Постанова

від 06.04.2015 по справі 2а/0470/10620/11

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2015 р. Справа № 2а/0470/10620/11 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Власенка Д.О.

при секретарі Пасічнику Т.В.

без участі сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Покровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт Україна" про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ :

Покровська міжрайонна державна податкова інспекція Дніпропетровської області звернулась до окружного адміністративного суду з позовом про:

- стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий колос" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт Україна"суму 79156,80 грн.,

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт Україна"в дохід держави 79156,80 грн. -суму коштів яка дорівнює вартості отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий колос" товарів за нікчемним правочином від 02.02.2011р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами перевірки позивачем відповідачів встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків між відповідачами. Позивач вважає, що у звязку з цим операції вчинені без мети реального настання правових наслідків, без економічної вигоди, виключно з метою формування додаткового ланцюга проходження товарно-матеріальних цінностей та формування податкового кредиту та валових витрат для ТОВ «Стандарт Україна», у звязку з чим, дії відповідачів направлені на ухилення від сплати відповідних податків, приведення до витрат дохідної частини Державного бюджету України та на укладення угоди, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, тобто на здійснення фінансово-господарських операцій «про людське око».

Ухвалою суду закрито провадження у справі №2а/0470/10620/11 в частині заявлених позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Золотий Колос», у зв'язку із ліквідацією підприємства.

Позивач до судового засідання надав клопотання про розгляд справи за відсутності його уповноваженого представника, заявлені позовні вимоги підтримав.

Відповідач до судового засідання надав письмові заперчення, вказуючи на те, що позивач не довів належними засобами доказування наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат внаслідок вчинення правочинів, а також суперечність правочинів укладених між відповідачами публічно-правовим актам держави. Письмові заперечення відповідача знаходяться у матеріалах справи.

Суд, встановивши відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, керуючись частинами 4, 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив розглядати справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

03.06.2011 року по 18.06.2011 року позивачем проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Стандарт Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства при фінансово-господарських відносинах з ТОВ «Літіс Групп» та ТОВ «Золотий колос» проведених у січні та лютому 2011 року.

За наслідками вищевказаної перевірки складно Акт № 253/23/32082681 від 24.06.2011 року, в якому зроблено висновок про порушення ТОВ «Стандарт Україна» ч.1 ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по право чинах, здійснених за січень 2011 року по ланцюгу з ТОВ «Літіс Групп» та за лютий 2011 року по ланцюгу з ТОВ «Золотий колос»; порушення ТОВ «Стандарт Україна» п.198.1 та п.198.2 статті 198 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено суму податку на додану вартість за січень 2011 року на суму 188037,00 гривень та лютий 2011 року на суму 131269,50 гривень.

До вказаних в Акті № 253/23/32082681 від 24.06.2011 року висновків позивач дійшов з огляду на те, що згідно наданих ТОВ «Стандарт Україна» бухгалтерських та податкових документів не можливо встановити: адресу відвантаження товару, особу, яка здійснювала відвантаження товару для подальшого транспортування, який субєкт фактично здійснював транспортування товару, яким транспортом фактично здійснювалось перевезення товару, розмір витрат по транспортуванню, особу, яка понесла дані витрати, можливість здійснення операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного.

13.05.2011 року позивачем проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ТОВ «Золотий колос» в частині дотримання вимог податкового та іншого законодавства з податку на додану вартість за лютий 2011 року.

За наслідками вищевказаної перевірки складено Акт № 589/233/32058774 від 13.05.2011 року, в якому зроблено висновок про нікчемність вчинених ТОВ «Золотий колос» правочинів, оскільки останні не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

До вказаних у Акті № 589/233/32058774 від 13.05.2011 року висновків позивачів дійшов через те, що господарські операції поставки товарів не підтверджується стосовно реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна відсутні, які економічно необхідні для виконання постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності.

За наслідками вказаних вище двох перевірок позивач дійшов висновку про те, що відповідачами укладено правочини, які суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок, спрямовані на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже останній є нікчемними.

