Рішення

від 01.04.2015 по справі 910/4795/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.04.2015Справа №910/4795/15-г

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Рабен Україна», м.Київ, ЄДРПОУ 32306522

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Старлінг Трейд», м.Київ, ЄДРПОУ 38662682

про стягнення 89 797,59 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Ратушняк П.В. - по дов.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Рабен Україна», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Старлінг Трейд», м.Київ про стягнення 72 720,18 грн.

17.03.2015р. до господарського суду м.Києва надійшла заява б/н від 16.03.2015р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Рабен Україна» про збільшення розміру позовних вимог, в якій заявник просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Старлінг Трейд» 92 234,92 грн.

20.03.2015р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Рабен Україна» подано заяву б/н від 18.03.2015р. про зменшення розміру позовних вимог та стягнення з відповідача 89 797,59 грн., з яких основний борг в сумі 72 550,48 грн., штраф в розмірі 14 510,08 грн., пеня в сумі 2546,21 грн. та 3% річних в розмірі 190,82 грн.

Згідно зі ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається (п.3.12 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Враховуючи, що заява б/н від 18.03.2015р. позивача відповідає приписам ст.22 Господарського процесуального кодексу України, остання прийнята господарським судом до уваги під час розгляду справи та судом розглядаються остаточні позовні вимоги, викладені в останній.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору №К629/2013-110 від 12.07.2014р. в частині здійснення оплати послуг, наданих на підставі заявок №4 від 27.10.2014р. та №3 від 22.09.2014р., в обсязі та строки, передбачені договором і заявками, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач у судові засідання 18.03.2015р. та 01.04.2015р. не з'явився, представника не направив, відзиву на позов не надав, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався, правової позиції по суті спору не висловив.

Проте, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Старлінг Трейд» було належним чином повідомлене про час та місце розгляду справи. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 04073, м.Київ, Оболонський район, вул.Сирецька, буд.5, корпус 2, офіс 201.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано ухвали від 04.03.2015р. та від 18.03.2015р. з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Наведену судову кореспонденцію було отримано відповідачем, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями №0103032998481 та №0103033000786.

За таких обставин, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «Старлінг Трейд», яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з огляду на наявні в матеріалах справи докази отримання вказаною особою копій процесуальних документів, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, суд зазначає, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті господарського суду м.Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у відповідача можливості дізнатись про слухання справи за його участю.

З приводу неявки відповідача в судові засідання господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Судом також враховано, що ухвалою від 18.03.2015р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

До того ж, суд зауважує, що з 10.03.2015р. (дата отримання ухвали про порушення провадження) у Товариства з обмеженою відповідальністю «Старлінг Трейд» було більш ніж достатньо часу для висловлення своєї правової позиції по суті спору.

За висновками суду, незважаючи на те, відповідач так і не з'явився у судові засідання, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши представлені заявником докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу (ч.1 ст.926 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 12.07.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рабен Україна» (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Старлінг Трейд» (замовник) було укладено договір №К629/2013-110, у відповідності до п.1.1 якого експедитор зобов'язався за плату і за рахунок замовника забезпечити надання транспортно-експедиційних послуг у міжнародному сполученні, а також інших послуг, пов'язаних з перевезенням, а замовник зобов'язався оплачувати отримані послуги.

За умовами п.2.1 договору №К629/2013-110 від 12.07.2013р. замовник оплачує виконані доручення в сумі, узгодженій сторонами у заявці-договорі; в суму доручення включаються витрати експедитора на його виконання і винагорода експедитора.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2013р. За відсутності до закінчення терміну дії вказаного правочину пропозицій сторін по його розірванню, останній вважається продовженим на один рік (п.п.9.1, 9.2 договору №К629/2013-110 від 12.07.2013р.).

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, ухвалами від 04.03.2015р. та від 18.03.2015р. сторін було зобов'язано надати заперечення (у разі наявності) стосовно автоматичної пролонгації договору №К629/2013-110 від 12.07.2013р. у відповідності до умов п.9.2 правочину.

У судовому засіданні 01.04.2015р. представник позивача зазначив, що пропозицій про розірвання договору №К629/2013-110 від 12.07.2013р. від контрагентів не надходило, а отже останній було пролонговано.

Відповідачем витребуваних судом пояснень надано не було, факт автоматичної пролонгації правочину не спростовано.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №К629/2013-110 від 12.07.2013р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з надання експедиторських послуг.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами зі ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За умовами п.2.1 договору №К629/2013-110 від 12.07.2013р. послуги надаються на підставі заявки-договору, в якій визначаються характеристики вантажу, вантажовідправник, вантажоодержувач, адреса розвантаження, маршрут, тип і кількість транспортних засобів, вартість послуг, інструкція з закріплення та інші умови.

Заявки, узгоджені сторонами, регулюють взаємини сторін щодо кожного окремого доручення на транспортно-експедиційне обслуговування (п.1.3 договору №К629/2013-110 від 12.07.2013р.).

У п.п.2.4, 2.6 договору зазначено, що послуги вважаються виконаними після розвантаження вантажу за адресою розвантаження. Підтвердженням факту надання послуг є відмітка вантажоодержувача на CMR в отриманні вантажу.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору №К629/2013-110 від 12.07.2013р. сторонами було складено та підписано заявку №4 від 27.10.2014р. та №3 від 22.09.2014р.

Відповідно до заявки №3 від 22.09.2014р. позивач зобов'язався надати транспортно-експедиційні послуги по перевезенню вантажу масою 20 т (сидр, віскі) від вантажовідправника SLS Bvba до вантажоотримувача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Старлінг Трейд». Вартість послуг за вказаною заявкою контрагентами погоджено в сумі 2000 євро.

Заявкою №4 від 27.10.2014р. сторонами було погоджено надання в межах спірного правочину транспортно-експедиторських послуг у перевезенні вантажу масою 20 т (сидр, віскі) від вантажовідправника SLS Bvba до вантажоотримувача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Старлінг Трейд». Вартість послуг за вказаною заявкою контрагентами погоджено в сумі 2200 євро.

За твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, експедитором було належним чином виконано свої обов'язки з надання транспортно-експедиторських послуг на підставі заявок №4 від 27.10.2014р. та №3 від 22.09.2014р. в межах договору №К629/2013-110 від 12.07.2013р.

В обґрунтування своїх тверджень заявником представлено до матеріалів справи міжнародні товарно-транспортні накладні CMR №010370 №367678.

Кожна з наданих позивачем CMR містить печатку вантажоодержувача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Старлінг Трейд», що у відповідності до умов п.2.6 договору №К629/2013-110 від 12.07.2013р. є підтвердженням факту надання експедитором відповідних послуг.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, судом ухвалами від 04.03.2015р. та від 18.03.2015р. було зобов'язано відповідача надати заперечення (у разі наявності) щодо отримання від позивача послуг за заявками №4 від 27.10.2014р. та №3 від 22.09.2014р. в межах договору №К629/2013-110 від 12.07.2013р.

Проте, як зазначалось судом, Товариством з обмеженою відповідальністю «Старлінг Трейд» вимоги суду виконано не було, заперечень з приводу належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Рабен Україна» своїх обов'язків за договором №К629/2013-110 від 12.07.2013р. та наведених вище заявок не представлено.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, з огляду на представлені позивачем в обґрунтування позовних вимог докази, приймаючи до уваги відсутність у замовника заперечень з приводу належного виконання експедитором своїх обов'язків за договором №К629/2013-110 від 12.07.2013р., господарський суд дійшов висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Рабен Україна» було надано транспортно-експедиторські послуги в межах вказаного правочину на підставі заявок №4 від 27.10.2014р. та №3 від 22.09.2014р.

Як вже зазначалось, ст.526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За умовами п.4.3 договору №К629/2013-110 від 12.07.2013р. оплата наданих послуг здійснюється замовником у безготівковій формі на розрахунковий рахунок експедитора, який наведено у рахунку на оплату. Оплата здійснюється протягом 7 банківських днів з дня отримання рахунку. Моментом оплати вважається дата зарахування коштів на рахунок експедитора.

Рахунок на оплату виписується експедитором і надається замовнику після надання послуг.

Як вказувалось вище, у заявці №4 від 27.10.2014р. контрагентами було визначено вартість послуг за заявкою в суму 2200 євро, а у заявці №3 від 22.09.2014р. - 2000 євро.

Щодо визначення сторонами вартості послуг в іноземній валюті господарський суд зазначає наступне.

Як вказувалось вище, за приписами ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 524 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно зі ст.533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти. Аналогічну позицію наведено у постанові від 12.08.2013р. Вищого господарського суду України по справі №12/109-12.

Як свідчать матеріали справи, на оплату послуг за заявками №4 від 27.10.2014р. та №3 від 22.09.2014р. експедитором було виставлено замовнику рахунок №КІ-00079918 від 12.11.2014р. на суму 39 848,44 грн. та №КІ-0007045 від 15.10.2014р. на суму 32 702,04 грн. Судом встановлено, що з урахуванням умов спірного правочину та заявок заявником було вірно визначено еквівалент суми оплати в національній валюті України.

Наразі, про направлення 29.01.2015р. вказаних документів Товариству з обмеженою відповідальністю «Старлінг Трейд» свідчить представлений заявником до матеріалів справи список згрупованих поштових відправлень Товариства з обмеженою відповідальністю «Рабен Україна», скріплений печаткою відділення поштового зв'язку, фіскальний чек №1858 від 29.01.2015р. та опис вкладення у цінний лист.

Долучений до матеріалів справи витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень свідчить про те, що кореспонденція, направлена на юридичну адресу відповідача, була вручена останньому 03.02.2015р.

Ухвалами від 04.03.2015р. та від 18.03.2015р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Старлінг Трейд» було зобов'язано надати заперечення у разі наявності стосовно отримання від позивача рахунків №КІ-00079918 від 12.11.2014р. та №КІ-0007045 від 15.10.2014р.

Проте, як неодноразово зазначалось, відповідачем вимоги суду виконано не було, правову позицію по суті спору не висловлено.

Таким чином, приймаючи до уваги наведене вище, з огляду на наявні в матеріалах справи документи, враховуючи умови договору №К629/2013-110 від 12.07.2013р. щодо порядку та строків внесення плати за послуги експедитора, господарський суд дійшов висновку, що строк оплати експедиторських послуг за заявками №4 від 27.10.2014р. та №3 від 22.09.2014р. на загальну суму 72 550,48 грн. настав.

Однак, за твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Товариством з обмеженою відповідальністю «Старлінг Трейд» не було виконано свої обов'язки за договором №К629/2013-110 від 12.07.2013р. в частині внесення плати за надані на підставі заявок №4 від 27.10.2014р. та №3 від 22.09.2014р. послуги.

Ухвалами від 04.03.2015р. та від 18.03.2015р. відповідача було зобов'язано надати докази повного або часткового виконання своїх обов'язків за договором №К629/2013-110 від 12.07.2013р.

Проте, Товариством з обмеженою відповідальністю «Старлінг Трейд» вимог суду виконано так і не було, факт наявності заборгованості в сумі 72 550,48 грн. перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Рабен Україна» не спростовано.

При цьому, суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи .

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рабен Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Старлінг Трейд» в частині стягнення основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку про задоволення вимог позивача про стягнення штрафу в розмірі 14 510,08 грн., пені в сумі 2546,21 грн. та 3% річних в розмірі 190,82 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

У ч.2 ст. 549 Цивільного кодексу України зазначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Договором №К629/2013-110 від 12.07.2013р. у п.5.3.7 визначено, що за порушення замовником термінів оплати послуг останній сплачує експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожен день прострочення, а в разі прострочення більш ніж на 30 календарних днів замовник додатково сплачує штраф в розмірі 20% від вартості послуг.

Враховуючи порушення замовником строків оплати послуг, наданих в межах договору №К629/2013-110 від 12.07.2013р. за заявками №4 від 27.10.2014р. та №3 від 22.09.2014р., позивачем за період з 13.02.2015р. по 16.03.2015р. було нараховано пеню на загальну суму 2546,21 грн.

З огляду на те, що фактично термін прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перевищив 30 календарних днів, Товариством з обмеженою відповідальністю «Рабен Україна» також було нараховано та заявлено до стягнення штраф в сумі 14 510,08 грн.

Здійснивши перевірку представлених заявником розрахунків пені та штрафу, господарський суд дійшов висновку, що останні є вірними, а вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рабен Україна» в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наразі, за порушення відповідачем строків виконання своїх грошових зобов'язань позивачем за період з 13.02.2015р. по 16.03.2015р. було нараховано 3% річних на суму 190,82 грн.

За висновками суду, Товариством з обмеженою відповідальністю «Рабен Україна» було проведено вірний розрахунок суми заявлених до стягнення 3% річних, а отже, позовні вимоги в означеній частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Таким чином, враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рабен Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Старлінг Трейд» про стягнення основного боргу, пені, штрафу та 3% річних є обгрутованими та підлягають задоволенню у заявленому до стягнення розмірі.

Згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в сумі 1827 грн. покладається на відповідача.

На підставі п.1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у зв'язку зі зменшенням позовних вимог, судовий збір у розмірі 20 грн., сплачений у відповідності до квитанції №ПН101 від 17.03.2015р., підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рабен Україна», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Старлінг Трейд», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 72 550,48 грн., штрафу в розмірі 14 510,08 грн., пені в сумі 2546,21 грн. та 3% річних в сумі 190,82 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Старлінг Трейд» (04073, м.Київ, Оболонський район, вул.Сирецька, буд.5, корпус 2, офіс 201, ЄДРПОУ 38662682) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рабен Україна» (02090, м.Київ, Дніпровський район, вул.Сосюри, буд.6, ЄДРПОУ 32306522) основний борг в сумі 72 550,48 грн., штраф в розмірі 14 510,08 грн., пеню в сумі 2546,21 грн., 3% річних в сумі 190,82 грн. та судовий збір в розмірі 1827 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Рабен Україна» (02090, м.Київ, Дніпровський район, вул.Сосюри, буд.6, ЄДРПОУ 32306522) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 20 грн., сплачений у відповідності до квитанції №ПН101 від 17.03.2015р.

У судовому засіданні 01.04.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 03.04.2015р.

Суддя М.О.Любченко