Рішення

від 26.03.2015 по справі 904/1653/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.03.15р. Справа № 904/1653/15

За позовом Публічного акціонерного товариства "Завод "Екватор", м. Миколаїв

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальмаш-Україна", м. Дніпропетровськ

про стягнення заборгованості у сумі 16 411,95 грн.

Суддя Крижний О.М.

Представники:

від позивача: Вербицька Н.О., довіреність № 89/26 від 16.03.2015 року, представник

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Завод "Екватор" звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальмаш-Україна" про стягнення на свою користь попередньої оплати за продукцію у розмірі 13 805,50 грн., пені у розмірі 1251,20 грн., процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1 355,25 грн., загалом на суму 16 411,95 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем досягнутої між позивачем та відповідачем усної домовленості щодо поставки товару, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість у розмірі 13805,50 грн., а також позивачем нарахована пеня та проценти за користування чужими грошовими коштами на загальну суму 16 411,95 грн.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про день, час, місце розгляду справи був повідомлений належним чином відповідно до вимог частини 1 статті 64 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

16.03.2015 року до господарського суду повернулося рекомендоване поштове повідомлення, відповідно до якого 13.03.2015 року поштова кореспонденція отримана працівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальмаш-Україна" Єгоровим (а.с. 17).

Відзиву на позов Товариство з обмеженою відповідальністю "Стальмаш-Україна" до суду не надало, тому справа розглядається за наявними в ній матеріалами (стаття 75 Господарського процесуального кодексу України).

У судовому засіданні 26.03.2015 року оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між Публічним акціонерним товариством "Завод "Екватор" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стальмаш-Україна" (відповідач) була досягнута усна домовленість про поставку виробів із металу (далі - усна угода).

За умовами усної угоди позивач та відповідач погодили предмет поставки, порядок оплати та строки поставки.

Згідно усної угоди позивач замовив двотавр 24М + 15ндл у кількості 0,465 т та двотавр 30М мера + 15 ндл у кількості 0,610 т (далі - товар).

Сторони погодили, що оплата товару здійснюється позивачем у 3-денний термін з моменту отримання рахунку про оплату товару.

Поставка товару, за усною угодою, здійснюється відповідачем у 3-денний термін з моменту отримання оплати на склад, який знаходиться за адресою: м. Миколаїв, вул. Декабристів, 60.

12.02.2014 року відповідач виставив позивачу рахунок на оплату товару № СФ-0000002 на суму 13 805,50 грн. (а.с. 11).

На виконання усної угоди позивач здійснив оплату товару у сумі 13 805,50 грн.

На підтвердження наведеного факту позивач надав до суду платіжне доручення № 1064 від 07.02.2014 року на суму 11 121,49 грн. та платіжне доручення № 1071 від 13.02.2014 року на суму 2 684,01 грн.

Однак, відповідач поставку оплаченого позивачем товару не здійснив.

У зв'язку з невиконанням відповідачем умов усної угоди щодо поставки товару позивач направ на адресу відповідача лист № 39/61-14 від 17.02.2014 року із вимогою про повернення попередньої оплати товару.

Не отримавши відповіді на лист, позивач направив відповідачу письмове попередження № 39/79-14 від 03.03.2014 року про повернення оплати товару згідно платіжного доручення № 1064 від 07.02.2014 року на суму 11 121,49 грн. та платіжного доручення № 1071 від 13.02.2014 року на суму 2 684,01 грн.

Однак, як лист, так і попередження позивача були залишені відповідачем без відповіді.

Позивач посилається на ті обставини, що відповідач зобов'язання згідно усної угоди не виконав, поставку оплаченого товару не здійснив, отриману від позивача попередню оплату вартості товару не повернув.

Причиною виникнення спору є неповернення відповідачем суми попередньої оплати за непоставлений товар, отриманої згідно платіжного доручення № 1064 від 07.02.2014 року на суму 11 121,49 грн. та платіжного доручення № 1071 від 13.02.2014 року на суму 2 684,01 грн., загалом на суму 13 805,50 грн.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем позивачу виставлений рахунок-фактура № СФ-0000002 від 12.02.2014 року на суму 13 805,50 грн. на оплату поставки товару, який позивачем оплачено згідно наведених вище платіжних доручень.

Позивач звертався до відповідача із повторним попередженням про повернення попередньої оплати згідно усної угоди в підтвердження чого надав до суду належним чином завірену копію фіскального чека № 0896 від 04.03.2014 року та рекомендованого повідомлення про направлення попередження відповідачу.

