Рішення

від 07.04.2015 по справі 910/5398/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.04.2015Справа №910/5398/15-г За позовом товариства з обмеженою відповідальністю " АДК ЛЛІР"

до товариства з обмеженою відповідальністю "ЯППІ ТРЕЙДИНГ"

про стягнення 47 513, 20 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники сторін:

Від позивача Самбур Т.П. (дов. №02/15 від 05.03.2015 )

Від відповідача не прибув

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки в розмірі 47 513, 20 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 11.03.2015 порушено провадження у справі №910/5398/15-г та призначено до розгляду на 26.03.2015.

Представник позивача з'явився в судове засідання 26.03.2015, надав пояснення по суті справи, подав додаткові докази по справі, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 26.03.2015 не з'явився, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений. Розгляд справи із-за неявки відповідача було відкладено на 07.04.2015

В судове засідання 07.04.2015 прибув представник позивача, позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 07.04.2015 вдруге не з'явився, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений.

Ухвала суду від 11.03.2015 отримана відповідачем 23.03.2015 що підтверджується відміткою на звороті ухвали та повідомленням про вручення поштового відправлення № 03680 0854577 1 (в матеріалах справи).

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судовому засіданні складено протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши думку представника позивача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

14.03.2014 між товариством з обмеженою відповідальністю "АДК ЛЛІР" (надалі - "позивач", постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "ЯППІ ТРЕЙДИНГ" (надалі - "відповідач", покупець) було укладено договір поставки №120/14(далі договір).

Відповідно до розділу 1 договору постачальник передає у власність покупця, а покупець приймає товар в асортименті, партіями згідно ТТН, на умовах цього Договору, а покупець зобов»язується прийняти зазначені товари та оплатити їх вартість в порядку, визначеному договором.

Погоджена сторонами кількість, асортимент , ціна та загальна вартість товару вказується в товарно-транспортних накладних, які виконують функцію специфікації є невід'ємною частиною цього договору(пункт 1.2 договору).

Як свідчать матеріали справи, позивач виконав взяті на себе зобов"язання відповідно до умов, передбачених договором, та поставив відповідачу в травні- вересні 2014 року- товар на загальну суму 45623,70 , що підтверджується товарно-транспортними накладеними № 5065 від 27.05.2014 на суму 2 339,28 грн., № 5066 від 27.05.2014 на суму 1555,92 грн. та іншими ( в матеріалах справи)., а також відповідними довіреностями на отримання товарно- матеріальних цінностей.

Вищевказані накладні та відповідні довіреності приймаються судом у якості належних доказів виконання поставки товару відповідачу і прийняття його останнім.

Відповідно до п. 4.1 договору розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюється в безготівковому порядку протягом 21 (двадцяти одного) календарних днів з дня передачі партії товару покупцю.

Проте, відповідач в порушення вимог чинного законодавства та домовленостей між сторонами, не виконав в повному обсязі взяті на себе зобов'язання по оплаті поставленого товару, а саме ним не було здійснено оплату отриманого товару в повній мірі, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 39721,50 грн., яка на момент розгляду справи залишилась непогашеною.

При цьому, відповідач факт поставки товару за видатковими накладними не заперечує. Судом встановлено, що надані позивачем копії видаткових накладних за поставками товару відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а також Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 8, та вважає, що наявні у справі довіреності на отримання цінностей є підтвердженням того, що товар був поставлений за договором поставки № 1349 КИЕ від 08.08.2013.

Стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити.

Суд встановив, що видаткові накладні, копії яких знаходяться в матеріалах справи, мають найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, перелік товару, його вартість та інші необхідні реквізити та прийшов до висновку, що вони відповідають вимогам зазначеного закону та є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції.

При цьому, окремі дефекти та недоліки в оформленні цих накладних не можуть спростовувати фактичне здійснення господарської операції, тим більше, що таке здійснення підтверджується діями відповідача з часткової оплати отриманого за зазначеними накладними товару.

В силу частини 8 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відповідальність за достовірність даних, відображених в первинних документах несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Разом з тим, норми Цивільного кодексу України не містять застережень, які б звільнили покупця від обов'язку оплатити отриманий товар у зв'язку з неналежним оформленням господарських операцій первинними документами.

За вимогами статті 692 даного Кодексу покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом досліджувалось та в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач не приймав до оплати накладні з посиланням на те, що вони не відповідають вимогам чинного законодавства.

Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи), також зазначене Положення визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, а спірні правовідносини у даній справі пов'язані не із здійсненням бухгалтерського обліку чи складанням фінансової звітності, а з виконанням договірних зобов'язань.

Господарським судом досліджено питання щодо повноважень представників відповідача на отримання від позивача товарно-матеріальних цінностей.

Судом встановлено, що отримання товару від позивача здійснювалась за товарно-транспортними накладними представниками відповідача з проставлянням печатки.

Згідно зі ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що спірні поставки товару відбувалися в межах укладеного між сторонами договору №120/14 від 14.03.2014, а сторони, хоча і відступили від його умов щодо документального оформлення поставки товару (відсутні довіреності), проте, своїми конклюдентними діями підтвердили виконання укладеного договору, відповідно до умов якого позивач передав у власність відповідача товар у кількості, якості та за погодженими цінами, які визначені у товарно-транспортних накладних, та які є в силу договору його специфікаціями, а відповідач - прийняв товар, тому зобов'язаний оплатити його на умовах, визначених у договорі.

Як зазначено Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17 липня 2012 року за №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права", підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Відповідно до п. 4.1 спірного договору відповідач зобов'язався проводити оплату товару на умовах відстрочки платежу на 14 календарних днів з моменту поставки товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача. Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на банківський рахунок позивача.

Судом на підставі договору, товарно-транспортних накладних, документів податкової звітності, платіжних документів достеменно встановлено та відповідачем будь-якими доказами не спростовано, що залишок його заборгованості за поставлену позивачем продукцію становить 39721,50 грн., що є у відповідності з умовами договору та ст. 692 Цивільного кодексу України безперечною підставою для задоволення вказаних позовних вимог у зв'язку з їх обґрунтованістю та доведеністю.

Судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

В силу частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Спірні правовідносини, які виникли у зв'язку з неналежним виконанням договору поставки та поставкою продукції неналежної якості, до їх врегулювання застосовуються положення ст. 265, 268, 269 ГК України, ст. 678 - 681 ЦК України.

Відповідно до ст.688 ЦК України покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти позовних вимог про стягнення основного боргу.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в суміи 39721.50 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статей 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Договір, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 776,02 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно розрахунку позивача, 3% річних становлять 776,02 грн. В цій частині суд задовольняє позовні вимоги.

Оскільки факт невиконання та прострочення грошового зобов'язання відповідачем є доведеним, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення з відповідача передбаченої договором пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу в у відповідності з п. 7.2 договору

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного Банку, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Оскільки відповідач не погасив заборгованість, яка у нього утворилась перед позивачем за поставлений товар, останній нарахував відповідачеві пеню на підставі пункту 7.2 договору, яка складає 7015,68 грн.

Отже, згідно з розрахунком позивача підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пеня в сумі 7015, 68 грн. З цією сумою суд погоджується, так як позивачем вона розрахована арифметично вірно.

Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "АДК ЛЛІР" задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ЯППІ ТРЕЙДИНГ" (01021, м. Київ, Печерський район, вул. Грушевського, буд. 28/2, офіс 43, код ЄДРПОУ 37265690) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АДК ЛЛІР" (02094, м. Київ, Деснянський район, вул. Віскозна, буд. 17, код ЄДРПОУ 36940442) основний борг в сумі 39721 (тридцять дев»ять тисяч сімсот двадцять одна) грн. 50 коп., , 3% річних в сумі 776 (сімсот сімдесят шість) грн. 02 коп., пеню в сумі 7015 (сім тисяч пятнадцять) грн. 68 коп., судовий збір в розмірі 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення - 14.04.2015