Рішення

від 26.03.2015 по справі 914/658/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.03.2015 р. Справа№ 914/658/15

За позовом: Приватного акціонерного товариства «ДАТАГРУП», м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-американське підприємство «РЕНЕСАНС-ДР», м.Львів

про стягнення 252 019,51 грн.

Суддя Мазовіта А.Б.

Секретар Юрків М.Г.

Представники:

від позивача: Пироганич Ю.Б., представник (довіреність від 30.01.2015 р.);

від відповідача: не з'явився

Представнику позивача роз'яснено його права та обов'язки, передбачені ст.22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

На розгляд господарського суду Львівської області подано позов Приватного акціонерного товариства «ДАТАГРУП», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-американське підприємство «РЕНЕСАНС-ДР», м.Львів про стягнення 252 019,51 грн.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 02.03.2015р. призначив розгляд справи на 16.03.2015 р. Ухвалою суду від 16.03.2015 р. розгляд справи відкладався на 26.03.2015 р.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив задоволити. З приводу заявленого позову пояснив, що між позивачем та відповідачем було укладено договір про надання телекомунікаційних послуг, згідно з яким позивач зобов'язувався надавати відповідачеві телекомунікаційні послуги з доступу до мережі інтернет, а відповідач зобов'язувався своєчасно та у повному обсязі оплатити надані послуги. Однак, відповідач свої зобов'язання щодо оплати виконав лише частково, внаслідок чого позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за надані телекомунікаційні послуги в сумі 191500грн. 00 коп., 3% річних в сумі 9 572 грн. 34 коп., інфляційні втрати в розмірі 50 947 грн. 17 коп. та судові витрати.

Відповідач в судове засідання явку представника не забезпечив, проти позову не заперечив, доказів погашення заборгованості не надав, вимог ухвали суду від 02.03.2015 р. не виконав, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Господарському суду представлено достатньо матеріалів, що дає можливість розглянути справу відповідно до ст.75 ГПК України при відсутності пояснень (заперечень) відповідача щодо заявлених позовних вимог та представника відповідача у судовому засіданні, за наявними у справі матеріалами яких достатньо для встановлення обставин справи і вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

21.05.2007 р. між Закритим акціонерним товариство «ДАТАГРУП» (оператор, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-американське підприємство «Ренесанс-ДР» (споживач, відповідач у справі) було укладено договір про надання телекомунікаційних послуг №ІНК.1973/2007, відповідно до умов якого оператор зобов'язався надавати споживачу телекомунікаційні послуги з доступу до мережі інтернет та послуги, які описані у додатку №1 до договору (надалі - послуги), а споживач зобов'язався своєчасно та у повному обсязі сплачувати оператору належні за даним договором платежі.

Договір набув чинності з моменту його підписання сторонами та діяв до 01.06.2008 р. (п. 6.1. договору). Відповідно до п. 6.2. договору, його дія продовжується на кожний наступний календарний рік, якщо сторони не виявили бажання його припинити.

01.02.2014 р. між сторонами укладено додаткову угоду №24 до договору №ІНК.1973/2007 від 21.05.2007 р., пунктом 1 якої сторони погодили розірвати дію договору №ІНК.1973/2007 від 21.05.2007 р. з 01.02.2014 р. Відповідно до п.2 додаткової угоди, розірвання договору не звільняє споживача від погашення його заборгованості, що виникла під час строку дії договору, перед оператором.

Пунктом 2.3.1. договору передбачено обов'язок споживача своєчасно та у повному обсязі сплачувати оператору належні за даним договором платежі.

Пунктом 3.1. договору встановлено, що споживач здійснює оплату вартості послуг щомісячно, у термін до 20 (двадцятого) числа кожного поточного місяця.

Вартість робіт та послуг зазначена в додатку №2 до договору (п.3.2. договору).

