Рішення

від 30.03.2015 по справі 911/397/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД Київської області 01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81   Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "30" березня 2015 р.                                                                        Справа № 911/397/15   Господарський суд Київської області в складі судді Скутельника П.Ф., при секретарі        Жилі Б.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 911/397/15 за позовом приватного підприємства "МЕТАЛОН", ідентифікаційний код: 30840089, місцезнаходження: 07400, Київська обл., м. Бровари, бульв. Незалежності, буд. 2; поштова адреса (згідно заяви): 07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Шевченка, 27, до Броварської міської ради Київської області, ідентифікаційний код: 26376375, місцезнаходження: 07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Гагаріна, буд. 15, про визнання додаткової угоди укладеною, за участю представників сторін: від позивача: не з'явився; від відповідача: не з'явився, - Обставини справи: приватне підприємство "МЕТАЛОН" (далі за текстом: Позивач або Орендар) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до Броварської міської ради Київської області (далі за текстом: Відповідач або Орендодавець) про зобов'язання Відповідача укласти з Позивачем додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 11.04.2006 року. Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що 11.04.2006 року між Позивачем та Відповідачем укладено договір оренди земельної ділянки від 11.04.2006 року, зареєстрованого у Київській регіональній філії Державного підприємства «Центру державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам» 11.04.2006 року за № 040633800180, строк дії якого закінчився 23.03.2011 року. У зв'язку з цим Позивач вирішив скористатись своїм правом, передбаченим ст. 33 Закону України «Про оренду землі» та п. 9.3.2. договору оренди земельної ділянки від 11.04.2006 року, на поновлення дії договору оренди земельної ділянки від 11.04.2006 року, для чого 24.03.2011 року звертався до Відповідача з вимогою продовження договору оренди земельної ділянки від 11.04.2006 року шляхом поновлення останнього. Однак, Відповідач відмовився поновлювати дію договору оренди земельної ділянки від 11.04.2006 року, чим порушив право Позивача на належне оформлення права користування відповідною земельною ділянкою. Ухвалою господарського суду Київської області від 05.02.2015 року порушено провадження у справі № 911/397/15, розгляд якої призначено на 16.03.2015 року. 16.03.2015 року до суду через відділ діловодства за вхідним номером 5891/15 від Відповідача надійшов лист від 16.03.2015 року за № 2-15/956, в якому Відповідач просив розглянути справу за відсутності його представника та про наслідки розгляду повідомити. 16.03.2015 року до суду через відділ діловодства за вхідним номером 5892/15 від Позивача надійшла заява від 16.03.2015 року б/н про зміну предмету позову, в якій Позивач просить визнати додаткову угоду від 11.04.2006 року про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 11.04.2006 року укладеною. Детально дослідивши матеріали справи, розглянувши заяву Позивача про зміну предмету позову від 16.03.2015 року б/н (вх. № 5892/15 від 16.03.2015 року), судом встановлене наступне. Згідно ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви. Відповідно до п. 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” від 26.12.2011 року №18, передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством. Якщо ж до заяви про збільшення розміру позовних вимог не додано доказів сплати суми судового збору у встановленому порядку та розмірі (з урахуванням такого збільшення), то відповідна заява повертається господарським судом на підставі пункту 4 частини першої статті 63 ГПК, а у разі якщо відповідні недоліки виявлено після прийняття господарським судом заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд стягує несплачені в установленому порядку та розмірі суми судового збору за результатами розгляду справи на підставі статті 49 ГПК. Згідно п. 3.11. Постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року за №18, ГПК,  зокрема  статтею  22  цього  Кодексу,  не  передбачено  права позивача  на  подання  заяв  (клопотань)  про  «доповнення»  або  «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до  господарського суду однієї  із  зазначених  заяв  (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. Детально дослідивши заяву Позивача про зміну предмету позову від 16.03.2015 року б/н (вх. № 5892/15 від 16.03.2015 року) судом встановлено, що Позивач змінив предмет позову в зв'язку з тим, що просить суд визнати додаткову угоду про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 11.04.2006 року укладеною на відміну від вимог, заявлених у позовній заяві б/н, б/д (вх. № 406/15 від 03.02.2015 року). Таким чином, враховуючи подання Позивачем заяви про зміну предмету позову від 16.03.2015 року б/н (вх. № 5892/15 від 16.03.2015 року) до початку розгляду справи по суті, справа станом на 16.03.2015 року розглядається у редакції позовних вимог, з урахуванням заяви Позивача про зміну предмету позову від 16.03.2015 року б/н (вх. № 5892/15 від 16.03.2015 року), а саме про визнати додаткової угоди про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 11.04.2006 року укладеною. 16.03.2015 року в судове засідання з'явився Позивач, який вимоги ухвали суду від 05.02.2015 року не виконав, дав пояснення, підтримав та просив задовольнити позов у редакції позовних вимог, з урахуванням заяви Позивача про зміну предмету позову від 16.03.2015 року б/н (вх. № 5892/15 від 16.03.2015 року). Відповідач в судове засідання не з'явився будучи повідомленим, про день та час розгляду справи, вимоги ухвали суду від 05.02.2015 року не виконав. У зв'язку з цим ухвалою господарського суду Київської області від 16.03.2015 року розгляд справи відкладено на 30.03.2015 року. 25.03.2015 року до суду через відділ діловодства за вхідним номером 6841/15 від Відповідача на виконання вимог ухвал суду від 05.02.2015 року та від 16.03.2015 року надійшов супровідний лист від 25.03.2015 року за № 2-15/1067 з доданими документами, серед яких відзив на позов від 16.03.2015 року за № 2-15/954, згідно якого Відповідач заперечував вимоги Позивача в повному обсязі та просив в задоволенні останніх відмовити. 30.03.2015 року в судове засідання Позивач не з'явився будучи повідомленим про день та час розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив, вимоги попередніх ухвал суду не виконав. Відповідач в судове засідання не з'явився будучи повідомленим про день та час розгляду справи. Згідно абз. 1 п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року за №18, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що неявка в судове засідання представників Позивача та Відповідача не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до абз. 3 п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року за №18, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Беручи до уваги викладене, а також те, що ухвали господарського суду Київської області від 05.02.2015 року та від 16.03.2015 року у справі № 911/397/15 направлені на адресу Позивача і Відповідача, суд дійшов висновку, що Позивач та Відповідач були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Оскільки Позивач та Відповідач про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином, Позивач вимоги ухвал суду від 05.02.2015 року та від 16.03.2015 року не виконав, то відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами. У зв'язку з цим, спір розглядався за наявними у справі матеріалами, після дослідження яких та врахування наданих 16.03.2015 року в судовому засіданні пояснень Позивача, суд видалився до нарадчої кімнати для прийняття рішення у справі, оголошення якого призначено на 30.03.2015 року. Згідно з ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті. Детально розглянувши матеріали справи, заслухавши 16.03.2015 року пояснення Позивача, з'ясувавши фактичні обставини, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши подані докази, суд – Встановив: 11.04.2006 року, на підставі рішення Броварської міської ради Київської області від 23.03.2006 року за № 955-46-04, між Броварською міською радою та приватним підприємством "МЕТАЛОН" укладено договір оренди земельної ділянки від 11.04.2006 року (далі за текстом: Договір). Відповідно до п. 1.1. Договору, Орендодавець відповідно до рішення Броварської міської ради Київської області від 23.03.2006 року за № 955-46-04 надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, площею 0,3514 га, для будівництва комплексу відпочинку та розваг по вул. Гагаріна в районі розміщення районного відділення зв'язку в м. Бровари. Згідно із п. 2.2. Договору, на земельній ділянці відсутні об'єкти нерухомого майна. За умовами п. 2.3. Договору, нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно довідки Броварського міського відділу земельних ресурсів від 27.03.2006 року за № 396-04-3/3 з урахуванням коефіцієнтів індексації становить: - 159254,00 грн. (сто п'ятдесят дев'ять тисяч двісті п'ятдесят чотири гривні 00 коп.) на період будівництва; - 796237,00 грн. (сімсот дев'яносто шість тисяч двісті тридцять сім гривень 00 коп.) з дати затвердження Акту Державної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту. Договір у п. 3 передбачає, що Договір укладено на 5 (п'ять) років, терміном до 23.03.2011 року. Після закінчення строку Договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше, ніж за 2 місяці до закінчення строку дії Договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію. При використанні земельної ділянки не за цільовим призначенням орендар втрачає переважне право на поновлення договору оренди. Відповідно до п. 4.1. Договору, річна орендна плата на період будівництва складає 7962,70 грн. (сім тисяч дев'ятсот шістдесят дві гривні 70 коп.). Річна орендна плата з дати затвердження Акту Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом складає 39811,85 грн. (тридцять дев'ять тисяч вісімсот одинадцять гривень 85 коп.). Згідно із п. 4.2. Договору, обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Відповідно до п. 4.5. Договору, розмір орендної плати переглядається у разі: 4.5.1. зміни умов господарювання, передбачених Договором; 4.5.2. зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції; 4.5.3. в інших випадках, передбачених законом. За умовами п.п. 5.1., 5.2. Договору, земельна ділянка передається в оренду для будівництва комплексу відпочинку та розваг. Цільове призначення земельної ділянки – землі комерційного використання. Згідно із п. 14.1. Договору, цей Договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Договір оренди земельної ділянки від 11.04.2006 року зареєстровано у Київській регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам» 11.04.2006 року за № 040633800180. На виконання вимог п. 9.2.1. Договору, 11.04.2006 року між Позивачем та Відповідачем підписано акт прийому-передачі земельної ділянки від 11.04.2006 року б/н до договору оренди земельної ділянки від 11.04.2006 року, згідно якого сторонами Договору було проведено прийом-передачу в тимчасове користування на умовах оренди терміном на 5 (п'ять) років земельної ділянки, площею 0,3514 га, яка розташована по вул. Гагаріна в районі розміщення районного відділення зв'язку в м. Бровари для будівництва комплексу відпочинку та розваг. Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду землі», відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі», орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Згідно з ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Відповідно до вимог ст.ст. 16, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»,  ст. 12 Земельного кодексу України, до повноважень Броварської міської ради Київської області в галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальної громади в адміністративних межах Броварської міської ради Київської області, зокрема надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності. Статтею 5 Господарського кодексу України передбачено, що правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.  Конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять: право власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені Українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України; право кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині і суспільству; право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання усіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності; економічна багатоманітність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва; забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом; забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України; забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів; взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і дія в Україні принципу верховенства права. Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правововідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами. Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Судом встановлено, що з урахуванням положень п. 3 Договору, Договір припинив свою дію 23.03.2011 року в зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено внаслідок того, що Сторони Договору при укладенні останнього досягли в п. 3 Договору згоди з приводу того, що останнім днем дії договору є 22.03.2011 року шляхом зазначення термін дії – «до 23.03.2011 року». Одночасно встановлено, що Позивач протягом дії Договору оренди земельної ділянки від 11.04.2006 року свої зобов'язання за цим Договором належним чином не виконував в зв'язку з наступним. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо зазначено про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (ст. 6 Цивільного кодексу України). Відповідно до ч. 2 ст. 759 Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Згідно ч. 3 ст. 762 Цивільного кодексу України, договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оренду землі», розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Згідно зі ст. 15 Закону України «Про оренду землі», орендна плата із зазначенням   її   розміру,   індексації,   форм  платежу,   строків,   порядку   її  внесення  і  перегляду  та відповідальності за її несплату є однією із суттєвих умов договору оренди.           Відповідно до ст. 288 Податкового кодексу України, підставою   для   нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір     орендної     плати   встановлюється   у   договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: - для земель   сільськогосподарського   призначення -   розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; -  для інших   категорій   земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; Крім  того, річна сума платежу не може перевищувати: а) для     земельних     ділянок,     наданих       для       розміщення, будівництва,   обслуговування   та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел   енергії, включаючи   технологічну   інфраструктуру   таких об'єктів (виробничі приміщення,   бази,   розподільчі   пункти     (пристрої),     електричні підстанції,   електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; б) для  інших земельних   ділянок,   наданих в   оренду,   - 12 відсотків нормативної грошової оцінки. Судом встановлено, що Броварська міська рада відповідно до своїх повноважень в галузі земельних відносин з метою забезпечення законності договорів оренди земельних ділянок прийняла рішення «Про затвердження ставок орендної плати за земельні ділянки в м. Бровари» від 29.11.2007 року за № 538-29-05, «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Бровари» від 30.09.2008 року за № 883-46-05, які є обов'язкові для всіх орендарів земельних ділянок в м. Бровари та якими визначена нова нормативно грошова оцінка земель м. Бровари, встановлено нові розміри орендної плати за землю. Враховуючи вищевикладені обставини, у відповідності із вищезазначеними вимогами Податкового кодексу України  розмір річної орендної плати за земельну ділянку, надану в оренду, не може бути меншим трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Податковим кодексом України, внаслідок чого суд погоджується з позицією Відповідача, що Договір від 11.04.2006 року в частинах розміру орендної плати та розміру нормативно-грошової оцінки орендованої земельної ділянки з 2011 року є таким, що суперечить чинному законодавству. Згідно з вимогами ст. 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У визначених законом випадках застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Згідно приписів ст. 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, внаслідок чого у разі прийняття відповідним органом рішення про внесення змін щодо ставок орендної плати за земельні ділянки та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть бути не взяті судом до уваги лише у разі скасування такого рішення органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку (п. 2.19 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» № 6 від 17.05.2011 року). Статтею 30 Закону України «Про оренду землі» та п. 12.1. Договору передбачено, що зміна умов договору оренди можлива за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди та інші спори вирішуються у судовому порядку. Відповідно до ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається. Внесення змін до договору оренди землі у разі зміни ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів уповноваженим органом повинно здійснюватись з дотриманням порядку, визначеного цією статтею Господарського кодексу України. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі, спір вирішується у судовому порядку. Оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.03.2011 року за № 01-06/249 та п. 2.19 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» від 17.05.2011 року за № 6). Згідно листа Вищого господарського суду України від 01.01.2010 року, узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами, установивши, що законодавчо змінено розмір орендної плати за землю, про що орендар був повідомлений але ухилявся від вчинення дій, спрямованих на внесення відповідних змін до договору оренди землі, суди повинні враховувати вказані нормативні акти при вирішенні спорів про внесення змін до договорів у частині зміни орендних ставок. Відповідно до ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Згідно ч. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Частиною 3 ст. 653 Цивільного кодексу України, передбачено, що у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Вищевказані рішення Броварської міської ради на час розгляду справи не оскаржені та є чинними. Одночасно встановлено, що з метою приведення умов договору оренди земельної ділянки  у відповідність до чинного законодавства Орендодавцем 09.06.2009 року направлено на адресу Орендаря лист від 09.06.2009 року за № 2-6/1370 з доданим до нього проектом договору про внесення змін та доповнень до Договору від 11.04.2006 року з вимогою привести Договір в частині розміру Орендної плати та нормативної грошової оцінки земельної ділянки у відповідність з вищевказаними вимогами чинного законодавства, в тому числі у відповідність з вищевказаними рішеннями Броварської міської ради, для чого пропонувалось Орендарю надати згоду на внесення змін до Договору, після чого нотаріально оформити зміни до Договору. Вказаний лист та угода залишені Позивачем без реагування, внаслідок чого суд погоджується з позицією Відповідача про те, що Позивач свої зобов'язання за Договором не виконував через те, що ухилився від приведення Договору у відповідність до вищевказаних вимог законодавства та рішень Броварської міської ради.   Відповідно до ч. 3   ст. 173 Господарського кодексу України, сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання. Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно зі ст. 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Статтею 111-28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.    Судом береться до уваги, що оскільки сторонами в договорі оренди передбачена можливість збільшення розміру орендної плати, а орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, тому законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору. Обґрунтованою та доведеною є позиція Відповідача з приводу того, що встановивши підстави для зміни розміру орендної плати у договорі через його невідповідність встановленому законом розміру, Броварська міська рада вправі вимагати від орендаря приведення цього договору в відповідність до вимог законодавства шляхом внесення відповідних змін. Аналогічна правова позиція знайшла своє відображення у постановах Верховного суду України від 06.12.2010 року по справі № 2-1/10068-2008, від 27.12.2010 року по справі № 27/15-10, в постановах Вищого господарського суду України: від 28.09.2010 року по справі № 11/14-ПД-10, від 15.11.2010 року по справі № 1/125 пд, від 17.11.2010 року по справі № 19/132 пд, від 25.11.2010 року по справі № 54/91-10, від 23.12.2010 року по справі № 11/171-10. Таким, чином суд вважає доведеною та обґрунтованою за допомогою належних і допустимих доказів позицію Відповідача з приводу того, що Позивач з 2009 року не виконував належним чином свої зобов'язання за Договором через те, що ухилявся від приведення цього договору у відповідність до вимог законодавства шляхом внесення відповідних змін. Згідно з абз. 1, 2 ч. 1 ст. 777 Цивільного кодексу України, наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов'язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк. Судом береться до уваги, 12.03.2011 року набрав чинності Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011, яким статтю 33 Закону України "Про оренду землі" викладено у новій редакції. Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" у редакції, чинній до 12.03.2011, не передбачено автоматичного поновлення договорів оренди землі. Реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можлива лише за наявності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. За змістом пункту 34 частини 1 статті 36 Закону України "Про місцеве самоврядування" за відсутності такого рішення неможливо зобов'язати цей орган у судовому порядку укласти такий договір або поновити його. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. Тобто, цією нормою не передбачений порядок автоматичного поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін, а лише визначено, що в цьому разі договір підлягає поновленню. Наявність у добросовісного орендаря переважного права на поновлення договору також не означає його обов'язкове поновлення за будь-яких умов. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний суд України у справах № 912/1552/13 (3-161гс14) від 11.11.2014 року, № 44/69 (3-520гс12) від 20.11.2012 року та Вищий господарський суд України у справах № 12/100/09 від 21.10.2009 року, № 8/114-12 від 09.04.2013 року. В ході розгляду справи судом встановлено, що Сторони Договору при укладенні останнього в п. 3 досягли згоди з приводу того, що для використання Орендарем його права на переважне право поновлення дії Договору Орендар зобов'язаний не пізніше, ніж за два місяці до закінчення строку дії Договору, повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію.    Дослідженням змісту п. 3 Договору, встановлено, що його зміст відповідає контексту ст. 33 Закону України «Про оренду землі», ст. 777 Цивільного кодексу України та принципу свободи договору, внаслідок чого п. 3 Договору не порушує будь-які права та інтереси Сторін Договору. Судом встановлено, що Позивач у встановлений п. 3 Договору строк не скористався своїм правом, передбаченим п. 3 Договору, ст. 33 Закону України «Про оренду землі» та ст. 777 Цивільного кодексу України, на переважне поновлення дії Договору, в зв'язку з тим, що за 2-ва місяці до закінчення строку дії Договору не повідомив Відповідача про своє бажання продовжити дію договору на новий строк. Судом береться до уваги, що Позивач не повідомляв Відповідача протягом 2-х місяців до закінчення строку дії Договору про своє бажання продовжити дію договору на новий строк, в зв'язку з чим станом на 23.03.2011 року від Позивача не надходило Відповідачу будь-якого повідомлення Позивача про бажання продовжити дію Договору на новий строк. За таких, обставин суд приходить до висновку, що станом на 23.03.2011 року Позивач втратив право на переважне укладення договору оренди земельної ділянки.    Беручи до уваги вище встановленні обставини неналежного виконання з 2009 року Позивачем своїх обов'язків за Договором суд приходить до висновку щодо обґрунтованості та доведеності позиції Відповідача, що у Позивача відсутнє переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк через систематичне неналежне виконання обов'язків за Договором.    Одночасно суд за наслідками аналізу положень ч.ч. 1, 2 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» приходить до висновку, що поновлення договору оренди землі можливе лише шляхом укладення нового договору оренди землі, а не шляхом укладення додаткової угоди. Судом встановлено, що Позивач достовірно знаючи про те, що Договір не відповідає  вищевказаним вимогам Земельного, Податкового, Цивільного кодексів України та Закону України «Про оренду землі» в частині розмірів орендної плати і нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а також достовірно знаючи, що строк дії Договору станом на 23.03.2011 року сплив, внаслідок чого Договір припинив свою дію та втрачено переважне право на укладення договору на новий строк, лише 24.03.2011 року направив Відповідачу повідомлення за формою листа від 24.03.2011 року за № 1, в якому висловлював своє бажання продовжити дію Договору на новий строк шляхом укладення Договору. Проте, дослідженням вказаного повідомлення встановлено, що воно отримане Відповідачем 24.03.2011 року, проте до нього в порушення ч. 3 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» не додавався проект Договору. Відповідач розглянувши отримане 24.03.2011 року від Позивача повідомлення за формою листа від 24.03.2011 року за № 1 повідомив Позивача за Допомогою листа від 14.04.2011 року за № 2-6/1108 про те, що вирішення даного питання є не можливим в зв'язку з тим, що Позивач не надав для розгляду проект Договору оренди земельної ділянки. На цей лист Відповідача Позивач не відреагував та проект Договору оренди земельної ділянки Відповідачу не направив. Рішенням Броварської міської ради від 09.06.2011 року за № 232-09-06 вирішено припинити право користування земельною ділянкою Позивача в зв'язку із закінченням строку дії Договору. Вищевказане рішення Броварської міської ради на час розгляду справи не оскаржене та є чинним. Дослідженням змісту додаткової угоди, яку Позивач просить визнати укладеною,  встановлено, що вона передбачає поновлення договору оренди земельної ділянки від 11.04.2006 року на тих саме умовах, на яких укладався договір оренди земельної ділянки від 11.04.2006 року, без врахування потреби зміни умов Договору щодо розмірів орендної плати та нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Суд погоджується з позицією Відповідача з приводу того, що поновлення Договору можливе лише шляхом укладення нового договору оренди земельної ділянки з новими умовами щодо розмірів орендної плати і нормативної грошової оцінки земельної ділянки враховуючи наявність їх законодавчої зміни в бік збільшення. Закон України «Про оренду землі» в ч. 4 ст. 33 передбачає, що при поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Таким чином, Відповідач довів та Позивач не спростував те, що переважне право Позивача на укладення договору оренди землі припинилось в силу вимог ст. 33 Закону України «Про оренду землі», ст. 777 Цивільного кодексу України та п. 3 Договору в зв'язку з тим, що Орендар у встановлений ст. 33 Закону України «Про оренду землі», ст. 777 Цивільного кодексу України та п. 3 Договору строк не скористався своїм правом на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк, а також у зв'язку з тим, що Орендар та Орендодавець не досягли згоди щодо всіх  істотних умов договору для поновлення дії Договору. Згідно з п. 34 ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин. Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, укладання господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо, зокрема, існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання, чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Судом звертається увага, що Позивач просить суд визнати укладеною додаткову угоду, внаслідок чого Позивач по суті просить суд встановити юридичний факт. Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 01.07.2010 року по справі № 30/465.    