Постанова

від 25.03.2015 по справі 810/818/15

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2015 року 810/818/15

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший столичний хлібозавод" до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Перший столичний хлібозавод», звернулось до суду з адміністративним позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкове повідомлення-рішення Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 16.02.2015 № 0000272202 прийняте з порушенням норм матеріального права, є таким, що суперечать нормам чинного законодавства України та підлягає скасуванню.

В призначений день та час у судове засідання сторони не з'явилися, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Від представника позивача та представника відповідача до суду надійшли клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

У зв'язку з тим, що сторони розгляд справи просили проводити без їх участі, з огляду на це суд визнав за можливе розглядати справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження на основі наявних в матеріалах справи доказів.

Представник позивача в наданому суду клопотанні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував з підстав, викладений у письмових запереченнях на адміністративний позов, у задоволення позовних вимог просив відмовити.

Всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Так, Товариство з обмеженою відповідальністю «Перший столичний хлібозавод» є юридичною особою, код за ЄДРПОУ: 31484879.

З матеріалів справи встановлено, що 30.01.2015 Вишгородською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області було проведено перевірку позивача, за результатами якої складено Акт від 30.01.2015 № 200/22-00/31484879 «Про результати позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший столичний хлібозавод» (код за ЄДРПОУ 31484879) з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Алвікс» (код за ЄДРПОУ 23726415) за період з 01.01.2014 по 31.10.2014».

Перевіркою встановлено та в Акті зафіксовано порушення вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 та пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено ПДВ на загальну суму 72 238, 00 гривень, у тому числі по періодам: жовтень 2014 року - 72 238, 00 гривень.

На підставі Акта перевірки від 30.01.2015 № 200/22-00/31484879, Вишгородською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області було винесено податкове повідомлення рішення від 16.02.2015 № 0000272202 за платежем по ПДВ на суму грошового зобов'язання за основним платежем - 72 238, 00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - 36 119, 00 гривень.

Позивач, не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням звернувся до суду з даним позовом, в якому просив суд його скасувати, що і є предметом даного позову.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступних обставин.

З огляду на те, що відповідач донарахував податкові зобов'язання виходячи з висновку про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом ТОВ «Алвікс», судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

За період з 01.10.2014 по 31.10.2014 ТОВ «Перший столичний хлібозавод» задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість у сумі 2 419 270, 00 гривень.

Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.10.2014 по 31.10.2014 по взаємовідносинах з ТОВ «Алвікс» встановлено його завищення на загальну суму 72 238, 00 гривень, в тому числі по періодам: жовтень 2014 року - 72 238, 00 гривень.

В ході проведення перевірки встановлено взаємовідносини ТОВ «Перший столичний хлібозавод» з ТОВ «Алвікс» згідно Договору маркетингових послуг № 59 від 01.08.2014.

За результатами аналізу Системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів встановлено, що у ТОВ «Алвікс» (код ЄДРПОУ 23726415), основний вид діяльності - організація будівництва будівель.

Основним постачальником ТОВ «Алвікс» є ТОВ «МГ-ЦЕНТР» (код ЄДРПОУ 34727028, стан 9 "направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням", ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області, вид діяльності - надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у.). Сума ПДВ (податкового кредиту) становить в декларації за вересень 2014 року - 1 983 833, 00 гривень (53, 83 % від обсягів придбання ТОВ «Алвікс»).

В ході перевірки встановлено, що задекларовані показники в декларації з податку на додану вартість ТОВ «МГ-ЦЕНТР» сформовані за рахунок маніпулювання податковою звітністю.

Отже, ТОВ «МГ-ЦЕНТР» формує «вигоду» контрагентам-покупцям, маніпулюючи звітними даними та уникаючи наявності розбіжностей із завищення податкового кредиту в Системі співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів.

З наведених підстав відповідач дійшов висновку, що господарські операції підприємств не підтверджуються щодо врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, яке економічно необхідне для здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, у зв'язку з чим вищевказані контрагенти позивача не могли фактично здійснювати господарські операції.

З огляду на вказане, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість.

З вищезазначеними висновками відповідача суд не погоджується з огляду на наступні обставини.

З матеріалів справи встановлено, що між позивачем (замовник) і ТОВ «Алвікс» (виконавець) було укладено Договір про надання маркетингових послуг № 59 від 01.08.2014.

Згідно умов вищевказаного договору, виконавець зобов'язується надати замовнику послуги, а замовник зобов'язується прийняти належним виконання виконавцем послуг і оплатити їх на умовах і в порядку, вказаних у даному договорі.

Найменування та вид послуг, які виконавець надає замовнику, вказано в додатку (Таблиця № 1) до дійсного договору, які є його невід'ємною частиною.

Вартість послуг вказана в додатках до дійсного договору, які є його невід'ємною частиною. Звітним періодом до договору являється 1 (один) календарний місяць. Замовник зобов'язується провести кінцевий розрахунок з виконавцем і оплатити вказані виконавцем послуги на протязі 3 (трьох) банківських днів з моменту здачі-приймання послуг в порядку, передбаченому пунктом 4.1 договору.

