Рішення

від 31.03.2015 по справі 927/234/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

======================================================================================================================================================================

.РІШЕННЯ

Іменем України

від 31 березня 2015 року по справі №927/234/15

Господарським судом Чернігівської області у складі судді Т.Г.Оленич

розглянуто у відкритому судовому засіданні справу №927/234/15

за позовом: приватного підприємства «Грантекс», вул. Молодіжна, 7, с. Роїще, Чернігівський район, Чернігівська область, 15520

до відповідача: фізичної-особи підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

про стягнення 9460грн.20коп.

за участю представників сторін:

від позивача: Федоренко Є.В. - адвокат, ордер №151606 від 03.03.2015

від відповідача: не з'явився

В судовому засіданні 31.03.2015 на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивачем подано позов про стягнення з відповідача 7281грн.24коп. боргу за товар, переданий відповідачу по видатковим накладним: №РН-0001402 від 29.03.2013, №РН-0001403 від 29.03.2013, №РН-0001483 від 01.04.2013, №РН-0001486 від 01.04.2013, №РН-0001707 від 12.04.2013, №РН-0002507 від 31.05.2013, №РН-0002641 від 04.06.2013, №РН-0002830 від 12.06.2013, №РН-0003296 від 05.07.2013, 332грн.14коп. трьох процентів річних та 1846грн.82коп. інфляційних нарахувань.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язання в частині оплати переданого товару.

Відповідач письмового відзиву на позов не надав. В силу ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

В судовому засіданні, яке відбулось 31.03.2015, прийняв участь представник позивача.

Відповідач особисто або через представника участі в засіданні господарського суду не прийняв.

Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали суду про відкладення розгляду справи на 31.03.2015, що направлялась відповідачу на адресу, яка зазначена в позовній заяві, а саме: вул. Красносільського, 83/21, м. Чернігів, та яка співпадає з адресою місцезнаходження відповідача, котра значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 20.03.2015 (витяг з ЄДР - а.с.52), повернулась до суду неврученою адресату з відміткою оператора поштового зв'язку про причини повернення: «за закінченням терміну зберігання».

За змістом ч.1 ст.64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Як зазначено в абз.3 підп.3.9.1. підп.3.9. п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що судом вжиті передбачені господарським процесом заходи щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення судового засідання по розгляду даної справи. Враховуючи, що неявка відповідача або його представника в судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, тому з метою уникнення затягування вирішення спору, суд вважає за можливе розглянути справу у його відсутності за наявними у справі матеріалами.

У зв'язку із задоволенням клопотання позивача про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу, засідання господарського суду по розгляду даної справи проведені без фіксації технічними засобами. Хід судового процесу відображено у протоколах судових засідань.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши в ході розгляду справи по суті пояснення та доводи представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши їх доказами, суд ВСТАНОВИВ:

Договір, як єдиний письмовий документ, підписаний сторонами та скріплений печатками, між приватним підприємством «Грантекс» (позивач у справі) та фізичною-особою підприємцем ОСОБА_1 (відповідач у справі) не укладався.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач посилається на передачу відповідачу по видатковим накладним №РН-0001402 від 29.03.2013, №РН-0001403 від 29.03.2013, №РН-0001483 від 01.04.2013, №РН-0001486 від 01.04.2013, №РН-0001707 від 12.04.2013, №РН-0002507 від 31.05.2013, №РН-0002641 від 04.06.2013, №РН-0002830 від 12.06.2013, №РН-0003296 від 05.07.2013 товару загальною вартістю 16243грн.33коп.

Відповідно до ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Статтею 175 Господарського кодексу України визначається, що цивільно-правові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, та в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку визнаються майново-господарськими. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні приписи щодо визначення зобов'язання та підстав його виникнення містяться у ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України.

Таким чином, однією із підстав виникнення господарського зобов'язання є юридично значимі дії суб'єктів господарювання, наслідком вчинення яких є встановлення, зміна або припинення взаємних прав та обов'язків сторін.

За своєю правовою природою дії суб'єктів правовідносин, які пов'язані з оплатною передачею-прийняттям товару в силу загальних засад і змісту господарського та цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов'язки аналогічні зобов'язанням за договором купівлі-продажу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що до відносин, які виникли між сторонами в частині оплатної передачі товару, мають застосовуватись норми глави 54 Цивільного кодексу України, які регулюють правовідносини купівлі-продажу.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму.

Факт передачі відповідачу товару загальною вартістю 16243грн.33коп. підтверджується видатковими накладними №РН-0001402 від 29.03.2013, №РН-0001403 від 29.03.2013, №РН-0001483 від 01.04.2013, №РН-0001486 від 01.04.2013, №РН-0001707 від 12.04.2013, №РН-0002507 від 31.05.2013, №РН-0002641 від 04.06.2013, №РН-0002830 від 12.06.2013, №РН-0003296 від 05.07.2013 та довіреностями №34 від 30.05.2013, №35 від 01.06.2013, №37 від 12.06.2013, №41 від 05.07.2013.

