Рішення

від 26.03.2015 по справі 910/505/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.03.2015Справа №910/505/15-г

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "БНТ-ФІНАНСИ" про стягнення 1 753 824,94 грн.

Суддя Стасюк С.В.

Представники сторін:

від позивача Букова Ю.В. (дов. б/н від 20.09.2014 року) від відповідача Клімушев Є.В. (дов. б/н від 30.01.2015 року)

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 26 березня 2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" (надалі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БНТ-ФІНАНСИ" (надалі по тексту - відповідач) про стягнення 1 753 824,94 грн., в тому числі 1 632 374,96 грн. основного боргу, 64 033,60 грн. пені, 6 873,90 грн. 3 % річних, 50 242,48 грн. інфляційних втрат, 300,00 грн. платежів за повідомлення.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором фінансового лізингу № 2259L11/00 від 16.02.2011 року в частині здійснення оплати лізингових платежів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2015 року порушено провадження у справі № 910/505/15-г та призначено справу до розгляду на 10.02.2015 року.

У судовому засіданні 10.02.2015 року представник позивача подав заяву про забезпечення позову та письмові пояснення по справі.

Розглянувши заявлену позивачем заяву про вжиття заходів забезпечення позову, суд її відхиляє, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Таким чином, вжиття заходів до забезпечення позову є правом суду.

Згідно з частиною 1 статті 67 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування заходів щодо забезпечення позову" особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 Господарського процесуального кодексу України). Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (пункт 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування заходів щодо забезпечення позову").

Позивач свою заяву про вжиття заходів до забезпечення позову обґрунтував тим, що у Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" є підстави вважити, що виконання рішення господарського суду після його прийняття може бути ускладнено або навіть неможливо.

При цьому, доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, позивач суду не надав, а також нічим не підтвердив, що майно (в тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути або зменшитись.

За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачу.

Представник відповідача у судовому засіданні 10.02.2015 року надав письмовий відзив та клопотання про продовження строків розгляду спору.

У поданому відзиві представник відповідача зазначив, що предмет лізингу було передано відповідачем у лізинг Товариству з обмеженою відповідальністю «Артекс-Агро НК». У зв'язку з не надходженням лізингових платежів від Товариства з обмеженою відповідальністю «Артекс-Агро НК», відповідач позбавлений можливості здійснювати лізингові платежі на користь позивача.

Розглянувши подане відповідачем 10.02.2015 року клопотання про продовження строків розгляду спору, суд приходить до висновку про його задоволення.

Відповідно до статей 69, 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 10.02.2015 року винесено ухвалу про продовження строку вирішення спору та відкладення розгляду справи на 24.03.2015 року.

Представник позивача в судовому засіданні 24.03.2015 року надав письмові пояснення по справі. У поданих пояснення представник позивача зазначив про необґрунтованість заперечень відповідача з посиланням на невиконання грошових зобов'язань на його користь іншою особою, яка є боржником по відношенню до відповідача. Оскільки такі обставини не можуть вважатися підставою звільнення відповідача від обов'язку виконання ним грошових зобов'язань перед позивачем.

Представник відповідача в судовому засіданні 24.03.2015 року подав клопотання про залучення Товариства з обмеженою відповідальністю «Артекс-Агро НК» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

В обґрунтування поданого клопотання представник відповідача зазначив, що у зв'язку з тим, що предмет лізингу був переданий відповідачем за письмовою згодою позивача у володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Артекс-Агро НК» та знаходиться у його користуванні, рішення у даній справі може вплинути на його права та обов'язки.

Суд, розглянувши подане відповідачем клопотання про залучення до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Артекс-Агро НК» дійшов висновку про відмову в його задоволенні з підстав необґрунтованості.

В судовому засіданні 24.03.2015 року представник відповідача подав клопотання про залучення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» в якості іншого відповідача.

В обґрунтування поданого клопотання представник позивача зазначив, що Договір фінансового лізингу № 2259L11/00 від 16.02.2011 року було забезпечено банківською гарантією Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк». Таким чином, у разі неможливості відповідачем виконувати зобов`язання за Договором фінансового лізингу № 2259L11/00 від 16.02.2011 року на Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Експобанк» покладається обов'язок виконати грошові зобов`язання за договором.

Відповідно до частини 1 статті 24 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.

Таким чином, суд не вбачає підстав для залучення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» до участі у справі в якості відповідача, оскільки позивачем не надано суду доказів в підтвердження того, що Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Експобанк» порушує права та законні інтереси позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні 24.03.2015 року подав клопотання про призначення колегіального розгляду справи.

Заслухавши думку представників сторін, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вказаного клопотання з огляду на наступне.

Питання щодо колегіального розгляду справ у судах першої інстанції врегульовано статтею 15 Закону України "Про судоустрій України і статус суддів". Даною нормою, зокрема, встановлено, що справи у судах першої інстанції розглядаються суддею одноособово або колегією суддів.

Законодавчий припис щодо колегіального розгляду справ у судах першої інстанції кореспондується із частиною 1 статті 4-6 Господарського процесуального кодексу України, згідно вимог якої справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

Таким чином питання про необхідність та доцільність призначення колегіального розгляду конкретної справи вирішується судом з урахуванням категорії спору та обґрунтованості клопотання про призначення колегіального розгляду справи, а також з огляду на конкретні обставини, що свідчать про складність кожної конкретної справи.

Розглянувши доводи позивача про призначення колегіального розгляду справи № 910/505/15-г та матеріали вказаної справи, суд не вбачається підстав для задоволення вказаної заяви, виходячи з такого.

Заява про призначення колегіального розгляду справи повинна бути обґрунтованою та мотивованою, повинні бути вказані конкретні обставини, що свідчать про складність конкретної справи або про складність певної категорії спору. Заява також повинна бути підтверджена фактичними обставинами та ґрунтуватися на певних конкретних доказах.

Із поданого клопотання про призначення колегіального розгляду справи вбачається, що заявник не навів жодної конкретної обставини на підтвердження складності справи або складності спору, не надав жодного доказу на підтвердження заяви, не зазначив жодного нормативного обґрунтування, обмежившись при цьому лише безпідставним проханням розглядати справу колегіально.

За наведених обставин справи не вбачається наявність підстав для задоволення заяви про колегіальний розгляд справи, оскільки заява позбавлена фактичного та правового обґрунтування.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 24.03.2015 року оголошено перерву до 26.03.2015 року.

26.03.2015 року представник відповідача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав клопотання про залучення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

В обґрунтування поданого клопотання представник відповідача зазначив, що Договір фінансового лізингу № 2259L11/00 від 16.02.2011 року було забезпечено банківською гарантією Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк». Таким чином, у разі неможливості відповідачем виконувати зобов`язання за Договором фінансового лізингу № 2259L11/00 від 16.02.2011 року на Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Експобанк» покладається обов'язок виконати грошові зобов`язання за договором, отже рішення у даній справі може вплинути на його права та обов'язки.

Суд, розглянувши подане відповідачем клопотання про залучення до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» дійшов висновку про відмову в його задоволенні з підстав необґрунтованості.

Представник позивача в судовому засіданні 26.03.2015 року надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких підтримав заявлені позовні вимоги.

В судовому засіданні 26.03.2015 року представник відповідача заперечував проти задоволення заявлених позовних вимог, надав пояснення по суті спору.

Розглянувши подані сторонами матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

16.02.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БНТ-ФІНАНСИ" (лізингоодержувач) укладено Договір фінансового лізингу № 2259L11/00 від 16.02.2011 року (далі - Договір), що складається із загальних умов договору фінансового лізингу № 2259L11/00 та спеціальних умов № 2259L11/01, спеціальних умов № 2259L11/02, спеціальних умов № 2259L11/03, спеціальних умов № 2259L11/04.

Відповідно до пункту 1.1. Договору лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність від вродавця (відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених в Договорі фінансового лізингу, зокрема, у Додатку №1 до цього Договору) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених цим Договором, з урахуванням того, що продавець був обраний лізингоодержувачем.

Ціна предмета лізингу визначається в Договорі фінансового лізингу. У випадку зміни курсу долара США/Євро до гривні на день підписання акту приймання-передачі ціна предмета лізингу на вимогу лізингодавця підлягає перерахунку.

Згідно з пунктом 7.1. Договору складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в графіку лізингових платежів у Додатку № 2 до цього Договору.

Пунктом 7.2.2. Договору сторони погодили, що періодичні лізингові платежі платежі сплачуються за курсом платежу (курсом продажу валюти - безготівковий курс продажу долара США/Євро, встановлений на офіційному сайті ПАТ «Укрсоцбанк», за який покупці можуть придбати долар США/Євро, який діє на банківський день, що передує даті платежу, яка визначена у додатку 2 до Договору фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 7.6 Договору лізингодавець може письмово повідомити лізингоодержувача про суму лізингового платежу, що належить до сплати, згідно з цим Договором до чергової дати платежу. Сума лізингового платежу, що зазначається в повідомленні про лізинговий платіж, визначається за курсом продажу валюти на дату повідомлення. У разі, якщо курс продажу валюти, який діє на дату повідомлення не співпадає з курсом платежу, лізингоодержувач самостійно здійснює перерахунок лізингового платежу і враховує таку різницю при здійсненні оплати. Якщо лізингоодержувач не отримав з будь-яких причин зазначене в цьому пункті повідомлення лізингоодержувач не звільняється від зобов'язання та відповідальності щодо повноти та своєчасності сплати лізингових платежів.

На виконання умов Договору згідно акту приймання-передачі від 20.06.2011 року лізингодавець придбав у обраного лізингоодержувачем продавця та передав в користування лізингоодержувачу, а лізингоодержувач прийняв обраний ним предмет лізингу, а саме: Фронтальну розворотну буксируємо зрошувальну систему Valley з боковим живленням з відкритого каналу - 4 од.

Однак, відповідач належним чином не виконувалися зобов'язання щодо оплати лізингових платежів.

Підпунктом а) пункту 11.1. Договору передбачено, що випадком невиконання вважається подія, якщо лізингоодержувач не сплачує своєчасно будь-яку суму, яку він повинен сплатити за будь-яким з фінансових документів у визначених для сплати місці та валюті, в т.ч. суми, передбачені в пункті 8.3. цього Договору. Заходи при настанні випадку невиконання. В будь-який час дії або після настання випадку невиконання лізингодавець на власний розсуд може (разом чи окремо та неодноразово), направити письмове повідомлення лізингоодержувачу, зокрема: заявити що всі лізингові платежі до кінця строку лізингу, як це передбачено в Додатку 2 до Договору та інші платежі належать до оплати і в такому випадку такі суми є належними до сплати та повинні бути оплачені разом з іншими платежами, передбаченими Договором фінансового лізингу (підпункт с) пункту 11.2. Договору).

14.11.2014 року позивач реалізував своє право, передбачене підпунктом с) пункту 11.2. Договору та заявив належними до сплати всі лізингові платежі, які передбачені до кінця строку лізингу та інші платежі, передбачені Договором.

Письмовою вимогою вих.. № 5703 від 14.11.2014 року позивач встановив строк (до 20.11.2014 року) для сплати всіх лізингових та інших платежів, передбачених Договором.

Однак, у встановлений строк грошове зобов'язання відповідача за Договором виконане не було.

Спір виник у зв'язку з тим, що на думку позивача, відповідач не виконав умови Договору в частині сплати лізингових платежів і має перед позивачем заборгованість в розмірі 1 632 374,96 грн. основного боргу.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором позивач просить стягнути з відповідача 64 033,60 грн. пені, 6 873,90 грн. 3 % річних, 50 242,48 грн. інфляційних втрат, 300,00 грн. платежів за повідомлення.

У поданому відзиві представник відповідача зазначив, що предмет лізингу було передано відповідачем у лізинг Товариству з обмеженою відповідальністю «Артекс-Агро НК». У зв'язку з не надходженням лізингових платежів від Товариства з обмеженою відповідальністю «Артекс-Агро НК», відповідач позбавлений можливості здійснювати лізингові платежі на користь позивача.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частини 1, 3 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Згідно частини 2 статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу (надалі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Відповідно до частини 2 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що до складу лізингових платежів можуть включатися сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагорода лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсація відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надав відповідачу предмет лізингу, однак відповідач у строк, встановлений Договором та графіком лізингових платежів, зобов'язання щодо сплати лізингових платежів не виконав.

Посилання відповідача на те невиконання грошових зобов'язань на його користь іншою особою, яка є боржником по відношенню до відповідача унеможливило здійснення лізингових платежів на користь позивача до уваги суду не беруться,. оскільки такі обставини не можуть вважатися підставою звільнення відповідача від обов'язку виконання ним грошових зобов'язань перед позивачем.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, за таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за лізинговими платежами (основного боргу) в розмірі 1 632 374,96 грн. визнаються судом таким, що підлягає задоволенню.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором позивач просить стягнути з відповідача 64 033,60 грн. пені, 6 873,90 грн. 3 % річних, 50 242,48 грн. інфляційних втрат, 300,00 грн. платежів за повідомлення.

Згідно з частиною 1 статті 546, статтею 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором ( частина 6 статті 231 Господарського кодексу України).

Згідно пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 8.2.1. Договору передбачено, що у випадку несплати лізингоодержувачем в належний термін будь-якої суми, яка має бути сплачена ним за цим Договором, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю неустойку з простроченої суми за період з дати настання терміну платежу до дати фактичної оплати в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе грошових зобов'язань за період 21.10.2014 року по 09.01.2015 року в розмір 64 033,60 грн., нараховані відповідно до законодавства, а тому підлягають задоволенню.

Відповідач припустився прострочення платежу, а тому позивач, керуючись статтею 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь 6 873,90 грн. 3 % річних, 50 242,48 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 6 873,90 грн. 3 % річних, 50 242,48 грн. інфляційних втрат, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Пунктом 8.3. Договору встановлено, що у випадку несплати лізингоодержувачем лізингових та інших платежів у встановлений Договором фінансового лізингу строк, лізингодавець направляє йому повідомлення про необхідність сплати простроченої заборгованості.

За надсилання таких повідомлень лізингоодержувач здійснює оплату в наступних розмірах:

Пункт 8.3.1. Договору при простроченні сплати лізингоодержувачем простроченої заборгованості більше ніж 5 календарних в розмірі 100,00 грн.

Пункт 8.3.2. Договору при простроченні сплати лізингоодержувачем простроченої заборгованості більше ніж 5 календарних в розмірі 200,00 грн.

Позивачем на адресу відповідача направлялися повідомлення № 5623 від 10.11.2014 року та № 5662 від 13.11.2014 року. Крім того, відповідачу було виставлено рахунок-фактуру № 2259L11/01/D1 на суму 100,00 грн. та рахунок-фактуру № 2259L11/01/D2 на суму 200,00 грн.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача 300,00 грн. платежів за повідомлення підлягають задоволенню.

За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "БНТ-ФІНАНСИ" заборгованості у розмірі 1 632 374,96 грн. основного боргу, 64 033,60 грн. пені, 6 873,90 грн. 3 % річних, 50 242,48 грн. інфляційних втрат, 300,00 грн. платежів за повідомлення. є правомірними та обґрунтованими, а тому задовольняються судом в повному обсязі.

Відшкодування судових витрат відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись статтями 4, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БНТ-ФІНАНСИ" (01011, м. Київ, вул. Рибальська, 13, ідентифікайний код 35692431) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" (04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, буд. 22/1, ідентифікаційний код 33942232) 1 632 374 (один мільйон шістсот тридцять дві тисячі триста сімдесят чотири) грн.,96 коп. основного боргу, 64 033 (шістдесят чотири тисячі тридцять три) грн., 60 коп. пені, 6 873 (шість тисяч вісімсот сімдесят три) грн.,90 коп. 3 % річних, 50 242 (п'ятдесят тисяч двісті сорок дві) грн.,48 коп. інфляційних втрат, 300 (триста) грн. 00 коп. платежів за повідомлення, 35 076 (тридцять п'ять тисяч сімдесят шість) грн. 50 коп. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 31.03.2015 року

Суддя С.В. Стасюк