Рішення

від 02.04.2015 по справі 902/321/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 квітня 2015 р. Справа № 902/321/15

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергозберігаючі технології 2010", м.Київ

до : Купчинецької сільської ради, с.Купчинці, Іллінецький район, Вінницька область

про стягнення 18 102 грн 00 коп. заборгованості

За участю секретаря судового засідання Миколюк М.Г.

За участю представника:

позивача : Чернега Сергій Григорович, довіреність № 12 від 27.03.2015р., паспорт серії АА № 239778 виданий Староміським РВ УМВС України у Вінницькій області 15.08.1996 р.

Представник відповідача не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергозберігаючі технології 2010" подано позов до Купчинецької сільської ради про стягнення 18 102 грн 00 коп. заборгованості за договором № 334 від 15.10.2014 р.

Ухвалою суду від 13.03.2015 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/321/15 та призначено до розгляду на 02.04.2015 р.

Відповідач в засідання суду не з'явився, витребуваних доказів не надава, причин неявки та неподання доказів не повідомив, хоча про час, день та місце розгляду справи його було повідомлено завчасно та належним чином - ухвалою суду від 13.03.2015 р., надіслання та вручення якої йому стверджується поштовим повідомленням про вручення поштової кореспонденції наявним в матеріалах справи.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Представником позивача подано заяву № 123 від 27.03.2015 р. про припинення провадження у справі та повернення з Державного бюджету України судового збору.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В засіданні суду представником позивача підтримано заяву від 27.03.2015 р. про припинення провадження у справі та повернення з Державного бюджету України сплаченого судового збору мотивована тим, що відповідач в добровільному порядку 10.03.2015 р. здійснив погашення суми боргу, який існував по договору № 334 від 15.10.2014 р.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

15.10.2014 р. між ТОВ "Енергозберігаючи технології 2010" (Виконавець) та Купчинецькою сільською радою (Замовник) укладено договір № 334 (а.с.7-9, т.1).

За умовами Договору Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується адати такі послуги: гідрохімічне очищення системи опалення дитячого садка та сільського клубу в с.Купчинці Іллінецького району Вінницької області (п.1.1 Договору).

Результатом наданих послуг за даним Договором є підписання з обох Сторін Акту здачі-прийняття наданих послуг (п.1.2 Договору).

Сторони домовились, що за надані послуги Замовник сплачує Виконавцю суму, яка буде обумовлена Актом здачі-прийняття наданих послуг; оплата здійснюється протягом 15 календарних днів з моменту підписання обома сторонами акту здачі-приймання наданих послуг з кінцевим терміном оплати не пізніше 16.12.2014 р. (п.п.3.1-3.3 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи на виконання умов вказаного вище договору позивач в листопаді 2014 року надав відповідачу послуги передбачені Договором № 334 від 15.10.2014 р. на загальну суму 18 102,00 грн, що підтверджується обопільно підписаними та скріпленими печатками сторін актом приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2014 року та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за листопад 2014 року (а.с.10-16, т.1).

Непроведення розрахунку відповідачем за отримані послуги в добровільному порядку спонукала позивача звернутись до нього з вимогою № 46 від 13.02.2015 р. про сплату боргу в сумі 18 102,00 грн, яка останнім залишена без відповіді та оплати (а.с.17-18, т.1).

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Беручи до уваги зміст договору укладеного між сторонами, характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору про надання послуг, регулювання яких здійснюється в главі 63 "Послуги. Загальні положення", ст.ст.901-907 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось вище в п.3.4 Договору сторони погодили строк проведення розрахунку - на протязі п'яти робочих днів з моменту підписання акту-прийому-передачі робіт.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Разом з тим, як вбачається з платіжних документів наданих позивачем, відповідач 10.03.2015 р. здійснив з ним повний розрахунок за послуги отримані на умовах Договору № 334 від 15.10.2014 р., що стверджується копіями платіжних доручень № 20 від 06.03.2015 р. на суму 6 517,00 грн та № 24 від 06.03.2015 р. на суму 11 585,00 грн, а всього на суму 18 102,00 грн.

