Рішення

від 19.03.2015 по справі 922/628/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2015 р.Справа № 922/628/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Яризька В.О.

при секретарі судового засідання Сінченко І.В.

розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Зміївська будівельна компанія", м. Харків, до Департаменту житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Харківської обласної державної адміністрації, м. Харків, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача Зміївська районна рада, м. Зміїв Харківської області, про стягнення 3587891,80 грн. за участю представників:

позивача - Сай Л.В. (дов.),

відповідача - не з'явився,

третьої особи - Пилипенко О.А. (дов.),

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ "Зміївська будівельна компанія", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Департаменту житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Харківської обласної державної адміністрації, про стягнення заборгованості за договором № 28 від 19.09.2011р. у сумі 3587891,80 грн., в т.ч. основний борг у розмірі 2435169,96 грн., пеня в розмірі 318640,32 грн., 3% річних у розмірі 219565,60 грн., інфляційні втрати в розмірі 614515,92 грн. Позивач просить також покласти судові витрати на відповідача.

Позивачем через канцелярію суду подана заява про уточнення позовних вимог, згідно якої позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у загальній сумі 3454811,43 грн., в т.ч. основний борг у розмірі 2435169,96 грн., пеня в розмірі 185559,95 грн., 3% річних у розмірі 219565,60 грн., інфляційні втрати в розмірі 614515,92 грн. Позивач просить також покласти судові витрати на відповідача.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Подана позивачем заява є заявою про зменшення розміру позовних вимог, така заява приймається судом та розгляд справи здійснюється з її урахуванням.

У судовому засіданні представник позивача підтримала уточнені позовні вимоги.

У судове засідання 19.03.2015р. представник відповідача не з'явився, через канцелярію суду надав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю представника в іншому судовому засіданні.

Розглянувши клопотання відповідача, суд зазначає, що згідно положень ч.1 ст. 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.

Суду не надано пояснень щодо причин неприбуття в судове засідання інших представників, яким позивачем може бути видані довіреності із відповідними повноваженнями.

Суд також зазначає, що згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Подача клопотань спрямованих на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Суд зазначає, що відповідач, передбаченими ст. 22 ГПК України правами не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував, а клопотання відповідача про відкладення розгляду справи є необґрунтованим і таким, що не відповідає принципу добросовісності в користуванні процесуальними правами.

Суд вважає, що нез'явлення відповідача не перешкоджає розгляду справи, у зв'язку з чим справа розглядається за відсутності відповідача.

Від відповідача через канцелярію суду 18.03.2015р. надійшло клопотання про залучення до участі у справі Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України в якості співвідповідача. Клопотання обґрунтовано тим, що відповідно до пункту 1 Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для реалізації пілотних проектів у сфері житлово-комунального господарства, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2011 № 160 (далі - Постанова № 160) головним розпорядником коштів, передбачених у державному бюджеті для реалізації пілотних проектів у сфері житлово-комунального господарства є Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, яке і спрямовує бюджетні кошти структурним підрозділам з питань житлового-комунального господарства обласних державних адміністрацій, як розпорядникам бюджетних коштів нижчого рівня.

Відповідно до ст. 24 ГПК України господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.

Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.

Про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново.

Розглянувши клопотання відповідача, вислухавши думку представника позивача, який заперечує проти даного клопотання, суд встановив, що позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості, яка виникла за Договором № 28 від 19.09.2011р., а також додатковою угодою № 1 до Договору від 19.09.2011 № 28. Вказаний договір укладено між Головним управлінням житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Харківської облдержадміністрації, як замовником, та ТОВ "Зміївська будівельна компанія", як виконавцем. Пунктом 4.3 Договору передбачено, що оплата за роботи здійснюється замовником. Умови договору не містять ніяких зобов'язань саме Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України перед ТОВ "Зміївська будівельна компанія", а за таких обставин суд не вбачає підстав для залучення Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України до участі у справі в якості іншого відповідача, у зв'язку з чим суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача.

04.03.2015р. від відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання про застосування строку позовної давності до заявлених вимог, в даному клопотанні відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог за сплином позовної давності.

