Ухвала

від 02.04.2015 по справі 820/18782/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2015 р.Справа № 820/18782/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Тацій Л.В.

Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г.

за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Нововодолазької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2015р. по справі № 820/18782/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфакт-плюс"

до Нововодолазької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області < 3 особи >

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерфакт-плюс", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Нововодолазької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області, у якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення Нововодолазької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області №0001352200 від 22.07.2014 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2015р. по справі № 820/18782/14 позов задоволено.

Відповідач, не погодившись з даним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Через канцелярію Харківського апеляційного адміністративного суду 31.03.2015 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфакт-плюс" та Нововодолазької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області надійшли клопотання про закриття провадження в справі у зв'язку з примиренням сторін, у яких зазначено, що сторони досягли примирення шляхом досягнення податкового компромісу щодо сплати податкового зобов'язання з податку на додану вартість відповідно до підрозділу 9-2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України.

Так, згідно заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфакт-плюс" від 20.03.2015 р. №15 про намір досягнення податкового компромісу Нововодолазькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Харківській області прийнято рішення № 6 від 27.02.2015 щодо погодження застосування процедури податкового компромісу з позивачем по оскаржуваному податковому повідомленню-рішенню.

Таким чином, у відповідності до ч.3 ст.113, ч. 1 ст. 157, п.11-2 "Прикінцевих та перехідних положень" Кодексу адміністративного судочинства України наявні підстави для закриття провадження у справі у зв'язку з примиренням сторін шляхом досягнення податкового компромісу.

Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції, призначене на 02.04.2015 року не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши матеріали справи, дослідивши клопотання сторін про закриття провадження у справі у зв'язку з досягненням податкового компромісу, вважає, що клопотання підлягає задоволенню, з наступних підстав.

За приписами ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України позивач може відмовитися від адміністративного позову, а сторони можуть примиритися у будь-який час до закінчення апеляційного розгляду. У разі відмови від адміністративного позову або примирення сторін суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу відповідно до вимог статей 112 і 113 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.113 Кодексу адміністративного судочинства України сторони можуть повністю або частково врегулювати спір на основі взаємних поступок. Примирення сторін може стосуватися лише прав та обов'язків сторін і предмета адміністративного позову.

У разі примирення сторін суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, у якій фіксуються умови примирення. Умови примирення не повинні суперечити закону або порушувати чиї-небудь права, свободи або інтереси (ч.3 ст.113 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як встановлено пунктом 11-2 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для примирення сторін на будь-якій стадії процесу є досягнення податкового компромісу щодо сплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств відповідно до підрозділу 9-2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України.

Відповідно до положень п.7 підрозділу 9-2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України процедура податкового компромісу, встановлена цим підрозділом, поширюється також на неузгоджені суми податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, визначені у податкових повідомленнях-рішеннях, щодо яких триває процедура судового та/або адміністративного оскарження, а також на випадки, коли платник податків отримав податкове повідомлення-рішення, за яким податкові зобов'язання не узгоджені відповідно до норм цього Кодексу.

Досягнення податкового компромісу у такому разі здійснюється за заявою платника податків у письмовій формі до контролюючого органу про намір досягнення податкового компромісу. У таких випадках днем узгодження платником податків податкових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні, є день подання такої заяви до відповідного контролюючого органу. У разі несплати платником податків такого податкового зобов'язання у сумі, визначеній пунктом 2 цього підрозділу, таке податкове зобов'язання вважається неузгодженим.

Податковий компроміс вважається досягнутим після сплати платником податків узгоджених податкових зобов'язань згідно із цим підрозділом.

Колегією суддів встановлено, що податковим повідомленням-рішенням від 22.07.2014 року № 0001352200, яке є предметом оскарження, позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість у розмірі 425559 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції на суму 212779,5 грн.

Як вбачається із рішення Нововодолазької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області №6 від 27.02.2015 про погодження застосування податкового компромісу, загальна сума податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті позивачем для досягнення податкового компромісу, складає 21277, 95 грн. (5% ).

Згідно з платіжним дорученням №867 від 26.03.2015 р. позивачем сплачено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 21277, 95 грн.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.198 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду, суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову суду і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження у справі.

Згідно з п.3 ч.1 ст.203 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Якщо судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення, а обставини, які стали підставою для закриття провадження у справі, виникли після його ухвалення, суд апеляційної інстанції визнає таке рішення нечинним і закриває провадження у справі (ч.2 ст.203 Кодексу адміністративного судочинства України).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наявності належного документального підтвердження господарських операцій позивача з ТОВ «ВКФ «ТАГА», ТОВ «ВЕЛТОРГ 2013», ТОВ "ЗАПОРОЖСЬКИЙ КОКСОХІМРЕМОНТ", ПП "Виробник Інтер плюс"), ТОВ НВП «Альфа», у зв'язку з чим суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для формування податкового кредиту.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, як така, що не є законною та обґрунтованою, виходячи з наступного.

Так, з матеріалів справи слідує, що Нововодолазькою ОДПІ Головного управління Міндоходів у Харківській області проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "Інтерфакт-плюс" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2012 року по 31.12.2013 року, валютного та іншого законодавства.

Результати перевірки оформлені актом №559/20-20-22-08/30957466 від 09.07.2014 року "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Інтерфакт-Плюс" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2012 року по 31.12.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012 року по 3.12.2013 року" (а.с.13-52, т. 1).

У висновках вказаного акту перевірки контролюючим органом відображено порушення позивачем, в тому числі, приписів: п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198, п. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті в загальній сумі 425559 грн.

На підставі висновків вказаного акту в цій частині Нововодолазькою ОДПІ Головного управління Міндоходів у Харківській області 22.07.2014 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001352200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 425559 грн. та нараховано штрафнв (фінансові) санкції на суму 212779,5 грн. (50%) (а.с. -53, т.1).

Позивач скористався правом адміністративного оскарження податкового повідомлення рішення від 22.07.2014 року за № 0001352200.

За результатом розгляду скарг Головним управління Міндоходів у Харківській області та Державної фіскальної служби України скарги позивача в частині оскарження податкового повідомлення рішення від 22.07.2014 року за № 0001352200 залишені без задоволення, а рішення без змін.

З дослідженого акту перевірки та рішень, прийнятих за результатами адміністративного оскарження, слідує, що фактичною підставою для прийняття контролюючим органом податкового повідомлення рішення від 22.07.2014 року за № 0001352200, слугувало відображене в акті судження контролюючого органу про безпідставність формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з контрагентами у перевіряємому періоді, щодо яких податковими органами встановлені порушення, які зафіксовані у актах перевірок податкових органів за місцем реєстрації контрагентів позивача (ТОВ «ВКФ «ТАГА», ТОВ «ВЕЛТОРГ 2013», ТОВ "ЗАПОРОЖСЬКИЙ КОКСОХІМРЕМОНТ", ПП "Виробник Інтер плюс"), а також не відображення у податковій декларації з ПДВ розрахунок коригування № 356 від 28.11.2013 року до податкової накладної № 324 від 14.11.2013 року, отриманої від ТОВ НВП «Альфа» в бік зменшення суми податкового кредиту у сумі - 76,55 грн., в результаті повернення товару.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Правовідносини щодо формування платником податків податкового кредиту з 01 січня 2011 року врегульовано статтею 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI.

Так, в силу пункту 198.3 зазначеної статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

А відповідно до положень пункту 198.6 статті 198 вказаного вище Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, що є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Відтак, надаючи правову оцінку рішенню контролюючого органу про визначення платнику податків грошового зобов'язання, суд досліджує факт здійснення господарської операції (її реальність/товарність), на підставі якої таким платником сформовано дані податкового обліку.

За приписами ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Щодо взаємовідносин позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю "ВКФ "ТАГА", колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи слідує, що між ТОВ "Інтерфакт-плюс" (Покупець) і ТОВ "ВКФ "Тага" (Постачальник) укладено договір поставки №000027 від 01.04.2013 року (а.с.87-89, т.1).

Відповідно до умов вказаного договору Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти і оплатити продукцію за домовленістю сторін. Асортимент (найменування), кількість, якість, комплектність, ґатунок, вартість продукції узгоджується сторонами і зазначається в накладних (товарно-транспортних, видаткових), рахунках-фактурах, що є невід'ємною частиною договору.

Постачання товару здійснюється автотранспортом на умовах EXW - склад Продавця, м. Торез, вул. Сільхозтехніка, 19 - самовивіз (пункт 2.1 договору).

Згідно до ст. 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Виходячи із змісту цієї норми, наслідками за договором постачання товару є перехід права власності на товар від постачальника до покупця за певну грошову суму.

Позивач зазначив, що на виконання умов зазначеного договору ТОВ "ВКФ "Тага" поставив, а ТОВ "Інтерфакт-плюс" прийняв вугілля.

На підтвердження поставки вугілля позивач надав видаткові накладні та копії товарно-транспортних накладних, відповідно до яких Покупець здійснив транспортування придбаних товарно-матеріальних цінностей від ТОВ "ВКФ "Тага".

Надані позивачем видаткові і товарно-транспортні накладні містяться в матеріалах справи (а.с. 90-238, т.1, а.с. 1-25, т.2).

Також у ході виконання договору позивач отримав від ТОВ "ВКФ "Тага" податкові накладні, виписані контрагентом на суму вартості товарно-матеріальних цінностей, придбаних позивачем за договором (а.с. 26-110, т.2).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічна вимога міститься і в пункті 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704).

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються, зокрема, на такому основному принципі, як превалювання сутності над формою, з яким операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Надані позивачем у якості доказів на підтвердження заявлених вимог документи суд не приймає за належні та достатні докази здійснення ним операцій, які спричинили реальні зміни у структурі активів позивача з огляду на такі обставини.

Наявні в матеріалах справи видаткові накладні не відповідають вимогам щодо оформлення первинних бухгалтерських документів, оскільки не містять дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які їх підписали, видали та отримали товар. Накладні не містять повну інформацію про платника, а саме: код ЄДРПО, банківські реквізити покупця, місце їх складання.

Разом з тим, видаткова накладна повинна складатись за адресою відвантаження товару та є невід'ємною частиною документів документів для перевезення вантажа.

Відповідно до наданих товарно-транспортних накладних місцем відвантаження є м. Торез. Враховуючи відстань між юридичною адресою ТОВ «ВКФ «Тага» (м. Суми) та фактичним місцем відвантаження (м. Торез) одночасне перебування головного бухгалтера ТОВ «ВКФ «Тага» за даними адресами ставить під сумнів здійснення даних операцій.

Окрім того, з досліджених копій товарно-транспортних накладних встановлено, що вони не є належним доказом підтвердження реальності господарської операції з придбання позивачем товару у ТОВ «ВКФ «Тага», оскільки не відповідають вимогам до оформлення товарно-транспортної накладної, оскільки в них відсутнє зазначення номеру подорожнього листа, вид перевезень, дані щодо товаросупорводжуючих документів, вид пакування, кількість місць, спосіб визначення маси, код вантажу, клас вантажу, маса вантажу, (графи 2, 6, 8-14 ТТН), відсутні відомості про виконавців вантажно-розвантажувальних операцій, а також щодо часу навантаження та розвантаження товару.

За таких обставин, надані позивачем товарно-транспортні накладні не відповідають положенням ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.

Для бухгалтерського обліку, що базується на безперервному документуванні всіх здійснюваних господарських операцій, первинні документи є документальними свідоцтвами, що підтверджують отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальника.

Такі документи у свою чергу є підставою для внесення записів до облікових бухгалтерських регістрів.

Отже, до документів, що є підставою для оприбуткування товару належать прибутково-видаткові накладні, які виписуються постачальником та містять кількісно-вартісні відомості про товар, сертифікати, паспорти якості заводу -виробника товару.

Позивачем до матеріалів справи не надані документи, що підтверджують якість та відповідність поставлених товарів, не вказано в якій упаковці або тарі вона поставлена і чи були до цієї упаковки претензії щодо її відповідності для даної групи товарів і яких саме. Проте ці обставини судом першої інстанції не досліджувалися, що призвело до невірної оцінки даного правочину.

Надані позивачем копії платіжних доручень (а.с. 111-177, т.2), не засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, оскільки вказані платіжні доручення не містять відмітку банківської установи про здійснення операції щодо перерахунку безготівкових коштів.

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ "Велторг 2013", колегією суддів встановлено наступне.

Між позивачем (Замовник) і ТОВ "Велторг 2013" (Виконавець) укладено договір про надання послуг №05/11-13 від 28.11.2013 року (а.с.168-169, т.2)

Відповідно до умов вказаного договору ТОВ "Велторг 2013" зобов'язується надати послуги з заміни оснащення до пресів по виготовленню керамічної цегли ТОВ "Інтерфакт-плюс".

Виконання договору про надання послуг №05/11-13 від 28.11.2013 року ТОВ "Велторг 2013" оформлено актами прийому-передачі виконаних робіт від 31.12.2013 року та виписані податкові накладні №2190 від 31.12.2013 року, №2191 від 31.12.2013 року, №2192 від 31.12.2013 року а.с.172-177, т.2).

