Рішення

від 01.04.2015 по справі 922/5196/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" квітня 2015 р.Справа № 922/5196/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жельне С.Ч.

при секретарі судового засідання Федорова Т.О.

розглянувши справу

за позовом Харківської міської ради, м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віват", м. Харків про повернення безпідставно набутого майна за участю представників сторін:

від позивача - Грєнков І.В.

від відповідача - Ярова Л.І.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Харківська міська рада, 13.11.2014 р. звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віват", в якій просить суд зобов'язати відповідача повернути в натурі територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради безпідставно набуте майно - земельну ділянку площею 0,1200 га, яка розташована по вул. Корчагінців, 13 у м. Харкові та стягнути з відповідача доходи, отримані від безпідставно набутого майна в розмірі 514030,93 грн. Судові витрати по веденню справи просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.11.2014 р. за вищевказаним позовом було порушено провадження у справі № 922/5196/14 та розгляд справи призначено на 02.12.2014 р. о 12:00 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.12.2014 р. розгляд справи № 922/5196/14 було відкладено на 17 грудня 2014 р. о 12:30 год.

У судовому засіданні 17 грудня 2014 р. було оголошено перерву до 10:30 год. 25 грудня 2014 року з метою надання сторонами додаткових доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень та враховуючи клопотання представника про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.12.2014 р. розгляд справи № 922/5196/14 було відкладено на 10:30 20 січня 2015 р. Цією ж ухвалою строк вирішення даного спору було продовжено за межами, визначеними ч.1 ст. 69 ГПК України на п'ятнадцять днів до 28 січня 2015 року та задоволено клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.01.2015 р. розгляд справи № 922/5196/14 було відкладено на 28.01.2015 р. о 11:00 год.

Розпорядженням № 217 від 23.01.2015 року в.о. керівника апарату суду був призначений повторний автоматичний розподіл справи та згідно витягу від 23.01.2015 року автоматизованою системою документообігу господарського суду Харківської області справу призначено до розгляду судді Жельне С.Ч.

Ухвалами суду від 28.01.2015 року та від 18.02.2015 року розгляд справи відкладався на 10.03.2015 року о 12:30 год.

У судовому засіданні 10.03.2015 року оголошувалась перерва до 18.03.2015 року до 11:00 год.

У зв'язку із неявкою представників сторін в призначене господарське засідання, ухвалою суду від 18.03.2015 року розгляд справи було відкладено на 01.04.2015 року о 15:00 год.

Ухвалою суду від 18.03.2015 року, в порядку ст. 69 ГПК України, строк вирішення даного спору було продовжено до 07.04.2015 року включно на підставі відповідної заяви позивача.

Представник позивача у судовому засіданні 01.04.2015 року підтримав заявлений позов та просив суд його задовольнити. Крім того позивачем було заявлено клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів.

Присутній в судовому засіданні 01.04.2015 року представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив, а також надав додаткові письмові пояснення із нормативно-правовим обґрунтуванням своєї правової позиції по суті спору.

Надані учасниками судового процесу документи та докази були досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши представників сторін, судом встановлено наступне.

Як свідчать матеріали справи, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Віват" , згідно з інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 11.09.2014р. № 26688878 - є власником нежитлової будівлі літ. "А-1", площею 324,8 кв.м. по вулиці Корчагінців, 13 у місті Харкові на підставі договору купівлі-продажу від 10.08.1996 року № 921-В.

23.07.2014 року головним спеціалістом відділу контролю за використанням земель Департаменту самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради було здійснено заходи самоврядного контролю за додержанням вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки, яка розташована по вулиці Корчагінців, 13 у місті Харкові.

Під час проведення вказаних заходів було встановлено, що з 28.10.1996 року по теперішній час, відповідач використовує земельну ділянку площею 0,1200 га по вул. Корчагінців, 13 у м. Харкові для експлуатації нежитлової будівлі без оформлення документів на право власності або користування земельною ділянкою та без державної реєстрації цих прав. Про відповідні обставини було складено акт обстеження та визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки.

Відповідно до листа Індустріальної ОДПІ м. Харкова від 21.08.2014 року № 4900/9/20-36-15-04-23, відповідач обліковується як платник земельного податку. За період з 01.10.2011 року по 31.10.2014 року ТОВ "Віват" сплачено земельного податку в сумі 21 264,91 грн.

