Ухвала

від 19.02.2015 по справі 10/146-3419(14/81-1927)/5022

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" лютого 2015 р. м. Київ К/9991/81062/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Маринчак Н.Є.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області

на постанову Господарського суду Тернопільської області від 15 вересня 2009 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2011 року

у справі № 10/146-3419(14/81-1927)

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3

до Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Тернопільської області від 15 вересня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2011 року, позов Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3 (далі - СПД-ФО ОСОБА_3; позивач) до Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області (далі - Бережанська МДПІ Тернопільської області; відповідач) задоволено. Визнано незаконними дії Бережанської МДПІ Тернопільської області та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000061701/0/372/10 від 23 січня 2008 року, № 0000061701/1/3164/10 від 27 березня 2008 року, № 0000071701/0/372/10 від 23 січня 2008 року, № 0000071701/13164/10 від 27 березня 2008 року. Визнано незаконними дії Бережанської МДПІ Тернопільської області щодо зменшення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, на 15 648,00 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь СПД-ФО ОСОБА_3 3,40 грн. сплаченого судового збору.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, Бережанська МДПІ Тернопільської області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Господарського суду Тернопільської області від 15 вересня 2009 року, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що посадовими особами Бережанської МДПІ Тернопільської області проведено виїзну планову перевірку СПД-ФО ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2006 року по 30 вересня 2007 року, за результатами якої складень акт № 22/17-01/НОМЕР_1 від 09 січня 2008 року.

Перевіркою встановлено порушення підприємцем статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Декрет № 13-92) з огляду на протиправне віднесення до складу валових витрат відсотків банку в розмірі 38 641,00 грн. за користування кредитними коштами, отриманими на підставі договору кредитної лінії № 791/2006-МК від 08 грудня 2006 року, які непов'язані з одержанням доходу, невключення до складу валових доходів орендної плати за транспортні засоби, незаконне нарахування амортизації на вартість транспортних засобів, які не використовувались у господарській діяльності позивача, а також безпідставне нарахування амортизації з вартості основних фондів, яка не відповідає дійсності.

Також, контролюючий орган дійшов висновку про порушення СПД-ФО ОСОБА_3 пункту 8.1 статті 8 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у зв'язку з ненарахуванням, неутриманням та неперерахуванням до бюджету податку з доходів фізичних осіб із суми доходу, виплаченого громадянину ОСОБА_4.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000071701/0/372/10 від 23 січня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 14 506,00 грн. (14 506,00 грн. - основний платіж, 0,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0000061701/0/372/10 від 23 січня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників у розмірі 120 442,50 грн. (40 147,50 грн. - основний платіж, 80 295,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

За наслідками адміністративного оскарження, скаргу позивача залишено без задоволення, а також прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000061701/1/3164/10 від 27 березня 2008 року та № 0000071701/13164/10 від 27 березня 2008 року.

Визнаючи здійснене донарахування з податку з доходів фізичних осіб незаконним, суди попередніх інстанцій посилались виключно на висновок судово-економічної (бухгалтерської) експертизи № 303 від 20 липня 2009 року, відповідно до якого викладені в акті перевірки доводи щодо порушення СПД-ФО ОСОБА_3 вимог Декрету № 13-92 нормативно та документально не підтверджуються.

Крім того, суди виходили з того, що договір кредитної лінії № 791/2006-МК від 08 грудня 2006 року укладено позивачем як фізичною особою, а не як суб'єктом підприємницької діяльності, що, відповідно, виключає підстави для покладення на нього обов'язку податкового агента при спрямуванні вказаних коштів на адресу ОСОБА_4

Проте, колегія суддів вважає висновки судових інстанцій передчасними, виходячи з таких підстав.

Відповідно до частини 5 статті 82 Кодексу адміністративного судочинства України висновок експерта для суду не є обов'язковим, а є доказом у справі, який підлягає оцінці за правилами, встановленими статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Тобто, адміністративний суд, оцінюючи висновок експерта, повинен виходити з того, що цей висновок не має заздалегідь встановленої сили та переваг щодо інших доказів. Такий висновок повинен оцінюватись судом нарівні з іншими доказами, що містять інформацію про обставини, які входять до предмета доказування у справі, під час безпосереднього та всебічного дослідження судом цих обставин.

А відтак, в даній ситуації для надання правового аналізу оспорюваному податковому зобов'язанню з податку з доходів фізичних осіб судам слід було за наслідками безпосереднього дослідження первинних документів перевірити зафіксовані в акті перевірки факти порушень, що слугували підставою для такого донарахування.

Крім того, за змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Враховуючи твердження контролюючого органу про наявність у матеріалах податкової перевірки договору кредитної лінії № 791/2006-МК від 08 грудня 2006 року, укладеного позивачем як суб'єктом підприємницької діяльності та засвідченого його печаткою, судовим інстанціям слід було витребувати у Бережанської МДПІ Тернопільської області такий документ.

Проте, суди першої та апеляційної інстанцій не вимагали від відповідача надати відповідний доказ, не створили стороні необхідні умови для встановлення фактичних обставин у справі.

З огляду на те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі з метою об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

При новому розгляді справи суду слід врахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області задовольнити частково.

Скасувати постанову Господарського суду Тернопільської області від 15 вересня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2011 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Маринчак Н.Є.