Ухвала

від 07.04.2015 по справі 329/1039/14-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа № 329/1039/14-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/778/396/15 Головуючий в 1-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: ст. 197-1 ч. 1

КК України Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого-судді ОСОБА_2

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4

при секретарі ОСОБА_5

за участю прокурора ОСОБА_6

обвинуваченого ОСОБА_7

захисника ОСОБА_8 ,

розглянувши матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014080360000009 щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Красні Окни Красноокнянського району Одеської області, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 197-1 ч. 1 КК України,

встановила:

До суду апеляційної інстанції на вирок Чернігівського районного суду Запорізької області від 08.12.2014 року з апеляційною скаргою від 09.02.2015 року звернувся обвинувачений ОСОБА_7 , в якій просить вирок суду щодо нього скасувати та повернути до органу досудового розслідування для здійснення досудового розслідування в загальному порядку, вважаючи, що конфіскація належного йому насіння соняшнику є також мірою покарання, так як насіння соняшнику належить саме йому, як володільцю.

В обґрунтування скарги послався на те, що перед ухваленням рішення про затвердження угоди про визнання винуватості суд під час судового засідання відповідно до ч. 4 ст. 474 КПК України повинен був, однак не з`ясував у нього, чи цілком він розуміє: що має право на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов`язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують; наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК України; характер кожного обвинувачення, щодо якого він визнає себе винуватим; вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.

Також вважає, що при затвердженні угоди про визнання винуватості суд не переконався, що укладення угоди з його боку є добровільним і не є наслідком насильства, примусу, наслідком обіцянок зі сторони прокурора, при цьому, умови угоди з його боку фактично порушують його права, як сторони угоди.

Крім цього, на думку апелянта, при призначенні йому покарання у вигляді конфіскації насіння соняшнику і передачі його в дохід держави, суд порушив норми матеріального і процесуального права, які полягають в наступному:

- земельні ділянки оброблялись відкрито, вкладаючи в їх обробку значні грошові кошти, держава, в особі Головного управління Держземагентства Запорізької області, знало про те, що термін дії укладених з головою фермерського господарства Схід ОСОБА_9 договорів оренди земельних ділянок скінчився, однак будь-яких дій по продовженню терміну їх дії, чи укладення договорів оренди вказаних земельних ділянок з іншими фізичними чи юридичними особами не зробила. Про ті обставини, що саме ОСОБА_9 , після закінчення терміну дії договорів оренди земельних ділянок, фактично продовжував ними користуватися, так як саме він запропонував йому їх обробляти, достеменно знали всі;

- при постановленні вироку в частині конфіскації і передачі в дохід держави належного йому насіння соняшнику, суд, у порушення вимог ст. 100 КПК України, не вказав, що застосовує спеціальну конфіскацію та не вмотивував, чому саме і з яких підстав застосована спеціальна конфіскація до майна, яке належить йому, як законному володільцю;

- при укладенні угоди сторонами, не було досягнуто угоди про призначення йому покарання у вигляді конфіскації належного йому насіння соняшнику, тому затвердження угоди було проведено формально, з грубим порушенням ч. 4, ч. 6, ч. 7 ст. 474 КПК України, а у ході судового слідства прокурор не заявляв клопотання про застосування, при призначенні узгодженого сторонами покарання, спеціальної конфіскації;

- судом порушено вимоги ч. 6 ст. 474 КПК України, так як суд не переконався, що угода між сторонами укладалася не внаслідок обіцянок, що при постановленні вироку при затвердженні угоди речові докази будуть повернуті йому, як їх законному володільцю.

Таким чином, апелянт вважає, що при призначенні покарання, суд призначив суворіше покарання, ніж узгоджене сторонами, ухвалив вирок без його згоди на призначення покарання у вигляді конфіскації в дохід держави належного йому насіння соняшнику, порушив вимоги п. 4 ч. 4 ст. 474 КПК України, а саме перед затвердженням угоди про визнання винуватості не роз`яснив йому, які ще заходи при призначенні узгодженого сторонами угоди покарання, до нього будуть застосовані та чи буде до нього застосована конфіскація майна.

Також ОСОБА_7 вважає, що суд при визнанні його винним за ст. 197-1 ч. 1 КК України, не переконався у наявності в його діяннях складу злочину, посилаючись на те, що предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, виступає конкретна земельна ділянка, під якою треба розуміти частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Відповідно до матеріалів кримінального провадження, кримінальне правопорушення стосується зайняття трьох земельних ділянок, одна з яких знаходиться у комунальній власності 24,1796 га (кадастровий номер 2325586800:02:011:0033) та дві у державній 43,7 га (кадастровий номер 2325586800:02:013:0025), 37,8160 га (кадастровий номер 2325555100:06:030:0017), при цьому, розглядаючи конкретно окремо земельну ділянку, шкода за самовільне використання кожної становить: за 43,7 га (кадастровий номер 2325586800:02:013:0025) 44 938,458 грн.; за 24,1796 га (кадастровий номер 2325586800:02:011:0033) 24 864,849 грн.; за 37,8160 га (кадастровий номер 2325555100:06:030:0017 ) 38 790,60 грн.

Тобто, як вважає апелянт, самовільне зайняття кожної конкретної земельної ділянки не становить суспільне небезпечне діяння, а нанесена шкода є незначною згідно з приміткою до ст. 197-1 КК України.

Також, як зазначив апелянт, вироком суду та угодою зазначено, що обробіток земельних ділянок здійснювався безпосередньо володільцем земельної ділянки, а саме головою ФГ Схід ОСОБА_9 , який використовував їх на підставі договорів оренди, термін яких скінчився, проте, відповідно до ст. 33 Закону України, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Дані обставини, на думку ОСОБА_7 , виключають суспільну небезпечність і не можуть кваліфікуватися як злочин за ст. 197-1 КК України.

Крім цього, в Реєстрі матеріалів досудового розслідування № 420140803600000009 відсутні посилання на те, що під час досудового розслідування складалися процесуальні документи, які визначали насіння соняшника речовими доказами, принаймні, під час ознайомлення з матеріалами досудового розслідування і складання обвинувального акту, така постанова була відсутня.

У запереченнях прокурор просить апеляційну скаргу обвинуваченого залишити без задоволення, а вирок суду щодо ОСОБА_7 без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Оскаржуваним вироком затверджена угода про визнання винуватості, укладена під час досудового розслідування між прокурором Чернігівського району Запорізької області ОСОБА_10 та підозрюваним ОСОБА_7 та ОСОБА_7 визнано винним та засуджено за ст. 197-1 ч. 1 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 3 400 грн.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_7 не обирався.

Вирішена доля речових доказів на підставі ст. 100 КПК України, а саме:

насіння соняшника загальною вагою 31 180 кг, визнане постановою від 27.10.2014 року речовим доказом та передане на зберігання до складського приміщення СТОВ Токмачани, розташованого в селі Новополтавка Чернігівського району Запорізької області, та насіння соняшника загальною вагою 18 493 кг, визнане постановою від 27.10.2014 року речовим доказом та передане на зберігання до складського приміщення ФОП ОСОБА_11 , розташованого за адресою АДРЕСА_2 , відповідно до п. 6 ч. 9 ст. 100 КПК України постановлено конфіскувати і передати в дохід держави.

Як вказано у вироку суду, головою фермерського господарства Схід ОСОБА_9 18.11.2008 року з Чернігівською районною державною адміністрацією було укладено 3 договори оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, а саме: договір № 040828100096 оренди земельної ділянки площею 43,87 га, розташованої в контурі № НОМЕР_1 на території Просторівської сільської ради, договір № 040828100095 оренди земельної ділянки площею 274,1796 га, розташованої в контурі № НОМЕР_2 на території Просторівської сільської ради, та договір № 04082810621 оренди земельної ділянки площею 37,8160 га, розташованої в контурі № НОМЕР_3 на території Чернігівської селищної ради. Строк дії зазначених договорів скінчився 20.11.2013 року та продовжений не був.

Наприкінці квітня 2014 року ОСОБА_7 , унаслідок відносин, що склалися з ОСОБА_9 , усвідомлюючи, що визначені законодавством підстави для використання земельних ділянок у нього та інших осіб відсутні, створюючи видимість законності власних дій, повідомив ОСОБА_12 , про нібито оформлення права користування цими земельними ділянками та попрохав допомогти йому в їх обробітку, оскільки власних засобів до цього не мав. На цю пропозицію ОСОБА_12 погодився та у подальшому за проханням ОСОБА_7 , реалізуючи їх домовленість та маючи цивільно-правові стосунки з ОСОБА_9 , частково за кошти ОСОБА_7 , частково у рахунок наявної у ОСОБА_9 перед ним заборгованості технікою ФГ Схід здійснили обробіток зазначених земельних ділянок (рілля) загальною площею 105,87 га, розташованих на території Просторівської сільської ради та Чернігівської селищної ради. Також у подальшому ОСОБА_9 за аналогічних обставин, періодично на вказаних земельних ділянках проводив сільськогосподарські роботи з посіву соняшника та культивації за рахунок відшкодування боргових зобов`язань.

Таким чином, ОСОБА_7 , діючи умисно, з корисливих мотивів, достовірно знаючи, що будь-які правоустановчі документи на вищевказані земельні ділянки відсутні, ділянки у встановленому законом порядку йому не надавались у володіння чи користування, здійснив самовільне захоплення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих на території Просторівської сільської ради у контурах № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 та на території Чернігівської селищної ради у контурі № НОМЕР_3 , загальною площею 105,87 га, тим самим, заподіявши вказаним територіальним громадам згідно з розрахунком розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, наданим Державною інспекцією сільського господарства в Запорізькій області, шкоду на загальну суму 108 000,60 грн., яка є значною.

Заслухавши доповідь судді про сутність судового рішення та апеляційної скарги, обвинуваченого ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_8 , які підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити, прокурора, який заперечував проти скарги обвинуваченого, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступного висновку.

Відповідно до норм, передбачених ч. 1 ст. 404 КПК України, вирок суду першої інстанції переглядається в межах апеляційної скарги.

Із матеріалів провадження вбачається, що до Чернігівського районного суду Запорізької області разом з обвинувальним актом щодо обвинуваченого ОСОБА_7 була направлена угода про визнання останнім винуватості за ч. 1 ст. 197-1 КК України.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України суд у підготовчому судовому засіданні має право затвердити угоду або відмовити в її затвердженні.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 474 КПК України суд під час судового засідання перед ухваленням рішення про затвердження угоди про визнання винуватості повинен з`ясувати в обвинуваченого, чи він розуміє, що він має право на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов`язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК України, характер кожного обвинувачення, щодо якого він визнає себе винуватим, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.

Також відповідно до ч. 6, 7 ст. 474 КПК України суд зобов`язаний переконатися у судовому засіданні, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком насильства, примусу або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді, та перевірити угоду на відповідність вимогам кримінального процесуального закону.

Як вбачається із матеріалів провадження, зазначені вимоги кримінального процесуального закону судом першої інстанції не виконані, оскільки згідно з журналом судового засідання та технічним записом судового засідання у ОСОБА_7 не тільки не з`ясовувались зазначені в ч. 4 ст. 474 КПК України обставини, але навіть у судовому засіданні не оголошувався обвинувальний акт щодо обвинуваченого, йому не роз`яснювалась суть обвинувачення та у нього не з`ясовувалось, чи зрозуміле йому обвинувачення, чи визнає він себе винним та фактично і не з`ясовувалось чи угода укладена ним добровільно.

Суд також фактично не перевірив зазначену угоду про визнання винуватості на відповідність вимогам кримінального процесуального закону, а затверджуючи її і приймаючи при цьому рішення про долю речових доказів та конфісковуючи в дохід держави насіння соняшника загальною вагою 49673 кг, не взяв до уваги, що в угоді, укладеній між прокурором і ОСОБА_7 відсутні будь-які відомості про зазначені речові докази і, що ці відомості відсутні в обвинувальному акті і реєстрі матеріалів досудового розслідування.

Крім того, суд в порушення вимог ст. 474 КПК України у підготовчому судовому засіданні, не вислухавши думку обвинуваченого про можливість задоволення клопотання прокурора про долучення до провадження доказів, долучив до матеріалів провадження копії постанов від 27.10.2014 року про визнання насіння соняшника речовими доказами, на підставі яких і було прийнято рішення про долю речових доказів, що не передбачено кримінальним процесуальним законом.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що вирок суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду.

Керуючись ст. ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 від 09.02.2015 року задовольнити частково.

Вирок Чернігівського районного суду Запорізької області від 08.12.2014 року щодо обвинуваченого ОСОБА_7 по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014080360000009, скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції в іншому складі суду.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4