Рішення

від 24.03.2015 по справі 910/3338/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. С.Петлюри, 16 тел. 235-23-25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" березня 2015 р. справа № 910/3338/15-г

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Геос-Львів», Львівська обл., м. Львів

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрелектроінвест», Київська обл., м. Бровари

про стягнення 14 200,47 гривень

за участю представників:

від позивача: Скатинська А.А. (довіреність б/н від 04.03.2015)

від відповідача: не прибув

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

13.02.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю «Геос-Львів» (далі-ТОВ «Геос-Львів»/позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрелектроінвест» (далі-ТОВ «Укрелектроінвест»/відповідач) про стягнення, з урахуванням наданої суду заяви про уточнення (збільшення) позовних вимог, 14 200,47 грн, з яких: 11 281,20 грн вартості непоставленого товару за договором поставки №0807-14 від 08.07.2014, 781,95 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, 1 573,26 грн інфляційних втрат та 564,06 грн пені.

Відповідач не скористався правом, наданим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на позовну заяву не надав.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.02.2015 у справі №910/3338/15 вказану позовну заяву та додані до неї матеріали передано за територіальною підсудністю до господарського суду Київської області.

Ухвалою господарського суду Київської області від 20.02.2015 порушено провадження у справі №910/3338/15 та призначено справу до розгляду на 10.03.2015.

Ухвалою господарського суду Київської області від 10.03.2015 розгляд даної справи було відкладено на 24.03.2015.

В судові засідання 10.03.2015 та 24.03.2015 представник відповідача не прибув, витребувані документи не надав, про причини їх ненадання суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду даної справи був повідомлений належним чином.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

08.07.2014 між ТОВ «Геос-Львів» (далі-покупець) та ТОВ «Укрелектроінвест» (далі-постачальник) було укладено договір поставки №0807-14 (далі-договір), відповідно до якого постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти та вчасно оплатити вартість електрообладнання, в асортименті та кількості, визначених в рахунках-фактурах.

Пунктами 2.5, 3.1 та 8.1 договору передбачено, що порядок розрахунків - 100% попередня оплата для замовлення.

Замовлений товар поставляється в терміни, вказані у рахунках-фактурах.

Договір набирає чинності з моменту підписання його обома сторонами і діє до 31.12.2014, а в частині взаєморозрахунків та гарантійних зобов'язань до повного їх виконання.

Судом встановлено, що позивач свої договірні зобов'язання в частині сплати 100% попередньої оплати за товар, згідно рахунка на оплату №469 на суму 11 281,20 грн, виконав у повному обсязі 09.07.2014, що підтверджується платіжним дорученням останнього №1363 від 09.07.2014. Копії зазначених документів містяться в матеріалах справи.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення першим умов договору.

Натомість, відповідач свої договірні зобов'язання щодо поставки попередньо оплаченого товару не виконав, у зв'язку з чим 20.10.2014 позивачем було надіслано відповідачу претензію №2010/14-1 про негайне повернення 11 281,20 грн авансу, сплаченого за договором.

Посилаючись на те, що відповідач на вказану претензію не відповів, попередньо оплачений позивачем товар не поставив, як і не повернув отриманий аванс, позивач просить суд стягнути з відповідача, зокрема 11 281,20 грн сплаченої за договором передоплати з підстав ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України.

Неповернення відповідачем отриманого за договором авансу, як і не поставка останнім попередньо оплаченого товару підтверджується довідкою ПАТ АБ «Укргазбанк» №519/272/2015 від 03.03.2015 та складською довідкою позивача №0317-2 від 17.03.2015 відповідно. Зазначені довідки містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Оскільки відповідачем не надано суду ані відзиву на позовну заяву, ані будь-яких інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд у відповідності до ст. 75 ГПК України, здійснював розгляд даної справи за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив, що заявлена позовна вимога підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами ч. 2 ст. 712, ч. 1 ст. 662, ст. 663 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що замовлений товар поставляється в терміни, вказані у рахунках-фактурах.

У відповідності до рахунка на оплату №469 від 08.07.2014 на суму 11 281,20 грн, термін постачання становить 4-8 тижнів.

З огляду наведеного, виконання позивачем, як покупцем, своїх договірних зобов'язань в частині 100% сплати вартості погодженого сторонами товару породжує для відповідача, як постачальника, обов'язок по поставці попередньо оплаченого товару у повному обсязі, на умовах та у строки, визначені договором, а саме до 04.09.2014.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Дана норма кореспондує з приписами статей 525, 526 ЦК України.

У відповідності до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі №3-127гс-11.

За таких обставин, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також враховуючи той факт, що відповідач свої зобов'язання за договором щодо поставки попередньо оплаченого товару не виконав, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 11 281,20 грн попередньої оплати за договором підлягає задоволенню як така, що доведена позивачем належними та допустимими доказами та не спростована у встановленому порядку відповідачем.

У зв'язку з неповерненням відповідачем сплаченого за договором авансу, позивач просить суд стягнути з відповідача, зокрема, 1 573,26 грн інфляційних втрат, нарахованих на 11 281,20 грн неповернутого авансу з підстав ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 5.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від, зокрема, авансу та завдатку, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

З огляду наведеного, а також враховуючи, що передбачене ст. 625 ЦК України право кредитора на стягнення інфляційних втрат є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення 1 573,26 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму неповернутої попередньої оплати задоволенню не підлягає, позаяк стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором поставки не є грошовим зобов'язанням у розумінні ст. 625 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 у справі №5011-42/13539-2012, а також постанові Вищого господарського суду України від 30.10.2014 у справі №910/1810/14.

Що ж до вимоги позивача про стягнення з відповідача 781,95 грн процентів за користування чужими грошовими коштами з підстав ст. 536 ЦК України, нарахованих на 11 281,20 грн неповернутого авансу, за аналогією в порядку ст. 1048 ЦК України виходячи з розміру облікової ставки НБУ слід зазначити наступне.

Згідно ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Відтак, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20.08.2013 у справі №3-22гс3.

Звертаючись до суду із зазначеною позовної вимогою, позивач посилався на те, що до спірних правовідносин повинно бути застосовано аналогію закону, а саме положення ст. 1048 ЦК України.

Так, приписами ст. 265 ГК України, ст.ст. 693, 536 ЦК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до статей 1054, 1048 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Водночас, виходячи з системного аналізу вказаних законодавчих положень суд дійшов висновку про те, що договір поставки і договір позики є різними за своєю правовою природою, позаяк регулюють різні види цивільних правовідносин, а відтак застосування до договору поставки положень про договір позики, зокрема, ст. 1048 ЦК України є безпідставним.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.12.2010 у справі №9/67-38.

З огляду наведеного, враховуючи неможливість застосування до спірних правовідносин за аналогією закону положень ст. 1048 ЦК України, а також недоведеність позивачем факту погодження сторонами розміру процентів за користування відповідачем чужими грошовими коштами в рамках спірного договору, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 781,95 грн процентів за користування чужими грошовими коштами є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Крім того, у зв'язку з невиконанням відповідачем свого зобов'язання за договору в частині поставки товару вартістю 11 281,20 грн, позивач просить суд стягнути з відповідача 564,06 грн. пені, нарахованої з 03.09.2014 по 05.02.2015 на 11 281,20 грн заборгованості, на підставі п. 5.2 договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Пунктом 5.2 договору передбачено, що за порушення термінів постачання продавець сплачує покупцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день прострочення постачання товару, але не більше 5% від вартості товару.

Право учасників господарських відносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 546 ЦК України, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22.11.2010 у справі №14/80-09-2056.

Водночас, статтею 612 ЦК України унормовано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 253, 254 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.

Беручи до уваги наведені приписи, а також визначені рахунком на оплату №469 від 08.07.2014 строк поставки, суд здійснював обрахунок пені з 04.09.2014 по 05.02.2015 на 11 281,20 грн заборгованості.

Оскільки арифметично вірний розмір пені, перерахованої судом в межах заявленого позивачем періоду з урахуванням вимог вищезазначених норм Закону та положень договору, становить 1 276,48 грн, у той час, як передбачений п. 5.2 договору максимальний розмір пені, що підлягає сплаті за порушення строків постачання товару становить не більше 5% від вартості товару (564,06 грн), суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 564,06 грн пені підлягає задоволенню.

Аналогічна правова позиція про підставність вимоги про стягнення пені за порушення передбачених договором строків поставки викладена у постанові Вищого господарського суду України від 17.06.2014 у справі №910/20232/13.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до статті 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 44, 49, 59, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 8, 253, 254, 612, 625, 627, 662, 663, 693, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 193, 230, 265 Господарського кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрелектроінвест» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Короленка, 54 Б, кв. 35, ідентифікаційний код 37893231) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Геос-Львів» (79034, Львівська обл., м. Львів, вул. Угорська, 14, ідентифікаційний код 30539282) 11 281 (одинадцять тисяч двісті вісімдесят одну) грн 20 коп. авансу, 564 (п'ятсот шістдесят чотири) грн 06 коп. пені та 1 523 (одну тисячі п'ятсот двадцять три) грн 98 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 30.03.2015.

Суддя В.А. Ярема