ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25 березня 2015 р. Справа № 902/193/15

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир-Белаз-Сервіс", м.Житомир

до : Товариства з обмеженою відповідальністю "Олеріт", м. Вінниця

про стягнення 19 867 грн 93 коп. заборгованості за договором № ЖБС-078/13 від 28.10.2013 р.

За участю секретаря судового засідання Миколюк М.Г.

За участю представників:

позивача: Іваненко Андрій Вікторович, заступник директора з комерційних питань, довіреність № 1 від 02.01.2015 р., паспорт серії АО № 039220 виданий Довгинцівським РВ Криворізькому МУ УМВС України в Дніпропетровській області 06.04.2012 р.

Пузіна Наталія Станіславівна, головний бухгалтер, довіреність № 2 від 02.01.2015 р., паспорт серії ВМ № 433326 виданий Богунським РВ УМВС України в Житомирській області 01.11.1997 р.

відповідача: Мєнков Євген Павлович, довіреність від 25.03.2015 р., паспорт серії АВ № 390552 виданий Ленінським РВ УМВС України у Вінницькій області 03.06.2002 р.

ВСТАНОВИВ :

Товариством з обмеженою відповідальністю "Житомир-Белаз-Сервіс" подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олеріт" про стягнення 19 867 грн 93 коп. заборгованості за договором № ЖБС-078/13 від 28.10.2013 р., з яких 14 235 грн 01 грн - основного боргу, 1 548 грн 00 коп. - штрафу, 1 295 грн 23 коп. пені, 365 грн 09 коп. - 3 % річних та 2 424 грн 60 коп. - інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 18.02.2015 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/193/15 та призначено до розгляду на 05.03.2015 р.

Ухвалою суду від 05.03.2015 р. розгляд справи, в зв'язку з неявкою відповідача та неподання ним всіх витребуваних доказів необхідних для розгляду справи по суті та прийняття рішення відкладено до 25.03.2015 р.

Представник позивача в засіданні суду позовні вимоги підтримав повністю мотивуючи обставинами викладеними в позовній заяві.

Представник відповідача в засіданні суду заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи мотивуючи тим, що відповідач має намір вирішити спір між сторонами мирним шляхом, а також тим, що уповноважений представник не мав можливості належним чином підготуватись до розгляду справи з виготовленням мотивованих заперечень щодо заявленого позову.

Представник позивача в засіданні суду заперечує, щодо відкладення розгляду справи посилаючись на те, що від часу останнього судового засідання представниками відповідача не було вчинено дій щодо вирішення спору мирним шляхом.

Розглянувши усне клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, заслухавши представників сторін, суд дійшов висновку про відхилення останнього, оскільки представником відповідача не надано суду належних, обґрунтованих та допустимих доказів та підстав щодо відкладення розгляду справи.

Як наголошено в п.3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Твердження представника відповідача про недостатність часу для підготовки заперечень на позовну заяву оцінюється судом критично, оскільки останнім не надано жодного доказу в підтвердження підстав відкладення розгляду справи в частині унеможливлення ознайомлення з матеріалами справи представником відповідача чи відсутності позовної заяви та доданих до неї доказів тощо.

При цьому судом враховано той факт, що провадження у справі порушено ухвалою від 18.02.2015 р., а розгляд справи ухвалою суду від 05.03.2015 р. було відкладено до 25.03.2015 р., тобто судом було надано достатньо сторонам часу для ознайомлення сторін з матеріалами справи, подання мотивованих заперечень на заявлений позов та вирішення спору мирним шляхом, як то укладення мирової угоди чи шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог.

Відхиляючи заяву відповідача про відкладення розгляду справи суд приймає до уваги територіальну віддаленість позивача та належне виконання останнім вказівок суду щодо явки в судове засідання та подання витребуваних доказів, а також процесуальну позицію позивача, який заперечує щодо відкладення розгляду справи.

Слід зауважити, що в судовому засіданні 25.03.2015 р. судом було оголошено перерву з метою з'ясування можливості укладення мирової угоди між сторонами по закінченні якої сторони не подали до суду спільної заяви про затвердження мирової угоди.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін судом встановлено наступне.

28.10.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЖИТОМИР-БЕЛАЗ-СЕРВІС" (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Олеріт" (Замовник) було укладено договір на виконання робіт по ремонту і обслуговуванню техніки № ЖБС-78/13 відповідно до п.1.1 якого Виконавець зобов'язується виконати роботи по обслуговуванню кар'єрної техніки БелАЗ, а Замовник зобов'язується прийняти і оплатити виконані роботи у відповідності з умовами Договору (а.с.12-13-, т.1).

За умовами Договору Виконавець зобов'язується виконати роботи по Договору якісно та в обумовлені строки, а Замовник зобов'язується здійснити оплату виконаних робіт в строк обумовлений п. 3.4 даного Договору (п.п. 2.1.1, 2.2 Договору).

Пунктом 3.3 Договору сторони домовились, що вартість робіт, яка виконується Виконавцем, звичайно договірна та вказується для кожного окремого випадку в специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного Договору.

Відповідно до п. 3.4 Договору Замовник оплачує роботи по Договору на протязі 5 банківських днів з моменту підписання акту наданих послуг.

22.01.2014 р. між сторонами підписано специфікацію № 1 до Договору в якій обумовлено вид робіт (ремонт авторадіаторів) та їх вартість (15 480,00 грн) (а.с.16, т.1).

Того ж дня позивачем було виставлено рахунок на оплату № 29 (а.с.14, т.1).

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується представниками сторін, на виконання умов Договору позивач 23.01.2014 р. надав відповідачу послуги з ремонту авторадіатора 540-1714010 та радіатора 548-101310 на загальну суму 15 480,00 грн, що стверджується обопільнопідписаним сторонами актом надання послуг № 23 від 23.01.2014 р. (а.с.15, т.1).

Доказом того, що даний акт підписано саме на виконання умов Договору №ЖБС-78/13 від 28.10.2013 р. є безпосереднє посилання на даний Договір в акті надання послуг № 23 від 23.01.2014 р., а також відповідність виконаних робіт та їх вартість специфікації.

Судом встановлено, що відповідач на підставі рахунку № 29 від 22.01.2014 р. здійснив з позивачем часткові розрахунки за отримані послуги 10.10.2014 р. в сумі 1 244,99 грн та 24.11.2014 р. в сумі 682,35 грн, а всього на суму 1 927,34 грн, що стверджується виписками з банку наданими відповідачем у справі (а.с.38-39, т.1).

Таким чином, станом на день розгляду справи в суді, борг відповідача перед позивачем за отримані послуги на умовах Договору №ЖБС-78/13 від 28.10.2013 р. складає 13 552,66 грн (15 480-1244,99-682,35).

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Беручи до уваги зміст договору укладеного між сторонами, характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору про надання послуг, регулювання яких здійснюється в главі 63 "Послуги. Загальні положення", ст.ст.901-907 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось вище в п.3.4 Договору сторони погодили строк проведення розрахунку - на протязі п'яти банківських днів з моменту підписання акту надання послуг.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Як вказувалось судом вище, станом на день розгляду справи в суді відповідач здійснив з позивачем часткові розрахунки за отримані послуги на умовах Договору №ЖБС-78/13 від 28.10.2013 р. в сумі 1 927,34 грн, а тому борг відповідача перед позивачем складає 13 552,66 грн.

З огляду на викладене позовні вимоги щодо стягнення основної заборгованості з відповідача за надані послуги згідно Договору № ЖБС-78/13 від 28.10.2013 р. в сумі 682,35 грн заявлені безпідставно та не обґрунтовано.

Таким чином, суд приходить до переконливого висновку, що позовні вимоги щодо стягнення суми основного боргу слід задовольнити частково в розмірі 13 552,66 грн., а в позові про стягнення 682,35 грн - відмовити.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1 548,00 грн - 10 % штрафу, 1 295,23 грн пені за період з 31.01.2014 р. по 29.07.2014 р., 365,09 грн - 3 % річних за період з 31.01.2014 р. по 19.11.2014 р. та 2 424,60 грн - інфляційних втрат за період з 01.02.2014 р. по 31.10.2014 р., за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктами 6.3 та 6.4 Договору сторони домовились, що за несвоєчасну оплату, згідно п.3.4 Договору, Замовник сплачує Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ. У випадку не оплати або не повної сплати, згідно п.3.4 Договору, в строк більше ніж 15 календарних днів, Замовник додатково сплачує штраф в розмірі 10 % від несплаченої суми з 16-го календарного дня від дати, яка вказана в акті наданих послуг.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, 3 % річних, інфляційних втрат та штрафу є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.

