Постанова

від 25.03.2015 по справі 824/3284/14-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2015 р. м. Чернівці Справа № 824/3284/14-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Маренича І.В.

секретаря судового засідання - Антонюка О.В.

за участю:

представника позивача - Антіпової Ю.С.;

представника відповідача - Іліки Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна нафтова група - Техно-Нафта» до Державної податкової інспекції у Глибоцькому районі Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Західна нафтова група - Техно-Нафта» (далі-Позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Глибоцькому районі Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області (далі-Відповідач або ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №202200/12817 від 24.10.2014 року та №212200/12821 від 24.10.2014 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що Державною податковою інспекцією Глибоцького району Чернівецької області проведена документальна виїзна планова перевірка з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012 року по 30.06.2013 року Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗНГ-Техно-нафта».

10.10.2014 року на адресу ТзОВ «ЗНГ-Техно-Нафта» надійшов Акт про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна нафтова група - Техно - Нафта» за №1320/24-03-22-17/31462001, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2012 року по 30.06.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012 року по 30.06.2013 року.

У висновку Акту перевірки, зокрема, встановлені порушення:

- п. 135.4 ст.135 ПК України, в результаті якого, занижено податок на прибуток на загальну суму 179411,00 грн., в тому числі за III квартал 2012 року в сумі 131235,00 грн. та за IV квартал 2012 року в сумі 47976,00 грн.;

- п. 185.1 ст.185, п. 188.1 ст. 188 ПК України, в результаті якого занижено податок на додану вартість за II півріччя 2012 року на загальну суму 170869, 00 грн.;

- порушення положення про ведення касових операцій у національній валюті, а саме: не оприбуткування коштів на підставі фіскального чеку в сумі 4528,75 грн.;

- п.п.168.1.1 п.168.1 ст.168, п.п. 176.2 а) п.16.2 ст.176 ПК України в результаті чого, занижено податок з доходів фізичних осіб за II півріччя 2012 року та за 2013 рік в загальній сумі 196401,85 грн.;

- завищення суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування на суму заробітної плати працюючим інвалідам розміром 113,16 грн. та заниження суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування розміром 218,41 грн.

За результатами вказаного акту перевірки (а саме по пп 1,2 висновку) були прийняті та надіслані наступні податкові повідомлення - рішення:

- ППР № 13281700 від 24.10.2014 року про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем - податок на доходи фізичних осіб та стягнення штрафної санкції в сумі 29462,78 грн.;

- ППР № 212200/12821 від 24.10.2014 року про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем - податок на прибуток та стягнення штрафної санкції в сумі 269116,50 грн.;

Зазначені повідомлення-рішення направлені на адресу платника податку поштою та фактично отримані 28.10.2014 року.

Позивач не погоджується з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями №202200/12817 від 24.10.2014 року та №212200/12821 від 24.10.2014 року, у зв'язку з чим просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №202200/12817 від 24.10.2014 року та №212200/12821 від 24.10.2014 року.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав повністю та просив його задовольнити, посилаючись на обставини зазначені в позовній заяві, крім цього пояснила.

Що позивач виграли тендер на поставку нафтопродуктів ДП «Сторожинецький лісгосп». Однією з умов тендеру була найнижча ціна. Націнка на одному літрі становила всього 1 грн. 31 коп. Нафтопродукт вони поставляли на свою наливну станцію в с. Чудей звідки і ДП «Сторожинецький лісгосп» їх забирав.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити та надав пояснення аналогічні викладеним у запереченнях проти позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, встановивши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.

В період з 22.08.2014 року по 19.09.2014 року (з 22.09.2014 року по 03.10.2014 року - продовжено термін перевірки) Державною податковою інспекцією у Глибоцькому районі Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна нафтова група - Техно-Нафта», код ЄДРПОУ 31462001 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2012 року по 31.12.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012 року по 31.12.2013 року.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Глибоцькому районі Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області складено Акт №1320/24-03-22-17/31462001 від 10.10.2014 року «Про результати документальної планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна нафтова група - Техно-Нафта».

На підставі Акту №1320/24-03-22-17/31462001 від 10.10.2014 року відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

- №202200/12817 від 24.10.2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 256303,50 грн. (170869,00 грн. - за основним платежем та 85434,50 грн. - за штрафними санкціями);

- №212200/12821 від 24.10.2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 269116,50 грн. (179411,00 грн. - за основним платежем, 89705,50 грн. - за штрафними санкціями).

До вказаних правовідносин суд застосовує такі положення закону та робить висновки по суті спору.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з вимогами ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року № 2755 - VI.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.4 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження розрахунковими, платіжними та первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення ( стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" від 16 липня 1999 року № 996-XIV).

Крім цього, згідно пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Статтею 9 Закону України Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ; назва документа (форми); код форми; дата і місце складання; зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі); посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно ст. 198.2 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

В силу пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З аналізу положень указаного законодавства вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (стаття 3 Господарського кодексу України).

Отже, обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження. Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків.

За таких обставин, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій.

Суд вважає, що в даному випадку перевіркою не було достовірно встановлений факт порушення норм законодавства в результаті чого Державною податковою інспекцією у Глибоцькому районі Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області прийнято податкове повідомлення-рішення №202200/12817 від 24.10.2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 256303,50 грн. (170869,00 грн. - за основним платежем та 85434,50 грн. - за штрафними санкціями) за порушення п.1 ст. 185 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року та №212200/12821 від 24.10.2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 269116,50 грн. (179411,00 грн. - за основним платежем, 89705,50 грн. - за штрафними санкціями) за порушення гл. III, ст. 135 п. 135.5, п.п. 135.5.12 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року.

Так, Державною податковою інспекцією у Глибоцькому районі Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області встановлено порушення норм податкового законодавства при здійсненні Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна нафтова група - Техно - Нафта» господарських операцій з контрагентами ТОВ «Техно-Буд Сервіс», Державне підприємство «Сторожинецький лісгосп» та щодо надання послуг по перевезенню паливно-мастильних матеріалів (далі-ПММ) ТОВ «Пром Газ Інвест».

У зв'язку з чим, позивачем в порушення п. 134.5 ст.135 ПК України занижено суму валового доходу на суму 854341,00 грн. за III-IV квартали 2012 року за рахунок не включення до складу доходів обсягів перевезення нафтопродукту (ПММ) вищевказаним контрагентам. Тобто, як стверджує податковий орган, вказаним контрагентам продавались нафтопродукти (ПММ) за цінами з незначною націнкою на ціну придбання, яка не включала в себе вартість перевезення (доставки) реалізованого товару покупцю. Обсяги придбаних послуг по перевезенню товару клієнтам не включені до складу доходів, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування по податку на прибуток, що потягло не включення до складу обсягів поставок по податку на додану вартість за II півріччя 2012 року в загальній сумі 170868,33 грн.

Судом встановлено, що за II півріччя 2012 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Західна нафтова група - Техно - Нафта» було відпущено ПММ таким контрагентам, як: ДП «Сторожинецький лісгосп» - на підставі договору поставки № 12-07а-80т/40 від 03.05.2012 року, згідно якого товар доставляється покупцю до місця призначення, вказаного покупцем на умовах DDP «Інкотермс-2000», згідно яких продавець несе всі витрати та ризики, пов'язані з транспортуванням товару, за цінами відповідно до специфікації, наведеної в п.1.1 Договору та TOB «Техно-Буд Сервіс» - на підставі договору поставки № 09 від 03.01.2012 року, згідно якого товар доставляється покупцю до місця призначення, вказаного покупцем на умовах DDP «Інкотермс-2000», згідно яких продавець несе всі витрати та ризики, пов'язані з транспортуванням товару, за цінами відповідно до видаткових накладних. TOB «Пром-Газ-Інвест» - на підставі договору зберігання № 155 від 15.03.2011 року із змінами та доповненнями, згідно якого (Додаткова угода від 08.02.2012 року) сторони погодили адреси місць зберігання та порядок відшкодування витрат зберігачу, пов'язаних із зберіганням, транспортуванням товару.

Суд звертає увагу на те, що податковим органом при визначенні сум заниження як доходів так і податків не прийнято до уваги та обставина, що товар ПММ доставлявся вказаним контрагентам до власної наливної станції м. Новодністровськ Чернівецької області, або до місця призначення, обумовленого договором (наприклад, для ДП «Сторожинецький лісгосп» до с. Чудей) з якої відбувався подальший відпуск нафтопродуктів покупцям. В даному випадку, транспортування ПММ до власної наливної станції (місця реалізації) не може вважатися послугою покупцю та включатися в валовий дохід від продажу товару даним контрагентам. Це є внутрішнім переміщенням товару яке здійснюється за рахунок підприємства та є його власними загальними витратами по збуту товару. Що підтверджується копіями господарських договорів з даними контрагентами та зразками товаротранспортних накладних на перевезення товару.

З чого слідує, що ДПІ не врахована вищезазначена обставина, що потягло за собою невірне визначення сум валового доходу, сум податку на прибуток, та відповідно, хибним є твердження податкового органу про те, що підприємством занижено податкове зобов'язання суми ПДВ на транспортні послуги, які, нібито, надавались іншим контрагентам на загальну суму 170 869,00 за II півріччя 2012 року.

Як зазначає податковий орган, різниця між обсягами послуг перевезень іншим клієнтам та обсягами реалізованих «Відшкодувань послуг перевезень» (з врахуванням ПДВ) складає 1025210,0 грн., ПДВ - 170868,3 грн., сума без врахування обсягів ПДВ - 854 341,67 грн. - дані обсяги не включені до складу доходів , що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування по податку на прибуток за III-IV квартал 2012 року та не включені до складу обсягів поставок по ПДВ за II півріччя 2012 року, чим порушено п.135.4 ст.135, п.185.1 ст.185, п. 188.1 ст. 188 ПК України.

