Постанова

від 19.03.2015 по справі 817/636/15

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/636/15

19 березня 2015 року 16год. 20хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О. за участю секретаря судового засідання Лютко М.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник не з'явився,

відповідача: представник не з'явився, третьої особи відповідача: представник не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Управління Пенсійного фонду України в Млинівському районі Рівненської області доКораблищенської сільської ради Млинівського району Рівненської області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Комунальне підприємство "Сільпобутсервіс" про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ :

Управління Пенсійного фонду України в Млинівському районі Рівненської області звернулось до суду з позовом до Кораблищенської сільської ради Млинівського району Рівненської області про стягнення заборгованості зі страхових внесків в сумі 1543,23 грн.

В обгрунтування позову позивач покликається на п.7 ст.106 Закону України № 1058-ІV від 09.07.2003 та просить стягнути з відповідача заборгованість за 2006-2007 роки зі сплати страхових внесків Комунального підприємства "Сільпобутсервіс", засновником якого є відповідач.

Представник позивача в судове засідання не прибув, подав клопотання, яким позовні вимоги підтримав та просив розглянути справу без його участі.

Відповідач та третя особа відповідача заперечень на адміністративний позов не подали, в судове засідання не прибули, причини неприбуття суду не повідомили. Про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином. Судом не визнавалася обов'язковою участь відповідача та третьої особи відповідача в судовому засіданні. Відповідно до ч.4 ст.128 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача та третьої особи на підставі наявних доказів.

Враховуючи неявку в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до положень ч.6 ст.12, ч.1 ст.41 КАС України, повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши позовну заяву, встановивши фактичні обставини справи, перевіривши їх доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх в сукупності, відповідно до вимог закону, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких підстав.

Матеріалами справи стверджено, що Комунальне підприємство "Сільпобутсервіс" зареєстроване як юридична особа Млинівською районною державною адміністрацією Рівненської області 04.03.2002; взяте на облік як платник страхових внесків управлінням Пенсійного фонду України у Млинівському районі з 10.04.2002, реєстраційний номер платника 1711021-0259 (а.с.5, 13).

Згідно з карткою особового рахунку страхувальника станом на 01.03.2015 за Комунальним підприємством "Сільпобутсервіс" обліковується заборгованість перед управлінням Пенсійного фонду України в Млинівському районі у сумі 1543,23 грн., яка виникла у зв'язку з несплатою страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за період 2006-2007 роки (а.с.4).

Позивачем для КП "Сільпобутсервіс" вручено вимогу № Ю-1 від 16.10.2013, яка на момент подання адміністративного позову не задоволена, у встановленому законом порядку не оскаржувалась, а відтак є чинною та такою, що обґрунтовує факт узгодження недоїмки в сумі 1543,23 грн. (а.с.30). Страхувальником у встановленому порядку недоїмка зі страхових внесків не сплачена.

Позивачем вимога № Ю-1 від 16.10.2013 неодноразово пред'являлась для виконання до відділу державної виконавчої служби Млинівського районного управління юстиції. Постановами державного виконавця від 13.06.2014 у виконавчому провадженні №40916875 та від 08.02.2015 у виконавчому провадженні №43913999 виконавчий документ повернуто стягувачу у зв'язку з відсутністю майна, належного боржнику, на яке можливо було б звернути стягнення (а.с.6-8).

Зважаючи на те, що майно, на яке може бути звернено стягнення, у КП "Сільпобутсервіс" відсутнє, управління Пенсійного фонду України у Млинівському районі звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості з органу місцевого самоврядування, в управлінні якого перебуває вказане підприємство.

Як встановлено з адміністративного позову та доданих матеріалів, відповідно до п.1.3 статуту КП "Сільпобутсервіс", затвердженого рішенням виконкому Кораблищенської сільської ради від 29.01.2002 №2, зареєстровано розпорядженням голови Млинівської районної державної адміністрації від 04.03.2002 №54, засновником КП "Сільпобутсервіс" є Кораблищенська сільська рада.

Пункт 3.1 вказаного статуту передбачає, що майно підприємства належить йому на правах повного господарського відання.

Вказані обставини встановлені постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 20.11.2012 у справі №2а/1770/1115/2012, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2013 (а.с.9-10), за позовом Млинівської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби до Кораблищенської сільської ради Млинівського району, третя особа - Комунальне підприємство "Сільпобутсервіс" про звернення стягнення податкового боргу на кошти органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Оцінюючи надані позивачем докази та вирішуючи адміністративний спір по суті, суд виходить з такого.

Відповідно до п.7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI від 08.07.2010 № 2464-VI стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.

Статтею 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" N 1058-IV від 09.07.2003, в редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон N1058-IV), визначено, що страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.14 Закону N 1058-IV страхувальниками відповідно до цього Закону є роботодавці:

підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону.

Згідно з приписами ст.15 Закону N 1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.

Страхувальники набувають статусу платників страхових внесків до Пенсійного фонду з дня взяття їх на облік територіальним органом Пенсійного фонду.

Таким чином, Комунальне підприємство "Сільпобутсервіс" є страхувальником в розумінні Закону N 1058-IV та має статус платника страхових внесків до Пенсійного фонду.

Відповідальність у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування регламентована розділом XIV Закону N 1058-IV, зокрема статтею 106 (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) встановлена відповідальність страхувальників, банків, організацій, що здійснюють виплату і доставку пенсій, та їх посадових осіб.