Факт отримання від позивача товару загальною вартістю 16243грн.33коп. по вищевказаним видатковим накладним в ході розгляду даної справи відповідачем не заперечувався.

В силу вимог чинного законодавства у відповідача у зв'язку з отриманням товару виник обов'язок сплатити позивачу його вартість.

Одним із критерієм належності виконання господарського зобов'язання є строк (термін) його виконання, який встановлюється або за домовленістю сторін зобов'язання або законом.

Термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу встановлений спеціальною нормою права, яка міститься в ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Аналіз змісту покладених в основу позову видаткових накладних свідчить, що під час передачі товару сторонами не було узгоджено строк його оплати, а тому відповідач мав розрахуватись з позивачем одразу після отримання товару.

За повідомленням позивача відповідач отриманий товар оплатив частково на суму 8962грн.09коп., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача за 04.04.2013 та за 09.07.2013. В зв'язку з цим за відповідачем рахується заборгованість за товар у розмірі 7281грн.24коп. В судовому засіданні, представником позивача повідомлено, що фактично заявлена до стягнення сума боргу виникла за товар, переданий по видатковим накладним, які датовані починаючи з 12.04.2013.

Відповідно до ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідач доказів оплати товару, отриманого по видатковим накладним №РН-0001707 від 12.04.2013, №РН-0002507 від 31.05.2013, №РН-0002641 від 04.06.2013, №РН-0002830 від 12.06.2013, №РН-0003296 від 05.07.2013 на момент винесення рішення суду не надав.

В силу ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань.

За змістом ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.610 Цивільного кодекс України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки на момент звернення позивача до суду з даним позовом строк виконання зобов'язання сплив, суд приходить до висновку, що відповідачем порушено зобов'язання в частині своєчасної оплати отриманого від позивача товару, в зв'язку з чим заявлені до стягнення 7281грн.24коп. неоплаченої вартості товару за своєю правовою природою є боргом.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов'язання по оплаті отриманого від позивача товару, на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості за отриманий товар відповідач суду не представив, а тому з нього підлягає стягненню 7281грн.24коп. боргу.

В силу ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З посиланням на вказану норму позивач просить стягнути з відповідача 332грн.14коп. трьох процентів річних та 1846грн.82коп. інфляційних нарахувань.

Як вбачається з наданого в судовому засіданні, яке відбулось 31.03.2015, розрахунку до позову, проценти річні нараховані позивачем за період з 01.08.2013 по 06.02.2015, інфляційні нарахування обчислені за період з серпня 2013 року по січень 2015 року.

Враховуючи, що факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання підтверджується матеріалами справи, вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів річних та інфляційних нарахувань підлягають задоволенню в повному обсязі.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі і з відповідача на користь позивача має бути стягнуто 7281грн.24коп. боргу за товар, 332грн.14коп. трьох процентів річних та 1846грн.82коп. інфляційних нарахувань.

Відповідно до ч.1 ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки відповідачем в ході розгляду справи доказів належності до суб'єктів, які звільняються від сплати судового збору, суду не надано, враховуючи, що позовні вимоги задоволенні повністю, сплачений за подання даного позову судовий збір у сумі 1827грн. підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача в повному обсязі.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3000грн. витрат на оплату послуг адвоката. На підтвердження факту понесення ним вказаних витрат позивачем надано суду договір №008/15 від 06.02.2015 про надання адвокатських послуг, акт виконаних робіт від 03.03.2015, банківську виписку з рахунку за 10.02.2015. На підтвердження наявності у Федоренка Є.В. статусу адвоката надано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №2190 від 03.04.2012.

Згідно зі ст.44 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, віднесені до судових витрат та підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи в порядку ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, як зазначено в підп.6.5. п.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від №7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України» вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

В ході розгляду справи позивачем не доведено обґрунтованість витрат на оплату послуг адвоката саме у сумі 3000грн. Натомість, з огляду на складність справи (підстави виникнення і зміст спірних правовідносин) та ціну позову, суд вважає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспіврозмірним.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачу за рахунок відповідача має бути відшкодовано 1500грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Керуючись ст.ст.173, 174, 175, 193 Господарського кодексу України, ст.ст.11, 509, 530, 610, 612, 625, 655, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст.32, 33, 44, 49, 64, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (індивідуальний ідентифікаційний номер НОМЕР_1, відомості про банківські рахунки відсутні) на користь приватного підприємства «Грантекс», Чернігівська область, Чернігівський район, с.Роїще, вул..Молодіжна, 7 (ідентифікаційний код 32729285, р/р 2600933306580 в ПАТ «Діамант банк» в м.Київ, МФО 320854) 7281грн.24коп. боргу, 332грн.14коп. три проценти річних, 1846грн.82коп. інфляційних нарахувань, 1827грн. судового збору та 1500грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення підписано 02 квітня 2015 року.

Суддя Т.Г.Оленич