На підставі викладених обставин, позивач наполягає на безпідставному користуванні відповідачем спірною земельною ділянкою, у зв'язку з чим звернувся з відповідним позовом до господарського суду Харківської області та просить суд зобов'язати відповідача звільнити відповідну ділянку та стягнути з відповідача суму несплаченої плати за користування земельною ділянкою як отриманий останнім дохід від використання безпідставно набутого майна в розмірі 514 030,93 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 3 Конституції України, згідно якої людина, її життя і здоров'я, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; ст. 41 Конституції України, відповідно до якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, у тому числі це стосується і нерухомого майна; право власності набувається у порядку, визначеному законом; ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР, кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (ст. 179 ЦК України).

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (ч. 1 ст. 181 ЦК України).

Встановлені судом обставини справи свідчать, що на спірній земельній ділянці по вул. Корчагінців, 13 у м. Харкові відповідачу, на праві приватної власності належить нежитлова будівля літ. "А-1" площею 324,8 кв.м.

Таким чином, будь-яке переміщення вказаної нерухомості є неможливим без її знецінення (знищення) та зміни її призначення.

Згідно чинного земельного законодавства використання землі здійснюється або на праві власності, або на праві користування земельною ділянкою (в даному випадку - договору оренди земельної ділянки).

Судом встановлено, що відповідач не набув, ані права власності, ані права користування спірною земельною ділянкою.

Статтею 15 Закону України "Про оренду землі" визначено, що невід'ємною частиною договору оренди землі є, зокрема, проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

Згідно ч. 2 ст.123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Враховуючи не укладення між сторонами договору оренди спірної земельної ділянки, позивач вважає безпідставним користування відповідачем даною земельною ділянкою.

Проте, суд не погоджується з такими висновками позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Враховуючи викладене, суд зауважує на тому, що зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

- По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

- По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

- По-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Аналогічна правова норма викладена в ст. 377 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що на спірній земельній ділянці по вул. Корчагінців, 13 відповідачу на праві приватної власності належить нежитлова будівля літ. "А-1", площею 324,8 кв.м., отже, відповідач має законодавчо визначене право на земельну ділянку, на якій розташована його будівля, що спростовує твердження позивача про безпідставне користування відповідачем спірної земельної ділянки.

Водночас, частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 цієї ж статті визначено способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом.

За ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Так, у відповідача виникло право власності на нерухомість на підставі цивільно-правової угоди. Втім, право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під цією нерухомістю, належним чином відповідачем не оформлено, але недотримання порядку оформлення права на земельну ділянку, на якій розташована нерухомість, не може бути підставою для обмеження права відповідача, як власника нерухомості, на користування нею, та як наслідок - земельною ділянкою, на якій вона розташована, оскільки користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою.

Зобов'язання відповідача в примусовому порядку звільнити земельну ділянку та передати її в натурі позивачу є порушенням права власності відповідача, гарантованого статтею 41 Конституції України. Зазначені обставини виключають можливість звільнення земельної ділянки під будівлею з посиланням на її самовільне зайняття (лист Вищого господарського суду від 01.01.2010р. "Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами").

З огляду на наведене, обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку в натурі є неефективним в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично не призводить до відновлення його порушених прав, а тому виключає можливість задоволення позовних вимог в цій частині.

Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 514 030,93 грн., як доходу, отриманого від безпідставно набутого майна, колегія суддів виходить з наступного.

У відповідності до положень ст. 80 ЗК України, суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування - на землі комунальної власності.

Відповідно до ст. 83 цього кодексу землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Відповідно до ч. 1 статті 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

На підставі ч. 2 статті 125 ЗК України, право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст. 126 ЗК України).

При цьому, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (ст. 93 ЗК України).

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності (ст.78 ЗК України).

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. (ст. 79 ЗК України).

Отже, при переході права власності на будівлю, право власності чи користування земельною ділянкою під цією будівлею переходить не автоматично. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті, право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою, право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону (ст. 126 ЗК України).

Відповідно до ст. 181 ЦК України будівля, як об'єкт цивільних прав пов'язується із земельною ділянкою, так, як є неможливим переміщення будівлі без її знецінення.

Набуття земельної ділянки відповідачем обумовлюється набуттям права власності на будівлю, розташованої на земельній ділянці, без якої існування будівлі та її використання є неможливим.

