Рішення

від 02.04.2015 по справі 902/231/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 квітня 2015 р. Справа № 902/231/15

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Державного підприємства «Підприємство Ладижинської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області (№39)» (24324, Вінницька область, м. Ладижин, с. Губник, вул. Гранітна, 15)

до : Приватного підприємства «Хорс-Плюс» (21000, м. Вінниця, проїзд Станіславського, 7, офіс 34)

про стягнення 19754,40 грн.

при секретарі судового засідання Солоненко Т.В..

за участю представників сторін:

позивача : Цимбал Т.І. за довіреністю № 6/7/81 від 25.02.2015 року,

відповідача : не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство «Підприємство Ладижинської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області (№39)» звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з Приватного підприємства «Хорс-Плюс» заборгованості за договором купівлі-продажу № Г-44 від 18.09.2012 року в загальному розмірі 19 754,40 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що на виконання укладеного 18.09.2012 року договору купівлі-продажу № Г-44, позивач поставив відповідачеві металобрухт в кількості 28090 кг на загальну суму 47 753,00 грн., за який останній зобов'язався провести розрахунки у строки, визначені п. 5.4. договору. В порушення взятих на себе зобов'язань відповідач провів часткові розрахунки в розмірі 34 753,00 грн., в результаті чого за останнім рахується заборгованість в розмірі 13 000,00 грн..

Ухвалою суду від 25.02.2015 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/231/14 з призначенням до розгляду на 17.03.2014 року та зобов'язано сторін надати докази необхідні для вирішення спору в даній справі.

У зв'язку з невиконанням сторонами вимог ухвали суду в частині надання визначених судом доказів, неявки представника відповідача в засідання суду та поверненням без вручення судової кореспонденції адресованої відповідачеві, розгляд справи відкладено на 02.04.2015 року. При цьому судом ухвалу про відкладення направлено за місцем реєстрації відповідача та на адресу його засновника.

В судове засідання 02.04.2015 року з'явились представник позивача. Відповідач правом участі в судовому засіданні не скористався, пояснень та визначених судом документів не надав, про поважність причини своєї неявки суду не повідомив.

Ухвали суду направлені відповідачу на адресу, зазначену у позовній заяві та у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, однак були повернуті на адресу суду з відмітками відділення поштового зв'язку наступного змісту: «за зазначеною адресою не проживає».

З врахуванням наведеного суд зважає на наступне. Відповідно до вимог частин 1, 3 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

В п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 11 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

При неявці сторін в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.19, ч.2 ст.45 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» обов'язок щодо внесення змін про юридичну особу чи фізичну особу-підприємця, які містяться в Єдиному державному реєстрі стосовно місцезнаходження покладається на останніх.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році», п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році», в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги той факт, що неявка в засідання суду сторін або їх представників, належним чином та відповідно до законодавства повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

18 вересня 2012 року між Державним підприємством «Підприємство Ладижинської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області (№39)» (позивач, за договором Продавець) та Приватним підприємством «Хорс-Плюс» (відповідач, за договором Покупець) укладено договір купівлі-продажу № Г-44 (надалі Договір).

Згідно з предметом даного Договору, в порядку і на умовах, визначених даним Договором Продавець зобов'язується передати Покупцю у власність, а Покупець зобов'язується в порядку і на умовах, визначених даним Договором, прийняти і оплатити наступний товар: металобрухт - не придатні для прямого використання вироби чи частини виробів, що втратили експлуатаційну властивість, що виникла в результаті господарської діяльності Продавця (в подальшому - Товар).

Детальна інформація про кількість і якість Товару міститься у Специфікаціях. Специфікації на Товар оформлені належним чином і підписані уповноваженими представниками сторін, є невід'ємною частиною Договору. За погодженням сторін у Специфікаціях можуть бути вказані додаткові відомості про Товар, а також інші умови виникнення та виконання зобов'язань за Договором (п. 2.1. Договору)

У Специфікаціях до Договору зазначається наступні відомості про Товар, поставка якого відбувається у відповідності до Договору: найменування, строк поставки, умови поставки, ціна, кількість. (п. 2.2. Договору)

Якість Товару повинна відповідати вимогам ДСТУ 4121-2002, і технічним вимогам Покупця, бути вибухобезпечним і без радіоактивних матеріалів. Ємність вузлів машин і механізмів (двигуни, коробки передач і т.п.) повинні бути звільнені від залишків паливних та мастильних матеріалів. (3.1. Договору)

Поставка Товару відбувається окремими партіями на умовах: СРТ - м. Хмільник, вул. Привокзальна, 7, чи на інших умовах, обговорених у Специфікаціях на кожну сформовану партію (п. 4.1. Договору)

Строки поставки товару вказуються у відповідних Специфікаціях (п. 4.2. Договору)

Загальна сума Договору визначається сумами всіх Специфікацій. Зміни загальної суми Договору визначаються шляхом підписання уповноваженими представниками сторін Специфікацій на додаткові партії Товару (п. 5.1. Договору)

Оплата за Товар проводиться на протязі 10 (десяти) банківських днів після приймання Товару Покупцем на підставі рахунку виставленого Покупцем (п. 5.4. Договору).

Даний Договір вступає в силу з моменту підписання сторонами і діє до 31 грудня 2012 року (п. 8.4. Договору)

18.09.2012 року сторонами підписано Специфікацію до Договору згідно з якою Продавець зобов'язується в період з 18.09.2012 року по 18.11.2012 року поставити Покупцю 30 тон металобрухту загальною вартістю 51 000,00 грн..

На виконання взятих на себе за Договором зобов'язань позивач на підставі видаткових накладних № 598 від 18.09.2012 року та № 644 від 01.10.2012 року поставив відповідачеві Товар на загальну суму 47 753,00 грн., який відповідач отримав за довіреностями № 122 від 18.09.2012 року та № 0110 від 01.10.2012 року. Окрім того, між сторонами підписано акти приймання металів чорних (вторинних) за вказаними поставками.

Як свідчать матеріали справи, а саме: виписки банку (а.с. 33, 34, 55-57) та пояснення представника позивача, відповідачем було проведено часткові розрахунки за поставлений Товар в розмірі 34 753,00 грн., в результаті чого утворилась заборгованість в розмірі 13 000,00 грн..

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Дії позивача по передачі товару та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов'язання по оплаті сировини.

В силу ст.655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини першої статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом .

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 13 000,00 грн. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань заявлено до стягнення 2730 грн. штрафних санкцій, 3471,00 грн. інфляційних втрат та 533,40 грн. три відсотки річних.

Розглянувши наведені вимоги суд дійшов наступних висновків.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що заявляючи до стягнення 2730 грн. штрафних санкцій позивач посилається на положення ст. 230, п.2 ст. 231, п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 547 цього Кодексу правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми є нікчемним.

Зі змісту Договору вбачається, що сторонами не погоджено забезпечення виконання зобов'язань за даним Договором штрафними санкціями.

За таких обставин в позові в частині стягнення 2730 грн. штрафних санкцій слід відмовити як безпідставно заявлених.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинному законодавству.

Здійснивши за допомогою бази даних «Ліга Закон» перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат за визначені в розрахунку періоди, судом не виявлено помилок, в зв'язку з чим вказані вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог.

Зважаючи на наведене вище, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з розподілом судових витрат за правилами ст. 49 ПК України.

Керуючись ст.ст.4 3 , 33, 43, 49, 75, 82, 83, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Хорс-Плюс» (21000, м. Вінниця, проїзд Станіславського, 7, офіс 34, код ЄДРПОУ 35997079) на користь Державного підприємства «Підприємство Ладижинської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області (№39)» (24324, Вінницька область, м. Ладижин, с. Губник, вул. Гранітна, 15, код ЄДРПОУ 08679586) 13 000 (тринадцять тисяч) грн. 00 коп. - боргу; 3 471 (три тисячі чотириста сімдесят одну) грн. 00 коп. - інфляційних втрат; 553 (п'ятсот п'ятдесят три) грн. 40 коп. - 3% річних; 1 574 (одну тисячу п'ятсот сімдесят чотири) грн. 51 коп. - витрат зі сплати судового збору.

3. В позові в частині стягнення 2730 грн. штрафних санкцій відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення направити відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 02 квітня 2015 р.

Суддя Матвійчук В.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу (21000, м. Вінниця, проїзд Станіславського, 7, офіс 34