З врахуванням встановлених обставин суд, розглянувши заяву позивача № 123 від 27.03.2015 р. про припинення провадження у справі та повернення з Державного бюджету судового збору, дійшов висновку про її відхилення виходячи з наступного.

Як наголошено в п.4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Визнання боржником претензії кредитора не є способом припинення зобов'язання і не свідчить про відсутність спору; особа, претензія якої визнана боржником, вправі звернутися до господарського суду з позовом про стягнення визнаної суми коштів. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи . Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі , то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові , а не припинення провадження у справі.

Як вбачається з матеріалів справи № 902/321/15 позовна заява № 95 від 05.03.205 р. з додатками здана представником позивача до поштового відділення для направлення до суду 10.03.2015 р., про що свідчить відбиток печатки поштового відділення в м. Києві на поштовому конверті.

Разом з тим, як свідчать платіжні доручення, надані позивачем, як доказ здійснення відповідачем повного розрахунку щодо отриманих послуг по Договору № 334 від 15.10.2014 р., останні були прийняті банком до сплати 10.03.2015 р., що стверджується копіями платіжних доручень № 20 від 06.03.2015 р. на суму 6 517,00 грн та № 24 від 06.03.2015 р. на суму 11 585,00 грн.

Як зазначалось вже судом вище, провадження у справі № 902/321/15 за вказаним позовом було порушено 13.03.2015 р., тобто ще до порушення провадження у справі предмет спору між сторонами у даній справі був відсутній.

З огляду на вказане вище суд приходить до переконливого висновку про відсутність предмету спору між сторонами ще до порушення провадження у справі, а тому у суду відсутні законні, обґрунтовані та правові підстави для припинення провадження у справі з підстав вказаних в заяві позивача № 123 від 27.03.2015 р.

З огляду на момент звернення з позовом до суду (10.03.2015 р.) та момент порушення провадження у справі (13.03.2015 р.), та приймаючи до уваги положення п.4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р., суд дійшов висновку про повну відмову в задоволенні позовних вимог.

Витрати на сплату судового збору підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України, оскільки спір до суду доведено з вини відповідача, а також враховуючи той факт, що саме останнім всупереч умовам договору від 15.10.2014 р. № 334 було допущено прострочення оплати наданих позивачем послуг.

Клопотання позивача про повернення судового збору з Державного бюджету України сплаченого за розгляд даної позовної заяви в зв'язку із припиненням провадження у справі задоволенню не підлягає виходячи з того, що клопотання про припинення провадження у справі відхилено судом.

Окрім того суд зазначає, що статтею 7 Закону передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК). Водночас закриття провадження у справі, про яке йдеться у пункті 5 частини першої цієї статті Закону, є поняттям цивільного і адміністративного судочинства, передбаченим відповідно статтею 205 Цивільного процесуального кодексу України і статтею 157 Кодексу адміністративного судочинства України, які господарськими судами у здійсненні судочинства не застосовуються.

Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 ГПК, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору.

На вказаному наголошено в п.5.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України".

02.04.2015 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергозберігаючі технології" до Купчинецької сільської ради про стягнення 18 102 грн 00 коп. заборгованості за договором № 334 від 15.10.2014 р. відмовити повністю.

2. Стягнути з Купчинецької сільської ради, вул. Шевченка, 1, с. Купчинці, Іллінецького району, Вінницької області, 22735 (ідентифікаційний код - 04327933) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергозберігаючі технології 2010", вул.Цитадельна, 7, м.Київ, 01015 ( ідентифікаційний код - 37100186) - 1 827 грн 00 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 07 квітня 2015 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2 - відповідачу - вул.Шевченка, 1, с.Купчинці, Іллінецький район, Вінницька область, 22735.