Поряд з цим, суд зазначає, що вимога про встановлення факту укладення додаткової угоди про поновлення дії Договору при обов'язковості укладення нового Договору з врахуванням нормативно встановлених нових розмірів орендної плати та нормативної грошової оцінки, а також при відсутності рішення Броварської міської ради щодо поновлення дії Договору шляхом укладення нового договору оренди земельної ділянки не відповідає приписам ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України, ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 152 Земельного кодексу України щодо способів захисту цивільних прав та інтересів і прав на земельні ділянки, зокрема, щодо визнання права або примусового виконання обов'язку. Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України, спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, а також встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Згідно з ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів. Згідно зі ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, господарським судам України підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів. Відповідно до ч. 3 ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір-умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору. Таким чином, суд дійшов висновку, що вимога Позивача про встановлення факту укладення угоди про поновлення дії Договору при обов'язковості укладення нового Договору з врахуванням нових нормативно встановлених розмірів орендної плати та нормативної грошової оцінки, а також при відсутності рішення Броварської міської ради щодо поновлення дії Договору шляхом укладення нового договору оренди земельної ділянки, є вимогою про визнання факту, що суперечить  ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, не відповідає способам захисту порушеного права, передбаченим  ст. 16 Цивільного кодексу України,  ст. 20 Господарського кодексу України, ст. 152 Земельного кодексу України. Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в постановах від 09.02.2010 року у справі №40/235, від 09.04.2013 року у справі № 8/114-12. Таким чином, крім вищевказаних невідповідностей позовних вимог Позивача щодо встановлення юридичного факту укладення додаткової угоди про поновлення дії договору оренди земельної ділянки від 11.04.2006 року внаслідок їх протиріччя зазначеним положенням Цивільного, Господарського, Податкового, Земельного кодексів України та Закону України «Про оренду землі» дані вимоги Позивача також є протиправними через те, що Позивач хоче визнати факт укладення додаткової угоди про поновлення дії договору оренди земельної ділянки від 11.04.2006 року при відсутності змін в Договорі щодо нових загальнообов'язкових нормативно встановлених розмірів орендної плати та нормативної грошової оцінки.   За таких обставин вимоги Позивача про встановлення факту укладення додаткової угоди про поновлення дії договору оренди землі від 11.04.2006 року є протиправними, безпідставними і необґрунтованими, в зв'язку з чим в їх задоволенні суд відмовляє в повному обсязі. Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що копії документів, які знаходяться в матеріалах справи та надавались Позивачем та Відповідачем суду в якості доказів, є належними та допустимими письмовими доказами, які стосуються предмета спору. Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. У судовому засіданні, надані Позивачем докази, спростовані та заперчувались Відповідачем протягом розгляду справи. Відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у сумі 1218,00 грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять гривень 00 коп.) покладається на Позивача. Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд – ВИРІШИВ: 1. У задоволенні позову приватного підприємства "МЕТАЛОН", ідентифікаційний код: 30840089, місцезнаходження: 07400, Київська обл., м. Бровари, бульв. Незалежності, буд. 2; поштова адреса (згідно заяви): 07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Шевченка, 27, до Броварської міської ради Київської області, ідентифікаційний код: 26376375, місцезнаходження: 07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Гагаріна, буд. 15, про визнання додаткової угоди укладеною, – відмовити повністю. 2. Господарські витрати у вигляді судового збору в сумі 1218,00 грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять гривень 00 коп.) за даним позовом покласти на приватне підприємство "МЕТАЛОН", ідентифікаційний код: 30840089, місцезнаходження: 07400, Київська обл., м. Бровари, бульв. Незалежності, буд. 2; поштова адреса (згідно заяви): 07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Шевченка, 27. Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.               Суддя                                                                                     П.Ф. Скутельник           Повний текст рішення складено та підписано 02 квітня 2015 року.