Ухвала

від 01.04.2015 по справі 820/12529/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01.04.2015р. м. Київ К/800/55704/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м.

Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2014

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014

у справі № 820/12529/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Астелія»

до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м.

Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2014, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Астелія" (надалі - ТОВ «Астелія») до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (надалі - Основ'янська ДПІ м. Харкова) задоволено в повному обсязі; скасовано податкове повідомлення-рішення від 12.06.2014 № 0000102203.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо реальності господарських операцій, здійснених позивачем з його контрагентами.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2014 і ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити ТОВ «Астелія» у задоволенні позовних вимог.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її касаційному розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями Основ'янської ДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача щодо правильності та повноти обчислення податку на додану вартість з питань взаємовідносин з ТОВ "АС-КОЛОР" за січень 2014 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 44.1. ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого, позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість в розмірі 255250,00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки від 02.06.2014 № 1881/20-38-22-03-08/37765705 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 12.06.2014 № 0000102203, яким позивачу збільшено на 319062,50 грн. суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, у тому числі на 255250,00 грн. - за основним платежем та на 63812,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ "АС-Колор" укладено договори № 6-1 від 06.12.2013 та № 17-1 від 17.12.2013. На підтвердження виконання умов зазначених договорів позивачем надано: видаткові накладні, податкові накладні, докази оплати.

Використання придбаного позивачем у ТОВ «АС-КОЛОР» товару у власній господарській діяльності підтверджується: договорами підряду з ТОВ "УКРАЇНСЬКА ДИСТРИБУЦІЙНА КОМПАНІЯ", ПАТ "КОБЛЕВО", ТОВ "Комерційний центр ЗЕВС", актами виконаних робіт, попередніми та кінцевими виробничими калькуляціями вартості виробництва, технологічними картами виробництва, товарно-транспортними накладними, видатковими та податковими накладними.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціям, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Як на підставу відсутності реального виконання укладених правочинів в касаційній скарзі відповідач посилається на відсутність документів, які підтверджують зв'язок замовлених у контрагента товарів з господарською діяльністю позивача.

Проте, жодних доказів на підтвердження зазначеного податковим органом не надано.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014 у справі № 820/12529/14 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна