Ухвала

від 05.03.2015 по справі 2а-286/12/1370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2015 року м. Київ К/800/27704/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2012 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року

у справі № 2а-286/12/1370

за позовом Дочірнього підприємства «Факро-Львів»

до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Галицька гуртівня»

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року, адміністративний позов Дочірнього підприємства «Факро-Львів» (далі - ДП «Факро-Львів»; позивач) до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Залізничному районі м. Львова Львівської області ДПС; відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000882304 від 03 жовтня 2011 року та № 0000872304 від 03 жовтня 2011 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ДП «Факро-Львів» сплачений судовий збір у розмірі 28,23 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Залізничному районі м. Львова Львівської області ДПС, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2012 року, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДП «Факро-Львів» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника в банку за липень 2011 року, за результатами якої складено акт № 2511/23-4/25551988 від 22 вересня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у Залізничному районі м. Львова Львівської області ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000872304 від 03 жовтня 2011 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 124 220,00 грн. та визначено суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 31 055,00 грн., а також податкове повідомлення-рішення № 0000882304 від 03 жовтня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 74 362,50 грн. (59 490,00 грн. - основний платіж, 14 872,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення підприємством підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР), пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу Товариством з обмеженою відповідальністю «Галицька гуртівня» та Приватним підприємством «Дефендо», з підстав відсутності факту реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемності правочинів, укладених між вказаними суб'єктами господарювання та позивачем.

Такий висновок податковим органом зроблено з урахуванням акту № 86/23-209/02771859 від 08 лютого 2011 року про результати планової виїзної документальної перевірки ТОВ «Галицька гуртівня» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2007 року по 30 вересня 2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2007 року по 30 вересня 2010 року, а також акту № 2953/23-209/37122990 від 02 серпня 2011 року про результати позапланової виїзної перевірки ПП «Дефендо» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських розрахунків з Приватним підприємством «МКМ-Сервіс» за період з 01 січня 2011 року по 31 березня 2011 року, в яких викладено думки про те, що укладені зазначеними юридичними особами з контрагентами правочини порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.

Задовольняючи адміністративний позов повністю, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Подібні за правовим регулюванням норми закріплено в пунктах 198.3, 198.6 статті 198 ПК України.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Як з'ясовано судами, фактичне виконання господарських операцій з придбання позивачем сировини, комплектуючих та інструментів у ТОВ «Галицька гуртівня» та ПП «Дефендо» підтверджується належним чином оформленими видатковими та податковими накладними, актами приходу сировини, банківськими виписками, товарно-транспортними накладними.

Податковим органом, крім того, не заперечується, що понесені підприємством витрати, враховуючи його основний вид діяльності (виробництво дахових сходів, вікон та комплектуючих до них), безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача, а розглядувані операції здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект.

За наведених обставин, а також з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника податку, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у відповідача в даній ситуації правових підстав для прийняття оскаржуваних актів індивідуальної дії слід визнати правильним.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.