Постанова

від 07.04.2015 по справі 910/23359/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" квітня 2015 р. Справа№ 910/23359/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Коротун О.М.

за участю представників сторін

від прокуратури: Чистякова Н.О. - посв. №031458 від 21.01.2015року;

від заявника: Новак Є.Л. - представник за дов. №225-КР-404 від 17.02.2015року;

від відповідача: Прасол А.С. представник за дов. б/н від 24.12.2014року,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Марті"

на рішення Господарського суду м. Києва від 13.01.2015 року

у справі № 910/23359/14 (суддя: Головатюк Л.Д.)

за заявою заступника прокурора Дніпровського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Марті"

про внесення змін до договору оренди земельної ділянки.

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Дніпровського району м. Києва (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Марті" (далі - відповідач) про внесення змін до договору оренди земельної ділянки.

Позовні вимоги були мотивовані тим, що між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Марті" 15.03.2004 року на підставі рішення Київської міської ради від 25.09.2003 року №31/905 був укладений договір оренди земельної ділянки, згідно якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування на 10 (десять) років земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 0,1795 га для будівництва, експлуатації та обслуговування тимчасової відкритої автостоянки по вул. Ентузіастів, б.1(один) у Дніпровському районі м. Києва. Орендар вносить орендну плату відповідно до п. 2.2 договору та сплачує 1,5% річної орендної ставки від нормативно-грошової оцінки землі.

Як зазначає позивач, у договорі чітко було вказано процентну ставку орендної плати за землю у розмірі півтора відсотка, але в Податковому кодексі України в ст. 288 передбачено, що розмір орендної плати для земель несільськогосподарського призначення не може бути меншим трикратного розміру земельного податку. Рішенням Київради від 28.02.2013 року №89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України" внесено зміни до договорів оренди в частині збільшення розміру річної орендної плати у розмірі 3% (три відсотка) від її нормативної грошової оцінки .

Крім того, позивач наголошує, що Законом України № 1166-VII від 27.03.2014 "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" внесено зміни до ст. 288.5.1 Податкового кодексу, що набрали чинності 01.04.2014 та встановлено, що річна сума платежу не може бути меншою 3% нормативної грошової оцінки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.01.2015 року у справі №910/23359/14 позовні вимоги прокуратури задоволено повністю. Внесено зміни до договору оренди земельної ділянки від 15.03.2004 року укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Марті" та зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради ( Київської міської державної адміністрації), про що зроблений запис 31.03.2004 року за №66-6-00143 у книзі записів державної реєстрації договорів, а саме викласти пункт 2.2 договору в наступній редакції: "Річна орендна плата за Земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% (три відсотки) від її нормативної грошової оцінки". Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Марті" в дохід Державного бюджету України 1218, 00 грн судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Марті" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 13.01.2015 року у справі №910/23359/14, та прийняти нове рішенням, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Крім того, скаржник зазначив, що позивач не звертався до відповідача з пропозицією про внесення змін до спірного договору, що є обов'язковим для зміни розміру орендної плати.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 13.02.2015 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Марті" було прийнято до провадження.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 26.03.2015 року розгляд справи було відкладено на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2015 року, щодо призначення повторного автоматичного розподілу справи, в зв'язку з перебуванням судді Гаврилюка О.М. у відпустці, відповідно до ч. 7 ст. 15 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд", для розгляду справи №910/23359/14 призначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя - доповідач): Сулім В.В., судді: Коротун О.М., Майданевич А.Г.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 07.04.2015 року прийнято вищевказаною колегією до свого провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Марті".

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2015 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Марті" - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 15.03.2004 року між Київською міською радою (орендодавець) та ТОВ "Марті"" на підставі рішення Київської міської ради від 25.09.2003 року №31/905 був укладений договір оренди земельної ділянки, згідно якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування на 10 (десять) років земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 0,1795 га для будівництва, експлуатації та обслуговування тимчасової відкритої автостоянки по вул. Ентузіастів, б. 1(один) у Дніпровському районі м. Києва.

Орендар вносить орендну плату відповідно до п.2.2 договору та сплачує 1,5% річної орендної ставки від нормативно-грошової оцінки землі.

Згідно з п. 2.10 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 667652.22 грн.

Відповідно до п. 2.2 договору річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється в розмірі 1,5 (однієї цілої і п"яти десятих) відсотка від її нормативної грошової оцінки.

Згідно п. 2.6 договору розмір орендної плати може змінюватись за згодою сторін шляхом прийняття відповідного рішення Київською міською радою та внесення змін до цього договору.

Рішенням Київради від 28.02.2013 року №89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України" внесено зміни до договорів оренди в частині збільшення розміру річної орендної плати у розмірі 3% (три відсотка) від її нормативної грошової оцінки і цей факт став загальновідомим.

Відповідно до вимог ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.12 Земельного кодексу України, п. 12 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, до повноважень Київської міської ради в галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальної громади міста.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України, ч. 2 ст.16 Закону України "Про оренду землі" передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Право оренди згідно з частиною 2 статті 126 Земельного кодексу України оформлюється договором, який реєструється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про оренду землі" орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку їх внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є однією із істотних умов договору оренди землі.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки. У разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати (ст. 21 Закону України "Про оренду землі" (в редакції на час укладення договору від 18.03.2005 року).

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 309-VІ від 03.06.2008 року були внесені зміни до частин 4, 5 статті 21 Закону України "Про оренду землі", згідно з якими річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю"; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим законом. Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки. При цьому в разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати, ніж зазначений у цій частині.

Вказаний закон набрав чинності з моменту опублікування 04.06.2008 року і зазначені зміни діяли до 01.01.2011 року.

На даний час статтею 21 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою; розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, відповідно до ст. 288 якого (в редакції до 01.04.2014 року): 288.1. Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

288.4. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

288.5. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу:

288.5.1. не може бути меншою:

для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом;

для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом;

288.5.2. не може перевищувати:

а) для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки;

б) для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

01.04.2014 року набрали чинності деякі умови Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" № 1166-VІІ від 27.03.2014 року, зокрема, ті, за якими розмір орендної плати за землю встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки (пп. 288.5.1 п.228.5 ст. 288 Податкового кодексу України).

Приписами ст.ст. 651, 652 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Зокрема, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

Згідно з ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України, якщо договір змінюється або розривається в судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Статтею 632 цього ж Кодексу передбачено застосування у встановлених законом випадках цін (тарифів, ставок тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. При цьому зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Сторони у договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо зазначено про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (ст. 6 ЦК України).

Орендна плата за землю визначена у частині 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі" як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Статтею 30 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Поряд з цим, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, а тому законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.

Згідно ст. 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу на даний час не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

З огляду на наведене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки нормами чинного законодавства передбачено можливість зміни умов договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадках, встановлених договором або законом, і оскільки укладений між сторонами договір передбачає можливість зміни розміру орендної плати, а орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленого умовами договору.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду України від 06.12.2010 року №2-1/10068-2008, від 27.12.2010 року №27/15-10 та Вищого господарського суду України від 13.10.2011 року №5002-21/1425-2011 та від 12.06.2012 року у справі № 17/5005/8502/2011.

Також слід зазначити, що за приписами ч. 3 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 111-16 цього Кодексу.

Як слідує з постанови Верховного Суду України від 20.11.2012 року у справі № 28/5005/640/2012, встановлення ст. 288 Податкового кодексу України граничних розмірів річної орендної плати за земельну ділянку є підставою для приведення положень спірного договору оренди земельної ділянки у відповідність до вимог закону в частині визначення розміру орендної плати.

Крім того, у постанові від 20.08. 2013 року у справі № 5009/3430/12 Верховний Суд України встановив, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.

Згідно з п. 2.18 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин"(зі змінами та доповненнями) вирішення спорів про внесення змін до договору пов'язане із застосуванням положення частини першої статті 626 Цивільного кодексу України, відповідно до якої договір є узгодженим волевиявленням двох або більше сторін, і тому суд не може зобов'язати іншу сторону договору внести зміни до нього. Отже, зацікавлена сторона у випадках, передбачених законом, може просити суд про внесення зміни до договору згідно з рішенням суду, а не про зобов'язання відповідача внести такі зміни до договору.

Як зазначено у пункті 2.19 тієї ж постанови, у разі прийняття уповноваженим органом рішення про внесення змін до ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть не братися судом до уваги лише у разі скасування відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку. Оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати може бути підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне посилання скаржника щодо наявності підстави для скасування рішення суду, а саме не звернення позивача з пропозицією про внесення змін до спірного договору, що є обов'язковим для зміни розміру орендної плати.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що відповідач на час винесення спірного рішення добровільно сплатив орендну ставку в розмірі 3%, що в свою чергу свідчить про його згоду щодо внесення змін до спірного договору оренди.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. ст. 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2015 року у справі №910/23359/14 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Марті" - задоволенню не підлягають.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Марті" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2015 року у справі №910/23359/14 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/23359/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Коротун