Рішення

від 17.01.2015 по справі 914/3770/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.01.2015 р.                                                            Справа№ 914/3770/14

Господарський суд Львівської області у складі судді Р.Матвіїва при секретарі судового засідання Д.Зубкович розглянув матеріали

за позовом: Комунального підприємства “Сокальжитлокомунсервіс”, м. Сокаль, Львівська область;

до відповідача: Відділу профілактичної дезінфекції у Сокальському районі, м. Сокаль, Львівська область;

про: визнання угод на проведення робіт по дератизації в частині встановлення ціни недійсними, стягнення зайво сплачених коштів.

У судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: не з`явився;

відповідача: не з`явився.

Обставини розгляду справи. Ухвалою суду від 27.10.2014 року прийнято до розгляду позовну заяву та порушено провадження у справі за позовом Комунального підприємства “Сокальжитлокомунсервіс” до Відділу профілактичної дезінфекції у Сокальському районі про визнання угод на проведення робіт по дератизації в частині встановлення ціни недійсними, стягнення зайво сплачених коштів. Розгляд справи призначено на 11.11.2014 року.

У судовому засіданні 11.11.2014 року представник позивача позовні вимоги підтримав, на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі подав обгрунтування звернення з позовними вимогами до Відділу профілактичної дезінфекції у Сокальському районі та інші документи для долучення до матеріалів справи. Відповідач явки представника у судове засідання не забезпечив, про порушення провадження у справі повідомлений належним чином. Розгляд справи відкладено на 25.11.2014 року.

У судовому засіданні 25.11.2014 року представник позивача позовні вимоги підтримав. Відповідач явки представника у судове засідання повторно не забезпечив. Розгляд справи відкладено на 09.12.2014 року.

У судовому засіданні 09.12.2014 року представник позивача позовні вимоги підтримав. Представник відповідача проти позову заперечив, подав відзив на позовну заяву. Забезпечуючи сторонам можливість подати додаткові докази по справі та виконати вимоги попередніх ухвал суду, судом оголошено перерву в судовому засіданні до 17.12.2014 року.

У судовому засіданні 17.12.2014 року представник позивача позовні вимоги підтримав, подав додаткове обґрунтування позовних вимог. Представник відповідача проти позову заперечив, подав заяву про долучення документів до матеріалів справи. Забезпечуючи сторонам можливість подати додаткові докази по справі, судом оголошено перерву в судовому засіданні до 23.12.2014 року.

У судовому засіданні 23.12.2014 року представник позивача не з`явився. Представник відповідача проти позову заперечив. Розгляд справи відкладено на 26.12.2014 року.

У судовому засіданні 26.12.2014 року представник позивача не з`явився. Представник відповідача проти позову заперечив, подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи та клопотання про продовження строку розгляду справи. Судом продовжено строк розгляду справи та відкладено її розгляд на 13.01.2015 року.

У судовому засіданні 13.01.2015 року представник позивача не з`явився. Представник відповідача проти позову заперечив. Вимоги ухвали суду сторонами не виконано. Судом відкладено рогляд справи на 17.01.2015 року.

У судове засідання 17.01.2015 року сторони явки представників не забезпечили, заяв, клопотань не подавали.

Відповідно до п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Від фіксації судового процесу технічними засобами представники сторін відмовилися.

Представникам сторін, що брали участь у судових засіданнях, роз'яснено зміст ст. ст. 20, 22, 27 Господарського процесуального кодексу України щодо його прав та обов'язків, зокрема про право заявляти відводи судді.

У судовому засіданні 17.01.2015 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору. Комунальне підприємство “Сокальжитлокомунсервіс” (надалі по тексту рішення – позивач) звернувся до суду з позовом до Відділу профілактичної дезінфекції у Сокальському районі (надалі по тексту рішення – відповідач) з вимогою про визнання угод на проведення робіт по дератизації в частині встановлення ціни недійсними, стягнення зайво сплачених коштів.

Вважаючи порушення відповідачем вимог законодавства, зокрема, ст. 203 Цивільного кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.03 року №1351 та постанови Кабінету Міністрів України від 11.05.06 року №662, позивач звернувся до суду для вирішення спору. Як зазначає позивач, між комунальним підприємством «Сокальжитлокомунсервіс» та Відділом профілактичної дезінфекції у Сокальському районі було укладено ряд угод, якими передбачено, що профдезвідділ зобов'язується проводити дезроботи на об'єктах 1 раз на місяць і збільшувати роботи, залежно від заселеності об'єкту гризунами чи побутовими комахами. Однак, позивач вважає, що вартість робіт по дератизації проходів в підвальних приміщеннях завищено на суму 10 893,80 грн., по дератизація на відкритій місцевості - на 119,52 грн., по дератизація контейнерів для сміття - 3091,50 грн.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, зазначив, що в укладених з позивачем угодах використовувались розцінки згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 11.05.2006 року і розцінки, розроблені Львівським обласним комунальним підприємством профілактичної дезінфекції № 16/018 від 23.02.2006 р., «Диференційовані тарифи на протиепідемічні санітарно-профілактичні послуги/профдезроботи, які виконуються відділами профдезінфекції/ - згідно з вимогами Закону України « Про захист населення від інфекційних хвороб»; а оплата за надані послуги проводилась згідно з тарифами, затвердженими Кабінетом міністрів України, а саме постановою Кабінету міністрів України № 662 від 11.05.2006 р. «Про внесення змін до постанов Кабінету міністрів України № 1544 від 15.10.2002 р. і в № 1351 від 27.08.2003 р.».

У процесі розгляду справи суд встановив наступне. Відповідно до наявних у матеріалах справи угод, що укладалися між сторонами (Комунальним підприємством “Сокальжитлокомунсервіс” та Відділом профілактичної дезінфекції у Сокальської санепідстанції), було визначено види, періоди та вартість робіт.

Так, п. 1 угоди від 01.12.2009 року №30 передбачено виконання профдезвідділом у період з 01.01.2010 року по 01.01.2011 року робіт на суму 2457,67 грн. за місяць, зокрема, дератизація проходів в підвальних приміщеннях, площею 17097 кв.м. по ціні 0,11 грн. за 1 кв. м. обробленої площі в місяць, на суму 1880,67 грн. м; дератизація сміттєзвалища, площею 950 кв.м. по ціні 0,11 грн. за 1 кв.м., обробленої площі в місяць, на суму 104,50 грн; дезінсекція сміттєвих ящиків, площею 1050 кв.м. по ціні 0,45 грн. за 1 кв. м. обробленої площі в місяць, на суму 472.50 грн.; загальна вартість робіт відповідно до угоди визначена в сумі 29 492,04 грн. на рік.

Згідно з угодою від 03.01.2012 року № 30 передбачено виконання профдезвідділом у період з 03.01.2012 року по 31.12.2012 року робіт на суму 2666,27 грн. за місяць, зокрема, дератизація проходів в підвальних приміщеннях, площею 12030,50 кв.м. по ціні 0,15,5 грн. за 1 кв.м. обробленої площі в місяць, на суму 1864,72 грн; дератизація сміттєзвалища площею 950 кв. м. по ціні 0,11 грн за 1 кв.м. обробленої площі в місяць, на суму 104,50 грн; дератизація контейнерів для сміття площею 500 кв.м. по ціні 0,45 грн. за 1 кв. м. обробленої площі в місяць, на суму 225,00 грн.; дезінсекція контейнерів для сміття площею 1050 кв. м. по ціні 0,45 грн. за 1 кв.м. обробленої площі в місяць, на суму 472,50 грн.; загальна вартість робіт згідно з даною угодою визначена в сумі 32 000 грн. 64 коп. на рік.

Вказані угоди позивач просить визнати недійсними в частині встановленні ціни у відповідному розмірі. Виконання робіт згідно з описаними вище угодами сторонами не оскаржується.

Суд звертає увагу, що угода № 30 від січня 2012 року (без дати), про яку згадує позивач по тексту позовної заяви, як і угоди від 03.01.2010 року № 30, від 03.01.2013 року № 30, про які позивач зазначає у додаткових обґрунтуваннях позовних вимог (вх. № 54841 від 17.12.2014 року) у матеріалах справи відсутня, а у прохальній частині позовної заяви позивач просить визнати недійсними угоди від 01.12.2009 року № 30 та двічі від 03.01.2012 р. №30.

Натомість, до позовної заяви долучено копію угоди № 30 від 30.12.2010 року, відповідно до якої передбачено виконання профдезвідділом робіт у період з 04.01.2011 року по 04.01.2012 року на суму 2444,25 грн. за місяць, зокрема, дератизація проходів в підвальних приміщеннях, площею 16975 кв.м. по ціні 0,11 грн. за 1 кв.м. обробленої площі в місяць, на суму 1867,25 грн.; дератизація сміттєзвалища ТПВ, площею 950 кв. м. по ціні 0,11 грн за 1 кв.м. обробленої площі в місяць, на суму 104,50 грн.; дезінсекція контейнерів для сміття площею 1050 кв. м. по ціні 0,45 грн. за 1 кв.м. обробленої площі в місяць, на суму 472,50 грн.; загальна вартість робіт згідно з даною угодою визначена в сумі 29 331 грн. 00 коп. на рік. Однак, вказана угода не оспорюється позивачем та вимоги про визнання її частково недійсною не заявлялася.

Як зазначив позивач, Червоноградською об'єднаною державною фінансовою інспекцією було проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Комунального підприємства “Сокальжитлокомунсервіс” за період з 01.07.2010 року по 30.06.2013 року. За результатами ревізії складено акт ревізії вих. 23-38/10 від 19.09.2013 року та встановлено порушення, зокрема, встановлено втрати фінансових ресурсів на загальну суму 14 104,82 гривень, а саме: за липень — грудень 2010 року на 276,36 грн., за 2011 рік на суму 548,64 грн., за 2012 рік 8879,78 грн., з січень-червень 2013 року на 4400,04 грн., що виникли внаслідок завищеної вартості виконаних проведених Відділом профілактичної дезінфекції у Сокальському районі робіт по дератизації проходів в підвальних приміщеннях, дератизації сміттєзвалища, дератизація контейнерів для сміття. У складеному акті зазначено, що за період з 2010 року по 2013 рік завищено вартість робіт по дератизації проходів в підвальних приміщеннях на суму 10 893,80 грн. Так, згідно з п. 252 Постанови Кабінету міністрів України №1351 від 27.08.2003 року для робіт, назва яких «Дератизація в будинках і спорудах», затверджено ціну в розмірі 1,29 грн. за один кв. метр (у договорі 1 рік), відповідно ціна даної роботи в місяць має становити 0,1075 грн. за один кв. метр. В період звірки, відповідно до вищевказаних угод профдезвідділом визначалась вартість робіт, назва яких "Дератизація проходів у підвальних приміщеннях" по таких цінах: протягом періоду з 01.07.2010 року по 31.12.2011 рік - по ціні 0,11 грн. за один кв.м. в місяць, відповідно ціна даної роботи на рік складає 1,32 грн., що на 0,03 грн. більше від ціни, яка визначена п. 252 Постанови №1351, внаслідок чого за вказаний період було завищено вартість робіт на загальну суму 765,24 грн.; протягом періоду з 03.01.2012 року по 30.06.2013 рік - по ціні 0,155 грн. за один кв. метр в місяць, відповідно ціна даної роботи на рік складає 1,86 грн. за один м. кв., що на 0,57 грн. більше від ціни, яка визначена п. 252 Постанови №1351., внаслідок чого за вказаний період було завищено вартість робіт на 10128,56 грн.

Також у акті ревізії зазначено, що згідно з п. 254 Постанови Кабінету Міністрів України № 1351 для робіт, назва яких «Дератизація на відкритій місцевості», затверджено ціну в розмірі 10,65 грн. за 100 кв. метрів, відповідно ціна даної роботи за 1 кв. метр має становити 0,1065 грн. В період звірки, відповідно до вищевказаних угод профдезвідділом визначалась вартість робіт, назва яких «дератизація сміттєзвалища», (площа 950 кв. м) по ціні 0,11 грн. за один кв. м. відповідно ціна за 100 кв. м. складає 11,00 грн., що на 0,35 грн. більше від ціни, визначеної п. 245 Постанови № 1351. Внаслідок завищення вартості робіт «Дератизація сміттєзвалища» завищено вартість за вказаний період на 119,52 грн. Також за період з 03.01.2012 року по 30.06.2013 рік відповідно до угод визначалась вартість робіт, назва яких «Дератизація контейнерів для сміття», (площею 500 кв. метрів) ціні 0,45 грн. за один кв. метр, відповідно ціна за 100 кв. метрів складає 45,00 грн., що на 34,35 грн. більше від ціни, визначеної п. 254 Постанови № 1351. Внаслідок завищення вартості робіт «Дератизація контейнерів для сміття» по ціні 0,45 вартість 0,1065 грн. за один кв. метр профдезвідділом завищено вартість робіт за вказаний період на суму 3091,50 грн.

У зв'язку з виявленими фактами Червоноградською об'єднаною державною фінансовою інспекцією фактів Відділу профілактичної дезінфекції у Сокальському районі було направлено претензію № 912 від 11.10.2013 року про повернення коштів, проплачених внаслідок завищеної вартості виконаних робіт, у відповідь на яку відповідач зазначив, що укладаючи угоди, він користується розцінками, розробленими Кабінетом Міністрів України, а саме постановою № 662 від 11.05.2006 року, розцінками, розробленими Львівським обласним комунальним підприємством профілактичної дезінфекції, та розробленими самостійно; тариф, закладений в договорі, відповідає вимогам положення, згідно з яким працює відділення. Копія відповіді № 53 від 20.11.2013 року знаходиться в матеріалах справи.

Однак, судом встановлено, що відповідно до Тарифів (прейскуранта) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2003 р. N 1351 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 11 травня 2006 року N 662, від 17 жовтня 2007 року N 1235), зокрема, п. 252, 254, вартість дератизації в будинках і спорудах становить 1,29 за один кв. метр (у договорі на 1 рік), вартість дератизації на відкритій місцевості 10,65 за 100 кв. метрів. П. 245 передбачено плату за розгляд і оформлення документів на роботу з біологічними агентами різних груп патогенності та на перевезення біологічного матеріалу, що містить або може містити біологічні патогенні агенти, а не за дератизацію сміттєзвалищ, як зазначив позивач у позовній заяві.

Крім цього, згідно із диференційованими тарифами на протиепідемічні санітарно-профілактичні послуги (профдезроботи), які виконуються відділами профдезинфекції – згідно з вимогами Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», встановленими Обласним комунальним підприємством профілактичної дезінфекції, тарифи за дератизацію визначений в межах 0,08-0,45 за 1 кв. м. площі об'єкта в місяць, за дезінсекцію – 0,16-0,60, за дезінфекцію – 0,1-0,45 (копія знаходиться в матеріалах справи).

Дані факти матеріалами справи підтверджується, сторонами не заперечувались та документально не спростовувались.

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено судом, позивач обґрунтовує позовні вимоги порушенням відповідачем норм ст. 203 Цивільного кодексу України, вимог постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2003 року № 1351 та постанови Кабінету Міністрів України від 11.05.2006 року № 662. Зазначає, що на підставі ст. ст. 229-230 Цивільного кодексу України Відділ профілактичної дезінфекції у Сокальському районі ввів Комунальне підприємство «Сокальжитлокомунсервіс» в оману щодо ціни на роботи по дератизації проходів в підвальних приміщеннях, дератизації сміттєзвалища, дератизації контейнерів для сміття на підставі відповідних угод за період з 01.07.2010 року по 30.06.2013 року, а внаслідок необгрунтованого завищення цін на платні послуги, за умови запровадження для них режиму державного регулювання, всупереч постанові Кабінету Міністрів України від 27.08.2003 року № 1351 та постанови Кабінету Міністрів України від 11.05.2006 року № 662 отримав необгрунтовану виручку в сумі 14 104,82 грн. Відтак, на підставі ст. ст. 1212-1215 Цивільного кодексу України, відповідач, на переконання позивача, повинен повернути зайво сплачені кошти.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6 ст. 203 ЦК України). Згідно ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову) (абз. 5 п. 2.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Згідно з рекомендаціями Пленуму Вищого господарського суду України, наведеними у постанові від 29.05.2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України.

Відповідно до ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. (ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України).

Твердження позивача про те, що відповідач ввів в оману позивача щодо ціни на роботи по дератизації на підставі описаних вище угод, не підтверджується наведеними нормативними положеннями, а також фактичними обставинами справи, зазначеними нижче.

Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2002 р. N 1544 «Про затвердження переліку робіт і послуг у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, які виконуються і надаються за плату» зазначені у переліку роботи і послуги, серед яких і проведення дезінфекційних, стерилізаційних, дезінсекційних та дератизаційних робіт на замовлення підприємств, установ, організацій, громадян (крім випадків, коли такі роботи проводяться у вогнищах інфекційних хвороб), виконуються і надаються установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби МОЗ на добровільній основі за договорами з юридичними і фізичними особами.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» дезінфекційні заходи поділяються на такі види: профілактичні дезінфекційні заходи (проводяться органами державної санітарно-епідеміологічної служби, а також суб'єктами підприємницької діяльності на підставі відповідних договорів з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та громадянами), поточні дезінфекційні заходи та заключні дезінфекційні заходи (проводяться органами державної санітарно-епідеміологічної служби).

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про ціни і ціноутворення" суб'єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують вільні ціни; державні регульовані ціни. Відповідно до ч. 1 ст. 12 цього ж Закону державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб'єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Враховуючи, що санепідемстанції при наданні своїх специфічних послуг займають монопольне (домінуюче) становище в економіці України, Кабінетом Міністрів України для них вищезгаданими постановами N 1544 від 15.10.2002 р., N 1351 від 27.08.2003 р. та N 662 від 11.05.2006 р. запроваджено державне регулювання цін та тарифів та визначено перелік робіт і послуг, які можливо надавати за плату. У цьому й полягає державне регулювання щодо надання платних послуг закладами державної санепідемслужби, як певними монополістами, що займають домінуюче становище на ринку. До аналогічного висновку прийшов господарський суд Житомирської області (справа N 6/12-НМ), постанову якого залишено без змін Київським апеляційним адміністративним судом від 02.12.2008 року (справа N 22-а-2802/08) та Вищим адміністративним судом від 30.06.2011 року (N К-6244/09).

Тарифи (прейскуранти) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби, затверджені Кабінетом міністрів України 27 серпня 2003 р. (постанова N 1351) відповідно до статті 35 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення". Так, відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 35 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" кошти до спеціального фонду державного бюджету центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, відраховує за виконання робіт і надання послуг у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, що не відносяться до медичної допомоги населенню, зокрема, роботи з профілактичної дезінфекції, дезінсекції, дератизації. Оплата зазначених послуг здійснюється за тарифами та прейскурантами, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Судом вище встановлено, що у відповідності до Тарифів (прейскуранта) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2003 р. N 1351 (п. п. 252, 254) встановлено вартість дератизації в будинках і спорудах (1,29 за один кв. метр ), вартість дератизації на відкритій місцевості (10,65 за 100 кв. метрів).

Також встановлено, що згідно із диференційованими тарифами на протиепідемічні санітарно-профілактичні послуги (профдезроботи), які виконуються відділами профдезинфекції – згідно з вимогами Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», встановленими Обласним комунальним підприємством профілактичної дезінфекції, яким користувалися сторони при укладенні оспорюваних угод, тарифи за дератизацію визначені в межах 0,08-0,45 за 1 кв. м. площі об'єкта в місяць, за дезінсекцію – 0,16-0,6, за дезінфекцію – 0,1-0,45., які, як зазначено в долученому до матеріалів справи листі № 16/08 від 23.02.2006 року, дозволяється використовувати при укладенні угод із суб'єктами підприємницької діяльності. Однак, як вбачається з наведеного вище положення ст. 35 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" тарифи повинні затверджуватись Кабінетом Міністрів України, а не органами на територіальному рівні. Разом з цим, наявна у матеріалах справи відповідь Обласного комунального підприємства профілактичної дезінфекції № 23 від 16 червня 2014 року, на яку посилається позивач, не вважається належним і допустимим доказом, оскільки є листом, не має ні нормативного, ні іншого обов'язкового характеру.

В угодах сторонами узгоджено тарифи у розмірах 0,11 грн. та 0,155 за 1 кв. м. обробленої площі в місяць за дератизацію проходів в підвальних приміщеннях; 0,11 грн. за 1 кв.м., обробленої площі в місяць за дератизацію сміттєзвалища; 0,45 грн. за 1 кв. м. обробленої площі в місяць за дезінсекцію сміттєвих ящиків, тобто в межах, встановлених Обласним комунальним підприємством профілактичної дезінфекції, проте, не у відповідності до Тарифів (прейскуранта) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2003 р. N 1351.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України). Разом з тим зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України), а також зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту (ч. 1 ст. 648 Цивільного кодексу України).

З наведеного вище суд приходить до висновку, що визначені сторонами в угодах від 01.12.2009 року № 30 та від 03.01.2012 року № 30 тарифи перевищують встановлені Кабінетом Міністрів України ціни, що свідчить про невідповідність умов угод про ціну передбаченим законодавством вимогам та неправомірність їх застосування. Твердження представника відповідача про використання при укладенні угод тарифів, розроблених Львівським обласним комунальним підприємством профілактичної дезінфекції за № 16/018 від 23.02.2006 року, суперечить описаним вище нормативним положенням, зокрема, ст. 35 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", і не може бути підставою для правомірності застосування визначених сторонами тарифів.

Суд звертає увагу, що позивач просить визнати недійсними угоди на проведення робіт по дератизації в частині встановлення ціни, оскільки такі, на його думку, були визначені сторонами під впливом обману, тобто процесуальною підставою позову вважає порушення ст. 230 Цивільного кодексу України. Як зазначено в п. 3.12 постанови Пленуму вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Як зазначив суд вище, у матеріалах справи відсутня угода № 30 від січня 2012 року (без дати) з терміном дії січень-грудень 2013 року, про яку згадує позивач по тексту позовної заяви і по якій здійснено перерахунок вартості робіт позивачем; відсутня угода від січня 2013 року, про яку згадує в додаткових обґрунтуваннях до позовної заяви позивач, умови якої враховано позивачем про перерахунку вартості робіт, яку не просить визнати недійсною в частині встановлення цін; а умови угоди № 30 від 30.12.2010 року, яка долучена до позовної заяви, по якій здійснено перерахунок вартості робіт позивачем, не оскаржуються та вимоги про визнання її недійсною у прохальній частині не міститься. Уточнень чи заяв про допущення позивачем описки у прохальній частині позовної заяви не поступало, заяв про зміну предмету чи підстави позову також не надходило. Не виходячи за межі заявлених позовних вимог, судом не надавалася оцінка угоді № 30 від 30.12.2010 року, на яку позивач не посилається як на підставу своїх вимог, не просить визнати її недійсною, відповідно і здійснювати перерахунок переплачених коштів за такою угодою у суду немає підстав.

Враховуючи встановлені судом факти та нормативні і рекомендаційні положення, суд вважає, що наявними у матеріалах справи доказами не доведено наявності обману та умислу в діях відповідача при укладенні оскаржуваних угод. Проте, із тексту позовної заяви вбачається посилання позивача і на положення ст. ст. 203 та 229 Цивільного кодексу України, хоча обґрунтування позовних вимог наявністю помилки, а не обману, позивачем не здійснено. Суд зазначає, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (п. 3.12 постанови Пленуму вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Як встановлено судом вище, визначені сторонами в угодах від 01.12.2009 року №30 та від 03.01.2012 року № 30 тарифи перевищують встановлені Кабінетом Міністрів України, тобто суперечать ст. 35 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення". Беручи до уваги положення ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, суд вважає, що вимога про визнання недійсними угод від 01.12.2009 року №30 та від 03.01.2012 року № 30 в частині встановлення тарифів на роботи по дератизації проходів в підвальних приміщеннях, дератизації сміттєзвалища, дератизації контейнерів для сміття підлягає задоволенню.

Крім визнання угод в частині встановлення цін недійсними, позивач просив стягнути з Відділу профілактичної дезінфекції у Сокальському районі Львівської області зайво сплачені кошти внаслідок завищення вартості робіт в сумі 14 104,82 гривень, з приводу чого суд зазначає наступне.

Згідно з приписами ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України).

При цьому, згідно із пунктом 1 частини 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Однак, як зазначив Верховний суду України у висновках, викладених в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України, за II півріччя 2013 р., від 01.02.2014 року, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно позивачу (постанова судових палат у цивільних та у господарських справах Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 р. у справі N 6-88цс13).

Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом України у справі №6-122 цс14 від 24 вересня 2014 року (відповідно до змісту ст. 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому).

Наведене вище положення ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України є спеціальним способом захисту у даному випадку.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (ст. 216 Цивільного кодексу України).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. За змістом ст. 216 ЦК України та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд застосовує з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд розглядає на засадах диспозитивності цивільного судочинства (ч. 3 п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Такий висновок (про застосування реституції) зроблено Київським апеляційним господарським судом у справі N 911/2277/14 в постанові від 3 листопада 2014 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 30.12.2014 року.

Судом здійснено перерахунок цін, за якими мали виконуватись роботи у відповідності до затверджених Кабінетом Міністрів України тарифів, передбачені угодами від 01.12.2009 року №30 та від 03.01.2012 року № 30, оскільки саме такі наявні в матеріалах справи та їхні умови в частині встановлення ціни визнаються судом недійсними.

Так, у відповідності до вимог чинного законодавства виконання робіт по дератизації проходів у підвальних приміщеннях мали виконуватись за тарифом 0, 1075 грн., а не 0,11 грн. і 0, 155 грн., у зв'язку з чим за шість місяців з угодою від 01.12.2009 року переплачено 256 грн. 44 коп., за 12 місяців з угодою від 03.01.2012 року переплачено 6 857 грн. 88 коп., тобто всього на суму 7 114 грн. 32 коп.

Суд зазначає, що період від січня по червень 2013 року не взято до уваги, оскільки угода від січня 2012 року з терміном дії січень-грудень 2013 року (очевидно за якою здійснювався розрахунок) у матеріалах справи відсутня і вимога про визнання її недійсною не заявлялась, відтак, і стягувати за нею кошти також немає підстав. За період 2011 року також немає підстав для стягнення коштів, оскільки угода № 30 від 30.12.2010 року з терміном дії 04.01.2011 року-04.01.2012 року, яка є в матеріалах справи і по якій очевидно здійснював нарахування позивач ще й за 2011 рік, не є предметом спору і її визнання недійсною її умови про визначення ціни не є позовною вимогою. Наявність такої угоди також спростовує твердження позивача про пролонгацію на 2011 рік угоди № 30 від 01.12.2009 року. Крім цього, як вбачається із поданого позивачем розрахунку вартості робіт, у відповідні періоди застосовувались різні площі для проведення робіт, при чому в угодах такі показники зазначалися і при перерахунку суд брав до уваги саме ті показники, які визначені сторонами в угодах, що оспорюються.

Виконання робіт по дератизації сміттєзвалища мали виконуватись за тарифом 0, 1065 грн., а не 0,11 грн., у зв'язку з чим за 30 місяців (липень 2010 року-грудень 2010 року, січень-грудень 2012 року, без урахування 2011 року та січня-червня 2013 року з підстав, зазначених вище) позивачем переплачено 59 грн. 76 коп.

Виконання робіт по дератизації контейнерів для сміття, передбачені лише однією угодою – від 03.01.2012 року № 30, мали виконуватись за тарифом 0, 1065 грн., а не 0,11 грн. Відповідно, за 12 місяців (січень-грудень 2012 року) було переплачено 2 061 грн.

Враховуючи здійснений судом описаний вище перерахунок, встановлено, що по угодах від 01.12.2009 року №30 та від 03.01.2012 року № 30 позивачем переплачено 9 235 грн. 08 коп., а не 14 104 грн. 82 коп. як заявив до стягнення позивач.

Звертаючись із позовом до суду, позивач подав клопотання про звільнення від сплати від судового збору, враховуючи ті обставини, що позивач перебуває у важкому фінансовому становищі, боргує Державній податковій інспекції у Сокальському районі значну суму коштів, і на його рахунках відсутні кошти. На підтвердження поданого клопотання подано копії постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.11.2012 року про стягнення з позивача заборгованості у дохід державного бюджету та ухвалу від 25.12.2012 року з питань розстрочення та відстрочення судового рішення. Суд не вбачає підстав для задоволення поданого клопотання, вваж є його необґрунтованим та не підтвердженим достатніми доказами у зв'язку з наступним.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону, є врахування ним майнового стану сторін. Клопотання про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до господарського суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.

При цьому, оскільки статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, отже, в тому числі й органів державної влади, то самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися підставою для звільнення від такої сплати (п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року N 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»).

Подані представником позивача постанова та ухвала суду про стягнення та розстрочення заборгованості не є достатнім та належним доказом майнового стану сторони та підставою для звільнення від сплати судового збору. Відтак, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покласти судові витрати на сторони пропорційно задоволеним вимогам за позовну вимогу майнового характеру та порівну за майнову вимогу немайнового характеру (якщо пропорції задоволення позовних вимог точно визначити неможливо (зокрема, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну – п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року N 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»). Також суд зазначає, що позивачем заявлено дві позовні вимоги: майнового та немайнового характеру, у зв'язку з чим до державного бюджету підлягає сплаті судовий збір в загальному розмірі 3 045 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд зазначає, що, як вбачається з поданого представником позивача витягу з ЄДР, станом на 04.11.2014 року повне найменування відповідача наступне – Сокальський відділ профілактичної дезинфекції райсанепідемстанції, код юридичної особи 20762232, у зв'язку з чим у резолютивній частині рішення вважає за доцільне вказати повне, правильне та документально підтверджене найменування юридичної особи.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

Позовні вимоги задоволити частково.

Визнати недійсними укладені між Комунальним підприємством "Сокальжитлокомунсервіс” (80000, Львівська обл., Сокальський район, місто Сокаль, вул. Героїв УПА, будинок 11, код ЄДР 31963156) та Відділом профілактичної дезінфекції Сокальської санепідстанції (80000, Львівська обл., Сокальський район, місто Сокаль, вул. Шашкевича, будинок 77, код ЄДР 20762232) угоди від 01.12.2009 року №30 та від 03.01.2012 року № 30 в частині встановлення тарифів на роботи по дератизації проходів в підвальних приміщеннях, дератизації сміттєзвалища, дератизації контейнерів для сміття.

Стягнути з Сокальського відділу профілактичної дезинфекції райсанепідемстанції (80000, Львівська обл., Сокальський район, місто Сокаль, вул. Шашкевича, будинок 77, код ЄДР 20762232) на користь Комунального підприємства “Сокальжитлокомунсервіс” (80000, Львівська обл., Сокальський район, місто Сокаль, вул. Героїв УПА, будинок 11, код ЄДР 31963156) 9 235 грн. 08 коп. зайво сплачених коштів.

Відмовити у задоволенні позовної вимоги в частині стягнення 4 869 грн. 74 коп.

Стягнути з Сокальського відділу профілактичної дезинфекції райсанепідемстанції (80000, Львівська обл., Сокальський район, місто Сокаль, вул. Шашкевича, будинок 77, код ЄДР 20762232) 1 796 грн. 55 коп. судового збору в дохід державного бюджету.

Стягнути з Комунального підприємства “Сокальжитлокомунсервіс” (80000, Львівська обл., Сокальський район, місто Сокаль, вул. Героїв УПА, будинок 11, код ЄДР 31963156) 1 248 грн. 45 коп. судового збору в дохід державного бюджету.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91 - 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне           рішення складене та підписане 28.01.2015 року.

Суддя                                                                                           Матвіїв Р.І.