Рішення

від 08.04.2015 по справі 924/121/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" квітня 2015 р.Справа № 924/121/15

Господарський суд Хмельницької області у складі: судді Грамчука І.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гамаюн" м. Київ

до Комунального закладу "Центр організаційно-господарського забезпечення закладів освіти" Хмельницької облради м.Хмельницький

про стягнення 345970,30 грн., з яких 318000 грн. основного боргу, 9540 грн. інфляційних втрат, 1737,21 грн. 3 % річних, 16693,09 грн. пені

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

встановив: позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 80000,00 грн. боргу за поставлений товар відповідно до договору поставки від 25.06.2013р., посилаючись на умови договору поставки від 25.06.2013р., видаткові накладні, ст.ст.509,526,530 ЦК України.

Повноважний представник позивача в судове засідання не з'явився, проте 16.02.2015р. у відповідності до ст. 22 ГПК України надіслав заяву про збільшення позовних вимог та просить суд стягнути з відповідача 318000 грн. основного боргу, 9540 грн. втрат інфляції, 1737,21 грн. 3% річних, 16693,09грн. пені.

Дана заява не суперечить вимогам чинного законодавства та судом приймається.

Повноважний представник відповідача в судове засідання не з'явився, у відзиві на позов повідомив, що відповідачем відповідно до обласної програми "Розвитку освіти Хмельницької області на 2011-2015р.р." проведено процедуру відкритих торгів на закупівлю "Меблі для сидіння та їх частини (стільці учнівські) код ДК 016-2010:31.00.1", а саме на 4440 стільців учнівських. За результатами проведених торгів переможцем визнано ТОВ "Гамаюн", з яким укладено договір №120 від 25.06.2013р. на загальну суму 1038400 грн. Проте, оскільки розмір бюджетного призначення на закупівлю стільців учнівських становив 850000 грн. між ТОВ "Гамаюн" та Центром була укладена додаткова угода до договору №1 від 01.07.2013р., якою сума договору зменшена до 849836 грн., а кількість товару до 3601 одиниці. Відповідно до додаткової угоди №3 від 18.11.2014р. договору №120 від 25.06.2013р. ТОВ "Гамаюн" станом на 31.12.2014р. договору №120 від 25.06.2013р. ТОВ "Гамаюн" станом на 31.12.2014р. реально поставив в навчальні заклади Хмельницької області стільці учнівські в кількості 2000 шт. на загальну суму 472000 грн. на підставі видаткових накладних №Г-ТЕН330,Г-ТЕН330/2, Г-ТЕН330/3. Згідно ст.49 Бюджетного кодексу, п.4.1 договору оплата проводиться після поставки товару та пред'явленням підписаної сторонами накладної. Центр зареєстрував відповідні накладні в Головному управлінні державної казначейської служби України в Хмельницькій області. 28.11.2014р. оплачено позивачу 154000 грн. за поставлений товар. Повідомив, що оплата 318000 грн. не відбулась з причин, що не залежать від Центру. Звертає увагу, що 07.04.2015р. Хмельницькою обласною радою буде розглянуто питання щодо погашення кредиторської заборгованості.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гамаюн" м. Київ (учасник) та Комунальним закладом "Центр організаційно-господарського забезпечення закладів освіти" Хмельницької облради (замовник) 25.06.2013р. було укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти, згідно п. 1.1 якого учасник зобов'язується у 2013 р. поставити замовникові товари.

Згідно з п. 2.1 договору учасник повинен поставити замовнику товар, якість якого відповідає затвердженим стандартам України та/або технічним умовам підприємства-виробника, затвердженим на цю продукцію, також товар повинен відповідати умовам специфікації та вимогам до товару, що передбачені документацією конкурсних торгів.

Сума, що визначена у договорі становить 853600 грн. Сума цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін. (п.п.3.1,3.2 договору).

Сторони у п.п. 4.1,4.2 договору погодили, що розрахунки проводяться шляхом: оплати замовником після пред'явлення учасником підписаної сторонами накладної або акту приймання-передачі товару. До рахунку додаються накладна або акт приймання-передачі товару. Строк оплати товару, що поставляється за цим договором становить 7 робочих днів з моменту підписання накладної або акта приймання-передачі товару.

У відповідності до п.5.1 договору строк поставки товару : липень-серпень 2013р.

У разі порушення замовником строку оплати, визначеного п.4.2 договору, замовник сплачує учаснику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми поставленого по накладній/акту товару, за кожний день затримки оплати, за весь період прострочення. (п. 7.3 договору).

Договір підписаний сторонами та скріплений печатками сторін.

Позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 472000грн., що підтверджується видатковими накладними №Г-000330/2 від 18.11.2014р. на суму 118000 грн., №Г-ТЕН330 від 18.11.2014р. на суму 236000 грн., №Г-00330/3 від 15.12.2014р. на сум 118000грн.

Позивач звернувся до відповідача з претензією № 02/19-01 від 19.01.2015р. про сплату заборгованості в розмірі 318000 грн., яка залишена без відповіді та задоволення.

В зв'язку з невиконанням відповідачем договірних зобов'язань щодо оплати наданого товару, позивач звернувся до суду з позовом (враховуючи збільшення позовних вимог) про стягнення з відповідача 318000 грн. основного боргу, 9540 грн. втрат інфляції, 1737,21 грн. 3% річних, 16693,09 грн. пені.

Аналізуючи надані по справі докази, оцінюючи їх в сукупності, судом до уваги приймається наступне:

Згідно з ч.2 п.1 ст.175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтями 11 Цивільного кодексу України та 174 Господарського кодексу України унормовано, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Нормами ст. 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами 25.06.2013р. було укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти, за умовами якого позивач повинен поставити замовнику товар у 2013р. Проте в договорі визначено у пункті 5.1 строк поставки товару липень-серпень 2013р. Як вбачається із видаткових накладних, строк поставки товару - 18.11.2014р.,18.11.2014р. та 15.12.2014р., що не підпадає під дію саме цього договору.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 509, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, зобов'язання виникають з договорів та інших правочинів.

Статтями 193 Господарського кодексу України та 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має бути виконано належним чином відповідно до закону, умов договору та інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 4 ст.203 ЦК України визначено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ч.1 ст. 202, ч.1 ст.205 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчиняться усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Приписами ч.1 ст.639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до положень ч.1 ст.181 ГК України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто, шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Із матеріалів справи слідує, що позивачем поставлено відповідачу товар (стільці учнівські) на загальну суму 472000 грн., що підтверджується видатковими накладними №Г-000330/2 від 18.11.2014р. на суму 118000 грн., №Г-ТЕН330 від 18.11.2014р. на суму 236000 грн., №Г-00330/3 від 15.12.2014р. на суму 118000грн., скріпленими печаткою відповідача.

Таким чином, на підставі вищезазначених документів між сторонами, як суб'єктами господарської діяльності згідно з приписами ст.ст.11, 202, 509, 642 ЦК України, ст.173 ГК України виникли зобов'язання, які за своїм змістом фактично є укладенням договору поставки.

Відповідно до ч.1 статті 793 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Наведена норма кореспондується з приписами статті 526 ЦК України, якою встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно вимог ч. 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи те, що сторонами не встановлено строк оплати поставленого відповідачу товару, суд керується вищенаведеними вимогами ЦК України, тому у відповідача виник обов'язок оплатити товар з моменту його прийняття, тобто, 18.11.2014р. та 15.12.2014р.

Крім того, відповідно до частини першої ст. 222 ГК України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Судом враховується правова позиція, викладена в п. 1 оглядового листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань"

Оскільки доказів про повне або часткове погашення заборгованості суду не подано, позовні вимоги про стягнення основного боргу в розмірі 318000 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зі змісту вказаної статті вбачається, що зобов'язання сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, є втратами пов'язаними з інфляційними процесами в державі за час прострочення виконання зобов'язання боржником, а три процента річних є за своєю правовою природою платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Позивачем заявлено до стягнення 3 % річних в розмірі 1737,21 грн. згідно поданого розрахунку.

При здійсненні перерахунку та з врахуванням п.1.9 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" встановлено, що позивачем невірно визначено періоди нарахування, невірно включено день здійснення проплати - 28.11.2014р. (за період з 18.11.2014р. по 27.11.2014р. -10дн. з суми 354000грн.=290,96 грн.; за період 29.11.2014р. по 14.12.2014р.-16дн. з суми 200000грн.=263,01грн.; за період з 15.12.2014р. по 10.02.2014р. -58 дн. з суми 318000грн.=1515,95 грн., а всього 2069,92грн.), але в межах можливих нарахувань, а тому 1737,21 грн. 3% річних слід задоволити.

Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача 9540 грн. інфляційних втрат за грудень 2014р. Проаналізувавши поданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, беручи до уваги лист Верховного Суду України від 03.04.1997р. "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" судом враховується, що позивачем правомірно нараховано 9540 грн. за грудень 2014р. Тому позовні вимоги в цій частині необхідно задовольнити.

За змістом статті 33 ГПК України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

За приписами ч. 1 ст. 230 ГК України, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Пунктом 4 ст. 231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною другою ст. 551 ЦК України визначено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З приводу позовних вимог про стягнення з відповідача 16693,09 грн. пені, що нарахована згідно поданого розрахунку, судом враховується, що відповідно до ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Оскільки в договорі про закупівлю товарів за державні кошти визначено строк поставки товару липень-серпень 2013р., а поставка здійснена 18.11.2014р.,18.11.2014р.,15.12.2014р., тому судом зважається на те, що сторонами письмової угоди про неустойку, її розмір досягнуто не було, а тому у стягненні з відповідача пені в сумі 16693,09 грн. необхідно відмовити.

Враховуючи вищенаведене та приписи ст. 33 ГПК України в силу яких кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Доказів, які б спростовували позовні вимоги суду не подано.

Керуючись ст.ст.1, 2, 22, 33, 43, 44, 49, 82, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Гамаюн" м. Київ до Комунального закладу "Центр організаційно-господарського забезпечення закладів освіти" Хмельницької облради м.Хмельницький про стягнення 345970,30 грн., з яких 318000 грн. основного боргу, 9540 грн. інфляційних втрат, 1737,21 грн. 3% річних, 16693,09 грн. пені задовольнити частково.

Стягнути з Комунального закладу "Центр організаційно-господарського забезпечення закладів освіти" Хмельницької облради м.Хмельницький, майдан Незалежності ,1 (код 37864415) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гамаюн" м. Київ, вул. Леніна,42-д (код 31610879) 318000 грн. (триста вісімнадцять тисяч гривень) основного боргу, 9540 грн. (дев'ять тисяч п'ятсот сорок гривень) втрат від інфляції, 1737,21 грн. (одна тисяча сімсот тридцять сім гривень 21 коп.) три відсотки річних, 6585,54 грн. (шість тисяч п'ятсот вісімдесят п'ять гривень 54 коп.) відшкодування судового збору.

Видати наказ.

В частині стягнення 16693,09 грн. пені відмовити.

Суддя                                                                      І.В. Грамчук

Віддрук. 4 прим. :

1 - до справи,

2 -3- позивачу (юридична адреса: 02088, м.Київ,вул.Леніна,42-д; адреса для листування:04136, м.Київ, вул.Північно-Сирецька,3),

4 - відповідачу (29000 м.Хмельницький, майдан Незалежності,1)