Рішення

від 01.04.2015 по справі 910/3417/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.04.2015Справа №910/3417/15-г

За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Логос -Реклама» (ТОВ «Логос-реклама»)

про стягнення 194 224,58 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: не з'явились

від відповідача: Тихолаз О.Б.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Логос -Реклама» (ТОВ «Логос-реклама») про стягнення 194 224,58 грн. за договором № 1227/767/11 від 21.12.2011р., з яких: основний борг - 164 548,59 грн., пеня - 9 890,69 грн., 15% річних - 7 754,62 грн. та інфляційні втрати - 12 030,68 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати права тимчасового користування місцями для розміщення об'єктів зовнішньої реклами в повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2015 р. порушено провадження у справі № 910/3417/15-г призначено до розгляду у судовому засіданні на 18.03.2015 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

11.03.2015 р. через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва відповідач подав клопотання про відкладення розгляду даної справи.

Розгляд справи відкладався в порядку п. 1, 2 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2015 р. у даній справі припинено провадження в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 73 747, 03 грн.

У даному судовому засіданні представник відповідача надав суду відзив на позов, в якому зазначив, що через складну економічну та політичну ситуацію в країні та відсутністю коштів на рахунках відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю «Логос -Реклама» (ТОВ «Логос-реклама») не змогло вчасно сплатити позивачу заборгованість за договором №1227/767/11 від 21.12.2011 р.

Представник позивача на виклик суду не з'явився.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 01.04.2015 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.12.2011 р. між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Логос -Реклама» (ТОВ «Логос-реклама») укладено договір №1227/767/11 на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), за умовами якого на підставі відповідного наказу робочого органу про встановлення пріоритету на місце для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), дозволу(-ів) на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відповідачу надається право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження яким(-и) здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва, за умов повного дотримання відповідачем цього договору та порядку розміщення зовнішньої реклами в м. Києві.

Згідно з п.3.2. договору, адресні програми на право постійного користування - це перелік місць для розміщення зовнішньої реклами, на які відповідачу надано дозволи на розміщення рекламних засобів, в якій також зазначається строк дії дозволу, а також базовий тариф за користування місцем.

Відповідно до п. 5.2.3. договору відповідач зобов'язаний не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним отримувати та сплачувати рахунки за право тимчасового користування, у тому числі у разі встановлення пріоритету.

Згідно з п. 6.1. договору сторони домовились, що ціною цього договору є плата за право тимчасового користування, розрахована згідно вимог порядку, цього договору, згідно встановлених за відповідачем пріоритетів та наданих дозволів, вказаних у відповідних адресних програмах.

Відповідно до п.п. 7.2., 7.3. договору позивач має право застосовувати до відповідача такі штрафні санкції: за несвоєчасне або неповне внесення плати - пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на момент сплати пені, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Крім штрафних санкцій, позивач має право нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за право тимчасового користування 15 (п'ятнадцять) відсотків річних від простроченої суми.

Також між сторонами було укладено адресні програми на право тимчасового користування до договору № 1227/767/11 від 21.12.2011 р. № 6 від 16.01.2014 р., №7 від 06.02.2014 р. та №8 від 25.04.2014 р., в яких сторони узгодили вид рекламних засобів, місце розміщення рекламних засобів, плату за місяць, дату початку та дату кінця строку дії дозволу.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що відповідачем порушено зобов'язання за договором № 1227/767/11 від 21.12.2011 р. щодо оплати права тимчасового користування місцями для розміщення об'єктів зовнішньої реклами, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість за вказаним договором у розмірі 164 548, 59 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором.

Виходячи з умов договору № 1227/767/11 від 21.12.2011 р. щодо оплати права тимчасового користування місцями для розміщення об'єктів зовнішньої реклами, суд дійшов висновку, що строк оплати є таким, що настав.

Між тим, суд відзначає, що заперечень стосовно користування місцем для розміщення рекламних засобів, відповідачем не наведено.

В той же час, відповідачем не у повному обсязі здійснено оплату права тимчасового користування місцями для розміщення об'єктів зовнішньої реклами за договором № 1227/767/11 від 21.12.2011 р. та, при цьому, не надано доказів на підтвердження наявності об'єктивних причин неможливості виконання договірних зобов'язань.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову в частині стягнення заборгованості за договором № 1227/767/11 від 21.12.2011 р. у розмірі 90 801,56 грн.

Крім того, позивачем заявлені вимоги про стягнення 9 890, 69 грн. - пені, 15 % річних у розмірі 7 754,62 грн. та 12 030,68 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 230, 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

В той же час, відповідно до п. 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за приписом ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з урахуванням припис ст. 625 Цивільного кодексу України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Згідно з п. 1.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів або на відсутність вини.

Щодо вимог позивача про стягнення 15 % річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України, суд відзначає, що позивачем фактично заявлено вимоги про сплату процентів за користування чужими грошовими коштами, встановлених ч.2 ст. 536 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.3 ст.692 Цивільного кодексу України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Частиною 3 ст.692 Цивільного кодексу України конкретизовано визначений ст.536 цього кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене ст. 625 цього кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3% річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст. 536 Цивільного кодексу України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Тож, оскільки відповідачем допущено порушення договірних зобов'язань щодо оплатиправа тимчасового користування місцями для розміщення об'єктів зовнішньої реклами, приймаючи до уваги, що відповідачем не надано суду доказів вжиття ним заходів щодо уникнення прострочення виконання зобов'язань, суд вважає обґрунтованим притягнення відповідача до відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

За розрахунком позивача за період з 06.06.2014 р. до 18.02.2015 р. (з урахуванням конкретних періодів) розмір пені становить - 9 890,69 грн., інфляційні втрати - 12 030,68 грн. та 15 % річних становить 7 754, 62грн.

Перевіривши правильність нарахування позивачем штрафних санкцій, судом встановлено, що розрахунки позивача не суперечать положенням чинного законодавства України.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Логос -Реклама» (ТОВ «Логос-реклама») (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 6-А, ідентифікаційний код 30866725), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» (04070, м. Київ, Боричів узвіз, буд. 8, код ЄДРПОУ 26199714) заборгованість у розмірі 90 801,56 (дев'яносто тисяч вісімсот одна грн. 56 коп.) грн., 9 890,69 (дев'ять тисяч вісімсот дев'яносто грн. 69 коп.) грн. - пені, 7 754,62 (сім тисяч сімсот п'ятдесят чотири грн. 62 коп.) грн. - 15 % річних, 12 030,68 (дванадцять тисяч тридцять грн. 68 коп.) грн. - інфляційних втрат та 2 409, 55 (дві тисячі чотириста дев'ять грн. 55 коп.) грн. - судового збору.

3. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 06.04.2015 р.

Суддя Пригунова А.Б.