне підприємство «Аріус», яке зареєстроване 9 лютого 2000 року Пролетарською районною радою в місті Донецьку, керівником підприємства є ОСОБА_1.

За таких обставин, оскільки відповідач, перебуваючи на обліку в центрі зайнятості був засновником Приватного підприємства «Аріус», яке на той час не припинило свою діяльність, то в розумінні статті 1 Закону № 803-ХІІ він прирівнюється до зайнятого населення, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з ОСОБА_1 незаконно отриманої допомоги по безробіттю в розмірі 1212,64 гривень, матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного в розмірі 338,47 гривень та витрат на професійне навчання в розмірі 197,38 гривень.

Суд апеляційної інстанції ухвалюючи рішення не врахував всіх обставин цієї справи та залишив поза увагою, що факт отримання чи неотримання відповідачем доходів від зайняття підприємницькою діяльністю не впливає на факт такої реєстрації та є особистим ризиком відповідача.

За приписами статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Таким чином, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з постановою Пролетарського районного суду міста Донецька від 22 січня 2010 року про задоволення позовних вимог прокурора Пролетарського району міста Донецька в інтересах Донецького обласного центру зайнятості та Донецького міського центру зайнятості, і вважає, що така скасована постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2011 року помилково.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Донецького міського центру зайнятості - задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2011 року у справі за позовом прокурора Пролетарського району міста Донецька в інтересах Донецького обласного центру зайнятості та Донецького міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, витрат на професійне навчання - скасувати.

Постанову Пролетарського районного суду міста Донецька від 22 січня 2010 року - залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: Штульман І.В.

Судді: Бутенко В.І.

Олексієнко М.М.