Згідно наведеного повідомлення, поштова кореспонденція отримана працівником підприємства відповідача 17.03.2014 року, про що свідчить відповідна відмітка на повідомленні.

Відповідно до абз. 2-3 п. 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року днем пред'явлення вимоги позивачем слід вважати день, у який відповідач одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

При цьому якщо відповідач заперечує одержання ним такої вимоги, позивач зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання відповідачеві. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги позивача. Ухилення відповідача від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.

Так відповідно до положень ст. 530 ЦК України якщо строк виконання боржником обов'язку визначений моментом вимоги, боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги. Направлене відповідачу поштове відправлення із вимогою про повернення попередньої оплати вартості товару отримане відповідачем 17.03.2014 року, на даний момент відповідач зобов'язання згідно Усної угоди не виконав, відтак строк для повернення попередньої оплати вартості товару є таким, що настав.

Позивач просить стягнути з відповідача суму попередньої оплати за непоставлений товар згідно рахунку № СФ-0000002 від 12.02.2014 року на суму 13 805,50 грн., який оплачений платіжного доручення № 1064 від 07.02.2014 року на суму 11 121,49 грн. та платіжного доручення № 1071 від 13.02.2014 року на суму 2 684,01 грн., загалом на суму 13805,50 грн.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Доказів повернення суми попередньої оплати товару в розмірі 13 805,50 грн. відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, не спростував.

За викладеного, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми попередньої оплати у розмірі 13 805,50 грн.

Також, позивач нарахував та заявив до стягнення пеню за період прострочення поставки з 17.02.2014 року по 17.08.2014 року у сумі 1 251,20 грн.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою. Виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).

Згідно абз. 3 п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Окрім того, відповідно до наведених положень Постанови, ст. 231 ГК України передбачає лише порядок формування відповідальності за порушення грошового зобов'язання, а не визначає конкретний розмір такої відповідальності.

Отже, враховуючи обставини того, що обов'язок та умови сплати пені не визначено певним законодавчим актом чи договором, вимога позивача про стягнення з відповідача пені задоволенню не підлягає.

Також, посилаючись на ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача на свою користь проценти за користування чужими грошовими коштами за період з 17.02.2014 року по 22.12.2014 року у сумі 1 355,25 грн.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до п. 6.2. наведеної Постанови, підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Таким чином, враховуючи обставини того, що позивач здійснив нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України, яка, по-перше: передбачає відповідальність у вигляді саме штрафних санкцій, а не згаданих відсотків, та по-друге: передбачає лише порядок формування відповідальності за порушення грошового зобов'язання, а не визначає конкретний розмір такої відповідальності, а також, з огляду на те, що розмір відсотків сторонами не визначений та не зафіксований, вимога позивача про стягнення з відповідача на свою користь відсотків за користування чужими грошовими коштами задоволенню не підлягає.

Господарський суд зазначає, що стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар. За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні ст. 625 ЦК України (наведене узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, яка викладена в постанові Вищого господарського суду від 16.09.2014 року у справі № 921/266/13-г/7).

Окрім того, відповідно до п. 6.2. зазначеної Постанови положення частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Таким чином, у зв'язку з наведеними положеннями законодавства та зважаючи на той факт, що повернення обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання, відповідно позивач не має права нараховувати на суму заборгованості, ані 3% річних, ані проценти за користування чужими грошовими коштами.

Отже, заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню і з відповідача підлягає стягненню основний борг у розмірі 13 805,50 грн.

Відповідно до частини 1 статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський суд з прав людини під терміном "власність" розуміє також грошові кошти, що підлягають поверненню. Невиконанням обов'язку щодо повернення коштів за непоставлений товар відповідач порушує права позивача, безпідставно не передаючи грошові кошти у власність позивача.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України з відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних) вимог (включаючи судовий збір пропорційно розміру позовних вимог, провадження стосовно стягнення яких припинено) вимог у розмірі 1 536,85 грн.

Керуючись ч.1 ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 1, 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальмаш-Україна" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Комунарівська, 26, кв. 22, ідентифікаційний код 37986949) на користь Публічного акціонерного товариства "Завод "Екватор" (54020, м. Миколаїв, вул. Декабристів, 60, ідентифікаційний код 14308032) попередню оплату у розмірі 13 805,50 грн. та судовий збір у розмірі 1 536,85 грн., про що видати наказ.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено - 31.03.2015 року.

Суддя О.М. Крижний