Представник позивача зазначив, що вибір методу розподілу загальновиробничих витрат (в даному випадку загальних витрат по збуту продукції) та, відповідно, формування виробничої собівартості конкретної одиниці (виду) продукції жодним чином не впливає на загальну суму загальновиробничих витрат підприємства за звітний період - така є сталою одиницею та не змінюється від способу її розподілу та на загальний фінансовий результат господарської діяльності підприємства - отримання прибутку.

Такі особливості бухгалтерського обліку позивача податковий орган помилково трактує, як порушення податкового законодавства, оскільки застосування вищевказаних тверджень відповідача призводить до того, що підприємство, при здійсненні оптової торгівлі ПММ, не включаючи в його ціну, вартість своїх затрат по внутрішньому переміщенню товару (затрат по збуту товару), торгує собі у збиток.

В акті перевірки, а саме п.3.1.2 «витрати, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування» зазначено, що за період з 01.07.2012 року по 31.12.2013 року перевіркою повноти визначення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування не встановлено їх завищення чи заниження.

Згідно даних податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2012 рік позивачем було задекларовано прибуток в розмірі 1614285,00 грн., нараховано та сплачено до бюджету податок на прибуток в сумі 339000,00 грн.

Так, пунктом 14.1.36 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В пункті 14.1.27 ПК України наведено визначення поняття «витрати» як суми будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пункті 14.1.56 ПК України наведено визначення поняття «доходи» як загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

З наведених визначень вбачається, що господарська діяльність особи повинна бути спрямована на отримання доходу, а не прибутку.

Відповідно до п. 135.4.1 ст. 135 ПК України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: - витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; - інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому пунктом 138.1.1 ПК України, витрати операційної діяльності зокрема включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку, а за пунктом 138.4 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Отже, об'єктом оподаткування податком на прибуток є загальний фінансовий результат як позитивна різниця доходів від продажу всіх видів продукції (товарів) та витрат на її (їх) виготовлення (придбання), яка формує прибуток в тому звітному періоді, в якому така продукція (товари) реалізовані. В разі ж наявності від'ємної різниці доходів від продажу всіх видів продукції (товарів) та витрат на її (їх) виготовлення (придбання) формується збиток в тому звітному періоді, в якому така продукція (товари) реалізовані, а відтак не виникає об'єкта оподаткування податком на прибуток.

В даному випадку податковий орган аналізував не загальний фінансовий результат діяльності підприємства за охоплений перевіркою період та не враховував «прибуткових» операцій, а відібрав лише так звані «збиткові» операції.

Щодо встановлення фактів заниження податкових зобов'язань по ПДВ то податковим органом зроблено хибні та необґрунтовані висновки про заниження Товариством з обмеженою відповідальністю «Західна нафтова група - Техно - Нафта» податкових зобов'язань з ПДВ.

Так, відповідно до пункту 4.1. ст. 4 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (із змінами та доповненнями) «База оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.»

Відповідно до п. 185.1 ст.185 ПК України, об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до норми п.188.1 ст.188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

База оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених платником на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом.

З аналізу наведених норм ПК України, що визначають об'єкт, базу та період оподаткування ПДВ, виникнення податкових зобов'язань з цього податку ніяк не пов'язано із перевищенням витрат над доходами (тим більше за окремими господарськими операціями в межах одного податкового періоду), а відтак - нарахування податковим органом додаткових податкових зобов'язань з ПДВ понад базу оподаткування не ґрунтується на законі.

Так, згідно п. 14.1.71 ст. 14 ПК України, звичайна ціна - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Крім того, за правилами підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

За пунктом 1.20.2 статті 1 Закону України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. За пунктом 1.20.6 статті 1 того ж Закону України, у разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Пунктами 1.20.8 та 1.20.10 статті 1 Закону України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

З 01 січня 2013 року набрала чинності стаття 39 Податкового кодексу України «Методи визначення та порядок застосування звичайної ціни». За пунктом 39.14 ПК України, обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом. При цьому, саме податковий орган несе обов'язок належного доведення того, що фактична ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що твердження податкового органу про заниження Товариством з обмеженою відповідальністю «Західна нафтова група - Техно - Нафта» податкового зобов'язання з податку на прибуток за ІII-IV квартал 2012 року в загальній сумі 179411,00 грн. та ПДВ за II півріччя 2012 року на загальну суму 170868,30 грн. є хибними та необґрунтованими, що підтверджується вищенаведеними обґрунтуваннями та матеріалами справи.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.

Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В свою чергу, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень №202200/12817 від 24.10.2014 року та №212200/12821 від 24.10.2014 року з урахуванням вимог встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.2,3,6-12,17,18,71,94,157,160-163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення винесені Державною податковою інспекцією у Глибоцькому районі Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області №202200/12817 від 24.10.2014 року та №212200/12821 від 24.10.2014 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України понесені Товариством з обмеженою відповідальністю «Західна нафтова група - Техно-Нафта» судові витрати у сумі 1827,00 грн., сплачені згідно платіжного доручення №3741 від 28 листопада 2014 року.

Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.

Суддя І.В. Маренич

У судовому засіданні 25 березня 2015 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Постанову виготовлено в повному обсязі 30 березня 2015 року.