Рішення

від 07.04.2015 по справі 904/1293/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07.04.15р. Справа № 904/1293/15 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кармен-Меблі", с.Стуфчинці, Хмельницька обл.

до Фізичної особи-підприємця Андрєєва Євгена Павловича, м.Дніпропетровськ

про стягнення 46 245,11 грн.

Суддя Петренко Н.Е.

секретар судового засідання Завалєй Я.О.

Представники:

від позивача: Назаренко В.В., представник за довіреністю № б/н від 18.03.15р.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ :

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.15р. порушено провадження у справі № 904/1293/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кармен-Меблі" (далі - позивач) до фізичної особи-підприємця Андрєєва Євгена Павловича (далі - відповідач) про стягнення 46 245,11 грн. Розгляд справи призначено на 07.04.15р.

07.04.15р. у судовому засіданні повноважний представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі. Крім того, повноважний представник позивача надав для огляду суду всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір, а для долучення до матеріалів справи витребувані судом документи.

В свою чергу, повноважний представник відповідача у судове засідання не з'явився, відзив на позов та інші витребувані документи до суду не надав. Жодних пояснень щодо причини неявки або інших клопотань до господарського суду не надходило.

Господарським судом було зроблено відстеження пересилання поштових відправлень з Українського державного підприємства поштового зв'язку "УКРПОШТА", відповідно до якого конверт з ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.15р., який направлявся на адресу відповідача та був повернутий поштою з відміткою "за закінченням терміну зберігання ".

В матеріалах справи є витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відповідно до якого адреса відповідача співпадає з адресою зазначеною у позовній заяві, і на яку судом направлялась поштова кореспонденція з повідомленням про день, час та місце розгляду справи.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України. У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81 1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи зазначене, господарський суд вважає, що відповідач про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, оскільки судом було належним чином виконано вимоги ч.1 ст.64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні без участі повноважного представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 07.04.15р. оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, згідно зі ст.85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, подані документи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

15.09.14р. відповідачем була передана, а позивачем прийнята заявка № 1759-15/09 EV на перевезення вантажу двома автотранспортними засобами в міжнародному сполученні за маршрутом м.Дніпропетровськ (Україна) - м. Прага (Чехія). Сума фрахту погоджена сторонами становила 1 530 доларів США за кожний автомобіль із умовами оплати 50% по факту митного оформлення та 50% по пред'явленню оригінала ЦМР.

Як зазначає позивач, на виконання умов узгодженої сторонами заявки, позивач належним чином виконав покладені на нього зобов'язання щодо надання послуг з міжнародного перевезення вантажу, здійснив у строки та в порядку передбаченому заявкою доставку вантажу - стального швелеру, до пункту призначення та передання його вантажоодержувачу (уповноваженій особі), автомобілем ДАФ ВХ8132ВМ/ВХ0368ХР, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною ЦМР №001419 від 23.09.14р. та автомобілем МАN ВХ8134ВМ/ВХ0369ХР, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною ЦМР № 001420 від 25.09.14р.

Позивач звертає увагу на те, що у відповідності до узгодженої між сторонами заявки, відповідач мав провести розрахунок 50% вартості по факту митного оформлення вантажу. Проте, в порушення ст.ст. ст. 525, 526, 530, 629 ЦК України, прийнятих на себе зобов'язань не виконав.

Остаточний розрахунок згідно узгодженої сторонами заявки відповідач мав провести по пред'явленню позивачем оригіналів ЦМР.

З огляду на вищезазначене, за міжнародне перевезення вантажу автомобілем ДАФ ВХ8132ВМ/ВХ0368ХР, позивач виставив відповідачеві рахунок-фактуру № СФ-0273 від 23.09.14р. на загальну вартість фрахту в сумі 20 694,98 грн. розраховану згідно офіційного курсу НБУ станом на 23.09.14р., який разом із актом здачі - приймання робіт (надання послуг) за № ОУ - 0000178 від 23.09.14р. та оригіналом ЦМР № 001419 була надіслана відповідачу 02.12.14р., про що свідчить відповідна поштова квитанція про відправлення.

За міжнародне перевезення вантажу автомобілем МАN ВХ8134ВМ/ВХ0369ХР, позивач виставив відповідачеві рахунок-фактуру № СФ-0274 на загальну вартість фрахту в сумі 19 814,38 грн. розраховану згідно офіційного курсу НБУ станом на 25.09.14р., який разом із актом здачі - приймання робіт (надання послуг) за № ОУ - 0000179 від 25.09.14р. та оригіналом ЦМР № 001420 була надіслана відповідачу 02.12.14р., про що свідчить відповідна поштова квитанція про відправлення.

Крім того, 02.12.14р. позивач надіслав на адресу відповідача претензію, якою просив погасити заборгованість за надані послуги щодо перевезення вантажу, яка останнім залишена без відповіді та задоволення, у зв'язку з чим позивач був змушений звернутися з позовом до суду.

Як зазначає позивач, відповідач за надані послуги не розрахувався, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 40 509,36 грн.

За неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань позивачем, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, були нараховані інфляційні втрати у розмірі 5 266,22 грн. та 3% річних у розмірі 469,53грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги у розмірі 40 509,36 грн., інфляційні втрати у розмірі 5 266,22 грн., 3% річних у розмірі 469,53грн., а всього 46 245,11 грн.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.

Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати:

- безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

- з акту управління господарською діяльністю;

- з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

- внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

- у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку ( ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст. 205 Цивільного Кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач за заявкою відповідача здійснив міжнародне перевезення вантажу, що підтверджує міжнародна товарно-транспортна накладна ЦМР №001419 від 23.09.14р., міжнародна товарно-транспортна накладна ЦМР № 001420 від 25.09.14р., акт здачі - приймання робіт (надання послуг) за № ОУ - 0000178 від 23.09.14р., акт здачі - приймання робіт (надання послуг) за № ОУ - 0000179 від 25.09.14р.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Дослідивши оригінали наданих позивачем до господарського суду документів у розумінні ст. 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань. Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем своїх зобов'язань, відповідачем господарському суду надано не було.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за надані послуги у розмірі 40 509,36 грн. є обґрунтованими і доведеними та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вищевказаної норми закону, позивачем були нараховані інфляційні втрати у розмірі 5 266,22 грн. та 3% річних у розмірі 469,53 грн., розрахунок яких судом перевірений та визнаний таким, що зроблений невірно, оскільки позивач повинен був почати розрахунок інфляційних втрат та 3% річних з урахуванням здійсненого ним відправлення оригіналів ЦМР, рахунків на оплату та актів виконаних робіт. Таким чином, оскільки Акти виконаних-робіт, рахунки та оплату та оригінали ЦМР були направлені позивачем на адресу відповідача лише 02.12.14р., з урахуванням строку поштового перебігу по Україні (5 днів), то нарахування інфляційних втрат та 3% річних повинно починатися з 10.12.14р.

Після перерахунку проведеного господарським судом інфляційні втрати складають 2 511,58грн., а 3% річних - 216,42 грн., з них:

- на суму 20 694,98 грн., за період з 10.12.14р. по 12.02.15р., інфляційні втрати складають 1283,09 грн., 3% річних складають 110,56 грн.;

- на суму 19 814,38 грн., за період з 10.12.14р. по 12.02.15р., інфляційні втрати складають 1228,49 грн., 3% річних складають 105,86 грн.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних підлягають задоволенню частково, а саме інфляційні втрати у розмірі 2 511,58 грн., а 3% річних у розмірі 216,42 грн.

Викладене є підставою для задоволення позову частково.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 205, 509, 525, 526, 530, 599, 610, 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 174, 193, 218 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 4, 32-34, 43-44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Андрєєва Євгена Павловича (49061, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, буд. 16, корпус А, кв. 21, ідентифікаційний номер 2984619955) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кармен-Меблі" (31323, Хмельницька обл., с. Стуфчинці, вул. Леніна, буд. 4/3, код ЄДРПОУ 35916492) заборгованості за надані послуги у розмірі 40 509,36грн. (сорок тисяч п'ятсот дев'ять грн. 36 коп.), 3% річних у розмірі 216,42 грн. (двісті шістнадцять грн. 42 коп.), інфляційні втрати у розмірі 2 511,58 грн. (дві тисячі п'ятсот одинадцять грн. 58 коп.), витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 708,17 грн. (одна тисяча сімсот вісім грн. 17 коп.).

В решті позовних вимог - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 08.04.15р.

Суддя Н.Е. Петренко