Рішення

від 01.04.2015 по справі 910/6033/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.04.2015Справа №910/6033/15-г

за позовом: Комунального підприємства «Київський метрополітен», м.Київ, ЄДРПОУ 03328913

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворит-М», м.Київ, ЄДРПОУ 32158802

про стягнення 16 911,70 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Загоровська Н.В. - по дов.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Комунальне підприємство «Київський метрополітен», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворит-М», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 14 859,22 грн., пені в розмірі 1851,03 грн. та 3% річних в сумі 201,45 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору №В-95-10 від 16.07.2010р. на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування орендованого нерухомого майна в частині відшкодування витрат заявника на утримання об'єктів у ІІ-ІV кварталах 2014р. (включно), що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач у судове засідання 01.04.2015р., не з'явився, представника не направив, відзиву на позов не надав, своєї правової позиції по суті спору не висловив, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався.

При цьому, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фаворит-М» було належним чином повідомлено про дату та місце розгляду спору, виходячи з наступного.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 01021, м.Київ, Печерський район, вул.Грушевського, буд.28/2, нежитлове приміщення 43.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано ухвалу від 17.03.2015р. з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Наведену судову кореспонденцію було отримано відповідачем, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням №0103033000123.

За таких обставин, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворит-М», яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з огляду на наявні в матеріалах справи докази отримання вказаною особою копії процесуального документу, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, суд зазначає, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті господарського суду м.Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у відповідача можливості дізнатись про слухання справи за його участю.

З приводу неявки відповідача в судові засідання господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Судом також враховано, що ухвалою від 17.03.2015р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

До того ж, суд зауважує, що з 19.03.2015р. (дата отримання ухвали про порушення провадження) у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворит-М» було більш ніж достатньо часу для висловлення своєї правової позиції по суті спору.

За висновками суду, незважаючи на те, відповідач так і не з'явився у судове засідання, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши всі представлені заявником докази, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як свідчать матеріали справи, 16.07.2010р. між Комунальним підприємством «Київський метрополітен» (балансоутримувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фаворит -М» (орендар) було укладено договір №В-95-10 на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування орендованого нерухомого майна, у відповідності до п.1 якого балансоутримувач забезпечує утримання об'єктів оренди згідно з переліком, який є невід'ємною частиною договору, за цінами, визначеними в узагальненому розрахунку щомісячних витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування орендованого нерухомого майна, а орендар відшкодовує наведені витрати.

За умовами п.2.3 договору №В-95-10 від 16.07.2010р. на момент його укладання розмір відшкодування витрат з урахуванням податку на додану вартість становить 8722,71 грн. на місяць.

У додатку №1 до договору №В-95-10 від 16.07.2010р. контрагентами погоджено перелік об'єктів, які перебувають у користуванні орендаря.

Сторонами узгоджено, що договір укладено на календарний рік строком до 31.12.2010р. У разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну договору після закінчення його чинності протягом одного місяця, правочин вважається продовженим на той же строк і на тих самих умовах (п.п.6.1, 6.4 договору №В-95-10 від 16.07.2010р.).

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, судом ухвалою від 17.03.2015р. сторін було зобов'язано надати заперечення (у разі наявності) стосовно автоматичної пролонгації договору №В-95-10 від 16.07.2010р. у відповідності до умов п.6.4 правочину.

У судовому засіданні 01.04.2015р. представник позивача зазначив, що пропозицій про припинення договору №В-95-10 від 16.07.2010р. від контрагенту не надходило, а отже останній було пролонговано.

Відповідачем витребуваних судом пояснень надано не було, факт автоматичної пролонгації правочину не спростовано.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №В-95-10 від 16.07.2010р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вказувалось вище, за умовами п.2.3 договору №В-95-10 від 16.07.2010р. на момент його укладання розмір відшкодування витрат з урахуванням податку на додану вартість становив 8722,71 грн. на місяць.

При цьому, сторонами узгоджено, що розмір відшкодування витрат з утримання об'єктів оренди визначається відповідно до затвердженого узагальненого розрахунку витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування орендованого нерухомого майна, який може переглядатись балансоутримувачем у випадку офіційних змін цін, тарифів заробітної плати і фактичного використання відповідачем об'єктів оренди.

Наразі, господарський суд зазначає, що специфіка надання послуг з утримання будинків та прибудинкової території полягає у тому, що у більшій частині не вимагає залучення сторонніх осіб з метою їх виконання (прибирання прибудинкової території, поливання дворів, клумб і газонів, прибирання і вивезення снігу, посипання частини прибудинкової території, призначеної для проходу та проїзду, тощо) та виконується власними силами особи, що надає послуги.

Також, нормами діючого законодавства та договором №В-95-10 від 16.07.2010р. не передбачено обов'язкового складання між балансоутримувачем та орендарем приміщень актів наданих послуг щодо утримання приміщень. За умовами п.1.2 спірного правочину такі акти складаються лише на вимогу орендаря, докази висування якої в матеріалах справи відсутні.

За твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, у період з ІІ по ІV квартали 2014р. (включно) балансоутримувачем було понесено витрати на утримання орендованих відповідачем та визначених у додатку №1 до договору №В-95-10 від 16.07.2010р. приміщень на загальну суму 14 859,22 грн., з яких за ІІ квартал 6307,83 грн., за ІІІ - 5365,28 грн. та за ІV квартал 2014р. - 3186,11 грн.

Господарським судом прийнято до уваги, що розмір витрат на утримання та обслуговування орендованого нерухомого майна у визначені вище періоди заявником визначено у межах суми, погодженої сторонами у п.2.3 спірного правочину.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, судом ухвалою від 17.03.2015р. було зобов'язано відповідача надати заперечення (у разі наявності) щодо користування у період з ІІ по ІV квартали 2014р. нерухомим майном, витрати на обслуговування якого відшкодовуються на підставі договору №В-95-10 від 16.07.2010р.

Проте, відповідачем витребуваних судом заперечень не надано, факт користування об'єктами утримання не спростовано.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, що у період з ІІ по ІV квартали 2014р. заявником у межах договору №В-95-10 від 16.07.2010р. було дійсно надано послуги по утриманню та обслуговуванню приміщень на загальну суму 14 859,22 грн.

Згідно вимог ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами п.2.2 договору №В-95-10 від 16.07.2010р. орендар здійснює платіж по відшкодуванню витрат на утримання об'єкту оренди щоквартально не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним кварталом на підставі виданих балансоутримувачем рахунків.

При цьому, п.2.1 передбачено обов'язок орендаря самостійно до 5 числа місяця, наступного за звітним кварталом, отримувати рахунок на відшкодування витрат та не пізніше 20 числа здійснювати платіж на поточний рахунок.

Як свідчать матеріали справи, на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованих приміщень за період з ІІ по ІV квартали 2014р. заявником було складено рахунки від 30.06.2014р. на суму 6307,83 грн., від 30.09.2014р. на суму 5365,28 грн. та від 31.12.2014р. на суму 3186,11 грн.

Отже, враховуючи умови укладеного між сторонами правочину, господарський суд дійшов висновку, що строк відшкодування витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування орендованого нерухомого майна за період з ІІ по ІV квартал 2014р. у межах договору №В-95-10 від 16.07.2010р. настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача не спростовані, відповідачем свої грошові зобов'язання за договором №В-95-10 від 16.07.2010р. виконано не було, витрати балансоутримувача на утримання та обслуговування орендованого нерухомого майна за період з ІІ по ІV квартал 2014р. не відшкодовано, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворит-М» утворилась заборгованість в сумі 14 859,22 грн.

Ухвалою від 17.03.2015р. відповідача було зобов'язано надати докази повного або частково виконання своїх зобов'язань за договором №В-95-10 від 16.07.2010р.

Проте, відповідачем вимог суду виконано не було, факт порушення своїх обов'язків за договором №В-95-10 від 16.07.2010р. не спростовано.

При цьому, за висновками суду, з 19.03.2015р. (дата отримання ухвали про порушення провадження відповідно до поштового повідомлення №0103033000123) у відповідача було достатньо часу для висловлення своєї позиції по суті спору та надання витребуваних судом документів.

До того ж, суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Комунального підприємства «Київський метрополітен» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворит-М» про стягнення основного боргу в сумі 14 859,22 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку про задоволення вимог позивача про стягнення пені в розмірі 1851,03 грн. та 3% річних в сумі 201,45 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч.4 ст.231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом 5.2 договору №В-95-10 від 16.07.2010р. передбачено, що за несвоєчасно перераховані платежі орендар сплачує на користь балансоутримувача пеню в розмірі 0,5% від розміру несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочки, але не більше розміру, встановленого законодавством.

Враховуючи невиконання відповідачем своїх грошових зобов'язань, позивачем за прострочення внесення плати нараховано пеню на загальну суму 1851,03 грн.

При цьому, господарський суд зазначає, що у наданому на виконання вимог суду уточнюючому розрахунку позивачем здійснено нарахування пені за період більший, ніж визначено у позовній заяві, та зазначено, що розмір пені становить 1875,40 грн.

Проте, заявником заява про збільшення розміру позовних вимог згідно приписів ст.22 Господарського процесуального кодексу України не подавалась, а отже судом розглядають вимоги про стягнення пені в сумі 1851,03 грн.

Наразі, за висновками суду, наведений заявником розрахунок містить помилки. Зокрема, господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.2.6 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Зміст укладеного між сторонами правочину та зазначення про нарахування пені за весь період прострочення, за висновками суду, не свідчить про наявність у сторін волі щодо погодження відмінного, ніж визначено ст.232 Господарського кодексу України, строку нарахування неустойки. При цьому, судом враховано, що нормою ст.252 Цивільного кодексу України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Умовами договору №В-95-10 від 16.07.2010р. передбаченим чинним цивільним законодавством України способом іншого строку нарахування неустойки не визначено.

Тобто, враховуючи, що на підставі узгоджених сторонами умов договору не можливо дійти однозначного висновку про наявність у сторін взаємного волевиявлення на зміну передбаченого ст.232 Господарського кодексу України строку нарахування пені, суд вважає за необхідне обмежити період нарахування неустойки шістьма місяцями.

Таким чином, нарахування позивачем відповідно до наведених вище актів приймання-передачі послуг пені за строк більший, ніж за 6 місяців, суперечить діючому законодавству.

Крім того, господарський суд зазначає, що при нарахуванні пені за прострочення оплати послуг за ІІІ квартал 2014р., заявником невірно визначено початок нарахування неустойки, оскільки у даному випадку рахунок від 30.09.2014р. повинно було бути сплачено відповідачем не пізніше 20.10.2014р., а отже право на нарахування неустойки у заявника виникло з 21.10.2014р. При нарахуванні неустойки за порушення строків оплати витрат за ІІ квартал 2014р. заявником не враховано, що 20.07.2014р. було вихідним днем, тобто останній строк оплати був 21.07.2014р., а право на нарахування пені виникло 22.07.2014р.

Проте, навіть з урахуванням допущених заявником помилок, враховуючи визначений заявником період нарахування неустойки, господарський суд дійшов висновку, що вирахувана позивачем кінцева сума неустойки є вірною, внаслідок чого вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню у заявленому до стягнення розмірі.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наразі, за порушення відповідачем строків виконання своїх грошових зобов'язань з відшкодування витрат на утримання об'єкту оренди за кожний квартал позивачем нараховано 3% річних на загальну суму 201,45 грн.

При цьому, таким же чином як і при нарахуванні неустойки в уточнюючому розрахунку заявником було збільшено період нарахування та визначено більший розмір 3% річних, проте, заяви про збільшення позовних вимог не подано.

Судом встановлено, що при нарахуванні 3% річних Комунальним підприємством «Київський метрополітен» також допущено помилки стосовно визначення початкової дати нарахування, проте, навіть з урахуванням таких помилок кінцевий результат нарахування 3% річних є вірним, а позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Таким чином, приймаючи до уваги вищенаведене, виходячи з того, що у матеріалах справи відсутні документи стосовно погашення відповідачем заборгованості з оплати витрат заявника на утримання об'єктів оренди у відповідності до умов договору №В-95-10 від 16.07.2010р., господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Комунального підприємства «Київський метрополітен» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворит-М» про стягнення основного боргу в сумі 14 859,22 грн., пені в розмірі 1851,03 грн. та 3% річних в сумі 201,45 грн.

Судовий збір згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Комунального підприємства «Київський метрополітен», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворит-М», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 14 859,22 грн., пені в розмірі 1851,03 грн. та 3% річних в сумі 201,45 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворит-М» (01021, м.Київ, Печерський район, вул.М.Грушевського, буд.28/2, нежиле приміщення 43, ЄДРПОУ 32158802) на користь Комунального підприємства «Київський метрополітен» (03056, м.Київ, Солом'янський район, просп.Перемоги, буд.35, ЄДРПОУ 03328913) основний борг в сумі 14 859,22 грн., пеню в розмірі 1851,03 грн., 3% річних в сумі 201,45 грн. та судовий збір в розмірі 1827 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 01.04.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 03.04.2015р.

Суддя М.О.Любченко