Так, відповідно до ч.2 цієї статті суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

Згідно з ч.3 ст.106 Закону N 1058-IV територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій.

Частиною 6 ст.106 Закону N 1058-IV встановлено, що недоїмка не підлягає списанню, у тому числі в разі укладення із страхувальником мирової угоди відповідно до вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", крім випадків повної ліквідації юридичної особи або смерті фізичної особи, визнання її безвісно відсутньою, оголошення померлою чи недієздатною, щодо яких відсутні особи, які відповідно до цього Закону мають нести зобов'язання із сплати страхових внесків.

Таким чином, нормами Закону N 1058-IV обов'язок своєчасного нарахування та сплати страхових внесків покладається на страхувальників - платників страхових внесків. В спірних правовідносинах такою особою є Комунальне підприємство "Сільпобутсервіс".

Покликання позивача в обгрунтування позову на ч.7 ст.106 Закону суд вважає безпідставним, позаяк за змістом зазначеної норми визначено, що у разі ліквідації страхувальника або втрати ним з інших причин юридичного статусу платника страхових внесків недоїмка сплачується за рахунок коштів та іншого майна страхувальника. У цьому разі особами, відповідальними за погашення недоїмки, є:

ліквідаційна комісія - стосовно підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій - платників страхових внесків, що ліквідуються;

підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії - стосовно утворених ними філій, представництв, осередків та інших відокремлених підрозділів - платників страхових внесків, що ліквідуються;

солідарно члени колективних та орендних підприємств, сільськогосподарських кооперативів - платників страхових внесків, що ліквідуються.

У разі недостатності коштів та іншого майна у страхувальника для сплати недоїмки особами, які несуть зобов'язання та відповідальність за сплату недоїмки, є:

засновники або учасники підприємства, установи та організації - платника страхових внесків, що ліквідується, якщо згідно із законом вони несуть повну чи додаткову відповідальність за їхніми зобов'язаннями;

підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії - стосовно утворених ними філій, представництв, осередків, інших відокремлених підрозділів - платників страхових внесків, що ліквідуються;

правонаступники страхувальника, що ліквідується.

У разі реорганізації страхувальника зобов'язання із сплати недоїмки покладаються на осіб, до яких відповідно до закону перейшли його права та обов'язки.

Передача платниками страхових внесків своїх обов'язків із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування третім особам, крім випадків, передбачених законодавством, забороняється.

У зв'язку з наведеним, суд враховує, що будь-які документально підтверджені відомості щодо ліквідації (реорганізації) платника страхових внесків (боржника) в матеріалах справи відсутні і позивач на їх наявність не вказує.

Таким чином, суд вважає, що положення ч.7 ст.106 Закону не підлягають до застосування в спірних правовідносинах щодо погашення заборгованості зі страхових внесків зареєстрованої юридичної особи, позаяк вони визначають осіб, відповідальних за погашення недоїмки, у разі ліквідації страхувальника або втрати ним з інших причин юридичного статусу платника страхових внесків.

Крім цього, суд зазначає, що відповідно до ст.78 Господарського кодексу України комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.

Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Статутний капітал комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу комунального унітарного підприємства визначається відповідною місцевою радою.

Найменування комунального унітарного підприємства повинно містити слова "комунальне підприємство" та вказівку на орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого входить дане підприємство.

Комунальне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями власника та органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно входить.

Слід зазначити, що названою нормою Господарського кодексу України на засновника не покладено відповідальність за зобов'язаннями утвореного ним комунального підприємства.

При цьому, відповідно до ст.96 Цивільного кодексу України встановлено загальні засади відповідальності юридичних осіб, а саме передбачено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до її державної реєстрації.

Юридична особа відповідає за зобов'язаннями її учасників (засновників), що пов'язані з її створенням, тільки у разі наступного схвалення їхніх дій відповідним органом юридичної особи.

Оцінюючи покликання позивача на судове рішення в адміністративній справі №2а/1770/1115/12, суд зауважує, що спірні правовідносини в даній адміністративній справі та в справі №2а/1770/1115/12 не є подібними, оскільки предметом спору в даній адміністративній справі є стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків, а в наведеній - погашення податкового боргу. Податковим кодексом України в ст.96 регламентовано погашення податкового боргу комунального підприємства шляхом звернення стягнення податкового боргу на кошти або майно державного органу, в управлінні якого перебуває таке комунальне підприємство. В той же час, чинне законодавство покладає відповідальність за погашення недоїмки зі сплати страхових внесків на засновників боржника (у тому числі й комунального підприємства) лише у разі ліквідації такого боржника або втрати ним з інших причин юридичного статусу платника страхових внесків.

Суд зазначає, що аналогічні норми знайшли своє відображення в ч.8 ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 2464-VІ від 08.07.2010, яким регулюються відповідні правовідносини на даний час.

Таким чином, законодавство, чинне на час виникнення спірних правовідносин, а також на час вирішення адміністративного спору, не передбачає порядку погашення заборгованості страхувальника, який є зареєстрованою юридичною особою і щодо якого не розпочато ліквідаційну процедуру, шляхом стягнення недоїмки з засновника такого боржника.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Оцінивши надані позивачем докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не грунтуються на законі, у зв'язку з чим до задоволення не підлягають.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В позові відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Дорошенко Н.О.