Постанова

від 25.03.2015 по справі 914/1840/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2015 р. Справа № 914/1840/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Мельник Г.І.

суддів Михалюк О.В.

Плотніцький Б.Д.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"

№113/6-06 від 17.01.2015 року

на рішення господарського суду Львівської області від 25.11.2014 року

у справі № 914/1840/14

за позовом Приватного підприємства "Т-Проект", м. Львів;

до відповідача 1 Акціонерного товариства Бібрське виробниче управління магістральних

газопроводів, м. Львів

до відповідача 2 Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз", м. Київ

до відповідача 3 Філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз"

Публічного акціонерного товариства "Укртансгаз", м. Львів

про стягнення 55 055 грн. 13 коп.

за участю представників:

від позивача - не з'явився

від відповідача 1 - не з'явився

від відповідача 2 - Кізима Т.М. - представник (довіреність б/н від 26.12.2014року)

від відповідача 3 - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.11.2014р. у справі № 914/1840/14 (суддя Матвіїв Р.І.) позов задоволено частково; стягнуто з ПАТ "Укртрансгаз" на користь ПП "Т-Проект" 47 979 грн. 92 коп. основного боргу, 4 306 грн. 36 коп. 3% річних, 1 151 грн. 52 коп. інфляційних втрат і 1 772 грн. 19 коп. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору; у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 1 613 грн. 38 коп. інфляційних втрат і 3 грн. 95 коп. 3% річних відмовлено; у задоволенні позовних вимог до Філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" Публічного акціонерного товариства "Укртансгаз" відмовлено; провадження у справі стосовно Акціонерного товариства Бібрське виробниче управління магістральних газопроводів припинено.

Рішення суду мотивоване тим, що правовідносини між сторонами виникли на підставі видаткової накладної № РН-0000099 від 13.05.2011 року, яка підписана представниками обох сторін та оформлена належним чином, зобов'язання по якій одержувачем товару виконані не у повному обсязі.

При цьому, враховуючи відомості щодо цивільної право- та дієздатності юридичних осіб - учасників судового процесу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, місцевий господарський суд дійшов висновку, що заборгованість по оплаті за видатковою накладною № РН-0000099 від 13.05.2011 року слід стягнути з юридичної особи - Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз". Поряд з цим, враховуючи прострочення виконання грошового зобов'язання, позивачем на суму боргу нараховані інфляційні втрати та 3% річних згідно ст.625 ЦК України.

Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" оскаржило його в апеляційному порядку, звернувшись до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою №113/6-06 від 17.01.2015 року, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 25.11.2014р. у справі №914/1840/14 та винести ухвалу про передачу цієї справи до належного суду, оскільки вважає, що судом першої інстанції невірно застосовано норми процесуального права.

Свої доводи скаржник аргументує, зокрема тим, що місцевий господарський суд встановивши, що УМГ «Львівтрансгаз» є філією ПАТ «Укртрансгаз» не припинив провадження щодо відповідача 3, чим порушив положення п. 1 ст. 80 ГПК України.

Поряд з цим скаржник покликається на те, що судом першої інстанції, при прийнятті рішення не враховано тієї обставини, що юридична адреса ПАТ «Укртрансгаз» м. Київ, а тому відповідач 2 вважає, що відповідно до ст. 15 ГПК України дана справа підсудна господарському суду м. Києва.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 13.02.2015р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду на 25.03.2015р.

В дане судове засідання прибув представник відповідача 2, однак, позивач та відповідачі 1, 3 участі уповноважених представників не забезпечили, хоча своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 13.02.2015р.

Враховуючи ту обставину, що позивач, відповідачі 1, 3 належним чином були повідомлені про час, місце розгляду апеляційної скарги та наслідки неявки в судове засідання, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, судова колегія дійшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників позивача та відповідачів 1, 3.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника відповідача 2, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 25.11.2014р. у справі № 914/1840/14 слід залишити без змін, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" без задоволення, виходячи з наступного.

Аналізом матеріалів справи встановлено, що відповідно до видаткової накладної №РН-0000099 від 13.05.2011 року (а.с. 13) Приватним підприємством "Т-Проект" Управлінню магістральних газопроводів "Львівстрансгаз" було відвантажено товар (стіл виробничий, крісло для розруба м'яса, стелаж виробничий, смітник, ванна миєчна кухонна зварна, полиця кухонна) на суму 47 979,92 грн.

Як вбачається із вказаної видаткової накладної, товар відвантажив Малахівський Б.Ю. (зі сторони ПП «Т-Проект»), а прийняв Крук Андрій Михайлович (зі сторони УМГ «Львівтрансгаз») за довіреністю № 206 від 12.05.2011 року (а.с. 14), виданою та підписаною керівником підприємства Саловським Б.Й. та головним бухгалтером Фостяк М.М.

Одночасно, слід зазначити, що у довіреності № 206 від 12.05.2011 року (а.с. 14) вказано, що підприємством - одержувачем, як і підприємством - платником, є Дочірня компанія "Укртрансаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" Бібрське ЛВУМГ вул. Глібовицька, 6.

Крім цього, матеріалами справи підтверджено, що станом на 01.11.2011 року Бібрське ЛВУМГ (начальник Саловський Б.Й. та головний бухгалтер Фостяк М.М.) і Приватне підприємство "Т-Проект" (директор Б.Ю. Малахівський) підписали акт звіряння рахунків, згідно з яким заборгованість перед Приватним підприємством "Т-Проект" становила 47 979 грн. 92 коп. (а.с. 15).

З'ясуванням доказів у справі встановлено, що 15.04.2014 року ПП "Т-Проект" звернулося до Акціонерного товариства Бібрське виробниче управління магістральних газопроводів із претензією про необхідність погашення заборгованості (а.с. 16-19), що підтверджується описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком № 6511 від 16.04.2014 року (а.с. 20). Проте, у матеріалах справи відсутні, а сторонами не подані докази надання відповіді на претензію чи здійснення погашення заборгованості.

Таким чином, враховуючи наведені обставини, Приватне підприємство "Т-Проект" звернулося до суду з позовом до Акціонерного товариства Бібрське виробниче управління магістральних газопроводів з вимогою про стягнення 55 055 грн. 13 коп. заборгованості за поставлений товар.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Дії сторін (передача продавцем товару покупцю за видатковими накладними, прийняття товару покупцем) свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки. Згідно з частиною другою статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Крім того, відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду (оглядовий лист Вищого господарського суду України від 29.04.2013 року № 01-06/767/2013).

Таким чином, факт отримання товару відповідачем і видаткова накладна № РН-0000099 від 13.05.2011 року, надана позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Як вбачається з матеріалів справи відносини між сторонами виникли в результаті поставки товару (стіл виробничий, крісло для розруба м'яса, стелаж виробничий, смітник, ванна миєчна кухонна зварна, полиця кухонна), зазначеного в накладній від 13.05.2011 року.

Таким чином, суд зазначає, що грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Крім цього, відповідно до п. 1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (з наступними змінами і доповненнями) зазначено, що у господарських відносинах грошові зобов'язання найчастіше виникають з господарських договорів та інших угод, передбачених законом, або з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України). Однак, оскільки господарський договір (угода) є не єдиною підставою виникнення відповідного зобов'язання, то сама лише відсутність між сторонами спірних правовідносин такого договору (угоди) або незазначення в останньому умов (пунктів) щодо відповідальності за порушення грошового зобов'язання не перешкоджає застосуванню даної відповідальності, але тільки у разі якщо підстави такого застосування і розмір відповідальності передбачено актами законодавства.

При цьому, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України (п. п. 1.6., 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (з наступними змінами і доповненнями).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, товар на суму 47 979 грн. 92 коп. був поставлений позивачем згідно з видатковою накладною № РН-0000099 від 13.05.2011 року, підписаною представниками обох сторін та оформленою належним чином (а.с. 13). Даний факт не заперечується ні доводами апеляційної скарги, ні поясненнями представника відповідача 2 у судовому засіданні Львівського апеляційного господарського суду.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Таким чином, колегія суддів висновок місцевого господарського суду про те, що враховуючи підписання видаткової накладної 13.05.2011 року та нездійснення оплати за отриманий товар, з 14.05.2011 року одержувач товару вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, вважає обґрунтованим.

Перевіряючи рішення господарського суду Львівської області в повному обсязі, а також перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині покликання скаржника на те, що місцевий господарський суд встановивши, що УМГ «Львівтрансгаз» є філією ПАТ «Укртрансгаз» не припинив провадження щодо відповідача 3, чим порушив положення п.1 ст. 80 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позовні вимоги ПП «Т-Проект» заявлено до Акціонерного товариства Бібрське виробниче управління магістральних газопроводів, яке, як зазначає позивач у позовній заяві, є правонаступником Бібрського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України".

Для з'ясування істини у справі щодо процесуальної право- та дієздатності відповідача, ухвалами господарського суду Львівської області від 01.07.2014р. (а.с. 41-42), від 22.07.2014р. (а.с. 45-46), та від 29.07.2014р. (а.с. 48-50) було зобов'язано реєстраційну службу Перемишлянського районного управління юстиції у Львівській області надати копію статуту Акціонерного товариства Бібрське виробниче управління магістральних газопроводів.

Відповідно до відповіді державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної служби Перемишлянського районного управління юстиції № 02.4-03/103 від 21.08.2014р. (а.с. 52-53) в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців записів щодо відповідача 1 за кодом ЄДРПОУ 25560823 не знайдено, Статут Акціонерного товариства Бібрське виробниче управління магістральних газопроводів державний реєстратор надати не може, оскільки підприємство відповідача 1 не було зареєстроване у державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної служби Перемишлянського районного управління юстиції.

У відповідності до ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, відповідач 1 не є ні юридичною особою, ні відокремленим підрозділом юридичної особи, не наділений процесуальною право- та дієздатністю, а тому, не може бути стороною у господарському спорі. Відтак, судом першої інстанції обґрунтовано задоволено клопотання представника відповідача 2 про припинення провадження у справі щодо відповідача 1.

Одночасно, перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині покликання скаржника на те, що провадження у справі слід припинити у зв'язку з місцезнаходженням відповідача 2 у м. Києві, колегія суддів вважає такі безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 17 ГПК України справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду. При цьому, відсутність територіальної підсудності не є підставою для припинення провадження у справі

Крім цього, згідно з п. 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з наступними змінами і доповненнями), відповідно до чинного законодавства, зокрема, Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України "Про господарські товариства", "Про акціонерні товариства", "Про банки і банківську діяльність", юридичні особи для здійснення своїх функцій мають право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами. Коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відокремлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу, наприклад: "Стягнути з підприємства "А" в особі його відокремленого підрозділу - філії № 1 на користь організації "Б" в особі її Н-ської філії таку-то суму". Необхідно також враховувати, що саме лише зазначення в установчих документах чи положенні про наявність у відокремленого підрозділу права представляти юридичну особу в суді (господарському суді) не свідчить про надання такому підрозділові відповідних повноважень та визначення їх кола.

Статтею 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" передбачено, що відокремлений підрозділ юридичної особи - це філія, інший підрозділ юридичної особи, що знаходиться поза її місцезнаходженням та виробляє продукцію, виконує роботи або операції, надає послуги від імені юридичної особи, або представництво, що здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Згідно з п. 2. ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, у тому числі і дані про відокремлені підрозділи юридичної особи.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, з відомостей ЄДРПОУ, за кодом 30019801 зареєстроване Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз", а філія "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" за кодом 25560823 є відокремленим підрозділом юридичної особи.

Відповідно до ст. 21 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Згідно з ч. 3 ст. 95 ЦК України філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

З огляду на викладене та враховуючи те, що сторонами суду не подано Статуту Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" та положення чи довіреності, на підставі яких діє відповідач 3 - філія "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз", колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з відповідача 3 та підставність стягнення заборгованості за видатковою накладною № РН-0000099 від 13.05.2011 року з юридичної особи - Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз".

Разом з тим, перевіривши доводи позивача встановлено, що ПП «Т-Проект» у позовній заяві просить, зокрема, стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 4 310,31 грн. та збитки заподіяні інфляцією у розмірі 2 764,90 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до п. 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (з наступними змінами і доповненнями) інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Крім цього, згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (з наступними змінами і доповненнями) сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Разом з тим, слід зазначити, що обираючи період нарахування інфляційних втрат і 3% річних, позивач зазначив моментом прострочення виконання зобов'язання 20.05.2011 року, однак, не подав пояснень з приводу визначення такої дати.

Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (з наступними змінами і доповненнями) передбачено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Провівши перерахунок нарахування інфляційних втрат та 3% річних судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1 151,52 грн. збитків заподіяних інфляцією та 4 306,36 грн. 3% річних.

Таким чином, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог та зазначає, що скаржником у справі не доведено обставини на які він покликається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 25.11.2014 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а інші зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України покласти на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 25.11.2014 року у справі № 914/1840/14 залишити без змін, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" №113/6-06 від 17.01.2015 року - без задоволення.

2. Судовий збір за перегляд рішення Господарського суду Львівської області в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи скеровуються в Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складений 25.03.2015р.

Головуючий-суддя Мельник Г.І.

Суддя Михалюк О.В.

Суддя Плотніцький Б.Д.