Даний договір вступає в дію з моменту його підписання сторонами і діє протягом 12 (дванадцяти) місяців.

Згідно додатку № 1 до договору, позивачу були надані наступні послуги:

- обробка результатів маркетингового дослідження та надання звіту (вартість даної послуги складає 75 000, 00 гривень);

- визначення відносної динаміки продажу продукції у торговій мережі (вартість даної послуги складає 52 500, 00 гривень);

- визначення залишків продукції в магазинах, що приймали участь у дослідженнях (вартість даної послуги складає 1 000, 00 гривень);

- визначення об'єму продажу товарів в торгових точках у грошовому виразі, що приймали участь у дослідженні (вартість даної послуги складає 170, 00 гривень).

На виконання умов вищевказаного договору, ТОВ «Алвікс» було виписано податкову накладну № 44 від 30.09.2014 на загальну суму 433 430, 00 гривень, в тому числі ПДВ - 72 238, 33 гривень.

Дата реєстрації податкової накладної - 14.10.2014р. дана податкова накладна була включена в декларації з ПДВ за жовтень 2014 року № 9067837632 від 20.11.2014, що не заперечувалося відповідачем.

Факт виконання умов вищевказаного договору також підтверджується Актом здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) № 003045 від 30.09.2014.

Факт оплати зазначених послуг за даним договором підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями № 6522 від 01.12.2014, № 6618 від 03.12.2014, № 6767 від 09.12.2014, № 6677 від 04.12.2014, № 6839 від 10.12.2014, на підставі рахунку № 675 від 01.10.2014.

З матеріалів справи не вбачається, що на час укладання та виконання правочинів, контрагент позивача не був зареєстрований юридичною особою та не був платником податку на додану вартість.

Також, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб як позивача так і його контрагента.

Суд виходить з того, що факт здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Алвікс» підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: договором з додатками, актом здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг), податковою накладною, рахунком, платіжними дорученнями тощо.

Щодо правомірності формування податкового кредиту, слід зазначити наступне.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України .

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Згідно з пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлено статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).

За приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються, зокрема, в окремих рядках місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем надано суду всі первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо отримання від ТОВ «Алвікс» маркетингових послуг. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Надані представниками позивача докази, у сукупності з доказами, приєднаними до матеріалів справи свідчать про дійсність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Алвікс».

Вирішуючи питання про реальність придбання у ТОВ «Алвікс» маркетингових послуг з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд виходить з наступного.

Отримані позивачем у ТОВ «Алвікс» маркетингові послуги в подальшому були використані у власній господарській діяльності, згідно наявних в матеріалах справи доказів.

Як вбачається з матеріалів справи, маркетингові послуги, отримані від ТОВ «Алвікс» на підставі договору про надання маркетингових послуг № 59 від 01.08.2014, були використані в межах господарської діяльності підприємства позивача, про що свідчить звіт про проведене опитування споживачів хлібобулочної продукції в місті Києві за вересень 2014 року; інформація про визначення залишків продукції ТМ «Цар Хліб» в торгівельних точках мережі ВАТ «АТБ-маркет», що приймають участь в обстеженні за заліковий період (вересень 2014 року); інформація про визначення обсягів продажу продукції ТМ «Цар Хліб» в торгівельних точках мережі ВАТ «АТБ-маркет» в грошовому виразі, що приймають участь в обстеженні за заліковий період; інформації про визначення відносної динаміки продажу продукції ТМ «Цар Хліб» в торгівельних точках мережі ВАТ «АТБ-маркет».

Аналіз наданих суду первинних документів позивача та його контрагента дає підстави вважати, що господарські операції, спрямовані на виконання вказаного правочину дійсно відбулися, спричинили реальні зміни у майновому стані сторін, є економічно виправданими та відповідають основним видам господарської діяльності позивача. Складені на користь позивача первинні документи, якими сторони супроводжували господарські операції і податкові накладні не суперечать вимогам чинного законодавства, містять вичерпні дані щодо переліку придбаних і наданих послуг, у повній мірі розкривають зміст та обсяг господарських операцій.

Обґрунтовуючи законність донарахування сум податку на додану вартість, відповідач виходив з того, що ТОВ «Алвікс» не виконувало своїх обов'язків з надання певних маркетингових послуг, оскільки підприємство відсутнє за місцем реєстрації, не має достатніх адміністративно-господарських засобів для здійснення господарської діяльності, та не встановлено факту руху товарів і послуг від ТОВ «Алвікс» до контрагентів, а саме ТОВ «МГ-ЦЕНТР» та ПрАТ «Ю.Ф.СІ.», зокрема, у зв'язку із відсутністю контрагента ТОВ «МГ-ЦЕНТР» за місцезнаходженням, а з боку ПрАТ «Ю.Ф.СІ.» не декларування податкового кредиту за вересень 2014 року.

