Рішення

від 01.04.2015 по справі 910/4556/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.04.2015Справа №910/4556/15-г За позовом Комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Деснянського району м. Києва

До Громадської організації "Об'єднання громадян "За Троєщину"

Про стягнення 9 767,31 грн.

Суддя Лиськов М.О.

Представники :

Від позивача Черниш Н.Д. (дов №105 від 01.10.2015)

від відповідача: не з'явився

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 01.04.2015. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

26.02.2015 до канцелярії Господарського суду м. Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Деснянського району м. Києва (надалі - позивач) до Громадської організації "Об'єднання громадян "За Троєщину" (надалі - відповідач) про стягнення 9 767,31 грн

Позовні вимоги вмотивовані тим, що на думку позивача, відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки за договором № 30545 про відшкодування витрат балансоутримувчу на утримання орендованого нерухомого майна, надання комунальних послуг орендарю та відшкодування плати за землю від 01.10.2012, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість в сумі 9 767,31 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2015 порушено провадження у справі №910/4556/15-г та призначено розгляд справи на 23.03.2015.

В судове засідання, призначене на 23.03.2015, представник позивача з'явився.

В судове засідання, призначене на 23.03.2015, представник відповідача не з'явився, причин не явки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений.

У зв'язку з неявкою відповідача розгляд справи відкладено на 01.04.2015.

В судове засідання, призначене на 01.04.2015, представник позивача з'явився та підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 01.04.2015, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату і час проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Ухвала суду, позовна заява надсилались відповідачу на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (довідка з ЄДРПОУ наявна в матеріалах справи). У відповідності з положеннями п. 3.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України"від 18.09.97 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Пунктом 11 "Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 (2.04.2009р.)"передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України"(з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

01.10.2012 року між позивачем, укладено договір № 30545 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна, надання комунальних послуг орендарю та відшкодування плати за землю (далі за текстом - договір), відповідно до п. 1.1. якого балансоутримувач забезпечує надання комунальних послуг (централізоване опалення, електропостачання, постачання холодної та гарячої води і водовідведення), послуг з утримання будинку (споруди) та прибудинкової території (надалі - послуг) нежитлового приміщення (надалі - будівлі), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Маяковського, 26 загальною площею 97,6 кв. м., а орендар бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних послуг пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих балансоутримувачем за цим договором.

Відповідно до п. 2.1.1. договору, перелік послуг, порядок та умови їх оплати встановлюється додатком до цього договору.

Згідно п. 1.1. додатку до договору орендар щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в КП "Дирекція" платіжні вимоги-доручення на оплату за отримані послуги та відшкодування плати на землю.

У відповідності до п. 2.2.3. договору орендар зобов'язався не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним місяцем, вносити плату на рахунок балансоутримувача будівлі за надані послуги. При несвоєчасному внесенні плати, сплачувати пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочки.

За приписами п. 2.2.4. орендар зобов'язався не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним місяцем, вносити на рахунок балансоутримувача будівлі плату за землю.

Судом встановлено, що позивачем надано послуги, відповідно додатку № 1 до цього договору своєчасно та у повному обсязі, проте відповідач несвоєчасно проводить розрахунки за спожиті комунальні послуги, послуги з утримання будинку (оплата за технічне обслуговування інженерного обладнання та внутрішньо будинкових мереж спільного використання) та прибудинкової території, а також відшкодування плати за землю.

З огляду на вищевказане, за розрахунком позивача, в період з 01.01.2014 по 01.01.2015 сума заборгованості відповідача за договором становить - 8 171,35 грн., на підтвердження чого останній надав довіку про стан заборгованості, яка долучена до матеріалів справи.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Ст. 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші ), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимогЦивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Зазначені вище норми Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України.

За своєю правовою природою договір № 003135 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна, надання комунальних послуг орендарю та відшкодування плати за землю від 01.10.2012 є змішаним договором, з елементами договору про надання послуг, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які також підпадають під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно положень статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено судом, позивач у відповідності до вимог договору надавав відповідачу у період з 01.01.2014 по 01.01.2015 послуги на загальну суму 8 171,35 грн. передбачені умовами договору, що підтверджується матеріалами справи, та не заперечується відповідачем.

Станом на день розгляду спору надані позивачем послуги за договором оплачені відповідачем частково, що підтверджується матеріалами справи, а саме залишок несплаченої заборгованості складає 8 171,35 грн.

Таким чином позивачем доведено та матеріалами справи підтверджено наявність обов'язку відповідача сплатити на користь позивача 8 171,35 грн. основного боргу, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

При цьому, як вбачається із матеріалів справи, оплата наданих позивачем послуг здійснена відповідачем із порушенням строків встановлених договором.

У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 ГК України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Як встановлено судом п.2.2.3. договору, сторонами був погоджений обов'язок орендаря сплачувати пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день просточки, і відповідачем при оплаті послуг наданих за договором були порушені строки оплати послуг.

Судом перевірено розрахунок пені з урахуванням приписів ст. 232 Господарського кодексу України, з яким суд погоджується щодо сум, строків, ставок і методики нарахувань пені у розмірі 551,66 грн.

Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 ЦК України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

У відповідності ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язанням є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 617 ЦК України, норми якої кореспондуються з положеннями ст. 218 ГК України, визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком відсутність у боржника необхідних коштів.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи відсотки річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Здійснивши математичний розрахунок сум нарахованих 3% річних та інфляційних втрат, використовуючи дані, наявні у матеріалах справи, суд дійшов висновку щодо правомірності нарахування 3% річних у розмірі 136,80 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1 221,32 грн., що також підтверджується наданим до суду розрахунком.

Встановивши правомірність здійснення нарахування та перевіривши розрахунки сум пені, інфляційних втрат та 3% річних, суд вважає їх обґрунтованими та вірними, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 237,85 грн. - пені, 1 221,32 грн. - інфляційних втрат та 136,80 грн. - 3% річних, підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї витрати по оплаті судового збору незалежно від результатів вирішення спору.

При цьому п. 4.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року за № 7 передбачено, що частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.

У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що судові витрати, відповідно до положень статті 49 ГПК України, мають бути покладені на відповідача.

Виходячи з вищенаведеного, керуючись ст. ст. 22, 32-34, 43-44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Громадської організації "Об'єднання громадян "За Троєщину" (02222, м. Київ, пр. В.Маяковського, будинок 26; ідентифікаційний код 37881467) на користь Комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Деснянського району м. Києва (02217, місто Київ, вулиця Закревського, 15; ідентифікаційний код 36657100) 8 171 (вісім тисяч сто сімдесят одну) грн. 35 коп. основного боргу, 237 (двісті тридцять сім) грн. 85 коп. пені, 136 (сто тридцять шість) грн. 80 коп. 3 % річних, 1 221 (одну тисячу двісті двадцять одну) грн. 32 коп. інфляційних нарахувань та 1 871 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 03.04.2015

Суддя М.О. Лиськов