Ухвала

від 16.03.2015 по справі к/9991/2530/12-с

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2015 року м. Київ К/9991/2530/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий:Нечитайло О.М. Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2011 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011 р.

у справі №2а-2955/11/2670

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Український нафтогазовий інститут»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києві

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Український нафтогазовий інститут» (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києві (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду від 21.04.2011 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011 р., позовні вимоги задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення від 03.02.2011 р. №0000282320/0.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем правомірно здійснювалася плата за землю у розмірах визначених ч.1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю» , при цьому вказавши на нечинність рішення Київської міської ради від 25.12.2008 р. № 944/944.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками контролюючого органу було проведено планову виїзну перевірку з питань повноти обчислення та своєчасності внесення позивачем до бюджету сум місцевих, ресурсних і неподаткових платежів за період з 01.10.2007 р. по 30.06.2010 р., за результатами якої складено довідку № 420/23- 10/00147134 від 17.12.2010 р.

Вказаною перевіркою встановлено, що розмір зобов'язання з земельного податку, зазначений платником у відповідних розрахунках земельного податку за 2009 р. та за січень - червень 2010 р. є меншим ніж визначено за результатами перевірки, що призвело до заниження податкового зобов'язання, зокрема, за 2009 р. у сумі 113 258,12 грн., за січень - червень 2010 р. у сумі 116 220,15 грн.

На підставі вказаної довідки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.02.2011 р. №0000282320/0, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з земельного податку з юридичних осіб у розмірі 272 615,28 грн., у тому числі 218 092,22 грн. - основний платіж та 54 523,06 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Висновок відповідача про заниження суми податкового зобов'язання позивача ґрунтується на підставі ст.14 Закону України «Про плату за землю», ст. 21 Закону України «Про оренду землі» та п. 2 Рішення Київської міської ради від 25.12.2008 р. № 944/944.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до Витягу з технічної документації №Ю-22640/2008 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (кадастровий № 8000000000:75:383:0009) та Витягу з технічної документації №Ю-22639/2008 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (кадастровий №8000000000:75:041:0044), виданими Головним управлінням земельних ресурсів, позивач є користувачем земельних ділянок за адресою вул. Малинська, 2, Святошинський р-н, м. Київ та просп. Академіка Палладіна, 44, Святошинський р-н, м. Київ відповідно.

Нормативно-грошова оцінка земельних ділянок позивачем була проведена згідно з витягами з земельного кадастру.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач сплатив земельний податок за ставкою, встановленою ч.1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю», у повному обсязі, що відповідачем під розгляду справи не заперечувалось.

Відповідно до п. 8 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування» (який був чинний на час виникнення спірних відносин) до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) належить, зокрема, плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності).

Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про плату за землю» передбачено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Відповідно до ч. 2 та ч. 4 цієї ж статті власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Отже, законодавець виокремив два різновиди плати за землю: земельний податок та орендну плату.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю» ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій-десятій цієї статті та частині другій статті 6.

У свою чергу, ч. 5 ст. 7 цього ж Закону передбачено, що ставки земельного податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, встановлених частинами другою і третьою цієї статті.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є землекористувачем у Святошинському районі м. Києва земельних ділянок за адресою вул. Малинська, 2, та просп. Академіка Палладіна, 44. Документи, що посвідчують право власності чи право оренди на зазначену земельну ділянку в установленому законом порядку, не оформлено, грошову оцінку земельної ділянки проведено.

Згідно з п. 34, 35 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин та затвердження відповідно до закону ставок земельного податку.

Системний правовий аналіз зазначен6их норм дає підстави для висновку, що земельний податок є загальнодержавним податком, ставки якого, порядок обчислення і сплати можуть встановлюватись і змінюватися виключно Законом України «Про плату за землю». Органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями диференціювати та затверджувати ставки земельного податку в межах, встановлених цим Законом.

Крім того, ч. 2 ст. 4 Закону України «Про плату за землю» передбачена пряма заборона встановлювати або змінювати ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку іншими законодавчими актами, крім як цим Законом. Єдиним же органом законодавчої влади в Україні, який уповноважений приймати закони, як це визначено у Конституції України , є Верховна Рада України.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що позивач як землекористувач правомірно відповідно до ст. 14 Закону України «Про плату за землю» розрахував і сплатив земельний податок у розмірі одного відсотка грошової оцінки земельної ділянки, як це передбачено частиною першою ст. 7 цього ж Закону .

За наведених обставин, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що відповідачем не доведено правомірність донарахування позивачу земельного податку та прийняття податкового повідомлення-рішення від 03.02.2011 р. № 0000282320/0.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України , суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2011 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011 р. у справі №2а-2955/11/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.