З досліджених в судовому засіданні копій акту здачі -приймання виконаних робіт, підписаних позивачем з контрагентом, судом встановлено, що в ньому не зазначено зміст послуг, не розмежовано їх вартість, не зазначено, яким чином формувалася їх вартість та в якому обсязі були надані послуги позивачу.

З урахуванням наведеного, колегія суддів не може визнати акти здачі-приймання такими, що беззаперечно підтверджують такі витрати, оскільки первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». В іншому ж випадку, у платника податку не виникає права відносити до складу валових витрат витрати без належних на те документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Також між ТОВ "Інтефакт-плюс" (Покупець) і ТОВ "Велторг 2013" (Продавець) укладено договір купівлі-продажу №04/11-13 від 28.11.2013 року (а.с. 206-207, т.2)

Відповідно до умов вказаного договору Продавець зобов'язується продати Покупцю оснащення для пресів, стрічки.

У процесі господарської діяльності ТОВ "Велторг 2013" виписані видаткові накладні №061213-1 від 06.12.2013 року, №041213-4 від 04.12.2013 року, №021213-5 від 02.12.2013 року та податкові накладні №727 від 06.12.2013 року, №629 від 04.12.2013 року, №471 від 02.12.2013 року (а.с.210, 212, 214, 215-217, т.2).

На перевезення зазначеного товару ТОВ "Велторг 2013" виписані товарно-транспортні накладні (а.с.218-221, т.2).

Також між ТОВ "Інтефакт-плюс" (Покупець) і ТОВ "Велторг 2013" (Продавець) 28.11.2013 року укладено договір купівлі-продажу №03/11-13 (а.с. 178-179, т.2)

За умовами вказаного договору ТОВ "Велторг 2013" зобов'язується продати Покупцю (оснащення для пересів, піддони, стрічки.

ТОВ "Велторг 2013" виписані товарно-транспортні накладні на перевезення зазначеного товару (а.с.182-188, 211, 213, т.2).

Колегія суддів зазначає, що будь-яких інших документів на підтвердження фактичного здійснення операцій та наявності ділової мети для х здійснення позивачем не надано, в то числі, і на вимогу суду, яка оформлена ухвалою про тренування докових доказів від 23.03.2015 року. Так судом апеляційної інстанції витренувались у позивача, в том числі, докази перебування на балансі пресів та нарахування на них амортизаційних відрахувань, докази необхідності здійснення заміни оснащення для пресу, докази списання металобрухту, що утворився в результаті заміни оснащення для пресу.

Окрім того, слід відмітити, що надані копії платіжних доручень №1203 від 03.03.2014 року, №1221 від 07.03.2014 року, №129 від 16.04.2014 року, №100 від 09.04.2014 року, №190 від 06.05.2014 року, №192 від 07.05.2014 року, №277 від 30.05.2014 року, №282 від 04.06.2014 року (а.с. 222-229, т.2) не містять відмітки банківської установи про здійснення операції з безготівковими коштами, а виписку по банківському рахунку позивачем суду не надано.

Щодо взаємовідносин позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗАПОРОЖСЬКИЙ КОКСОХІМРЕМОНТ", колегія суддів зазначає наступне.

Так, між позивачем і ТОВ "ЗАПОРОЖСЬКИЙ КОКСОХИМРЕМОНТ" укладено договори №0108/12, №0708/12 від 01.08.2012 року ( а.с.233, 237, т.2).

За умовами вказаних договорів ТОВ "ЗАПОРОЖСЬКИЙ КОКСОХИМРЕМОНТ" зобов'язується надати розвантажувально-навантажувальні послуги і послуги з переробки цегли ТОВ "Інтерфакт-плюс" (а.с.230-231, 234-235, т.2).

У матеріалах справи наявні копії актів наданих послуг за договорами №0108/12, №0708/12 від 31.08.2012 року, виписаних ТОВ "ЗАПОРОЖСЬКИЙ КОКСОХИМРЕМОНТ" від 31.08.2012 року, (а.с.232, 236, т.2) та копії податкових накладних №723, 724 від 31.08.2012 року.

Позивачем зазначено, що роботи відповідно до актів №0108/12, №0708/12 від 31.08.2012 року щодо надання послуг за договорами №12/08 від 12.08.2012 року та №04/04 від 01.04.2012 року здійснювались у м. Києві (а.с.47-48, т.3).

При цьому, колегія суддів відзначає, що виробничі потужності позивача знаходяться у Харківській області. Акти наданих послуг не містять обов'язкових реквізитів первинного документу, а саме: змісту та обсягу господарських операцій, інформації щодо погодинної роботи вантажно-розвантажувальних робіт, приладів чи ваги розвантажувального товару, а також інформації щодо об'єкту розвантаження.

Перерахунок коштів за договорами здійснено позивачем відповідно до платіжного доручення №747 від 09.10.2012 р., яке не містить відмітки банківської установи про виконання (а.с.238, т.2).

Щодо взаємовідносин позивача з Приватним підприємством "Виробник Інтер плюс", колегія суддів зазначає.

Між ТОВ "Інтефакт-плюс" (Замовник) і ПП "Виробник Інтер плюс" (Виконавець) укладено договір надання послуг №20-6 від 20.06.2011 року (а.с.23-240, т.2).

За умовами вказаного договору замовник доручає виконавцю розвантажувально-навантажувальні роботи (послуги) з використанням навантажувальних пристроїв

Сторонами договору №20-6 від 20.06.2011 року складено акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №ИНБУ-00105 від 31.10.2012 року та №ИНБУ-00104 від 31.10.2012 року (а.с. 242,243, т.2).

Виконавцем - ПП "Виробник Інтер плюс" виписані податкові накладні №20 від 31.10.2012 року, №21 від 31.10.2012 року, №3 від 28.09.2012 року (а.с.241, 242, т.2).

При цьому, позивачем не надано будь-яких доказів використання вказаних послуг у власній господарській діяльності.

Здійснення оплати за надані послуги позивач підтверджує копіями платіжних доручень №25 від 04.01.2013 року, №207 від 18.03.2013 року, №348 від 14.05.2013 року, №358 від 15.05.2013 року, які не містять відмітки банківської установи про виконання (а.с.244-247, т.2).

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ НВП «Альфа» колегія суддів зазначає наступне.

Контролюючим органом встановлено при проведенні перевірки та відображено у акті, що позивачем не відображено у податковій декларації з ПДВ розрахунок коригування № 356 від 28.11.2013, до податкової накладної № 324 від 14.11.2013 року, отриманої від ТОВ НВП «Альфа», в бік зменшення суми податкового кредиту в сумі 76,55 грн. в результаті повернення товару.

Обставина щодо вказаного порушення взагалі не розглядалась судом першої інстанції та з цього приводу позивачем не надавалось ані пояснень, ані будь-яких доказів.

При цьому, колегія суддів наголошує, що ухвалою від 23.03.2015 року у позивача були витребувані документи та пояснення на підтвердження фактичного здійснення досліджуємих господарських операцій, в тому числі, документи по взаємовідносинам з ТОВ НВП «Альфа», в тому числі: податкову декларацію з ПДВ, податкову накладну № 324 від 14.11.2013 року, розрахунки коригування та пояснення і докази з приводу повернення товару.

Жодного доказу, який було витребувано судом, позивачем не надано.

Водночас, позивач скористався правом, узгодження податкового зобов'язання, визначеного в оспорюваному податковому повідомленні-рішенні, шляхом подачі заяви про досягнення податкового компромісу.

Колегією суддів встановлено, що у позивача відсутні належні та допустимі докази реальності операцій за вказаними договорами, що в свою чергу свідчить про недотримання позивачем приписів п. 1 ст. 71 КАС України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови порушені норми матеріального та процесуального права.

В силу вимог п. 3 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо сторони досягли примирення.

Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена. Повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається (ч.3 ст.157 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до ч. 2 ст. 203 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення, а обставини, які стали підставою для закриття провадження у справі, виникли після його ухвалення, суд апеляційної інстанції визнає таке рішення нечинним і закриває провадження у справі.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2015р. по справі № 820/18782/14 підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Керуючись ст. п.3 ч.1 ст.157, 160, 167, 195, 196, п.5 ч.1 ст.198, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Задовольнити клопотання про затвердження примирення сторін у зв'язку з досягненням податкового компромісу.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2015р. по справі № 820/18782/14 - скасувати.

Закрити провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфакт-плюс" до Нововодолазької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення в зв'язку з примиренням сторін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Тацій Л.В. Судді Григоров А.М. Подобайло З.Г. Повний текст ухвали виготовлений 07.04.2015 р.