Від відповідача через канцелярію суду 18.03.2015р. надійшли заперечення на позов, в яких відповідач, заперечуючи проти позову, посилається на те, що оплата виконаних робіт за договором № 28 від 19.09.2011р. з урахуванням додаткової угоди № 1 здійснюється по мірі надходження коштів з державного бюджету, на теперішній час такі кошти не надійшли в повному обсязі, а тому відповідно і не перераховані позивачу. Відповідач вважає, що його вина в неперерахуванні коштів виконавцю відсутня, відповідач вказує, що протягом 2012-2014 років звертався до Кабінету Міністрів України, Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України, Міністерства фінансів України, Рахункової палати України з питання погашення кредиторської заборгованості, що не призвело до погашення заборгованості. Суд вважає безпідставним нарахування пені. Крім того враховуючи, що оплата виконаних робіт за договором здійснюється з урахуванням надходжень бюджетних коштів, а оскільки такі кошти не надходили, то прострочення боржника відсутнє, а тому безпідставним є нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

Ухвалою суду від 05.03.2015р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача Зміївську районну раду.

Представник третьої особи проти позову заперечує, посилається на те, що 24.06.2011р. та 02.12.2011р. Зміївською районною радою були прийняті рішення, якими виділено субвенцію державному бюджету для співфінансування пілотних проектів у сфері житлово-комунального господарства, в тому числі на реконструкцію системи теплопостачання мікрорайону залізничного вокзалу з впровадженням енергозберігаючого обладнання в м. Змієві та співфінансування на реконструкцію системи теплопостачання з закриттям центральної котельні с. Бірки. Протягом 2011р. з районного бюджету на рахунок Головного управління житлово-комунального господарства та інфраструктури Харківської облдержадміністрації перераховані кошти в вигляді субвенції державному бюджету для співфінансування пілотних проектів у сфері житлово-комунального господарства в сумі 269476 грн., в тому числі на реконструкцію системи теплопостачання мікрорайону залізничного вокзалу з впровадженням енергозберігаючого обладнання в м. Змієві 216260 грн. та співфінансування на реконструкцію системи теплопостачання з закриттям центральної котельні с. Бірки 53216 грн., однак вказані кошти 05.10.2012 р. були повернуті Департаментом житлово-комунального господарства та інфраструктури Харківської облдержадміністрації на доходний рахунок районного бюджету, при цьому Зміївською районною радою не пред'являлось ніяких вимог щодо повернення коштів.

Вислухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

19.09.2011 року між Головним управлінням житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Харківської облдержадміністрації, яке було реорганізовано в Департамент житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури, (відповідач, замовник) та ТОВ "Зміївська будівельна компанія" (позивач, учасник) було укладено Договір № 28 про закупівлю робіт за державні кошти, відповідно до умов якого учасник зобов'язався в 2011 році виконати роботи з реконструкції системи теплопостачання мікрорайону залізничного вокзалу з впровадженням енергозберігаючого обладнання в м. Зміїв Харківської області, а замовник - прийняти та оплатити роботи.

14.12.2011 р. було укладено додаткову угоду № 1 до договору від 19.09.2011 р. № 28 щодо зміни ціни договору, а саме сторони погодили, що ціна договору становить 3368232,00 грн., в т.ч. : фінансування з коштів державного бюджету - 3151972,00 грн.; спів фінансування з місцевого бюджету - 216260,00 грн.

Згідно акту приймання виконаних робіт № 80-А за грудень 2011р. позивачем були виконані роботи на суму 523651,26 грн. (а.с. 20-22), згідно акту приймання виконаних робіт № 80-Е за грудень 2011р. позивачем були виконані роботи на суму 1489077,05 грн. (а.с. 24-52), згідно акту приймання виконаних робіт № 03/11-н за грудень 2011р. позивачем були виконані роботи на суму 210661,26 грн. (а.с. 54-58), згідно акту приймання виконаних робіт № 80 за грудень 2011р. позивачем були виконані роботи на суму 1144842,43 грн. (а.с. 58-62).