Судом на підставі матеріалів справи встановлено, що між ТОВ «Золотий колос» та ТОВ «Стандарт Україна» укладено договір купівлі-продажу № 702/11 від 07.02.2011 року, у відповідності до умов якого ТОВ «Золотий колос» зобовязувалось поставити ТОВ «Стандарт Україна» нафтопродукти (дизельне паливо) на загальну суму 79156,80 гривень, в тому числі податок на додану вартість в сумі 13192,80 гривень.

У відповідності до п.3.2 договору купівлі-продажу № 702/11 від 07.02.2011 року поставка здійснена автотранспортом постачальника ТОВ «Золотий колос». За наслідками поставки сторонами було підписано видаткову накладну № 07/02 від 07.02.2011р. Також, за фактом настання першої події - поставки товарів, ТОВ «Золотий колос» було виписано податкову накладну від 07.02.2011 р.

в бухгалтерському обліку оприбуткування поставленого товару було здійснено за Дт. Строки 203.1 «Паливо на складі» за лютий 2011р. В подальшому у лютому 2011 року, з метою здійснення заходів, щодо оздоровлення зерна (сушка зернових зерносушаркою ДСП 32) ТОВ «Стандарт Україна» поставлене паливо було використане, у зв'язку із чим було складено акт про списання дизельного палива у кількості 9200 літрів.

Наявність договорів, первинних документів та податкових накладних, по правовідносинах ТОВ «Стандарт Україна» з ТОВ «Золотий колос» в лютому 2011 року, факт використання у господарській діяльності при провадженні робіт складського зберігання та списання поставленого дизпалива за актом, було встановлено інспектором Покровської ДПІ Кучерявою Л.М. при проведенні перевірки (сторінка 42 - 45 акту перевірки від 24.06.2011р.).

Підставою для висновків викладених в позові, щодо нікчемності укладених та виконаних ТОВ «Стандарт Україна» з ТОВ «Золотий колос» в лютому 2011 року було неправильне визначення найменування та номеру автотранспортного засобу в товарно-транспортній накладній, а також відсутність у постачальників, на момент укладення угод, за даними податкового та статистичного обліку, трудових ресурсів (окрім директора), відсутність на балансі складських приміщень.

Суд критично оцінює такі твердження позивача з огляду на те, що відповідно до умов договору та фактичних обставин поставка здійснювалась за рахунок та засобами Продавця. У зв'язку із тим, що на підприємстві ведеться облік транспортних засобів, які здійснюють виключно ввезення та вивезення зернових культур, в журналі обліку номерні знаки та вид автотранспорту, що здійснив доставку товару не було зафіксовано.

Судом встановлено, що приймання поставленого товару здійснював начальник Письменської дільниці Зіненко В.Д. за довіреністю 12 ААВ № 045582 від 07.02.2011р., який вчинив підпис на товарно-транспортній та видатковій накладних. Однак, при здійснені приймання товару Зіненко В.Д. не встановив невідповідність найменування та номеру транспортного засобу, який здійснив доставку товару, що в подальшому пояснив, що підпис було вчинено автоматично перевіривши лише найменування та кількість товару. Реальні номерні знаки та вид автотранспорту Зіненко згадати не зміг, про що були надані відповідні пояснення на запит Відповідача, що було зафіксовано в акті перевірки (сторінка 44 акту).

Відсутність сертифікатів відповідності на поставлений товар також не може бути підставою для висновку відсутності поставки товару, оскільки свідчать не про відсутність поставки, а про неналежне виконання постачальником свої обов'язків постачальника. Прийняття ТОВ «Стандарт Україна» поставленого ТОВ «Золотий колос» товару за якістю відбувалось відповідно до ДСТУ 3868-99, що діє на території України. Претензій по якості або кількості поставленого товару у ТОВ «Стандарт Україна» не було. Товари було отримано та використано у господарській діяльності ТОВ «Стандарт Україна».

Відповідно до 198.1 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Згідно із п. 198.2 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше, або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3. Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із п. 198.6. Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Однак, у зв'язку із тим, що витрати на транспортування товару понесло не ТОВ «Стандарт Україна» та всі інші первинні документи, що дають можливість здійснити оприбуткування товару ТОВ «Золотий колос» були надані в повному обсязі та були достатніми для віднесення ТОВ «Стандарт Україна» витрат на придбання товару до складу витрат, а суму ПДВ - до складу податкового кредиту, в ТОВ «Стандарт Україна» не було підстав для застосування пункту 198.6 ст. 198 Податкового кодексу.

Позивач вважає правочин є нікчемними оскільки, на його думку, був укладений без реального наміру сторін на набуття прав та обов'язків, не були виконані сторонами, що нібито свідчить про те, що правочини були укладені задля набуття ТОВ «Стандарт Україна» податкової вигоди.

Однак, такі висновки є необґрунтованими, упередженими, оскільки ґрунтуються на неналежних доказах та на інформації висновків актів перевірки постачальників, які ґрунтуються виключно на неможливості ДПІ Ленінського району м. Дніпропетровська провести позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ «Золртий колос» в травні 2011 року, тобто через три місяці після поставки.

Неможливість проведення перевірки ДПІ Ленінського району не свідчить про фіктивність укладених правочинів або нікчемність угод, а свідчить лише про те, що у ДПІ є підстави для отримання документів для здійснення перевірки від контрагентів платників податків, для проведення перевірки діяльності таких платників податків та своєчасності сплати ними податків.

Як свідчать матеріали справи, Покровською ДПІ не встановлено порушень оформлення податкових накладних та, первинних документів, наявність яких дає право ТОВ «Стандарт Україна» мати право на податковий кредит, а порушення норм податкового законодавства ТОВ «Золотий колос», щодо надання документів до перевірки, щодо оформлення товарно-транспортної накладної або, навіть, щодо своєчасності сплати податків, не є підставою для встановлення порушення податкового законодавства покупцем цих товарів ТОВ «Стандарт- Україна», та, як наслідок, визначення укладених правочинів, як безтоварні - фіктивні, тим більше, що первинні документи, які дають право ТОВ «Стандарт Україна» на формування валових витрат та податкового кредиту оформлені належним чином, а факт поставки та використання поставлених ТМЦ в господарській діяльності підприємства підтверджений матеріалами справи.

Крім того, несплата податку контрагентами платника податку не вшиває на формування його податкового кредиту та суму бюджетного відшкодування, оскільки податкове законодавства за умовами сплати податку на додану вартість не ставить в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання від'ємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Несплата податку контрагентами платника податку не вшиває на формування його податкового кредиту та суму бюджетного відшкодування, оскільки податкове законодавства за умовами сплати податку на додану вартість не ставить в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання від'ємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Якщо контрагенти платника податку не виконали свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Зазначена правова позиція також узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалі від 26.08.2010р. № 3/240 у справі касаційного провадження № К-16276/0.

Відповідно до довідки Вищого адміністративного суду України про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України "Про податок на додану вартість" від 15.04.2010р. норми діючого податкового законодавства, свідчать, що «...порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків».

Зазначене свідчить про те, що висновки Позивача, щодо фіктивності правочину укладеного з ТОВ «Золотий колос» та його нікчемності, ґрунтуються не фактичних даних, щодо поставки товару, оскільки перевірка була здійснена нев'їздна без дослідження використання товарів, а на припущеннях, які ґрунтувались на відсутності товаротранспортної накладної, але це є перевищенням службових повноважень, оскільки висновки суб'єкта владних повноважень - Позивача, мають ґрунтуватись на фактах, які достеменно були встановлені в порядку передбаченому чинним законодавством.

Щодо визнання банкрутом постачальників товару, як підстава визнання правочину нікчемним, суд зазначає, що в позові Позивач стверджує, що оскаржуваний правочин є таким, що не направлений на настання правових наслідків, в тому числі оскільки в постачальника ТОВ «Золотий колос» були відсутні трудові та матеріально-технічні ресурси.

Однак, матеріалами справи підтверджено, що основний вид діяльності ТОВ «Золотий колос» - оптово- роздрібна торгівля товарами широкого вжитку, що включає в себе посередництво, - може здійснюватись й без наявності у власності складських приміщень та великої кількості штату працівників. Здійснення поставок товарів, що були поставлені ТОВ «Стандарт Україна» вище зазначеними постачальниками, можливе шляхом здійснення посередницьких операцій за укладеними однією особою (директором підприємства) договорами, при цьому поставки здійснюються зі складів інших постачальників або виробників.

Але наявність чи відсутність трудових ресурсів у постачальника товарів, та перевірку наявності в нього складських приміщень, не визначено жодним законом, як обставина від якої залежить право покупця товару на виникнення у нього права на валові витрати та право на податковий кредит. Тим більше, що у покупця товару немає доступу до такої інформації.

Підставою для висновків, викладених в Акті, щодо недодержання ТОВ «Стандарт Україна» ч. 1 ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу Укради в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними п$ правовідносинах здійснених в лютому 2011 року з ТОВ «Золотий колос» були висновки Ленінської податкової інспекцій м. Дніпропетровська, за наслідками неможливості проведення перевірки платника податків у зв'язку із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (далі - Реєстр) вже після здійснення поставки цими постачальниками за укладеними з ТОВ «Стандарт Україна», запису про відсутність зазначеної особи за місцезнаходженням.

Аргументуючи позов Позивач стверджує на відсутність права ТОВ «Стандарт Україна» на формування валових витрат та податкового кредиту за наслідком спірного правочину також оскільки за наявною податковою інформацією з Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, а саме, що ТОВ «Золотий колос» отримало товари від ТОВ «Інформікстрейд», яке за інформацією ДПІ є «податковою ямою» відносно якого внесено запис про відсутність за місцезнаходженням.

Безпідставність цього висновку обґрунтовується в тому числі тим, що спірний правочин був вчинений в лютому 2011 року, а факт відсутність за місцезнаходженням ТОВ «Золотий колос» встановлена 11.05.2011р. згідно з актом № 268 складеним ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська, а запис про визнання товариства банкрутом було вчинено в Реєстрі лише 29.06.2011р.

Відповідно до ст. ст. 18,19 Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» № 755 від 15.05.2003р., єдиним належним доказом відсутності юридичної особи за місцезнаходженням є запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Реєстр), який здійснений держаним реєстратором в порядку передбаченому Законом. Будь-який інший акт податкової інспекції та присвоєння на підставі цього акту «стану» 8 або 14 не передбачене Законами України. Відповідно до ст. 18 зазначеного Закону, лише відомості внесені до Єдиного держаного реєстру в порядку передбаченому Законом, є доказом статусу особи та можуть бути використані у спорі.

Запис в Реєстрі не має зворотної сили, а отже не може свідчити про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням до моменту вчинення запису. Окрім того такий запис діє до моменту наступного підтвердження відомостей юридичною особою, що відновлює факт його місцезнаходження за юридичною адресою. А отже, враховуючи що запис відносно ТОВ «Інформікстрейд», щодо відсутності за місцезнаходженням до Реєстру було внесено лише 20.05.2011р. то з підстав фіктивності вчиненого правочину вчиненого цим платником податків, під сумнів можна поставити лише після 20.05.2011р. та в будь-якому випадку наявність такого запису не може бути безумовною підставою для визнання такого правочину недійсним, тим більше для визначення такого правочину нікчемним з підстав передбачених ст. 228 Цивільного кодексу України. Так само й данні щодо визнання банкрутом ТОВ «Золотий колос» вчинені після здійснення поставки, тобто 29.06.2011р. та не може бути підставою для поставлення під сумнів правочину, вчиненого в 07.02.2011р.

Щодо тверджень позивача в обґрунтування позову в частині нікчемності правочину з підстав передбачених ст. 228 Цивільного кодексу України та 208 Господарського кодексу України, суд зазначає, що в позові Позивачем зазначено про недодержання ТОВ «Стандарт Україна» ч. 1 ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочинів вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених по ланцюгу з ТОВ «Золотий Колос».

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною першою статті 208 Господарського кодексу передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

У відповідності до п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України . Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

У відповідності до листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Судам варто мати на увазі, що обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України). Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів, за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку-учасників відповідної операції.

Отже, аналіз наведених приписів дає підстави для висновку про те, що для кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок, та як наслідок застосування зазначених конфіскаційних санкцій до учасників такого правочину, закон передбачає наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність цього правочину публічно-правовим актам держави, що одночасно становить правопорушення у вигляді злочину чи адміністративно-правового делікту. Враховуючи, що юридична особа набуває цивільних прав та обовязків і здійснює їх через свої органи (частина перша статті 92 Цивільного кодексу України), то виявлення умислу в діях учасників правочину передбачає обовязкове встановлення персоналій посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставин, за яких такий умисел виник.

Без зясування наведених фактичних даних саме по собі порушення норм податкового законодавства є підставою для нарахування податкових зобовязань платникам учасникам такого правочину. Так само і власне штучне збільшення витрат платника всупереч меті господарської діяльності (яка полягає в отриманні прибутку), а також формування податкового кредиту за відсутності факту здійснення господарської операції з метою отримання прибутку за рахунок коштів з бюджету у вигляді безпідставного бюджетного відшкодування тягне відповідне зменшення податкового кредиту та валових витрат платника, однак не може бути підставою для висновку про укладення правочину, який порушує публічний порядок, без доведення податковим органом належними засобами доказування наявності у сторони під час укладення правочину субєктивного наміру створити відповідні наслідки у податковому обліку.

Аналогічну позицію займає Вищий адміінстратиний суд України в ухвалі від 07.07.2011 року по справі № К/9991/15373/11 (номер у ЄДРСР 16851150).

У відповідності до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення.

Судом встановлено, що на момент укладення договору купівлі-продажу № 702/11 від 07.02.2011 року посадовими особами директорами ТОВ «Золотий колос» та ТОВ «Стандарт Україна» були ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

Позивач не довів належними засобами доказування наявність умислу у діях посадових осіб директорів ТОВ «Золотий колос» та ТОВ «Стандарт Україна» на незаконний результат; позивач не надав суду доказів притягнення посадових осіб директорів ТОВ «Золотий колос» та ТОВ «Стандарт Україна» до кримінальної або адміністративної відповідальності за завідоме укладення протиправного правочину з метою ухилитися від сплати податків або отримати безпідставну податкову вигоду з бюджету.

У відповідності до позиції Вищого адміністративного суду України, яка викладена у поставнові від 02.09.2010 року по справі № К-23029/07 (номер у ЄДРСР 11274974) зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого позивач посилається як на підставу позовних вимог, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили.

Позивач лише надав суду докази, які можуть підтвердити формування податкового кредиту за відсутності факту здійснення господарської операції з метою отримання прибутку за рахунок коштів з бюджету у вигляді безпідставного бюджетного відшкодування, що тягне відповідне зменшення податкового кредиту та валових витрат платника податків, однак не може бути підставою для висновку про укладення правочину, який порушує публічний порядок

На підставі викладеного, суд не знаходить підстав для застосування конфіскаційних санкцій, передбачених статтею 208 Господарського кодексу України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, у яких позивачем є субєкт владних повноважень, а відповідачем фізична чи юридична особа, судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 71,86, 94, 122, 128, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Покровської міжрайонної державної податкової інспекції до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт Україна» про стягнення заборгованості - відмовити.

Судові витрати з відповідача не стягуються.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 5-денний строк з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії ухвали суду безпосередньо в суді, то п'ятиденний строк на апеляційне оскарження ухвали суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії ухвали суду.

Суддя Д.О. Власенко