Рішення

від 02.04.2015 по справі 902/253/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 квітня 2015 р. Справа № 902/253/15

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю "Амбар+", смт Стрижавка Вінницького району Вінницької області

до : Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс Немирів "ЛТД", с.Ковалівка Немирівського району Вінницької області

про стягнення 180 930 грн 94 коп. заборгованості за договором № 14/12 від 14.07.2014 р.

За участю секретаря судового засідання Миколюк М.Г.

За участю представників :

позивача : Федик Юлія Юріївна, довіреність № 119 від 27.05.2014 р., паспорт серії МС № 355493 виданий Тернопільським МУ УМВС України в Тернопільській області 24.06.1998 р.

відповідача: Яремчук Ганна Болеславівна, довіреність №116 від 05.03.1915 р., паспорт серії ВМ № 254617 виданий Бердичівським МРВ УМВС України у Житомирській області 29.10.1996 р.

В С Т А Н О В И В :

Товариством з обмеженою відповідальністю "Амбар +" подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс Немирів ЛТД" про стягнення 667 856 грн 19 коп. заборгованості за договором № 14/12 від 14.07.2013 р., з яких 604 426 грн 36 коп. основного боргу, 57 786 грн 56 коп. пені , 5 643 грн 27 коп. - 3% річних.

Ухвалою суду від 02.03.2015 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/253/15 та призначено до розгляду на 18.03.2015 р.

18.03.2015 р. позивачем подано заяву № 142 від 17.03.2015 р. про зменшення розміру позовних вимог в зв'язку зі сплатою відповідачем частини основного боргу після подачі позову до суду в зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 367 856 грн 19 коп. заборгованості, з яких 304 426 грн 36 коп. основного боргу, 57 786 грн 56 коп. пені та 5 643 грн 27 коп. - 3 % річних, яка прийнята судом до розгляду.

Ухвалою від 18.03.2015 р. розгляд справи відкладено до 02.04.2015 р. в зв'язку з неподанням сторонами витребуваних доказів та усним клопотанням сторін про можливість мирного вирішення даного спору.

01.04.2015 р. до суду надійшов відзив відповідача в якому останній вказуючи на проведення оплати зазначає про наявність боргу перед позивачем в сумі 123 472 грн 84 коп.

Також у відзиві відповідач просить врахувати негативний фінансовий стан підприємства та не стягувати штрафні санкції з нього штрафні санкції.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В судовому засіданні 02.04.2015 р. оголошувалась перерва в межах дня для надання представником позивача обгрунтованого розрахунку ціни позову.

По закінченні перерви до суду позивачем подано заяву № 160 від 02.04.2015 р. про зменшення розміру позовних вимог в зв'язку зі сплатою відповідачем частини основного боргу після подачі позову до суду та уточненням нарахування пені та 3 % річних в зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 183 930 грн 94 коп. заборгованості, з яких 123 472 грн 84 коп. основного боргу, 53 247 грн 76 коп. пені та 5 210 грн 34 коп. - 3 % річних.

Розглянувши заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог № 160 від 02.04.2015 р., суд дійшов висновку, що вона відповідає вимогам ст. 22 ГПК України, а тому приймається судом до розгляду.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

14.07.2014 р. між між Товариством з обмеженою відповідальністю "Амбар +" (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс "Немирів ЛТД" (Поклажодавець) укладено договір № 14/12 про відповідальне зберігання згідно п.1.1 якого Виконавець зобов'язується за плату прийняти на довготермінове зберігання сільськогосподарську продукцію, що передається Поклажодавцем та повернути (видати) її в строки і на умовах. передбачених цим Договором (а.с. 20-24, т.1).

Згідно п.1.2 Договору Виконавець зобов'язується надати за плату послуги Поклажодавцю по зберіганню, очищенню, сушінню, визначенню якості, переоформленню, зважуванню, а також відвантаженню на автомобільний чи залізничний транспорт сільськогосподарської продукції, а Поклажодавець зобов'язується по закінченню терміну зберігання, прийняти продукцію та сплатити Виконавцю вартість наданих послуг відповідно до умов цього Договору.

Пунктом 4.1 Договору визначено, що вартість послуг, які надаються Виконавцем вказується в додатку № 1, який є невід'ємною частиною Договору.

Оплата за надані послуги Виконавця по прийманню, сушінню, очищенню і т.п. проводиться на р/р на протязі 3-х банківських днів з моменту надання акту виконаних робіт та рахунку. які надаються Поклажодавцю до проведення видачі (переоформлення) продукції, але не рідше одного разу в місяць згідно умов даного договору. Якщо продукція Поклажодавця не видавалась або не переоформлялась протягом місяця, поклажодавець самостійно зобов'язаний здійснити відповідний платіж не пізніше 10-го числа наступного місяця на р/р Виконавця (п.п.4.3, 4.4 Договору).

До Договору сторонами підписано додаток № 1 "Вартість послуг при грошовій формі розрахунків" (а.с.25, т.1).

18.09.2014 р. та 01.12.2014 р. між сторонами підписано додаткові угоди № 1, № 2 якими вносились зміни в Договір щодо вартості послуг (а.с.26-27, т.1).

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується сторонами в засіданні суду за період з липня 2014 року по січень 2015 року включно позивач на умовах Договору надав відповідачу послуг на загальну суму 4 183 887 грн 29 коп., що підтверджується обопільнопідписаними сторонами актами виконаних робіт (а.с. 28-34, т.1).

За отримані послуги відповідачем було проведено часткові розрахунки за період з 08.08.2014 р. по 31.03.2015 р. на загальну суму 4 060 414 грн 45 коп, що стверджується наданими сторонами банківськими виписками, оборотно-сальдовими відомостями, актом звіряння розрахунків станом на 12.03.2015 р., бухгалтерською довідкою від 02.04.2015 р. № 158 та не заперечується представниками сторін в засіданні суду.

Таким чином, борг відповідача перед позивачем за отримані послуги становить 123 472 грн 84 коп. (4 183 887,29 - 4 060 414,45).

Крім того, з наданих сторонами документів вбачається, що відповідач протягом періоду надання позивачем послуг здійснював платежі з простроченням строків сплати.

З огляду на те, що відповідач невчасно здійснював розрахунки за отримані послуги, позивач, крім заявлення основної суми боргу, на підставі п.5.2 Договору та ст.625 ЦК України здійснив нарахування відповідачу до сплати також пені в сумі53 247 грн 76 коп. та 5 210 грн 34 коп. 3 % річних окремо по кожному із актів виконаних робіт з урахуванням здійснених проплат.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту укладення між сторонами Договору про відповідальне зберігання № 14/12 від 14.07.2012 р. між сторонами виникли зобов'язання, які мають правову природу договору зберігання на товарному складі.

Відповідно до ч.1 ст.957 ЦК України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Статтею 955 ЦК України визначено, що положення параграфа 1 цієї глави (66) застосовуються до окремих видів зберігання, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про окремі види зберігання або законом.

Згідно ч.1 ст.946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось судом вище, за умовами пункту 4.4 Договору остаточний розрахунок у випадку, якщо продукція Поклажодавця не видавалась або не переоформлялась протягом місяця, поклажодавець зобов'язаний здійснити не пізніше 10-го числа наступного місяця на р/р Виконавця.

Тобто, починаючи з 10 числа місяця, наступного за розрахунковим відповідач вважається тами що прострочив сплату за отримані послуги на умовах Договору по позову та є боржником.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Беручи до уваги викладене, а також те, що станом на день розгляду справи в суді відповідач не зміг надати належні та допустимі докази щодо сплати боргу за отримані послуги в сумі 123 472 грн 84 коп. , суд вважає заявлену суму основного боргу обґрунтованою та правомірною, а тому позов в цій частині підлягає повному задоволенню.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені в сумі 53 247 грн 76 коп. та 5 210 грн 34 коп. 3 % річних окремо по актам виконаних робіт за якими було допущено прострочення оплати з урахуванням здійснених проплат (за актом від 30.11.2014 р. за період з 11.12.2014 р. по 28.01.2015 р., за актом від 11.12.2014 р. за період з 11.01.2015 р. по 25.02.2015 р., за актом від 31.12.2014 р. за період з 11.01.2015 р. по 27.02.2015 р., за актом від 31.01.2015 р. за період з 11.02.2015 р. по 27.02.2015 р.) за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3,4 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею ) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Розділом 5 Договору сторони передбачили відповідальність за неналежне виконання зобов'язань.

Зокрема, пунктом 5.2 Договору сторони передбачили, що за несвоєчасне проведення розрахунків Поклажодавець сплачує Виконавцю пеню в розмірі подвійної ставки НБУ, що діє в період нарахування, від суми боргу за кожен день прострочки.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми , якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені та 3 % річних є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та нормам чинного законодавства.

Провівши перевірку наданого позивачем розрахунку судом виявлено ряд помилок, які спричинені арифметичними помилками та помилками у визначенні кількості днів прострочення.

Наведені вище помилки позивача спричинили невірне визначення кінцевих сум пені та 3 % річних.

В результаті проведеного судом перерахунку ним отримано наступні значення пені та 3 % річних: 53 247 грн 60 коп. пені; 5 210 грн 34 коп. 3 % річних.

Виходячи з наведеного в стягненні 0,16 грн пені та 0,32 грн 3 % річних слід відмовити як заявлених безпідставно.

При цьому з огляду на те, що визначення періодів прострочення, а також ціни позову належить до виключної прерогативи позивача судом брались до уваги ті значення пені та 3 % річних, які вказувались ним в розрахунках у тих випадках коли судом було отримано більші значення ніж зазначено позивачем в розрахунку і навпаки у випадку отримання судом меншого показника ніж вказано у розрахунку позивача приймався до уваги саме такий показник.

Разом з тим, оцінивши надані сторонами докази наявні в матеріалах справи, стосовно вимог про стягнення пені, враховуючи мотиви наведені у відзиві відповідача та приймаючи важкий матеріальний стан останнього, суд дійшов висновку про зменшення розміру пені враховуючи наступне.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

В п.3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 233 ГК України. У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки .

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Приймаючи рішення про зменшення розміру пені, суд взяв до уваги майновий стан відповідача (важке матеріальне становище , що підтверджено відповідними доказами - звіт про фінансові результати за 2014 рік з якого вбачається, що в 2014 році відповідачем отримано 2 127 000,00 грн збитків), ступінь виконання відповідачем взятого на себе зобов'язання по сплаті заборгованості та поведінку останнього (станом на день розгляду справи в суді борг у відповідача перед позивачем за отримані послуги складає відносно невелику суму у порівнянні із загальною сумою послуг - 123 472 грн 84 коп - 4 183 887 грн 29 коп, тобто рівень оплати становить 97,05 % тощо), як до порушення провадження у справі так і після відповідачем здійснювалась оплата заборгованості.

Також суд зазначає, що негативні наслідки заподіяні простроченням відповідача компенсовані заявленням вимог про стягнення 3 % річних.

Враховуючи викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст.551 ЦК України, ст.233 ГК України та п.3 ст.83 ГПК України, зменшує розмір заявленої до стягнення пені з 53 247 грн 60 коп. до 25 000 грн 00 коп .

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду будь-яких належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, 3% річних, інфляційних втрат та пені.

Заперечення відповідача наведені у його відзиві оцінюються судом критично, оскільки є юридично неспроможними та не спростовують правомірності та обгрунтованості заявленого позову.

Зокрема посилання відповідача на проведення ним розрахунків прийнято судом до уваги, однак вказане твердження не спростовує наявності залишку заборгованості і не є підставою для відмови в стягненні залишку заборгованості, а також пені та 3 % річних.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо часткового зменшення розміру пені та часткової відмови в стягненні пені та 3 % річних.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача вимог згідно ст.49 ГПК України з врахуванням того, що в частині зменшення пені судовий збір покладається на відповідача, а в частині часткової відмови в стягненні пені та 3 % річних на позивача.

При прийнятті рішення судом враховано п.3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в якому вказано, що у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством.

Також судом враховано положення, яке міститься в п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" згідно якого сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

В даному випадку позивачу слід повернути 9 718 грн 50 коп. сплаченого судового збору виходячи з того, що ціна позову з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог становить 181 930,94 грн, розмір сплаченого судового збору повинен становити 3 638 грн 62 коп., тоді як сплачено 13 357 грн 12 коп. (платіжне доручення № 2524 від 25.02.2015 р.).

Повертаючи судовий збір позивачу судом враховано положення п.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" відповідно до якого питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається:

- в ухвалі, якою здійснюється відмова у прийнятті або повернення заяви (скарги), за подання якої сплачується судовий збір, або

- в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом), або

- в ухвалі про повернення сум судового збору, винесеній як окремий процесуальний документ (зокрема, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини першої статті 88 ГПК).

В усіх наведених випадках за необхідності відповідний процесуальний документ виготовляється у двох примірниках (оригіналах), один з яких залишається у матеріалах справи, а інший надсилається особі, яка сплатила судовий збір до Державного бюджету України. Поданий заявником (скаржником) платіжний документ, що підтверджує сплату судового збору, при цьому повертається заявнику (скаржнику), а до матеріалів справи приєднується копія цього документа, яка виготовляється та засвідчується в порядку, передбаченому абзацом другим підпункту 2.5.13 пункту 2.5 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28; про заміну зазначеного документа копією здійснюється відповідна відмітка в описі справи (абзац четвертий того ж підпункту названої Інструкції).

02.04.2015 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.4-3, 4-5, 4-6, 22, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 42, 43, 44, 49, 82, п.3 ст.83, ст.ст.84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс "Немирів ЛТД", вул.Калініна, 14, с.Ковалівка, Немирівський район, Вінницька область, 22830 (ідентифікаційний код - 34893401) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Амбар +", вул.Тарногродського, 40, смт.Стрижавка, Вінницький район, Вінницька область, 23210 (ідентифікаційний код - 31680270) - 123 472 грн 84 коп. - основного боргу, 25 000 грн 00 коп. - пені, 5 210 грн 02 коп. - 3 % річних та 3 638 грн 61 коп. - відшкодування витрат по сплаті удового збору.

3. В стягненні 28 247 грн 76 коп. - пені, 00 грн 32 коп. - 3 % річних втрат відмовити.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Амбар +", вул.Тарногродського, 40, смт.Стрижавка, Вінницький район, Вінницька область, 23210 (ідентифікаційний код - 31680270) судовий збір в розмірі 9 718 грн 50 коп. , сплачений платіжним дорученням № 2524 від 25.02.2015 р.

5. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 07 квітня 2015 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 1 прим.:

1 - до справи.