Ухвала

від 31.03.2015 по справі 818/135/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УКРАЇНА

Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2015 р.Справа № 818/135/15

Головуючий 1 інстанції: Діска А.Б.

Доповідач: Водолажська Н.С.

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Водолажська Н.С.,

Суддя Філатов Ю.М., Суддя Бенедик А.П.

при секретарі Зарицька Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.02.2015р. по справі № 818/135/15

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ФОП ОСОБА_1, звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Сумах ГУ Міндоходів у Сумській області № 0053101701/57114 від 31.10.14 р. про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на суму 5608,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 2804,0 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 10.02.15 р. по справі № 818/135/15 позовні вимоги були задоволені: скасоване податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Сумах ГУ Міндоходів у Сумській області № 0053101701/57114 від 31.10.14 р.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.02.15 р. по справі № 818/135/15 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, де наполягає на законності судового рішення та просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Згідно ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення є акт № 4090/18-19-17-01-17/2514509510/196 від 14.10.14 р. документальної позапланової невиїзної перевірки підприємця з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за серпень 2012 р., в якому зафіксовані порушення платником податків вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 ПК України, які призвели до завищення податкового кредиту по ПДВ в сумі 5608,0 грн.

Виявлені порушення податкового законодавства відповідач пов'язує з безпідставним формуванням податкового кредиту по податковим накладним, триманим від ТОВ «Абріс-Центр», оскільки за наявною у відповідача інформацією, отриманою від Основянської МДПІ м. Харкова, був встановлений факт відсутності реального вчинення господарських операцій ТОВ «Абріс-Центр» з його контрагентами.

Позивач скористався правом адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення, але рішенням ГУ ДФС у Сумській області від 18.12.14 р. було відмовлено у задоволенні скарги, а податкове повідомлення-рішення № 0053101701/57114 від 31.10.14 р. залишене без змін. (а.с. 19-21).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції процитував зміст п. 14.1.181 ст. 14, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 ПК України, на підставі чого ним був зроблений висновок, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Сумах ГУ Міндоходів у Сумській області № 0053101701/57114 від 31.10.14 р. прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

В обґрунтування даного висновку судового рішення суд першої інстанції дослідив укладений позивачем (покупець) з ТОВ «Абріс Центр» (постачальник) договір поставки товарів № 24 від 08.02.12 р., предметом якого є поставка меблевої фурнітури, кількість, асортимент і ціна якої встановлюється у накладних в період дії цього договору (а.с. 33). Згідно п. 2.4 вказаного договору доставка товару продавцем покупцю здійснюється за домовленістю.

В рішенні суду першої інстанції зазначено, що фактичне отримання товару позивачем в серпні 2012 р. підтверджується: видатковими накладними від 08.08.12 р. № 1274 на загальну суму 20455,79 грн. (в т.ч. ПДВ в сумі 3409,31 грн.), від 21.08.12 р. № 1364 на загальну суму 10938,48 грн. (в т.ч. ПДВ в сумі 1823,08 грн.), від 21.08.12 р. № 1378 на загальну суму 619,26 грн. (в т.ч. ПДВ 103,21 грн.), від 30.08.12 р. № 1429 на загальну суму 1631,16 грн. (в т.ч. ПДВ в сумі 271,86 грн.) (а.с. 34,35,36,37); довіреностями про отримання позивачем ТМЦ № 287 від 08.08.12 р., № 306 від 20.08.12 р., № 324 від 30.08.12 р.(а.с. 38,39,40); платіжними дорученнями про оплату придбаного товару № 766 від 13.08.12 р. в сумі 20455,79 грн. згідно рахунку-фактури № 1759 від 08.08.12 р., № 811 від 22.08.12 р. в сумі 11557,74 грн. згідно рахунку фактури № 1868 від 20.08.12 р. та № 1901 від 21.08.12 р., № 854 від 06.09.12 р. в сумі 1631,16 грн. згідно рахунку-фактури № 1970 від 30.08.12 р. (а.с. 73, 79, 83); податковими накладними №156 від 21.08.2012 р., № 195 від 30.08.12 р., № 154 від 21.08.12 р., № 60 від 08.08.12 р., які внесені в Єдиний реєстр податкових накладних (а.с. 106-109). Зазначені документи були надані перевіряючим в ході проведенні проведення перевірки, що відповідачем по справі не заперечувалося.

В доводах апеляційної скарги відповідач по справі посилається на те, що позивачем під час проведення перевірки не були надані ТТН та документи, що підтверджують транспортування придбаних ТМЦ.

Як було встановлено судом першої інстанції та не спростовано відповідачем, позивач особисто здійснював перевезення меблевої фурнітури, придбаної у ТОВ «Абрис Центр» у серпні 2012 р. на власному автомобілі, оскільки габарити вантажу це дозволяли зробити та не було необхідності перевозити товар за допомогою вантажного транспорту. На підтвердження зазначеної обставини позивачем до суду першої інстанції надана копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, відповідно до якого ОСОБА_1 є власником автомобілю НОМЕР_1, що свідчить про те, що позивач дійсно мав можливість здійснювати перевезення придбаного товару на зазначеному автомобілю, враховуючи габарити та інші властивості придбаних ТМЦ.

