Ухвала

від 23.03.2015 по справі 826/14454/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2015 року м. Київ К/800/64266/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сан Трейд»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.10.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2013 року

у справі № 826/14454/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сан Трейд»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сан Трейд» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.10.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2013 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ «Сан Трейд» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин із контрагентом ТОВ «Компанія «Вайліс» за період з 01.01.2008 року по 31.12.2012 року, відповідачем складено акт від 07.03.2013 року № 202/22-10/30860330, яким встановлено порушення п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 67 563, 20 грн.

За порушення пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» на підставі вказаного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.03.2013 року № 0003382210, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 84 445, 00 грн., з яких 67 563, 00 грн. - за основним платежем, 16 891, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Колегія суддів зазначає, що за умови факту вчинення з боку платника податків порушень, які призвели до заниження податкових зобов'язань або завищення бюджетного відшкодування, заявлених у податкових деклараціях, допущені контролюючим органом процедурні порушення при складанні, надсиланні (врученні) податкових повідомлень-рішень, які не впливають на правильність визначення податкових зобов'язань, не є виключною підставою для визнання протиправними таких рішень.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що прийняте податкове повідомлення-рішення є правомірним, оскільки надані позивачем як платником податку документи не підтверджують реальності здійснення господарських операцій.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи таке.

Пунктом 7.4.1. п. 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону).

Аналогічні вимоги щодо права платника податку на податковий кредит містяться і в нормах Податкового кодексу України.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем та ТОВ «Компанія «Вайліс» укладено договір поставки від 27.09.2010 року № 27/09/2010.

На підтвердження виконання даного договору в матеріалах справи наявні податкові накладні, картка рахунку, видаткові накладні, банківські виписки.

Разом з тим, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, оскільки прийняттю до уваги на підтвердження даних податкового обліку підлягають лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не спростовано доводи податкового органу щодо невідповідності вищезазначених податкових накладних вимогам законодавства, в зв'язку з фактичною відсутністю директора ТОВ «Компанія «Вайліс», який є громадянином Російської Федерації, на території України в момент складення таких податкових накладних.

Крім того, договір оренди, наданий позивачем на підтвердження розміщення придбаних товарів, правомірно не прийнято судами до уваги, оскільки він укладений значно пізніше спірних господарських операцій.

Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за наявності формально складених, але недостовірних документів - є правильними.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з позицією попередніх судів про те, що позивач не спростував доводів податкового органу щодо нереальності господарських операцій з ТОВ «Компанія «Вайліс», а відтак відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

В силу частини другої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сан Трейд»

відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.10.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2013 року у справі № 826/14454/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук