Рішення

від 01.04.2015 по справі 910/3359/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.04.2015Справа №910/3359/15-г

За позовом Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Леєр-2004»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Васильківський таунхаус»

про стягнення 554 296, 99 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Андруха О.В.

від відповідача: не з'явились

від третьої особи: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Старокиївський банк» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Леєр-2004» про стягнення заборгованості у розмірі 554 296, 99 грн. за мировою угодою, затвердженою ухвалою Господарського суду Київської області від 09.08.2011 р. у справі № Б22/139-10/18. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем умов вищевказаної мирової угоди.

Як вбачається зі змісту позову, заявлена до стягнення сума скоїла дається з основного боргу у розмірі 340 000, 00 грн., а також - 99 140, 27 грн. - пені, 99 451, 51 грн. - інфляційних втрат та 15 705, 21 грн. - 3 % річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2015 р. порушено провадження у справі № 910/3359/15-г призначено до розгляду у судовому засіданні на 18.03.2015 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2014 р. залучено до участі у розгляді даної справи третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Васильківський таунхаус», розгляд справи відкладено на 01.04.2015 р.

У даному судовому засіданні представник позивача подав клопотання про вихід за межі позовних вимог з метою захисту його прав та законних інтересів.

Представники відповідача та третьої особи на виклик суду не з'явились, про поважні причини неявки суд не повідомили.

При цьому, суд відзначає, що ухвала суду направлялись учасниками процесу на вказані в позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців адреси та повернуті до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Приймаючи до уваги, що учасники були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від учасників провадження не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача та третьої особи не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 01.04.2015 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.08.2011 р. у справі № Б22/139-10/18 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Старокиївський банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Васильківський таунхаус» про банкрутство затверджено мирову угоду між Товариством з обмеженою відповідальністю «Васильківський таунхаус», Відкритим акціонерним товариством «Старокиївський банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Леєр-2004», за умовами якої відповідач зобов'язався з 01.08.2011 р до 30.07.2013 р. погасити вимоги позивача до відповідача на загальну суму 504 047, 18 грн. в обмін на набуття права власності на корпоративні права Товариства з обмеженою відповідальністю «Васильківський таунхаус», а саме - 100 % засновницьких прав.

В обґрунтування заявлених вимог позивач стверджує, що відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання, передбачені мировою угодою, затвердженою ухвалою Господарського суду Київської області від 09.08.2011 р. у справі № Б22/139-10/18 щодо погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Васильківський таунхаус», у зв'язку з чим Відкрите акціонерне товариство «Старокиївський банк» просить стягнути заборгованість за мировою угодою у судовому порядку.

Нормативно обґрунтовуючи позов, позивач посилається на норми ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, якими передбачено обов'язковість договірних зобов'язань, а також ст. 39 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, що діла на момент затвердження мирової угоди), відповідно до якої у разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред'явити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому цією мировою угодою.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору та встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, а також поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Приймаючи до уваги, що мирова угода між Відкритим акціонерним товариством «Старокиївський банк», Товариством з обмеженою відповідальністю «Васильківський таунхаус» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Леєр-2004» укладена та затверджена у справі про банкрутство, враховуючи що справу № Б22/139-10/18 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Васильківський таунхаус» порушено до 19.01.2013 р. зважаючи на положення пункту 11 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", до правовідносин сторін у даній справі підлягають застосуванню норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, чинній на момент затвердження мирової угоди ухвалою Господарського суду Київської області від 09.08.2011 р. у справі № Б22/139-10/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, чинній на час затвердження мирової угоди) під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформлюється угодою сторін.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 37 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство. Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов'язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг.

Частиною 8 ст. 37 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлено, що у разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред'являти свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому цією мировою угодою. У разі порушення провадження у справі про банкрутство цього ж боржника обсяг вимог кредиторів, щодо яких було укладено мирову угоду, визначається в межах, передбачених зазначеною мировою угодою.

Тобто, при зверненні з вимогами про стягнення боргу у разі невиконання боржником мирової угоди, до уваги беруться лише обставини, які з'явилися після затвердження господарським судом мирової угоди в процедурі банкрутства. Кредитор не повинен доказувати наявність грошового зобов'язання, що існувало до затвердження мирової угоди.

В той же час, суд вважає за необхідне відзначити, що згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Водночас, слід відзначити, що мирова угода за правовою природою - договір, який укладається сторонами та базується на взаємовигідних для обох сторін умовах та, у разі невиконання її в добровільному порядку, підлягає примусовому виконанню у порядку Закону України "Про виконавче провадження".

При цьому, виходячи із системного аналізу законодавчих норм, суд дійшов висновку, що відносини стосовно виконання мирової угоди, яка затверджена ухвалою суду, врегульовані нормами процесуального права, а відтак - у зв'язку з укладенням такої угоди у сторін виникають не цивільні чи господарські, а господарсько-процесуальні правовідносини.

Таким чином, порядок виконання затвердженої судом мирової угоди, а також наслідки її невиконання врегульовано нормами процесуального права, у зв'язку з чим у сторін із затвердженням такої угоди та лише у випадку затвердження її судом виникають не цивільні або господарські, а саме процесуальні права та обов'язки, порядок реалізації яких врегульовано нормами Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про виконавче провадження".

Умови мирової угоди повинні безпосередньо стосуватися предмета позову, що виключає зазначення в ній дій, коштів чи майна, які не відносяться до цього предмета. У зв'язку з цим, зокрема, не можуть включатися до мирової угоди умови щодо застосування неустойки (штрафу, пені) за невиконання її умов

Згідно з п. 3.19 постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 р. якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом у розумінні п. 2 ч. 2 ст. 17 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою; тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах; якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про спонукання до виконання мирової угоди, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ. Відповідний позов може мати як майновий, так і немайновий характер у залежності від змісту умов мирової угоди.

У відповідності до п. 7.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 р. «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом згідно з п. 2 ч. 2 ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження" і як виконавчий документ повинна містити у своїй резолютивній частині не лише вказівку про затвердження мирової угоди, а й інші передбачені законодавством ознаки та відомості, зокрема, щодо умов, розміру і строків виконання зобов'язань сторін тощо. Якщо ухвала про затвердження мирової угоди не відповідає вимогам, встановленим для виконавчих і державним виконавцем з цих підстав буде відмовлено у відкритті виконавчого провадження, заінтересована сторона вправі звернутися до господарського суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди, в разі задоволення якого господарським судом видається відповідний наказ.

Тобто, встановленим законодавством способом судового захисту у разі невиконання мирової угоди є спонукання до її виконання, в той час як у даному випадку Публічним акціонерним товариством «Старокиївський банк» заявлено вимогу про стягнення заборгованості за мировою угодою з посиланням на норми законодавства, що регулюють порядок виконання цивільно-правових зобов'язань.

При цьому, суд відзначає, що відповідно до ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно зі ст.. 17 Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

У відповідності до ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" у виконавчому документі зазначаються, зокрема, дата набрання законної (юридичної) сили рішенням та строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Дослідивши зміст ухвали Господарського суду Київської області від 09.08.2011 р. у справі № Б22/139-10/18, суд дійшов висновку, остання не містить ознак, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» є обов'язковими для виконавчого документа.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Слід відзначити, що відповідачем заявлені до нього вимоги не спростовано та не надано доказів виконання ухвали Господарського суду Київської області від 09.08.2011 р. у справі № Б22/139-10/18.

Тож, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, враховуючи відсутність доказів виконання відповідачем мирової угоди, затвердженої ухвалою ухвали Господарського суду Київської області від 09.08.2011 р. у справі № Б22/139-10/18, приймаючи до уваги заяву Публічного позивача про вихід за межі позовних, суд дійшов висновку, що у даному випадку наявні всі підстави для захисту порушених прав Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» та спонукання Товариства з обмеженою відповідальністю «Леєр-2004» до виконання мирової угоди, затвердженої ухвали Господарського суду Київської області від 09.08.2011 р. у справі № Б22/139-10/18 шляхом стягнення з відповідача 340 000 00 грн.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 99 140, 27 грн., а також 99 451, 51 грн. - інфляційних втрат та 15 705, 21 грн. - 3 % річних, суд відзначає наступне.

Відповідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За приписами п. 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на те, що ст. 625 Цивільного кодексу України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

За змістом мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Київської області від 09.08.2011 р. у справі № Б22/139-10/18 відповідач зобов'язаний був сплатити заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Васильківський таунхаус» не пізніше 30.07.2013 р.

Тож, враховуючи, що відповідачем допущено порушення грошового зобов'язання, вимоги Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» про застосування відповідальності, що передбачена ст. 625 Цивільного кодексу України, обґрунтованими.

Згідно розрахунку позивача за період з 31.07.2013 р. (дата виникнення прострочення) до 13.02.2015 р. (дата визначена позивачем самостійно) розмір 3 % річних становить 15 705, 21 грн., інфляційні втрати за вказаний період - 99 451, 51 грн.

Перевіривши правильність розрахунків позивача, судом встановлено, що заявлені до стягнення суми розраховані арифметично вірно та не перевищують розрахунок суду.

Стосовно заявленої вимоги про стягнення пені, суд відзначає, що за змістом ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В той же час, згідно зі ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Таким чином, приймаючи до уваги, що мировою угодою, затвердженою ухвалою Господарського суду Київської області від 09.08.2011 р. у справі № Б22/139-10/18 не передбачено застосування неустойки у разі прострочення виконання грошового зобов'язання, між сторонами відсутня угода про забезпечення виконання зобов'язання у вигляді стягнення пені, укладена у письмові формі, суд вважає вимоги позивача в цій частині необґрунтованими та відмовляє у їх задоволенні.

Інших обґрунтувань своїх вимог, ніж ті, що наведені у позовній заяві, позивачем суду не надано.

На підставі вищевикладеного, виходячи із заявлених вимог та наведених обґрунтувань, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Витрати по сплаті судового бору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стягуються з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Спонукати Товариство з обмеженою відповідальністю «Леєр-2004» до виконання мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Київської області від 09.08.2011 р. у справі № Б22/139-10/18 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Старокиївський банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Васильківський таунхаус» про банкрутство шляхом стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Леєр-2004» (03151, м. Київ, вул. Смілянська, 10/31, код ЄДРПОУ 33342928), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Відкритого акціонерного товариства «Старокиївський банк» (01033, м. Київ, вул. Микільсько-Ботанічна, 5/8, код ЄДРПОУ 19024948) заборгованості у розмірі 340 000, 00 (триста сорок тисяч 00 грн.) грн., 15 705, 21 (п'ятнадцять тисяч сімсот п'ять грн. 21 коп.) грн. - 3 % річних, інфляційні втрати у сумі 99 451, 51 (дев'яносто дев'ять тисяч чотириста п'ятдесят одна грн. 51 коп.) грн.

2. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Леєр-2004» (03151, м. Київ, вул. Смілянська, 10/31, код ЄДРПОУ 33342928), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду в дохід Державного бюджету України судови збір у сумі 9 103, 13 (дев'ять тисяч сто три грн. 13 коп.) грн.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 06.04.2015 р.

Суддя Пригунова А.Б.