Перевіркою правильності розрахунку пені, штрафу, 3 % річних судом не виявлено помилок в розрахунках, що свідчить про обґрунтованість заявлених до стягнення сум.

Перевіркою правильності обрахунку суми інфляційних втрат судом отримано більшу суму (2 810,98 грн) порівняно з тим яку заявлено позивачем до стягнення, але враховуючи те, що позивачем під час розгляду справи в суді не заявлено про збільшення суми позовних вимог остання задовольняється судом в межах заявленої позивачем суми, а саме: 2 424,60 грн. інфляційних втрат.

Задовольняючи вимогу позивача про стягнення з відповідача пені та штрафу судом враховано правову позицію викладену в рішенні Верховного Суду України від 27.04.2012 № 06/5026/1052/2011 , яке згідно приписів ст.111 ГПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України відповідно до якого одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій .

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду допустимих та обґрунтованих доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, пені, 3 % річних та штрафу, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів тощо).

Заперечення відповідача викладене в усному поясненні щодо безпідставності позовних вимог про стягнення пені за період з 31.01.2014 р. по 29.07.2014 р. оскільки, за твердженням позивача, умовами п.6.3 Договору не встановлено її нарахування тільки за один день, а не за весь період прострочення не приймається судом до уваги позаяк, на думку суду, грунтується на хибному тлумаченні представником відповідача умов договору та норм матеріального права.

В п.6.3 Договору, як вказувалось вище, сторони встановили, що за несвоєчасну оплату, згідно п.3.4 Договору, Замовник сплачує Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ .

Разом з тим згідно ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання .

Частиною 6 ст.232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже згідно вказаних правових норм визначається правова природа пені, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання за період часу який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане, якщо законом або укладеним сторонами договором не передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду.

Таким чином в п.6.3 Договору сторонами встановлено вид неустойки (пеня), її розмір (подвійна облікова ставка НБУ) та базу нарахування (несвоєчасно сплачена згідно п.3.4 Договору сума) без обумовлення періоду нарахування, але і без конкретної та недвозначної вказівки про обмеження її нарахування лише за один день.

Приймаючи до уваги законодавче врегулювання способу та періоду нарахування пені суд приходить до висновку про те, що за відсутності закріплення таких положень в договорі, але при наявності погодження виду неустойки, її розміру та бази нарахування відсутні підстави для відмови в задоволенні пені.

При цьому судом враховано, що нарахування пені здійснено позивачем в межах встановленого ч.6 ст.232 ГК України шестимісячного строку.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо часткової відмови в стягненні основної суми боргу.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

25.03.2015 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Беручи до уваги викладене та керуючись ст.ст.22, 33, 34, 43, 44, 49, 87, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛЕРІТ", пров.Цегельний, 2, м.Вінниця, 21020 (ідентифікаційний код - 31836183) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИТОМИР-БЕЛАЗ-СЕРВІС", вул.Кооперативна, 6, м.Житомир, 10001 (ідентифікаційний код - 14326515) - 13 552 грн 66 коп. - основного боргу, 1 295 грн 23 коп. - пені, 365 грн 09 коп. - 3 % річних, 2 424 грн 60 коп. - інфляційних втрат, 1 548 грн 00 коп. - 10 % штрафу, 1 764 грн 25 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. В стягненні 682 грн 35 коп. основного боргу відмовити.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 30 березня 2015 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 1 прим.:

1 - до справи.

Зареєстровано 30.03.2015
Оприлюднено 01.04.2015
Дата набрання законної сили 25.03.2015

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Перевірити компанію

Додайте Опендатабот до улюбленного месенджеру

Вайбер Телеграм Месенджер

Опендатабот для телефону