Також колегія суддів вважає за доцільне зауважити, що дія наказу Міністерства транспорту України та Державного комітету статистики України № 228/253 від 07.08.96 р. «Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи» зупинена публікацією в «Урядовому кур'єрі» від 07.03.2000 р. № 43 Державним комітетом України з питань регуляторної реформи та підприємництва відповідно до Указу Президента України від 03.02.98 р. № 79/98 «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності». Відновлення дії зазначеної Інструкції можливе лише у разі внесення змін, зазначених у рішенні Держпідприємництва від 16.10.98 р. № 17-02/10 «Про необхідність усунення порушень вимог Указу Президента України від 03.02.98 р. № 79/98 «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» Мінтрансом України та Держкомстатом України». Отже, дія нормативного акта, що регулює порядок застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи зупинена, тому застосування ТТН в будь-якому вигляді не є обов'язковим. Дані обставини свідчать про те, що твердження відповідача про обов'язковість оформлення ТТН, які виключно мають підтвердити факт поставки товарів на користь позивача, є хибними.

Також відповідач не вказав які саме автотранспортні засоби повинні перевозити вантаж, перелічений у видаткових накладних, з урахуванням їх кількості, ваги, об'єму, зважаючи на визначення поняття «автомобіль вантажний», наведене в Законі України «Про автомобільний транспорт».

В доводах апеляційної скарги відповідач по справі також послався на те, що згідно з отриманими від ТОВ «Абріс Центр» податковими накладними від 08.08.12 р. № 60 на загальну суму 20455,79 грн., в т.ч. ПДВ 3409,31 грн., від 21.08.12 р. № 154 на загальну суму 10938,48 грн., в т.ч. ПДВ 1823,08 грн., від 21.08.12 р. № 156 на загальну суму 619,26 грн., в т.ч. ПДВ 103,21 грн., від 30.08.12 р. № 195 на загальну суму 1631,16 грн., в т.ч. ПДВ 271,86 грн. ФОП ОСОБА_1 сформований податковий кредит за серпень 2012 р. в сумі 5607,46 грн., тоді як при проведенні перевірки ФОП ОСОБА_2 використана довідка Основ'янської МДПІ м. Харкова від 08.08.14 р. № 2004/22.1-04/37763488 «Про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «Абріс Центр» (код ЄДРПОУ 37763488) щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Виробнича компанія «Віконні системи» за період з 01.04.12 р. по 30.11.12 р». Довідкою перевірки ТОВ «Абріс Центр» від 08.04.14 р. № 2004/22.1-04/37763488, з урахуванням результату перевірки його постачальника, встановлений факт відсутності реального вчинення господарських операцій ТОВ «Абріс Центр» щодо придбання робіт (послуг) у ТОВ «Виробнича компанія «Віконні системи» за квітень-вересень, листопад 2012 р. з подальшою реалізацією робіт (послуг) в адресу підприємств - покупців в сумі придбання.

Необхідно зазначити, що згідно висновків акту перевірки підприємства позивача від 24.09.14 р. правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано, що додатково свідчить про неправомірність дій відповідача під час проведення перевірки.

Крім того, належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України, ст. 70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 та ст. 212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно ст. 207, ст. 208, ст. 250 ГК України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно ч. 3 ст. 228 ЦК України вчинення платником податків правочину, який суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним). Але відповідачем не надано жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Також колегія суддів зазначає, що порушення позивачем вимог податкового законодавства пов'язується з допущеними порушеннями з боку його контрагента.

Колегія суддів зазначає, що посилання відповідача на довідку перевірки ТОВ «Абріс Центр» від 08.04.14 р. № 2004/22.1-04/37763488 є безпідставною, оскільки в силу приписів ст. 72 КАС України акти або довідки не віднесені до підстав для звільнення від доказування.

Таким чином, положення ПК України не ставлять право платника ПДВ на податковий кредит у залежність від дій або бездіяльності його контрагентів. Якщо контрагенти не виконали свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначений висновок узгоджується із правовою позицію, викладеною у постановах Верховного Суду України від 31.01.11 р. у справах № 21-42а10 та № 21-47а10, та практикою Європейського суду з прав людини (рішення від 22.01.09 р. у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії»), яку суди повинні застосовувати як джерело права відповідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.09 р. судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Наведені обставини стали підставою для висновку суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки доводи апеляційної скарги його не спростовують.

Зважаючи на те, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 10.02.15 р. по справі № 818/135/15 прийнята з дотриманням вимог чинного законодавства, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.02.15 р. по справі № 818/135/15 - залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.02.15 р. по справі № 818/135/15 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий суддя (підпис)Водолажська Н.С. Судді (підпис) (підпис) Філатов Ю.М. Бенедик А.П.

Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 03.04.2015 року.