Рішення

від 31.03.2015 по справі 910/4158/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.03.2015Справа №910/4158/15-г

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислові мастила-захід»

до Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Будівництво і комплектація»

про стягнення 13 448,76 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Демидовська В.М. (представник за довіреністю від 18.02.2015р.);

від відповідача: не з'явились.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислові мастила-захід» (надалі також - позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Будівництво і комплектація» (надалі також - відповідач) заборгованості по оплаті вартості поставленого товару в розмірі 13 448,76 грн., в тому числі 10 036,90 грн. основного боргу, 1 303,15 грн. пені, 613,21 грн. 10% за користування чужими грошовими коштами та 1 495,50 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач своїх обов'язків за Договором в повному обсязі не виконав, повну вартість отриманого від позивача товару у строки визначені Договором не оплатив.

Відповідач відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надав, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Ухвалою від 25.02.2015р. позовна заява прийнята до розгляду, їй присвоєно №910/4158/15-г та розгляд справи призначено на 24.03.2015р.

В судовому засіданні 24.03.2015р. в справі було оголошено відкладення до 31.03.2015р., у зв'язку з неявкою представника відповідача.

В судове засідання представник від відповідача не з'явився повного, докази належного повідомлення містяться в матеріалах справи.

Судом також враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 31 березня 2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21 січня 2014 року між позивачем (постачальник за Договором) та відповідачем (покупець за Договором) було укладено Договір поставки №334/86 (надалі - Договір), згідно п. 2.1. якого позивач зобов'язується передати у власність відповідача товар, а відповідач зобов'язується прийняти та в повному обсязі оплатити цей товар.

Відповідач набуває права власності на товар і несе пов'язані з цим ризики (випадкова втрата, псування) з моменту отримання товару та підпису сторонами товарно-супровідних документів. (п. 3.3. Договору).

Згідно з п. 4.1. Договору ціна на товар визначається позивачем, на день підписання заявки на поставку товару. Ціна товару включає ПДВ (для платників ПДВ), порядок нарахування якого регулюється чинним законодавством України.

Оплата товару відповідачем здійснюється не пізніше 14 календарних днів з моменту передачі товару відповідачеві. (п. 4.5. Договору).

Строк дії Договору: з моменту визначеного п. 10.1. Договору до 31.12.2013р. включно. Якщо жодна із сторін за 30 календарних днів до його припинення, не повідомить іншу сторону про свій намір не продовжувати дію Договору, даний Договір автоматично продовжує діяти на кожний наступний календарний рік і на тих же умовах. (п. 10.2. та 10.3. Договору).

Позивачем у відповідності до умов Договору було поставлено відповідачу товар на загальну суму 15 036,90 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією видаткової накладної №5440001378 від 01.07.2014р. на зазначену суму.

Товар був прийнятий відповідачем, що підтверджується підписом його уповноваженого представника Анісімова В.В. (копія довіреності №062 від 01.07.2014р. міститься в справі) та відповідним відбитком печатки відповідача.

Задля проведення відповідачем оплати вартості отриманого за Договором товару позивачем було виставлено рахунок №5440001513 від 25.06.ж2014р. на 15 036,90 грн.

Як зазначено позивачем, що не спростовано відповідачем, останнім було проведено часткову оплату вартості поставленого позивачем товару за Договором на суму 5 000,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією виписки по рахунку позивача за 05.09.2014р.

У зв'язку з не проведенням відповідачем повної оплати вартості отриманого за Договором товару позивач був змушений звернутись до суду.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до частини 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно із частиною 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідачем оплату повної вартості товару на рахунок позивача проведено не було.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З врахуванням викладеного, враховуючи п. 4.5. Договору, обов'язок відповідача щодо повної оплати вартості поставленого позивачем товару сплив (з урахуванням 14 календарних днів з моменту передачі товару), а тому, з урахуванням вказаного, прострочення оплати товару за Договором у відповідача перед позивачем виникло з 16.08.2014р.

Оскільки, як підтверджено матеріалами справи, свої зобов'язання відповідач за Договором щодо повної оплати вартості товару в строк визначений Договором не виконав, то заборгованість останнього по оплаті вартості поставленого позивачем товару складає 10 036,90 грн. = вартість отриманого відповідачем за Договором товару на суму 15 036,90 грн. - проведена відповідачем часткова оплата вартості товару в розмірі 5 000,00 грн.

Таким чином, з урахуванням викладеного, позовні вимоги в справі №910/4158/15-г про стягнення з відповідача основної суми заборгованості в розмірі 10 036,90 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Окрім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму пені в розмірі 1 303,15 грн.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 7.2. Договору у випадку порушення порядку розрахунків, згідно з п. 4.5. Договору, відповідач оплачує на користь позивача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діє в період прострочення оплати) від суми, оплату від якої прострочено, за кожен день прострочення.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» №01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок суми пені, судом встановлено, що здійснений він вірно, а тому, є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі, отже, позовні вимоги в справі №910/4158/15-г про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 1 303,15 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача також суму 10% за користування чужими грошовими коштами в розмірі 613,21 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Отже, зазначена норма встановлює право продавця (постачальника) у разі несвоєчасної оплати товару покупцем вимагати від останнього оплати товару та процентів за користування чужими грошовими коштами.

В силу с. 2 ст. 536 Цивільного кодексу України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Пунктом 7.4. Договору починаючи з першого дня прострочення платежу, позивач має право вимагати від відповідача, а відповідач зобов'язується оплатити проценти в розмірі 10 відсотків за користування чужими грошовими коштами до дня повної оплати товару, поверх неустойки і збитків (ст. 536, п. 3 ст. 692 ГК України).

Положення ст. 625 ЦК України та ч. 3 ст. 692 ЦК України, якими встановлено право продавця вимагати у покупця сплати відсотків за користування грошовими коштами, застосовуються за умови настання факту порушення зобов'язання, а саме, прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розумінні обох статей, відсотки дійсно є не відповідальністю, а платою за весь час користування коштами. Водночас, ч. 3 ст. 692 ЦК України не передбачено право сторін встановлювати відповідний розмір процентів за користування чужими грошовими коштами. Тоді як ч. 2 ст. 625 ЦК України, сторонам надано право встановлювати інший, ніж 3% річних розмір процентів у договорі. Наведене свідчить, що ч. 3 ст. 692 ЦК України фактично конкретизовано передбачене ст. 625 ЦК України право продавця на вимогу від покупця сплати відсотків 3% річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. (Постанова Вищого господарського суду України №2-24/2341-2009 від 15.04.2010р.).

Таким чином, перевіривши наведений позивачем розрахунок суми відсотків за користування чужими грошовим коштами, судом встановлено, що здійснений він вірно, а тому, є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі, отже, позовні вимоги в справі №910/4158/15-г про стягнення з відповідача суми 10% за користування чужими грошовими коштами в розмірі 613,21 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивачем, окрім того, заявлено до стягнення з відповідача суму інфляційних втрат в розмірі 1 495,50 грн.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. №23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997р. №62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012р. №52/30).

Окрім того, індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», згідно з якими при застосуванні індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.

У постанові Вищого господарського суду України №37/327 від 20.01.2011р. викладена позиція, якою стверджується, що реалізація позивачем права кредитора на стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення передбачає необхідність застосування індексу інфляції за весь час прострочення як від'ємного, так і позитивного значення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України №40/487 від 02.02.2012 р. та №15/065-11 від 01.02.2012р.

Зокрема, в постанові Вищого господарського суду України №15/065-11 від 01.02.2012р. зазначено, що за приписами ст. 625 ЦК України, боржник зобов'язаний сплатити суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.

Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Перевіривши наведений позивачем в позовних матеріалах розрахунок суми інфляційних збитків, судом визнано його обґрунтованим та таким, що здійснений в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України та листа Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», а тому, до стягнення з відповідача підлягає сума інфляційних втрат в розмірі 1 495,50 грн.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, укладеного з позивачем.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/4158/15-г підлягають задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача 10 036,90 грн. основного боргу, 1 303,15 грн. пені, 613,21 грн. 10% за користування чужими грошовими коштами та 1 495,50 грн. інфляційних втрат.

Судовий збір позивача у розмірі 1 827,00 грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Будівництво і комплектація» (код ЄДРПОУ 24364209, адреса: 01010, м. Київ, Арсенальна площа, 1-Б) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислові мастила-захід» (код ЄДРПОУ 38353300, адреса: 07400, Київська область, м. Бровари, вулиця Кутузова, 125) основний борг в розмірі 10 036,90 грн. (десять тисяч тридцять шість гривень 90 копійок), пеню в розмірі 1 303,15 грн. (одна тисяча триста три гривни 15 копійок), 10% за користування чужими грошовими коштами в розмірі 613,21 грн. (шістсот тринадцять гривень 21 копійка), інфляційні втрати в розмірі 1 495,50 грн. (одна тисяча чотириста дев'яносто п'ять гривень 50 копійок) та судовий збір в розмірі 1 827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень 00 копійок).

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 06.04.2015р.

Суддя С.М. Морозов