Рішення

від 03.04.2015 по справі 243/2559/15-ц

СЛОВ'ЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 243/2559/15-ц

Провадження № 2/243/1475/2015

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2015 року

Слов'янський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючої - судді Ільяшевич О.В.,

при секретарі Ляшко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Слов'янську справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Содовий завод» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини заробітку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,

В С Т А Н ОВ И В :

20 березня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі, компенсації втрати частини заробітку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди. В обґрунтування позову зазначив, що у період з 23 грудня 1995 року по 23 листопада 1998 року працював у ВАТ «Содовий завод», при звільненні відповідач повний розрахунок не здійснив. Згідно довідки №1-199 від 05 лютого 2015 року заборгованість по заробітній платі складає 242 грн 90 коп. До тепер рішення відповідачем не виконано. Внаслідок чого вважає, що має право на компенсацію втрати частини заробітної плати, яка складає 1275 грн 72 коп. Також, вважає що підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, який складає 25477 грн 92 коп. за період часу з 24 листопада 1998 року по день звернення позивача із вказаним позовом. Також, вважає, що своїми діями відповідач завдав йому моральні страждання та переживання через порушені відповідачем його законних прав та інтересів гарантованих Конституцією України та трудовим законодавством в частині своєчасного отримання винагороди за свій труд, які він оцінює у 3000 грн 00 коп. У зв'язку з чим просить стягнути з відповідача на його користь вказані кошти.

03 квітня 2015 року позивач подав уточнену позовну заяву, та просив стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 24 листопада 1998 року по день винесення рішення судом.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву в якій просить справу слухати у його відсутності, позовну заяву підтримує, з підстав наведених в ній, просить її задовольнити, проти вирішення позову у заочному порядку не заперечує.

Представник позивача ОСОБА_2, що діє на підставі довіреності від 03 лютого 2015 року також, не з'явилася, подала до суду заяву в якій просить справу слухати у її відсутності, позовні вимоги позивача підтримує, з підстав наведених в ній, просить її задовольнити, проти вирішення позову у заочному порядку не заперечує.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, від нього надійшла заява про розгляд справи у його відсутності.

Згідно заяви наданої представником відповідача вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до суду з позовом до ВАТ «Содовий завод» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини заробітку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди. З приводу позовних вимог зазначають, що відносно ВАТ «Содовий завод» 04 вересня 2003 року відкрита ліквідаційна процедура, у відповідності до якої забороняється застосовувати будь-які санкції, що може призвести до збільшення дійсних вимог у ліквідаційний процедурі. Крім того компенсація та інші економічні санкції не можуть застосовуватися, оскільки компенсація сплачується з моменту отримання заборгованості по заробітній платі,натомість заборгованість не сплачувалась, оскільки виконавчі листи знаходились на виконанні до 04 вересня 2013 року у ВДВС Слов'янського МРУЮ, після чого передані до ВАТ «Содовий завод» де зберігаються по сьогоднішній час,оскільки погашення заборгованості під час ліквідаційної процедури не передбачено. У зв'язку з чим позовні вимоги визнають тільки в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, в іншій частині просять відмовити. Також просять розглянути справу без участі представника відповідача.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, про можливість розгляду справи без участі сторін.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Стосовно вимог позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі суд виходить з наступного.

З наданої копії трудової книжки серії НОМЕР_2 від 07 липня 1997 року, що ОСОБА_1 працював у Відкритому акціонерному товаристві «Содовий завод» у період з 23 грудня 1995 року по 23 листопада 1998 року (а.с.4-5).

Згідно Довідки № 1-199 від 05 лютого 2015 року вбачається, що заборгованість по заробітній платі ОСОБА_3 на момент звільнення ВАТ «Содовий завод» станом на 01 лютого 2015 року складає 242 грн 90 коп.(а.с.8)

Частиною першою ст. 116 КЗпП України, передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

З огляду на викладене, враховуючи наведені дані та визнання відповідачем суми заборгованості по заробітній платі, суд приходить до висновку, що слід стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі в сумі 242 грн.90 коп., оскільки саме ця сума заборгованості по заробітній платі підтверджується даними довідки № 1-199 від 05 лютого 2015 року. Суд приймає до уваги вказану довідку щодо розміру заробітної плати, оскільки в ній прямо указана сума, яка підлягає до сплати позивачу.

Що стосується вирішення позову в частині вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з наступного.

Відносно строку звернення до суду із позовом про стягнення середнього заробітку, то у відповідності із рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року по справі № 1-5/2012 р. в частині ст.ст. 116, 117, 237-1 КЗпП України, про застосування тримісячного строку звернення до суду щодо стягнення моральної шкоди, наведений строк обраховується з моменту фактичного розрахунку із працівником. В даному випадку фактичний розрахунок досі не проведений, що підтверджується довідкою ВАТ "Содовий завод" № 1-199 від 05 лютого 2015 року(а.с. 8).

Суд критично оцінює посилання відповідача на те, що внаслідок відкриття ліквідаційної процедури відносно нього припиняються всі нарахування економічних санкцій по відношенню до банкрута, оскільки частиною шостою статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, на невикористані та своєчасно не повернуті кошти Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. За структурою КЗпП України ст. 117, якою визначено підстави виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відноситься до розділу VII "Оплата праці" вказаного Кодексу. Отже, виплата за затримку розрахунку при звільненні, яка пов'язана з трудовими правовідносинами, є оплатою праці, а тому положення наведеного вище Закону України на ці правовідносини не поширюються. Наведену позицію висловив також Верховний суд України в своїй постанові № 6-121цс 12 від 17 жовтня 2012 року.

Щодо доводів відповідача відносно того, що прізвище позивача фігурує у списках на розгляді справ у Європейському Суді з прав людини, а тому є безпідставним стягнення будь-яких коштів з відповідача, оскільки в також випадку до відповідача будуть застосовані потрійні санкції, суд їх відхиляє, оскільки за своєю суттю рішення Європейського Суду покликано захистити право людини, порушене державою, і у зв'язку з цим, у разі коли Європейським Судом визнається, що право людини порушене, може бути стягнута сатисфакція, однак наявність такого рішення не знімає обов'язку боржника задовольнити вимоги стягувача по рішенню національного суду. До того ж, відповідачем не представлені суду будь-які докази того, що таке рішення Європейського Суду з прав людини існує, і внаслідок існування такого рішення суду держава взяла на себе обов'язок сплатити позивачеві суми заробітної плати, стягнуті по рішенню Слов'янського міськрайонного суду Донецької області.

Згідно зі ст.ст.47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У відповідності з п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року, з наступними змінами, «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв»язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнений з роботи 23 листопада 1998 року.

День звільнення позивача, відповідно до положень п.2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29 липня 1993 року, є останнім днем його роботи, що визнається відповідачем.

Позивач звернувся до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, з 24 листопада 1998 року тобто з часу звільнення по день винесення рішення по справі.

Враховуючи зазначене, позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні підлягають задоволенню, а саме за період з 24 листопада 1998 року по 03 квітня 2015 року, день винесення рішення судом у розмірі 25527 грн 84 коп, виходячи з наступного.

Згідно Довідки №1-199 від 05 березня 2014 року, годинна тарифна ставка складає 0 грн 78 коп, при нормі робочого часу 8 годин 00 хвилин на день (а.с.8) зазначене сторонами не оспорюється.

Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні складає:

0 грн 78 коп./ годинна тарифна ставка/ х 8 год/норма робочого часу/ = 6 грн 24 коп./середньоденний заробіток/ х 4091 дн./кількість днів затримки розрахунку з 24 листопада 1998 року по 03 квітня 2015 року, день винесення судового рішення, включно/.

Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як встановленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків(втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Компенсація завданої шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом визнання факту порушень відповідачем строку розрахунку з позивачем, а має самостійне юридичне значення.

Судом встановлено, що у період трудових відносин були порушені права ОСОБА_1 а саме, право на оплату праці, оскільки заборгованість по заробітній платі відповідачем не виплачена до теперішнього часу.

Так, звільнений працівник, якому з вини підприємства несвоєчасно виплатили належні при звільнені суми, має право вимагати відшкодування завданої при цьому моральної шкоди.

У зв'язку з тим, що протиправними діями відповідача - дійсно були порушені трудові права позивача, що вимагало від ОСОБА_1 додаткових зусиль, у зв'язку з порушенням звичайного укладу його життя, але суд вважає, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 3000,00 гривень є завищеними та підлягають зменшенню до розміру 200, 00 грн, зазначена сума є достатньою та такою, що відповідає характеру та обсягу страждань, їх тривалості та тяжкості вимушених змін у житті позивача.

Стосовно вирішення позову в частині вимог позивача про стягнення компенсації втрати частини заробітку, суд виходить з наступного.

Згідно довідки №1-199 від 05 лютого 2015 року, існує заборгованість по заробітній платі, але в заяві відповідач зазначає, що підприємство не може сплатити заборгованість, оскільки відкрита ліквідаційна процедура у відношенні ВАТ «Содовий завод».

За змістом вимог ст. 34 ЗУ «Про оплату праці», компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з затримкою термінів її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

За змістом вимог ст. 34 ЗУ «Про оплату праці», компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з затримкою термінів її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Стаття 34 введена в дію з 1 січня 1997 року згідно з Постановою ВР N 49/96-ВР від 20 лютого 1996 року.

За приписами вказаної Постанови зобов'язано Кабінет Міністрів України:

- до 1 травня 1996 року з метою введення в дію статті 34 Закону України "Про оплату праці" розробити і затвердити положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати з вини власника

або уповноваженого ним органу (особи), внести пропозиції щодо посилення відповідальності посадових осіб, винних у несвоєчасній виплаті заробітної плати.

Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 р. N 1427.

З огляду на викладене, враховуючи той факт, що в судовому засіданні достовірно встановлено, що заборгованість по заробітній платі виникла станом на листопад 1998 року, спірні правовідносини в частині стягнення компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з затримкою термінів її виплати регулюються сам цим Положенням, а не Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», за приписами ст.. 2, якого, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом, а за змістом ст. 8 вказаного закону, цей Закон набирає чинності з 1 січня 2001 року.

У відповідності до п.2 Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати (далі - компенсація)

провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи починаючи з 1 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги (далі - споживчі ціни) за цей

період зріс більш як на один відсоток. За змістом п.3.Положення, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати за відповідний місяць (після утримання податків і платежів) на коефіцієнт приросту споживчих цін. Коефіцієнт приросту споживчих цін визначається як різниця між

часткою від ділення індексу споживчих цін в останній місяць перед виплатою суми заборгованості на індекс споживчих цін у тому місяці, за який виплачується заробітна плата, та коефіцієнтом 1.

При цьому п.7 вказаного Положення передбачено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) у виплаті компенсації може бути оскаржена працівником або уповноваженим на представництво трудовим колективом органом у судовому порядку.

Позивачем не надано доказів на підтвердження виплати йому заборгованості та даних про відмову власника або уповноваженого ним органу у виплаті компенсації. Крім того, в матеріалах справи відсутні данні про розмір заборгованості заробітної плати, після утримання податків і платежів, по місяцях за які вона утворилась Будь-яких доказів того, що така компенсація не була нарахована під час перебування в трудових відносинах із підприємством позивачем також не надано.

З огляду на викладене, суд відмовляє у задоволенні вимог в частині стягнення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, оскільки суд позбавлений можливості самостійно вирахувати розмір компенсації, в зв'язку із недоведеністю обставин, які повинні бути враховані при стягненні компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

Вирішуючи дані спірні правовідносини, суд зазначає, що доводи представника відповідача щодо того, що позивач неодноразово звертався до суду із вказаними позовними вимогами, що свідчить про те, що за вказаними вимогами судом приймалося рішення, суд відхиляє, оскільки у судовому засіданні достовірно встановлено, що дійсно позивач звертався до суду, однак вказані позовні вимоги були залишені без розгляду.

Також, у відповідності до вимог ст.4 ЗУ "Про судовий збір", за подання позовних заяв в порядку цивільного судочинства майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі: 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати, за подання позовної заяви немайнового характеру 0,2 розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно ч.3 ст.6 ЗУ "Про судовий збір" за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Згідно з ч.3 ст. 88 ЦПК України,якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача на користь держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

У зв'язку з чим, з відповідача - ВАТ "Содовий завод", на користь держави необхідно стягнути судовий збір у розмірі 257 грн. 70 коп. за вимоги майнові характеру та 243 грн. 60 коп за вимоги немайнового характеру.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 60, 88,209, 212-215 п.2 ч.1 367 ЦПК України, ст.ст. 116,117, 233,237-1 КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути із відкритого акціонерного товариства "Содовий завод", місцезнаходження: вул. Чубаря, 91, м. Слов'янськ, Донецької області, р/р 26004307660166, у філії відділення ПІБ м. Слов'янська МФО 334561, код ЄДРПОУ 00204895, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНН НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1, заборгованість по заробітній платі у розмірі 242(двісті сорок дві) грн. 90 коп., середній заробіток за весь час затримки за період з 24 листопада 1998 року по 3 квітня 2015 року у розмірі 25527 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот двадцять сім)грн 84 коп, моральну шкоду у розмірі 200 (двісті)грн. 00 коп, а всього 26270(двадцять шість тисяч двісті сімдесят) грн. 74 коп.

В решті позову відмовити.

Рішення в межах платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Стягнути з Державного Відкритого акціонерного товариства «Содовий завод», код ЄДРПОУ 38264389, розташованого за адресою: Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Свободи, б.12, судовий збір у розмірі 500( п'ятсот) 70 коп. у дохід держави.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до суду апеляційної інстанції через Слов'янський міськрайонний суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення складено у нарадчій кімнаті у єдиному екземплярі.

Повний текст рішення суду виготовлений 08 квітня 2015 року.

Головуюча - суддя: О.В.Ільяшевич