Таким чином, позивачем були виконані свої зобов'язання за договором, а саме виконані роботи на загальну суму 3368232,00 грн., що також підтверджено відповідачем підписанням зазначених актів.

Відповідач не заперечує факту виконання робіт позивачем в повному обсязі та належним чином.

Відповідно до п. 4.3. Договору після пред'явлення учасником актів виконаних робіт, після перевірки спеціалістами технічного нагляду обсягів виконаних робіт, їх якості та відповідності нормативній базі та після підписання відповідачем, оплата здійснюється з урахуванням надходжень коштів на рахунок відповідача протягом семи банківських днів.

На виконання умов договору відповідачем 29.12.2011 р. в рахунок оплати виконаних позивачем робіт перераховані кошти в сумі 919197,04 грн., однак решта суми не перерахована до теперішнього часу.

Таким чином відповідачем не оплачені роботи на суму 2449034,96 грн. (3368232,00 грн. - 919197,04 грн. = 2449034,96 грн.), однак позивач просить стягнути заборгованість у сумі 2435169,96 грн., що є його правом.

Відповідач не заперечує факту виконання позивачем обумовлених договором робіт, але заперечує проти оплати, посилаючись на відсутність бюджетного фінансування.

Суд зазначає, що за своєю правовою природою укладений договір є договором підряду.

Відповідно до ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тому, згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

В запереченнях на позов відповідач зазначає, що наявність коштів на рахунку Департаменту є обов'язковою умовою для здійснення оплати за договором, а оскільки кошти на оплату виконаних відповідачем робіт не надійшли з державного бюджету на рахунок Департаменту, то відповідно і строк виконання зобов'язання визначається з урахуванням ч.1 ст. 530 ЦК України, а саме зобов'язання підлягає виконанню з настанням вказаної події, тобто лише після надходження коштів. При цьому відповідач вважає, що договором визначений строк оплати протягом 7 банківських днів після надходження коштів на рахунок Департаменту.

Суд зазначає, що наведені висновки здійснені відповідачем при довільному трактуванні положень Договору № 28 від 19.09.2011р., оскільки строк оплати за виконані роботи визначений в пункті 4.3 Договору, а саме оплата здійснюється після підписання актів виконаних робіт з урахуванням надходження коштів на рахунок замовника протягом 7 банківських днів, тобто сторони чітко передбачили строк оплати - 7 банківських днів після підписання актів виконаних робіт та з врахуванням надходжень, що здійснюються в даний період, а не взагалі будь-коли.

Суд також звертає увагу на існуючі протиріччя в позиції відповідача, зокрема, в клопотанні про застосування строку позовної давності відповідач вказує, що строк оплати настав через сім банківських днів після підписання відповідних актів, тобто 30.12.2011р., а в запереченнях на позов вказує, що подія для здійснення оплати - надходження коштів на рахунок Департаменту не настала.

Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 2 Бюджетного кодексу України бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження, а пунктом 7 ч. 1 цієї статі визначено, що бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Тобто, укладаючи вищезазначений договір, відповідач вже мав певні бюджетні асигнування на виконання такого договору.

Крім того, наявність чи відсутність бюджетного фінансування не залежить від волі і дій позивача та порушує його право на отримання коштів за виконані роботи за договором підряду, у зв'язку з чим відповідач не може звільнятися від виконання взятих на себе зобов'язань і за умови відсутності коштів у бюджеті.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 26.12.2011р. у справі № 9/400, від 15.05.2012р. у справі № 11/446.

Суд також зазначає, що відповідач в своєму відзиві на позов вказує на часткове фінансування щодо оплати виконаних робіт місцевим бюджетом.

У судовому засіданні представником розпорядника коштів місцевого бюджету - Зміївської міської ради вказано на те, що ним були перераховані кошти в тому числі і на фінансування частки робіт за спірним договором, які були повернути відповідачем без реалізації з незалежних від третьої особи причин. Представник третьої особи надала для огляду, докази, що підтверджують таке перерахування, що свідчить про неналежне виконання зобов'язань саме за вини відповідача.

