Ухвала

від 10.03.2015 по справі 872/17831/13

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"10" березня 2015 р. справа № 811/2337/13-а

          Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:           

          головуючого судді           Панченко О.М. (доповідач),

          суддів:                     Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,           

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23.10.2013 р. у справі № 811/2337/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ельдорадо»

до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

У липні 2013 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 07.03.2013р. №0000212240, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 13366 грн.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23.10.2013 р. позов задоволено.

Постанова мотивована тим, що позивач правомірно зарахував 13366 грн. до податкового кредиту з податку на додану вартість, тому податкове повідомлення-рішення відповідача підлягає скасуванню.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову - про відмову в задоволенні позову.

Представники сторін по справі, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що у період з 12.02.2013 по 18.02.2013 відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, валових доходів та валових витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства по взаємовідносинах з ТОВ «Будко» за листопад 2010 року.

В ході перевірки відповідачем виявлено порушення позивачем пп.7.4.1, пп.. 7.4.5, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок чого завищено від'ємне значення (рядок 18.2 декларації) з ПДВ на суму 13366 грн., в тому числі за листопад 2010 року на суму 13333 грн., за січень 2011 року на суму 33 грн. (а.с. 36, 63-64).

На думку відповідача, взаємовідносини між ТОВ «Ельдорадо» та контрагентом - ТОВ "Будко» відповідно до ч. 1,2 ст. 215, ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

До зазначених висновків відповідач прийшов на підставі акту від 24.12.2012 року № 197/22-4/35189531 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Будко» (код ЄДРПОУ35189531) з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість та доходів та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств по взаємовідносинам з ТОВ «Сінергія-С» (код 36867085), ТОВ «Олеко-Тіс» (код 32832939), ТОВ «Компанія Форест-2010» (код 36989451), ТОВ «Житлобуд-БК» (код 37378324), ТОВ «Сафір Маркет» (код 37875317), ПП «БВП Буд» (код 35084152) за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року та з ПП «Інбуд» (код 32504665) за період з 01.03.2008 по 31.07.2012р.».

За результатом перевірки відповідачем складено акт від 20.02.2013 року №28/22-4/24153257 (а.с.21-37).

На підставі акту перевірки, 07.03.2013 р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000212240, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 13366 грн. (а.с. 10).

За результатом адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення №0000212240 від 07.03.2013 р. залишено без змін.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення відповідача, з наступних підстав.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п.п.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З зазначеної норми вбачається, що одним з визначальних факторів для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

В силу приписів пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (в редакції чинній на час виникнення податкового кредиту), право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Зареєстровані в якості платника податку на додану вартість особи отримують відповідне свідоцтво.

Відповідно до п.п.7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема, дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.5 цієї статті встановлено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судом встановлено, що між ТОВ «Будко» (підрядник) та позивачем (замовник) укладено договір № 1211/10 від 12.11.2010 щодо виконання робіт по монтажу системи кондиціювання (а.с. 46-47).

На підтвердження отримання та оплати виконання робіт (встановлення системи кондиціювання) позивачем надано додаток до договору (а.с. 48), рахунок-фактуру (а.с. 57), акт приймання виконаних робіт (а.с. 49-51), довідку вартості виконаних робіт (а.с. 52), схему розстановки обладнання (а.с. 145), акт індивідуального випробування обладнання (а.с. 146), платіжне доручення (а.с. 59).

Приміщення у якому проводились роботи ТОВ «Будко» належить позивачу на праві власності (а.с. 141-143).

ТОВ «Будко» 16.11.2010 року виписано позивачу податкову накладну на загальну суму 80198,18 грн., в тому числі ПДВ на суму 13366,36 грн. (а.с. 58).

Відповідно до п. 5.2. «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затвердженого наказом Державна податкова служба України від 22.12.2010 року №984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:

- чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;

- зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

- у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів;

- у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки;

- у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

Зі змісту акту 20.02.2013 року №28/22-4/24153257 року вбачається, що відповідач не дотримався зазначених вище вимог та прийшов до необґрунтованого висновку вчинення позивачем правочинів без мети настання реальних наслідків.

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідач не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. Наявність ознак фіктивності правочину є лише підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.

З огляду на діюче податкове законодавство про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Крім того, слід зазначити, що законодавством не пред'являються вимоги до суб'єктів підприємництва стосовно кількості працівників у штаті підприємства, наявності тих чи інших основних фондів, зокрема, складських приміщень, транспортних засобів, тощо, для здійснення господарської діяльності, отже на його правосуб'єктність та статус платника податків це жодним чином не впливає. Проте, податковий орган має довести, що відсутність таких ресурсів унеможливила в кожному конкретному випадку реальне виконання правочину. Таких доказів суду не надано.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Наведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України").

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні адміністративних справ.

Чинним, на час виникнення спірних правовідносин, законодавством не встановлено будь-яких обмежень, ніж наявність належним чином оформленої податкової накладної, щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку, не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Позивач відніс до складу податкового кредиту 13366 грн. на підставі належно оформленої податкової накладної, виданої йому ТОВ «Будко», яке на момент їх виписки було зареєстроване платником податку на додану вартість.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкове повідомлення-рішення відповідача від 07.03.2013р. №0000212240 прийнято з порушенням встановленого Законом порядку та підлягає скасуванню.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права; доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому постанову слід залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23.10.2013 р. у справі № 811/2337/13-а залишити без змін.

          Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

          Головуючий суддя:                                                            О.М. Панченко

          Суддя:                                                                      В.Є. Чередниченко

          Суддя:                                                                      А.О. Коршун