Рішення

від 30.03.2015 по справі 910/1937/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.03.2015Справа №910/1937/15-г

За позовом Спільного українсько-німецького підприємства "МАРКОМ" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АПЕТИТ-СТАНДАРТ"

про стягнення 14 104,06 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники

від позивача: Куделя Д.Ю. за довіреністю № 53/02 від 12.02.2015 р.

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Спільне українсько-німецьке підприємство "МАРКОМ" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АПЕТИТ-СТАНДАРТ" (відповідач) про стягнення 14104,06 грн. заборгованості за Договором поставки № 8489 від 11.11.2013 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2015 р. порушено провадження у справі № 910/1937/15-г та призначено розгляд справи на 16.02.2015 р. об 11:40 год.

В судове засідання, призначене на 16.02.2015 р. представник позивача з'явився.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 16.02.2015 р., не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 03.02.2015 р. не виконав, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні, призначеному на 16.02.2015 р., судом перевірено виконання сторонами вимог ухвали суду від 03.02.2015 р. про порушення провадження у справі № 910/1937/15-г та встановлено, що сторони вимог ухвали суду не виконали.

Враховуючи положення п. 1, 2 ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 16.02.2015 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2015 р. відкладено розгляд справи на 16.03.2015 р. об 11:30 год.

В судове засідання, призначене на 16.03.2015 р. представник позивача з'явився.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 16.03.2015 р., не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 03.02.2015 р. та від 16.02.2015 р. не виконав, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні, призначеному на 16.03.2015 р., представник позивача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а саме: довідки Відділення ПАТ "ПУМБ" № КІЕ-52/2695 від 19.02.2015 р. з додатками № 1, № 2 про рух коштів по контрагентам за період з 01.01.2012 р. по 18.02.2015 р.; доказів направлення копії позовної заяви з додатками (опис вкладення та чек) за адресою місцезнаходження відповідача (01001, м. Київ, вул. Мала Житомирська, буд. 16/3, офіс 56). Клопотання про доручення документів до матеріалів справи судом задоволене та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.

Представник позивача в судовому засіданні 16.03.2015 р. надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримав у повному обсязі.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 16.03.2015 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2015 р. розгляд справи відкладено на 30.03.15 об 11:30 год.

В судове засідання, призначене на 30.03.2015 р. представник позивача з'явився.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 30.03.2015 р., не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 03.02.2015 р., від 16.02.2015 р. та від 16.03.2015 р. не виконав, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Зокрема, поштове відправлення з ухвалою суду від 16.03.2014 р. було направлене відповідачу за адресою, яка відповідає адресі місцезнаходження відповідача - 01001, м. Київ, вул. Мала Житомирська, буд. 16/3, офіс 56, яка підтверджується наявним в матеріалах справи спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за електронним запитом судді від 16.03.2015 р. № 20266509.

За наведених обставин, судом враховані роз'яснення, надані Вищим господарським судом України у підпункті 3.9 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", згідно яких розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Як зазначено у підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 пункту 3 вищезазначеної постанови пленуму Вищого господарського суду України, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. В абз. 3 наведеного підпункту також вказано, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За наведених обставин вважається, що відповідач був повідомлений про час і місце розгляду судом справи № 910/1937/15-г

Статтею 77 вказаного ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Згідно частини 1 статті 69 ГПК України передбачено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до абз. 1 підпункту 3.9.2 підпункту 3.9 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 4 ГПК України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи приписи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Однак, як зазначено вище, господарський суд має право відкласти розгляд справи лише у межах строків, передбачених ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Наразі, суд наголошує, що двомісячний строк вирішення спору фактично сплив, а отже у суду відсутня можливість відкладення розгляду справи на іншу дату.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач участі в процесі розгляду спору не приймав, суд прийшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до вимог ст. 75 ГПК України, а неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає вирішенню справи по суті, до того ж, повідомлень про поважні причини неявки відповідач суд не подав, рівно як і не подав клопотання про продовження строку розгляду спору.

Представник позивача в судовому засіданні 30.03.2015 р. надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримав у повному обсязі.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 30.03.2015 р. було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

11.11.2013 р. між Спільним українсько-німецьким підприємством "МАРКОМ" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (позивач, постачальник) Товариством з обмеженою відповідальністю "АПЕТИТ-СТАНДАРТ" (відповідач, покупець) був укладений Договір поставки № 8489 (надалі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору постачальник (позивач) зобов'язувався передати (поставити) у визначені в узгодженій сторонами заявці на кожну поставку строки покупцеві (відповідачеві) товар, а покупець зобов'язувався прийняти вказаний товар і своєчасно сплатити його вартість.

Конкретний асортимент (номенклатура), кількість і вартість товару вказуються в накладних на товар, які після оформлення є невід'ємною частиною Договору (п. 1.2 Договору).

Згідно п. 2.2 Договору датою поставки вважається дата прийняття товару покупцем, доставка товару здійснюється зі складу постачальника транспортним засобом постачальника в межах асортименту і кількості, зазначених у видатковій накладній.

Пунктом 4.3 Договору визначено, що покупець здійснює оплату товару на поточний рахунок постачальника в гривнях у розмірі повної вартості отриманого за накладною товару не пізніше 14 (чотирнадцяти) діб від дати приймання товару.

Відповідно до п. 8.3 Договору, Договір укладено на строк до 31 грудня 2014 р. В частині оплат Договір діє до повного виконання покупцем взятих на себе обов'язків.

На твердження позивача, ним на виконання умов Договору здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 334175,45 грн. (в т.ч. за видатковими накладними № ЗУ031179 від 30.11.2013 р. на суму 4573,08 грн. та № ЗУ030980 від 10.12.2013 р. на суму 32946,30 грн.), тоді як відповідач, в порушення умов Договору, оплатив спірний товар лише частково в загальній сумі 320071,39 грн., у зв'язку з чим, на думку позивача, заборгованість відповідача за поставлений товар становить 14104,06 грн., з яких: 9530,98 грн. заборгованості за видатковою накладною № ЗУ031179 від 30.11.2013 р. та 4573,08 грн. заборгованості за видатковою накладною № ЗУ030980 від 10.12.2013 р.

Позивач також зазначив, що, з метою врегулювання спору, звернувся до відповідача 01.09.2014 р. з вимогою про сплату заборгованості у вищенаведеній сумі, що підтверджується фіскальним чеком № 4001 від 03.09.2014 р. з описом вкладення № 0100121427251. Натомість, відповідач відповіді на вимогу позивача не надав, оплати в рахунок погашення спірної заборгованості не здійснив.

За наведених обставин, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в сумі 14104,06 грн. на підставі Договору поставки № 8489 від 11.11.2013 р.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач в судові засідання не з'явився, докази на спростування обставин, повідомлених позивачем, суду не подав та не надіслав.

Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Вищенаведені умови Договору поставки № 8489 від 11.11.2013 р. свідчать про те, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки, а тому саме він та відповідні положення статей параграфів 1, 3 глави 54 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та параграфа 1 глави 30 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначають права та обов'язки сторін зі здійснення передбаченої договором поставки товару та її оплати.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що позивач здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 334175,45 грн., в т.ч. за видатковими накладними № ЗУ031179 від 30.11.2013 р. на суму 4573,08 грн. та № ЗУ030980 від 10.12.2013 р. на суму 32946,30 грн., які підписані уповноваженим представником відповідача та скріплені печаткою відповідача, а отже, приймаються судом у якості належних доказів по справі, що підтверджують факт поставки позивачем товару та прийняття цього товару відповідачем без зауважень по кількості та якості.

Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно п. 2.2 Договору датою поставки вважається дата прийняття товару покупцем, доставка товару здійснюється зі складу постачальника транспортним засобом постачальника в межах асортименту і кількості, зазначених у видатковій накладній.

Пунктом 4.3 Договору визначено, що покупець здійснює оплату товару на поточний рахунок постачальника в гривнях у розмірі повної вартості отриманого за накладною товару не пізніше 14 (чотирнадцяти) діб від дати приймання товару.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Зібрані у справі докази, зокрема, довідка Відділення ПАТ "ПУМБ" № КІЕ-52/2695 від 19.02.2015 р. з додатками № 1, № 2 про рух коштів по контрагентам за період з 01.01.2012 р. по 18.02.2015 р., свідчать, що відповідач, в порушення наведених умов Договору, оплатив поставлений товар лише частково в загальній сумі 320071,39 грн., у зв'язку з чим заборгованість відповідача по оплаті за поставлений товар склала суму в розмірі 14104,06 грн. (334175,45 грн. - 320071,39 грн. = 14104,60 грн.).

При цьому судом досліджено, що заборгованість відповідача у вищенаведеній сумі фактично обліковується за видатковою накладною № ЗУ031179 від 30.11.2013 р. - в частині суми 9530,98 грн. та за видатковою накладною № ЗУ030980 від 10.12.2013 р. - в сумі 4573,08 грн. (9530,98 грн. + 4573,08 грн. = 14104,06 грн.).

Враховуючи зміст п.п. 2.2, 4.3 Договору, судом встановлено, що за товар, отриманий відповідачем 30.11.2013 р. за видатковою накладною № ЗУ031179 від 30.11.2013 р., відповідач повинен був здійснити оплату по 14.12.2013 р. включно, а за товар, отриманий відповідачем 10.12.2013 р. за видатковою накладною № ЗУ030980 від 10.12.2013 р. - по 24.12.2013 р. включно. Отже, строк оплати товару за наведеними видатковими накладними станом на час розгляду спору по суті є таким, що настав.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів на підтвердження здійснення відповідачем остаточного розрахунку за товар, поставлений позивачем за вищевказаними видатковими накладними.

Таким чином судом встановлено, що станом на час вирішення спору по суті заборгованість відповідача перед позивачем за товар, поставлений на підставі Договору поставки № 8489 від 11.11.2013 р., становить 14104,06 грн. Додатково заборгованість відповідача перед позивачем в наведеній сумі підтверджується наявним в матеріалах справи актом звіряння між відповідачем та позивачем, який містить підписи уповноважених представників сторін та засвідчений печатками сторін.

З огляду на наведене, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 14104,06 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на задоволення позовних вимог в повному обсязі, судовий збір в розмірі 1827,00 грн. покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АПЕТИТ-СТАНДАРТ" (01001, м. Київ, вул. Мала Житомирська, буд. 16/3, офіс 56; ідентифікаційний код 33602587), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Спільного українсько-німецького підприємства "МАРКОМ" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (04053, провулок Нестеровський, буд. 7/9; ідентифікаційний код 14364757) 14104,06 грн. (чотирнадцять тисяч сто чотири гривні 06 коп.) основного боргу, 1827,00 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять сім гривень 00 коп.) судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 31.03.2015 р.

Суддя Гумега О.В.