Приймаючи до уваги, що відповідач не виконав передбачені договором зобов'язання по сплаті грошових коштів у визначений строк, позивачем обґрунтовано пред'явлено до стягнення основний борг у сумі 2435169,96 грн.

Відповідач заявив клопотання про застосування строку позовної давності, вказуючи, що трирічний строк позовної давності відносно основної вимоги сплив.

Розглянувши таку заяву, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч.1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до положень ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

У пункті 4.4.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013р. зазначено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, визнання пред'явленої претензії; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу тощо.

Позивач звертався до відповідача з претензією № 04-04/2 від 04.04.2014р. щодо сплати заборгованості за Договором № 28 від 19.09.2011р. у сумі 2449034,96 грн. (а.с. 16).

На дану претензію отримана відповідь вих. № 07-10/951 від 22.04.2014р. за підписом директора Департаменту, в якій відповідач визнає, що перед позивачем існує заборгованість, однак погашення заборгованості не здійснено через відсутність коштів.

Отже, викладене свідчить про визнання відповідачем свого боргу в межах строку давності (акти виконаних робіт підписані замовником 22.12.2011р., строк оплати 7 банківських днів - 03.01.2012р., позовна давність три роки - 03.01.2015 р., визнання боргу - 22.04.2014р.), а отже строк позовної давності був перерваний та розпочався заново, що свідчить про те, що даний позов поданий в межах строку позовної давності.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості в сумі 2435169,96 грн. нормативно та документально обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Позивач просить також стягнути пеню, яка нарахована на основну заборгованість 2435169,96 грн. за період з 04.01.2012р. по 23.03.2012р. в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною першою статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При нарахуванні пені позивач посилається на пункт 7.1 Договору, яким встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором.

Частиною 2 ст. 231 ГК України встановлені розміри штрафних санкцій, що застосовуються у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Однак, штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій, тобто в даному випадку штрафні санкції, передбачені ч. 2 ст. 231 ГК України не можуть бути застосовані.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Суд зазначає, що умовами договору не передбачена відповідальність відповідача як замовника у вигляді сплати пені за несвоєчасний розрахунок за виконані позивачем роботи, така відповідальність не передбачена і нормами чинного законодавства щодо спірних правовідносин, а за таких обставин нарахування позивачем пені є неправомірним, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Суд не розглядає клопотання відповідача про застосування строку позовної давності щодо вимоги про стягнення пені, оскільки судом відмовлено в задоволенні позовних вимог в цій частині з інших підстав.

Позивачем також заявлені позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 614515,92 грн. та 3 % річних у розмірі 219565,60 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Суд зазначає, що інфляційні втрати та 3% річних не є штрафними санкціями, а застосування наслідків прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних втрат та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем зроблений розрахунок 3% річних за період з 04.01.2012р. по 19.01.2015р., а також інфляційних втрат за період січень 2012р. по грудень 2014р.

Суд зазначає, що до вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України).

Позивач не звертався до відповідача з претензією щодо сплати 3% річних та інфляційних втрат, відповідач не вчиняв ніяких дій щодо визнання вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Таким чином з врахуванням того, що дана позовна заява подана до суду 30.01.2015р., до вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат за січень 2012р. у сумі 4870,34 грн. та 3% річних за період з 04.01.2012р. по 30.01.2012р. у сумі 5389,31 суд застосовує строк позовної давності та відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Перевіривши розрахунки в іншій частині, суд встановив, що надані розрахунки відповідають вимогам чинного законодавства, а тому інфляційні втрати в сумі 609645,58 грн. та 3 % річних у сумі 214176,29 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 1, 12, 22, 32-34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Департаменту житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Харківської обласної державної адміністрації (61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 9 під'їзд, 5 поверх, код 03366144) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Зміївська будівельна компанія" (61030, м. Харків, вул. Греківська,79, код 37460554) основну заборгованість у сумі 2435169,96 грн., інфляційні втрати в сумі 609645,58 грн., 3 % річних у сумі 214176,29 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 65379,84 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 24.03.2015 р.

Суддя В.О. Яризько