Додатком №2 до договору встановлено, що вартість послуг становить 9090грн. 00 коп. разом з ПДВ, проте додатковою угодою №22 від 01.05.2012 р. сторони внесли зміни до додатку №2 та встановили вартість послуг у розмірі 21900грн. 00 коп. з ПДВ. Додатковою угодою №23 від 01.10.2013 р. сторони визначили, що вартість послуг становитиме 1 500 грн. 00 коп. разом з ПДВ.

Факт виконання позивачем своїх обов'язків за період з січня 2013 року по січень 2014 року включно на загальну суму 203 100 грн. 00 коп. підтверджується рахунками на оплату та актами здачі-прийому наданих послуг, підписаними без зауважень уповноваженими особами та скріпленими печатками сторін (оригінали рахунків та актів оглянуті в судовому засіданні, засвідчені копії долучені до матеріалів справи).

Незважаючи на факт належного здійснення позивачем своїх обов'язків за договором, відповідач здійснив оплату послуг, наданих за вказаний період, частково в сумі 11 600 грн. 00 коп. Таким чином, станом на час звернення з позовом до суду заборгованість відповідача за надані послуги становила 191500грн. 00 коп.

Окрім того, керуючись ст.625 Цивільного кодексу України, позивач здійснив нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період існування прострочки виконання зобов'язання у розмірі 9 572 грн. 34 коп. та 50 947 грн. 17 коп. відповідно.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов'язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом проведено розрахунок заявлених до стягнення 3% річних з врахуванням того, що сума заборгованості, яка існувала з 20.04.2013 р. по 19.05.2013 р., становить 76 000 грн. 00 коп., а не 79 000 грн. 00 коп. як помилково зазначив позивач у здійсненому розрахунку, внаслідок чого встановлено, що сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача, становить 9 564 грн. 95 коп.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання.

В листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» зазначається, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Як зазначено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

З наведеного вбачається, що найменший період визначення інфляційних нарахувань становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою таких нарахувань. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Аналогічної практики дотримується Вищий господарський суд України, зокрема, у постанові від 10.07.2013 р. по справі №5002-33/4081-2012.

Всупереч вказаним вимогам, при здійсненні розрахунку інфляційних втрат позивачем не враховано, що оскільки сума боргу збільшувалася 20-го числа кожного місяця, то такий розрахунок на кожну з сум заборгованості необхідно починати з місяця, наступного за місяцем її виникнення. Також позивачем здійснено розрахунок без врахування тих місяців з січня 2013 року по січень 2015 року, в яких індекс інфляції становив менше одиниці, а саме: лютого 2013 року, липня 2013 року та серпня 2013 року.

Судом проведено перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат, внаслідок чого встановлено, що їх розмір є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Оскільки позивач не скористався своїм правом на збільшення позовних вимог в частині донарахованих сум, до задоволення підлягають інфляційні втрати в сумі 50 947 грн. 17 коп., тобто в межах заявлених ним позовних вимог.

Статтею 4 3 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За умовами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення складає 191 500 грн. 00 коп. основного боргу, 9 564 грн. 95 коп. 3% річних та 50 947 грн. 17 коп. інфляційних втрат. В решті позовні вимоги задоволенню не підялгають.

Оскільки спір виник з вини відповідача, то судові витрати по розгляду справи необхідно покласти на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України пропорційно до задоволених вимог.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 509, 526, 530, 599, 610, 612, 625, 626, 901, 903 ЦК України, ст. 193 ГК України та ст.ст. 4-3, 32, 33, 34, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-американське підприємство «РЕНЕСАНС-ДР», м.Львів, вул. Сніжна, буд. 5, кв.2 (ідентифікаційний код 23270446) на користь Приватного акціонерного товариства «ДАТАГРУП», м.Київ, вул.Смоленська, буд.31-33 (ідентифікаційний код 31720260) 191 500 грн. 00 коп. основного боргу, 9564грн. 95 коп. 3% річних, 50 947 грн. 17 коп. інфляційних втрат та 5 040 грн. 24 коп. судового збору.

3. В задоволенні решти позову відмовити.

4. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

В судовому засіданні 26.03.2015 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 31.03.2015 р.

Суддя Мазовіта А.Б.