Наявність на земельній ділянці об'єкту нерухомості, належного на праві власності відповідачу, робить неможливим використання цієї земельної ділянки територіальною громадою міста Харкова для власних або інших цілей, оскільки це би обмежувало право на користування власністю, яка належить відповідачу у справі.

Статтею 182 ЦК України встановлені такі ж саме вимоги щодо здійснення державної реєстрації речових прав на земельну ділянку.

Відповідно до п. 2.10 Постанови Пленуму ВГСУ № 6 від 17.05.2011р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. Новий власник будинку (будівлі, споруди), у зв'язку з цим не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень".

Отже, набувши право на земельну ділянку, у зв'язку з переходом права власності на об'єкт нерухомості, відповідач не звільняється від необхідності зареєструвати речові права на земельну ділянку у встановленому законом порядку.

Згідно листа Управління Держземагентства у м. Харкові від 18.08.2014 № 3910/08 вбачається, що станом на 29.12.2012 року за ТОВ "Віват" не обліковуються правовстановлюючі документи на право власності або користування на земельну ділянку по вулиці Корчагінців, 13.

Відповідно до довідки Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 26.08.2014р. № 9899/0/225-14 інформація щодо наявності документів на право користування земельною ділянкою по вул. Корчагінців, 13, в Департаменті відсутня.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об'єкта нерухомого майна від 11.09.2014 р. № 26688878 речові права відповідача на земельну ділянку не зареєстровані, а, отже, відповідач фактично використовує земельну ділянку без оформлення речових прав на неї у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 206 ЗК України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Розміри та порядок плати за землю визначає ПК України, згідно з яким плата за землю справляється у двох формах - земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Статтею 14 ПК України визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідно до підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК України плату за землю віднесено до загальнодержавного податку.

При цьому судова колегія зазначає, що законною підставою для сплати орендної плати у відповідності до ст. 21 Закону України "Про оренду землі", яка кореспондується з п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України, є наявність такої умови, як укладений і зареєстрований у встановленому законом порядку договір оренди.

Контроль за правильністю обчислення і справляння плати за землю здійснюється органами державної податкової служби.

Відповідно до ст. 287 ПК України, зазначено, що власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою, у разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Як вбачається з аналізу положень статті 2 та ч. 2 ст. 15 Закону України "Про плату за землю", за відсутністю у користувача земельної ділянки документів, визначених у статтях 125-126 ЗК України, які засвідчують право на земельну ділянку у встановленому законом порядку, такий користувач здійснює фактичне користування з зобов'язанням сплатити за період користування у поточному році податку на землю.

Згідно з пунктом 287.6 статті 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину), податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди, їх частини, з урахуванням прибудинкової території, сплачуються на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Платники плати за землю (крім фізичних осіб), згідно з пунктом 286.2 ст.286 Податкового кодексу України, самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячної декларації При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нормативної грошової оцінки землі.

Враховуючи зазначене, якщо суб'єкт господарювання або фізична особа придбала житловий будинок, будівлю або споруду на підставі договору купівлі -продажу, міни, дарування, успадкування та на інших умовах цивільно - правових угод, то до неї переходить право користування на цю земельну ділянку і відповідно, податок за земельну ділянку сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме- майно (ст.287 Податкового кодексу ).

Будь-який дохід, отриманий резидентами від будь-яких видів їх діяльності на території України, визнається доходом підприємства, відповідно до статей 14, 135 Податкового кодексу України.

Згідно з ст. 135 ПК України, безоплатно отримані товари, роботи, послуги включаються до доходів підприємства.

Таким чином, не здійснення відповідачем плати за використання земельної ділянки призвело в результаті до одержання ним доходів.

Розмір доходу, отриманого відповідачем від безпідставно набутого майна - земельної ділянки, яка розташована по Корчагінців, 13 у м. Харкові, за період з 01.11.2011р. по 31.10.2014р., розрахований Харківською міською радою у сумі 514 030,93 грн., як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати за землю, який нараховується та сплачуються за регульованою (звичайною) ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування, зменшений на розмір, зроблених відповідачем платежів, за використання землі у формі земельного податку.

Розмір орендної плати був розрахований міською радою на підставі даних нормативної грошової оцінки земель м. Харкова станом на 01.01.2007 р. та 01.01.2013 р., яка затверджена рішеннями Харківської міської ради від 25.12.2007 р. № 335/07 та від 03.07.2013 р. № 1209/13.

У відповідності до ст. 19 Конституції України, ч. З ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ст. 144 Конституції України, ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до п. 2.3. Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 25.09.2013р. № 1269/13, комунальне підприємство "Міський інформаційний центр" є користувачем програмного комплексу "Нормативна грошова оцінка земель міста Харкова станом на 01.01.2013р." за договором з Департаментом земельних відносин, надає доступ до зазначеного програмного комплексу управлінню Держземагентства у м. Харкові Харківської області для надання витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки, Департаменту земельних відносин для перевірки даних, що містяться у витягах, та виконання інших функцій у межах повноважень та Департаменту самоврядного контролю за використанням та охороною земель для здійснення відповідних контрольних повноважень.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформлюються у формі витягу у випадках, визначених Законом України "Про оцінку земель", а саме: для цілей оподаткування, сплати державного мита та розрахунку орендної плати для укладання договорів оренди землі.

Дохід відповідача від безпідставно набутого майна був розрахований позивачем, як цивільно-правовий елемент, та, як база оподаткування, для цілей, визначених ПК України.

Відповідно до розрахунку доходу, одержаного від безпідставно набутого майна територіальної громади м. Харкова ТОВ "Віват" - земельної ділянки, за адресою: м. Харків, вул. Корчагінців, 13 згідно акту обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки від 23.07.2014р., за період з 01.11.2011р. по 31.10.2014р. складає 514 030,93 грн.

Відповідно до листа Індустріальної ОДПІ м. Харкова від 21.08.2014 року № 4900/9/20-36-15-04-23, ТОВ "Віват" здійснювалася сплата земельного податку за використання земельної ділянки по вулиці Корчагінців, 13 у м. Харкові за період з 01.10.2011 року по 31.10.2014 року в розмірі 21 264,91 грн.

Зобов'язання, які виникають у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави врегульовані главою 83 ЦК України.

Застосування норм глави 83 ЦК України можливе тільки у випадку наявності між сторонами позадоговірних правовідносин. За наявності між сторонами зобов'язальних договірних правовідносин, відсутні підстави для застосування норм ст. 1212 ЦК України.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

У відповідності до ст.ст. 1212 -1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Статтею 189 ЗК України передбачено, що самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, міськими, районними та обласними радами.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться на території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Земельна ділянка, яку набув відповідач, відповідно до ст. 83 ЗК України відноситься до земель комунальної власності, оскільки не є земельною ділянкою приватної або державної власності.

Відповідно до ст. 156 ЗК України, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Набувши право на земельну ділянку, у зв'язку з переходом права власності на об'єкт нерухомості, відповідачем не зареєстровано речове права на земельну ділянку у встановленому законом порядку.

Отже, у зв'язку з тим, що правова підстава для набуття (збереження) майна (земельної ділянки по вул. Корчагінців, 13), у відповідача відсутня, у Харківської міської ради (позивача у справі) правомірно виникло право на застосування до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України (Аналогічна правова позиція викладена в Постанові ВСУ від 02.10.2013р. у справі № 6-88цс13).

Згідно ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна.

Таким чином, сума одержаного відповідачем доходу розрахована як різниця між розміром плати за землю, яка повинна була надійти до місцевого бюджету та фактично здійсненою платою за користування земельною ділянкою, наданою Індустріальною ОДПІ в м. Харкові, яка становить 514 030,93 грн. - законодавчо обґрунтована, доведена матеріалами справи, тому така, що підлягає задоволенню.

У відповідності до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, позов Харківської міської ради підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати в даній справі покладаються на відповідача, пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. ст. 3, 41 Конституції України, ст. ст. 11, 16, 179, 181, 182, 316, 377, 1212, 1214 Цивільного кодексу України, ст. ст. 120, 123, 125 Земельного кодексу України, ст. 135 Податкового кодексу України, ст. ст. 1, 12, 22, 27, 33, 34, 43, 49, 65, 69, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віват" (61178, м. Харків, вул. Корчагінців, 13, код ЄДРПОУ 24472169) на користь Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243) доходи, отримані від безпідставно набутого майна в розмірі 514 030,93 грн., судовий збір в розмірі 10 280,62 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову - відмовити.

Повне рішення складено 03.04.2015 р.

Суддя С.Ч. Жельне