Такі доводи відповідача не були доведені належними доказами, адже відповідно до частини четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Зміст Акта перевірки свідчить про те, що при проведенні перевірки позивача, податковим органом первинні документи, складені між позивачем та ТОВ «Алвікс» досліджувалися та певних зауважень чи то недоліків в їх оформленні не встановлено, однак, з огляду на висновок про нікчемність правочинів, надані під час перевірки первинні бухгалтерські документи відповідачем взяті до уваги не були.

Висновки щодо нікчемності правочинів ТОВ «Алвікс» та неможливість виконання зобов'язань, зроблені на підставі висновків про маніпулювання податковою звітністю контрагентів ТОВ «Алвікс».

По-перше, відповідно до матеріалів справи, змістом господарських операцій між позивачем та ТОВ «Алвікс» були маркетингові послуги.

Будь-яких обґрунтованих та логічних пояснень з приводу взаємозв'язку господарських операцій контрагентів ТОВ «Алвікс» та операцій, які було досліджено у ході перевірки позивача, їх впливу на товарність угод позивача, податковим органом не наведено та не зазначено. Більше того, сумнівні, на думку податкового органу, господарські операції ТОВ «Алвікс» та його контрагентів не узгоджуються із господарськими операціями, дослідженими у межах даної справи щодо змісту господарських операцій, інших умов, які б дозволяли пов'язати протиправну поведінку ТОВ «Алвікс» та його контрагентів з господарською діяльністю позивача.

Таким чином, відносини ТОВ «Алвікс» та його контрагентів не могли вплинути на факт нікчемності правочинів позивача. Суд зауважує, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції, у першу чергу, повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку.

По-друге, відповідно до частини п'ятої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Положенням частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Отже, належними та допустимими доказами при встановленні факту відсутності керівних органів - юридичної особи за її місцезнаходженням є саме відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Натомість відповідач в Акті перевірки не вказував на відсутність за юридичною адресою ТОВ «Алвікс», а посилався на відсутність за місцезнаходженням ТОВ «МГ-ЦЕНТР».

Суд зазначає, що ТОВ «МГ-ЦЕНТР» жодного відношення до господарської діяльності позивача, зокрема за перевіряємий період, не має.

Згідно Витягу Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, ЄДР не містить запису про відсутність за юридичною адресою ТОВ «МГ-ЦЕНТР», натомість містить запис про підтвердження відомостей про юридичну особу, не зважаючи на те, що ТОВ «МГ-ЦЕНТР» перебуває в стані припинення з 12.03.2015, а податковим органом не надано жодних доказів, на підтвердження внесення до ЄДР записів по відсутність за місцезнаходженням.

Факт наявності таких відомостей в автоматизованих базах даних та службових документах податкового органу не може бути підставою для висновків про неправомірне формування позивачем податкових зобов'язань.

Крім того, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх «фіктивність», відносини з іншими контрагентами) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України», якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Європейський суд та національне законодавство чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

У контексті вищезазначеного, жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про порушення його контрагентами вимог податкового законодавства та невідображення в податковому обліку операцій з надання послуг позивачу, або, що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди, відповідач суду не надав.

Недостатність доказів і недоведеність відповідачем, на якого Кодекс адміністративного судочинства України покладає тягар доказування правомірності прийнятого рішення, тих обставин, які стали підставою для його прийняття, та невірне застосування відповідачем норм податкового, господарського і цивільного законодавства, вказують на неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на зазначене, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, висновок податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Алвікс», суд вважає безпідставним та таким, що ґрунтується виключно на припущеннях посадових осіб податкового органу.

Таким чином, на момент укладання правочинів та їх виконання позивачем та його контрагентом ТОВ «Алвікс» було дотримано усіх вимог чинного законодавства.

Слід відмітити, що податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України, вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

В матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії первинних бухгалтерських документів, які дають змогу вважати про реальність здійснення господарської діяльності позивача та його контрагента.

Відтак, у ході судового розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо нікчемності правочинів, шляхом надання належних та допустимих доказів, які підтверджують факт здійснення господарських операцій за вказаним договором.

Згідно первинних бухгалтерських документів та податкових накладних позивачем включено відповідні суми до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за відповідні періоди, що відображено у податкових деклараціях.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт придбання позивачем маркетингових послуг у ТОВ «Алвікс» документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання зазначених послуг під час судового розгляду справи не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарської операції.

Відтак, висновки податкового органу про завищення податкового кредиту з підстав визнання спірного правочину нікчемним, є безпідставними.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження господарських операцій, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо дій цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для донарахування сум податкового зобов'язання позивачеві. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України. Тобто, фактично позивачу у вину поставлено неправомірну господарську діяльність його контрагента.

Судом враховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

При розгляді даної справи належних та допустимих доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди та доказів того, що безпосередній контрагент позивача не здійснює господарську діяльність, правочини укладені без мети настання реальних наслідків, відповідачем суду не надано.

У зв'язку з наведеним, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства України та є підставами для скасування податкового повідомлення-рішення, а тому, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 70-72, 94, 122, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 16.02.2015 № 0000272202.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший столичний хлібозавод» (код ЄДРПОУ 31484879) понесені ним судові витрати в розмірі 216 (двісті шістнадцять) грн. 72 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Василенко Г.Ю.