Постанова

від 30.03.2015 по справі 816/4800/14

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2015 року м. ПолтаваСправа № 816/4800/14

Полтавський окружний адміністративний суд колегією у складі:

головуючого судді - Молодецького Р.І.,

суддів - Довгопол М.В. , Гіглави О.В. ,

за участю:

секретаря судового засідання - Рогози Х.С.,

представників позивача - Телешун Ю.В., Ковтун В.В.,

представника відповідача - Казак М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Закритого акціонерного товариства "Цивільбуд" до Реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції Полтавської області , Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Нілової Ангеліни Олександрівни про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ЗАТ «Цивільбуд», звернувся до суду із даним позовом до Реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції та Державної реєстраційної служби України, у якому просив визнати протиправним рішення Укрдержреєстру про відмову в державній реєстрації його права власності на земельну ділянку у м. Полтаві по вул. Огнівській, 4 та зобов'язати відповідачів здійснити державну реєстрацію його права власності на вказане майно.

В обґрунтування таких вимог позивач вказував, що у 1995 році ним було придбано на аукціоні у виконавчого комітету Полтавської міської ради народних депутатів земельну ділянку у м. Полтаві по вул. Огнівській, 4, загальною площею 6 000 кв.м. Вчинено сплату за умовами договору про участь в аукціоні, кошти сплачені в повному обсязі. В подальшому, як зазначив позивач, виконавчий комітет відмовився укладати письмовий договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки з позивачем, коштів, за неї сплачених, також не повернув. Фактично, на думку позивача, земельна ділянка була передана йому. З метою звершення правочину у легальний спосіб ЗАТ «Цивільбуд» зверталося до господарського суду, рішеннями якого було визнано дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки. У той же час у задоволенні вимоги про визнання права власності ЗАТ «Цивільбуд» на земельну ділянку господарські суди відмовили з огляду на її передчасність, так як право власності на даний об'єкт виникне лише з моменту державної реєстрації правочину. З цим рішенням господарського суду та іншими документами щодо правочину купівлі-продажу земельної ділянки позивач звернувся до органів Державної реєстраційної служби. Реєстраційна служба Полтавського міського управління юстиції направила подані документи для прийняття рішення до Державної реєстраційної служби України, державний реєстратор якої відмовила у державній реєстрації права власності з огляду на те, що подане рішення суду права власності не встановлює. При цьому державний реєстратор посилалася на те, що за п.37 Порядку державної реєстрації речових прав на майно та їх обтяжень, документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Позивач наполягав на тому, що таке рішення державного реєстратора не ґрунтується на законі, оскільки згідно п. 5 ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав на нерухоме майно проводиться на підставі рішень судів, що набрали законної сили. Вказана норма не містить вказівки на те, що цими рішеннями має бути обов'язкове саме визнано право власності. За таких обставин вважав відмову в державній реєстрації свого права власності протиправною та просив захистити свої порушені права шляхом зобов'язання здійснити реєстрацію.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали. Просили їх задовольнити.

Відповідачі заперечували проти задоволення позову. При цьому відповідач, реєстраційна служба Полтавського міського управління юстиції, вказував, що він не приймав рішення про відмову в державній реєстрації прав ЗАТ «Цивільбуд», а тому вимоги до нього є необґрунтованими.

Відповідач, Державна реєстраційна служба України, заперечуючи проти позову, стверджував, що не є належним відповідачем стосовно прийнятого рішення про відмову в державній реєстрації прав. Належним відповідачем, на думку Укрдержреєстру, є державний реєстратор, який самостійно приймає відповідне рішення. Також Укрдержреєстр не наділений самостійними повноваженнями щодо реєстрації прав на нерухоме майно, тому вимога до нього щодо зобов'язання провести державну реєстрацію прав - є безпідставною.

Ухвалою суду від 20.02.2015 року до участі в справі у якості співвідповідача було залучено державного реєстратора Державної реєстраційної служби України Нілову А.О., як посадову особу, яка приймала оскаржуване рішення.

Дана особа у судове засідання не з'явилася, заперечень не направила,причини неявки не повідомила.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.

31 жовтня 1995 року ЗАТ «Цивільбуд» уклало угоду з виконавчим комітетом Полтавської міської ради народних депутатів про умови участі в земельному аукціоні з одержання у власність земельної ділянки загальною площею 6 000 кв.м. у м.Полтава вул. Огнівська, 4 /а.с. 22-24/.

01 листопада 1995 року зазначений аукціон було проведено. ЗАТ «Цивільбуд» став переможцем аукціону, про що свідчить Протокол Полтавського аукціонного центру виконавчого комітету Полтавської міської ради народних депутатів № 1 від 01.11.1995 року /а.с. 25/.

У подальшому 29.11.1995 року ЗАТ «Цивільбуд» перерахувало на користь виконавчого комітету Полтавської міської ради народних депутатів грошові кошти у в сумі чотири мільярди українських карбованців - ціну лота земельної ділянки у м.Полтава вул. Огнівська, 4 /а.с. 26/, про свідчить квитанція, копія якої долучена до матеріалів справи.

13 грудня 1995 року виконавчий комітет Полтавської міської ради народних депутатів прийняв рішення № 401 «Про надання земельної ділянки у приватну власність», про надання переможцю аукціону ЗАТ "Цивільбуд" у власність земельної ділянки, площею 6 000 кв.м. за адресою: м. Полтава, вул.Огнівська, 4 була для будівництва підземних гаражів; про надання дозволу ЗАТ "Цивільбуд" на проектування і будівництво об'єктів на придбаній земельній ділянці згідно умов аукціону /а.с.21/.

У зв'язку з неможливістю завершити належним чином оформлення купівлі-продажу земельної ділянки ЗАТ «Цивільбуд» звернулося до Господарського суду Полтавської області із позовом до Полтавської міської ради, виконавчого комітету Полтавської міської ради про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на земельну ділянку.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 02.12.2008 року позовні вимоги ЗАТ «Цивільбуд» було задоволено частково, визнано дійсним усний договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 6 000 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Полтава, вул. Огнівська, 4, укладений між ЗАТ «Цивільбуд» та виконавчим комітетом Полтавської міської ради народних депутатів. Відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на земельну ділянку загальною площею 1980 кв.м. та закрито провадження в частині позовних вимог про визнання права власності на земельну ділянку загальною площею 4010 кв.м. /а.с.8-9/.

Господарський суд Полтавської області захистивши порушене право позивача шляхом визнання відповідного договору дійсним, відмовив у визнанні права власності позивача на зазначену земельну ділянку. Таку відмову обґрунтував тим, що права власності на земельну ділянку виникнуть після державної реєстрації відповідного правочину, а тому вимоги про визнання права власності є передчасними /а.с. 9/. Вказане рішення суду набрало законної сили 26.03.2009 року, на час розгляду цієї адміністративної справи не було скасовано і є чинним /а.с. 10-18/.

Позивач, ЗАТ «Цивільбуд», звернувся 30.09.2014 року до Реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та доданими документами про реєстрацію права власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: м.Полтава, вул. Огнівська, 4, що підтверджується карткою прийому заяви № 16162195, копія якої долучена відповідачем до матеріалів справи. Керуючись наказом Міністерства юстиції України № 607/5 від 02.04.2013 року «Про заходи щодо взаємодії органів державної реєстрації прав та їх службових осіб», Реєстраційна служба Полтавського міського управління юстиції, прийнявши заяву, направила її разом із доданими матеріалами до Державної реєстраційної служби України (Укрдержреєстру).

Державним реєстратором Укрдержреєстру Ніловою А.О. 23.10.2014 року прийнято рішення №16703694, яким відмовлено у державній реєстрації права власності, форма власності: приватна на земельну ділянку, що розташована Полтавська область, м. Полтава, вулиця Огнівська, земельна ділянка 4, кадастровий номер земельної ділянки 5310137000:18:003:0095, за суб'єктом: ЗАТ «Цивільбуд» /а. с.7/.

В обґрунтування підстав прийняття такого рішення державний реєстратор вказав ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п. 20, 28, 37 «Порядку державної реєстрації речових прав на майно та їх обтяжень»: подані для проведення державної реєстрації документи не відповідають вимогам або ж не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; рішення суду від 02.12.2008 року не визнає права власності на земельну ділянку за заявником.

Надаючи оцінку спірному рішенню державного реєстратора Укрдержреєстру № 16703694 від 23.10.2014 року про відмову у реєстрації права власності ЗАТ «Цивільбуд» на земельну ділянку у м. Полтаві вул. Огнівська, 4, суд прийшов до наступних висновків.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Приймаючи дане рішення, державний реєстратор посилався на підстави для відмови, передбачені ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п. 20, 28, 37 «Порядку державної реєстрації речових прав на майно та їх обтяжень», а саме: подані для проведення державної реєстрації документи не відповідають вимогам або ж не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. Така невідповідність, на думку реєстратора, що викладена у рішенні про відмову, полягає у тому, що згідно п.37 Порядку, документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно. У спірному рішенні державний реєстратор зробив висновок, що рішення суду від 02.12.2008 року не визнає право власності за позивачем /а.с. 7/.

З цього приводу суд зазначає, що при вчиненні дій, пов'язаних із реєстрацією права власності на нерухоме майно, державний реєстратор керується Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року № 1952-IV (надалі Закон № 1952-ІV) та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. № 868 (надалі - Порядок).

Вичерпний перелік підстав для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень визначений ст. 24 Закону N 1952-IV.

За результатами розгляду заяви та документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав або рішення про відмову в такій реєстрації (пункт 20 Порядку).

Згідно з п.28 Порядку, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

За змістом абзацу 4 ч.1 ст. 24 Закону № 1952-IV, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Державний реєстратор, в оскаржуваному рішенні зазначив, що подані документи не відповідають вимогам, встановленим законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, з огляду на те, що надане серед поданих документів рішення Господарського суду Полтавської області від 02.12.2008 року не визнає права власності ЗАТ «Цивільбуд» на земельну ділянку за заявником. У той же час, згідно пп. 10 п. 37 Порядку, документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно є рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Колегія суддів вважає такі висновки державного реєстратора помилковими з огляду на наступне.

Так, суд вважає, що позивач обґрунтовано зазначав про те, що згідно п. 5 ч. 1 ст. 19 Закону № 1952-IV, державна реєстрація прав проводиться, серед іншого, на підставі рішень судів, що набрали законної сили.

При цьому, закон не містить вказівок на те, що судові рішення, які є підставою для реєстрації прав власності, мають обов'язково бути такими, що встановлюють право власності.

Крім того, відповідно до абзацу 1 ч.1 ст. 19 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом. Аналогічна підстава для здійснення державної реєстрації прав міститься у абзаці 1 пп. 1 п. 37 Порядку, за яким, документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат.

Юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності, зокрема, у разі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами (абз. 2 частини 1 ст. 82 Земельного кодексу України).

Вимоги до форми такого договору визначені статтею 657 Цивільного кодексу України, відповідно до якої договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі

Так, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним (частина 3 статті 334 ЦК України).

Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним (частина 2 статті 218 ЦК України).

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається (частина 2 статті 220 ЦК України).

Тобто, обов'язковою умовою переходу права власності на майно, придбаного на підставі договору купівлі-продажу, який підлягає нотаріальному посвідченню, є нотаріальне посвідчення такого договору або набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. У разі визнання такого договору дійсним згідно судового рішення наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається, тобто, фактично судове рішення про визнання договору дійсним замінює нотаріальне посвідчення такого договору.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Господарського суду Полтавської області від 02.12.2008 року визнано дійсним усний договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 6 000 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Полтава, вул. Огнівська, 4, укладений між ЗАТ «Цивільбуд» та виконавчим комітетом Полтавської міської ради народних депутатів. Тим самим визнано легальне існування відповідного договору.

Отже, після набрання чинності рішенням Господраського суду Полатвської області від 02.12.2008 року договір, укладений між виконавчим комітетом Полатвської міської ради та ЗАТ "Цивільбуд" щодо купівлі-продажу земельної ділянки, площею 6 000 кв.м. за адресою: м. Полтава, вул.Огнівська, 4 була для будівництва підземних гаражів, вважається дійсним з моменту його укладення, і наступне нотаріальне посвідчення такого договору не вимагається. В цьому випадку судове рішення замінило нотаріальне посвідчення цього договору.

За таких обставин, рішення Господарського суду Полтавської області є вираженим у письмовій формі доказом існування посвідченого договору купівлі-продажу і у такій формі повинно було розцінюватися державним реєстратором.

В силу ст.2 Закону № 1952-IV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав є обов'язковою.

Пунктом 1 ч.1 ст. 4 Закону № 1952-IV передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягає право власності на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

В силу ч. 1 ст.5 Закону № 1952-IV, у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення.

З оскаржуваного рішення випливає, що державним реєстратором не досліджувалась та обставина, що позивачем на підтвердження права власності на нерухоме майно надано саме договір купівлі-продажу, посвідчений судовим рішенням, яке набрало законної сили, що є однією з підстав для державної реєстрації права власності відповідно до вимог абз. 2 частини 1 ст. 82 Земельного кодексу України та абз. 1 частини 1 статті 19 Закону № 1952-IV.

Отже, приймаючи оскаржуване рішення державний реєстратор діяв з порушенням умов та обставин, визначених законом, на виконання якого він діяв. Як наслідок, спірне рішення державного реєстратора не відповідає такому критерію, як "обґрунтованість" рішення, тобто з урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, оскільки воно не ґрунтується на оцінці усіх фактів та обставин, які передбачені нормою права, що застосовується.

Виходячи з викладених міркувань, колегія суддів вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Укрдержреєстру Нілової А.О. № 16703694 від 23.10.2014 року про відмову у реєстрації права власності ЗАТ «Цивільбуд» на земельну ділянку у м. Полтаві вул. Огнівська, 4, задовольнивши позов у цій частині.

Що стосується позовної вимоги про зобов'язання відповідачів здійснити державну реєстрацію, то вказана вимога є передчасною, оскільки безпосереднє прийняття рішення про вчинення чи не вчинення реєстраційних дій є дискреційними повноваженнями уповноваженого державного органу, який не може бути підмінений судом. Порушене внаслідок невірного застосування закону державним реєстратором право позивача може бути захищене зобов'язанням Державної реєстраційної служби України повторно розглянути заяву ЗАТ «Цивільбуд» про реєстрацію його права власності на земельну ділянку у м.Полтава по вул. Огнівській, 4, з урахуванням висновків суду, викладених у даному судовому рішенні.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання відповідачів здійснити державну реєстрацію права власності ЗАТ «Цивільбуд» і, керуючись п. 2 ст. 11 КАС України, вийти за межі позовних вимог з метою повного захисту порушеного права позивача та зобов'язати Державну реєстраційну службу України повторно розглянути заяву ЗАТ «Цивільбуд» про реєстрацію його права власності на земельну ділянку у м.Полтава по вул. Огнівській, 4.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З приводу судових витрат суд виходить з вимог частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України: якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Закритого акціонерного товариства "Цивільбуд" до Реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції Полтавської області, Державної реєстраційної служби України, Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Нілової Ангеліни Олександрівни про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Нілової Ангеліни Олександрівни про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 16703694 від 23 жовтня 2014 року.

Зобов'язати Державну реєстраційну службу України повторно розглянути заяву Закритого акціонерного товариства "Цивільбуд" про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності), зареєстровану у базі даних про реєстрацію заяв і запитів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 30.09.2014 19:40:03 за реєстраційним номером 8358372.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Закритого акціонерного товариства "Цивільбуд" (код ЄДРПОУ 01270598) витрати зі сплати судового збору 36 (тридцять шість) гривень 54 (п'ятдесят чотири) копійки.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 31 березня 2015 року.

Головуючий суддя Р.І. Молодецький суддя суддя М.В. Довгопол О.В. Гіглава