Постанова

від 02.03.2015 по справі 826/1170/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02 березня 2015 року № 826/1170/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 доВідділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Хайтеч Едвертайсмент», Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕА Електротехніка» про визнання нечинними та скасування постанов, - ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

27 січня 2015 року до Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) з адміністративним позовом про визнання нечинними та скасування постанов старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві Бучко В.В. про:

- відкриття виконавчого провадження від 04.12.2014 р. № 45688996;

- арешт коштів боржника від 24.12.2014 р.;

- стягнення з боржника виконавчого збору від 24.12.2014 р.;

- стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 24.12.2014 р.;

- арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16.01.2015 р. (далі - оскаржувані постанови).

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва про відкриття провадження в адміністративній справі від 28 січня 2015 року до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору залучено: Товариство з обмеженою відповідальністю «Хайтеч Едвертайсмент» (далі - ТОВ «Хайтеч Едвертайсмент», третя особа 1), Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕА Електротехніка» (далі - ТОВ «СЕА Електротехніка», третя особа 2).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що працюючи на посаді менеджера зі збуту в ТОВ «Хайтеч Едвертайсмент» йому стало відомо про існування в провадженні Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві (далі - ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві, відповідач) виконавчого провадження ВП № 45688996 по примусовому стягненню з ТОВ «Хайтеч Едвертайсмент» (Боржник) на користь ТОВ «СЕА Електротехніка» (Стягувач) заборгованості в розмірі 439 234,16 грн., в процесі якого старшим державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві були вчинені дії по відкриттю виконавчого провадження, арешту коштів Боржника, стягненню з Боржника виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, а також арешту майна Боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Накладеним арештом на всі рахунки Боржника, відкриті в ПАТ «УКРІНБАНК» та КБ «ПРИВАТБАНК» призвело, на думку позивача, до порушення його прав, свобод та інтересів на оплату праці та зумовило неможливість виплати Товариством з обмеженою відповідальністю «Хайтеч Едвертайсмент» належної йому заробітної плати.

Станом на день звернення позивача до суду, останньому не виплачено заробітної плати за грудень 2014 року та за січень 2015 року, що є на його переконання порушенням загальних засад Конституції України та норм чинного законодавства про оплату праці.

Вважаючи, що такими діями відповідача його право на оплату праці порушено, позивач за захистом звернувся до суду.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги повністю підтримав та просив їх задовольнити з підстав наведених в адміністративному позові.

Відповідач подав письмові заперечення на адміністративний позов, в яких вказує, що державний виконавець під час вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП № 45688996 діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Разом з тим, у своїх запереченнях відповідач звертає увагу на те, що як в матеріалах виконавчого провадження, так і в матеріалах справи відсутні будь-які відомості, що підтверджують право ОСОБА_1 представляти інтереси ТОВ «Хайтеч Едвертайсмент».

В наданих запереченнях на адміністративний позов, відповідач просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, розгляд справи проводити без участі представника ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві.

Третя особа 2 надала суду письмові пояснення, в яких вказує на те, що державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві під час вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП № 45688996 не було порушено особистих прав, свобод та інтересів позивача щодо отримання ним заробітної плати.

Крім того, третя особа 2 звертає увагу на те, що позивач в контексті положень норм Закону України «Про виконавче провадження» (статті 7, 8, 9, 82 названого закону) та Кодексу адміністративного судочинства України (стаття 181) не відноситься ні до однієї із груп, які можуть оскаржити до суду рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, а саме, позивач не є стороною виконавчого провадження (сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник), іншим учасником виконавчого провадження (учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання), особою, яка залучається до проведення виконавчих дій (особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, є поняті, працівники органів внутрішніх справ, представники органів опіки і піклування, інших органів та установ).

За вказаних обставин, оскільки позивач не відноситься ні до однієї із категорій суб'єктів, що мають право на оскарження постанов ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві у виконавчому провадженні ВП № 45688996, останній, на думку ТОВ «СЕА Електротехніка» має довести в загальному порядку, встановленому КАС України, своє право на судовий захист в порядку адміністративного судочинства з наданням відповідних доказів.

Наданою заявою від 16.02.2015 р. № 388 третя особа 2 просила суд розгляд справи проводити у відсутності представника ТОВ «СЕА Електротехніка».

Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, в зв'язку з неявкою в судове засідання від 18.02.2015 р. представників відповідача та третьої особи 2, суд дійшов висновку про розгляд справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані особами, які беруть участь у справі документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

В С Т А Н О В И В:

На виконанні у Відділі державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві перебуває виконавче провадження ВП № 45688996 з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва № 910/17785/14 від 14.11.2014 р. про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хайтеч Едвертайсмент» (01032, м. Київ, бульвар Т. Шевченка, буд. 38/40-А, код ЄДРПОУ 34355861) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕА Електротехніка» (02094, м. Київ, вул. Краківська, буд. 13-Б, офіс 128, код ЄДРПОУ 38013959) основного боргу в сумі 430 621 (чотириста тридцять тисяч шістсот двадцять одна) грн. 72 коп., судового збору в розмірі 8 612 (вісім тисяч шістсот дванадцять) грн. 44 коп.

За заявою ТОВ «СЕА Електротехніка» про відкриття виконавчого провадження від 27.11.2014 р., вих. № 652, яка надійшла на адресу відповідача 02.12.2014 р., 04 грудня 2014 року старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 45688996, якою п. 2 названої постанови Боржнику встановлено строк на самостійне виконання рішення суду протягом семи днів з моменту винесення/отримання постанови про відкриття виконавчого провадження.

Боржником у наданий держвиконавцем строк рішення суду не виконано.

В процесі примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва № 910/17785/14 від 14.11.2014 р. про стягнення боргу в сумі 439 234,16 грн., старшим державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві були прийняті постанови про стягнення з боржника виконавчого збору, стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій, арешт коштів боржника від 24.12.2014 р. та арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16.01.2015 р.

Незгода з оскаржуваними постановами обумовила позивача звернутись до суду.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані особами, які беруть участь у справі докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд не погоджується з доводами ОСОБА_1, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР (далі - Закон № 202/98-ВР), Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між особами, які беруть участь у справі, суд виходить з наступного.

Згідно з статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами ч. ч. 1, 2, 5 ст. 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з частиною п'ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

У відповідності до ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон № 606-XIV у редакції чинній в момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 606 - XIV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Статтею 1 названого Закону визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Статтею 17 Закону № 606 - XIV передбачено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою, зокрема на підставі наказів господарських судів.

Згідно з ч. 2 ст. 25 Закону № 606-XIV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

В частині 1 ст. 27 Закону № 606-XIV зазначено, що в разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Виходячи з аналізу вказаних норм права, вбачається, що законодавець чітко визначив термін, з якого розпочинається виконання рішення суду в примусовому порядку, а саме, після закінчення семиденного строку, встановленого для добровільного виконання рішення суду.

Одночасно, з початком примусового виконання рішення суду, у державного виконавця в силу приписів ч. 2 ст. 25 Закону № 606-XIV виникає право на стягнення з боржника виконавчого збору (ст. 28 названого закону) та витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених ст. 41 Закону № 606-XIV, а в силу приписів ст. ст. 52 та 57 Закону № 606-XIV виникає право на звернення стягнення на кошти та інше майно боржника.

В ході дослідження матеріалів справи та матеріалів виконавчого провадження ВП № 45688996, встановлено, що керуючись ст. ст. 17, 19, 20, 25 Закону № 606-XIV старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві 04.12.2014 р. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 45688996, якою боржнику було встановлено строк для самостійного виконання рішення суду протягом семи днів з моменту винесення/отримання постанови.

В подальшому, в ході здійснення примусового виконання вказаного вище виконавчого документа (наказу Господарського суду м. Києва № 910/17785/14 від 14.11.2014 р. про стягнення з ТОВ «Хайтеч Едвертайсмент» боргу в сумі 439 234,16 грн.) старшим державним виконавцем здійснювались заходи з примусового виконання судового рішення, встановлені Законом України «Про виконавче провадження».

Разом з тим, накладений держвиконавцем арешт на кошти, що містяться на рахунках боржника призвів до порушення, на думку позивача, його права на оплату праці та зумовив неможливість виплати ТОВ «Хайтеч Едвертайсмент» належної ОСОБА_1 заробітної плати за грудень 2014 року та за січень 2015 року.

Надаючи оцінку встановленим під час розгляду справи фактам, суд зазначає, що відповідно до п. п. 1, 8 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Частиною першою ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Таким чином, у контексті наведених приписів до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, позаяк підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод. Однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

Крім того, судовому захисту підлягає також охоронюваний законом інтерес.

У Рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб'єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

При цьому позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Водночас, за відсутності об'єктивного порушення прав чи законних інтересів особи її вимоги не підлягають задоволенню.

Викладені конституційні норми кореспондуються із вказаними вище нормами п. п. 1, 8 ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, судовому захисту в адміністративних судах України підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах, що має місце лише у тому випадку, коли сталися зміни стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто відбулось припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку в публічно-правових відносинах.

Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Системний аналіз вказаних норм законодавства дає підстави стверджувати, що самі по собі оскаржувані постанови не порушують прав, свобод та охоронюваних законом інтересів позивача, оскільки позивач у спірних правовідносин не є стороною виконавчого провадження (ч. 1 ст. 8 Закону № 606-XIV), учасником виконавчого провадження (ч. 1 ст. 7 Закону № 606-XIV) та особою, яка може бути залучена до проведення виконавчих дій (ч. 2 ст. 7 Закону № 606-XIV), а відтак жодних прав чи обов'язків у нього внаслідок виконання оскаржуваних постанов не виникає.

Таким чином, задоволення позову у спосіб про який просить позивач не буде мати на меті поновлення його прав, свобод та охоронюваних законом інтересів через неналежно обраний спосіб судового захисту.

У той же час, суд зазначає, що відповідно до ст. 32 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР трудові спори з питань оплати праці розглядаються і вирішуються згідно з законодавством про трудові спори.

Статтею 15 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо, зокрема, захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Таким чином, на переконання суду, належним способом захисту в даному випадку буде звернення позивача до суду з позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі в порядку цивільного судочинства.

За вказаних вище обставин, суд вважає, що в задоволенні вимог позивача про визнання нечинними та скасування постанов має бути відмовлено.

Частиною третьою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи доводи позивача були спростовані.

Враховуючи вищезазначене, суд всебічно, повно та об'єктивно, за правилами, встановленими ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників осіб, які беруть участь у справі, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, в зв'язку із чим, в задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору складає 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати, а за подання адміністративного позову немайнового характеру - 0,06 розміру мінімальної заробітної плати.

Враховуючи положення статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», несплату позивачем судового збору та те що вимогами позивача є заявлені одночасно вимоги майнового та немайнового характерів, суд вирішив стягнути з позивача 4 872,00 грн. судового збору за подання адміністративного позову з вимогами майнового характеру та 73,08 грн. судового збору за подання адміністративного позову з вимогами немайнового характеру, що становить в сумі 4 945,08 грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. 128, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

2. Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4 945,08 грн. на р/р: 31218206784007, отримувач коштів УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38004897, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку отримувача (МФО) 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.М. Погрібніченко