Ухвала

від 24.03.2015 по справі 483/11/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №483/11/15-ц 24.03.2015 24.03.2015 24.03.2015

Провадження № 22ц- 784/774/15 Головуючий у 1-й інстанції Медюк С.О. Категорія 5 Доповідач апеляційного суду Кушнірова Т.Б.

Ухвала

Іменем України

24 березня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Кушнірової Т.Б.,

суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

при секретарі Горенко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі сторін цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 лютого 2015 року

за позовом

ОСОБА_2 до Очаківської міської ради Миколаївської області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління Держземагенства в Очаківському районі Миколаївської області

про

визнання права власності на земельну ділянку,

в с т а н о в и л а:

У січні 2015 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Очаківської міської ради Миколаївської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління Держземагенства в Очаківському районі Миколаївської області про визнання права власності на земельну ділянку.

Позивач зазначав, що 15 травня 2006 року йому було видано Державний акт на право приватної власності на землю площею 0,0546 га, для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, яка розташована по АДРЕСА_1.

Однак, йому було відмовлено у державній реєстрації права власності на вказану земельну ділянку, оскільки, в написанні кадастрового номеру в державному акті допущені підчищення та дописки останніх двох цифр.

Посилаючись на наведене, позивач просив про задоволення позову.

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 лютого 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушених прав, оскільки право власності на земельну ділянку позивача підтверджується Державним актом від 15травня 2006 року, який не визнано недійсним, а тому відсутня необхідність додатково підтверджувати право власності на цю земельну ділянку.

Колегія погоджується з таким висновком суду, виходячи з такого.

Судом встановлено і з матеріалів справи вбачається, що 15 травня 2006 року на ім'я ОСОБА_2 було видано Державний акт на право приватної власності на землю площею 0,0546 га в межах згідно з планом, для обслуговування житлового будинку і господарських будівель. Вказана земельна ділянка розташована по АДРЕСА_1. Державний акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею за НОМЕР_1. (а.с.6).

20 грудня 2014 року державним реєстратором прав на нерухоме майно ОСОБА_2 було відмовлено у державній реєстрації права власності на вказану земельну ділянку з посиланням на те, що у вказаному правовстановлюючому документі у кадастровому номері земельної ділянки останні дві цифри мають ознаки підчищення та дописані за допомогою гелевої ручки (а.с.10).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 просив визнати за ним право власності на вказану земельну ділянку, посилаючись на те, що виправлення у кадастровому номері земельної ділянки унеможливлює реєстрацію права власності позивача на земельні ділянки в Єдиному реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Відповідно до вимог ст..152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Стаття 15 ЦПК України передбачає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Із матеріалів справи видно, що Державний акт на право власності на землю апелянтом не втрачений, недійсним не визнавався, а його право власності на землю ніким не оспорюється і не заперечується. Наявність виправлень у цьому акті не може бути підставою для визнання за позивачем вже існуючого права власності на землю.

З огляду на наведене суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що позивачем ОСОБА_2 невірно обрано спосіб захисту свого права на користування земельною ділянкою, який нормами чинного законодавства не передбачений, а тому позов не може бути задоволений.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (чинної на час видачі державного акту), не передбачено можливості внесення виправлень до Державних актів на право приватної власності на земельну ділянку, не є підставою для задоволення позову, оскільки відповідно до ст.. 392 ЦК України власник може пред'явити позов про визнання його права власності лише якщо це право оспорюється іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

До того ж, з 01.01.2013 року процедура виправлення технічних помилок в Державному акті компетентним органом передбачена Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Законом України «Про Державний земельний кадастр» та постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17 жовтня 2012 року «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру» .

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що відмова у державній реєстрації права власності на земельну ділянку свідчить про невизнання його прав на цю земельну ділянку, є помилковими, оскільки у позивача вже існує право власності на земельну ділянку підтверджене Державним актом, який був зареєстрований у відповідності до вимог закону, що діяв на час його видачі.

Оскільки рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, то підстав для його скасування немає.

Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 лютого 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді